Чому святкувати Господню вечерю?
Бог Єгова, через свойого Сина, приказав христіянам обходити Господню вечерю. Коли зрозуміти причини чому, то причина стає зараз ясною, сильною й переконуючою.
ЦЕ БУЛО в четвер ввечорі на 3 квітня, 1958 року. Під числом 136 Коломбія Гайтс, Бруклін, Ню Йорк, зійшлось точно п’ять сот осіб й ущерть заповнили Галю Царства, зайнявши не тільки кожне місце крісла але й місця де можна було стояти. Присутні були посвячені христіяни й їх приятелі, котрі слухали з пильним зацікавленням промови з Писання. Яка була принада — чи промовець? Ні, хоч промовець і був президент Товариства Вартової Башти. Радше, це була оказія, свято обходження Господньої вечері. Що це вечеря Господня й чому її треба святкувати?
Господня вечеря це вислів ужитий, щоб описати розпорядження яке Ісус установив у вечорі його зради. В коротці, це святкування складається з дискусії св. Письма, віддання подяки і брання участи у хлібі й вині. Дехто відноситься до цього як до евхаристії, тому що Ісус “віддав подяку” на тій оказії. Про це свято також говориться як причастя й літургія. Безсумніву, що найбільш відповідна назва зі всіх є “Господня вечеря.”— 1 Корин. 11:20.
Дехто з так званих христіян, як от Квакерс, противляться цьому святкуванню, кажучи, що воно наполягає на “непотрібні зовнішні речі.” У піддержку цієї позиції вони наводять: “царство Боже не значить їсти й пити,” і, “Нехай ніхто не судить вас що ви їсте або пєте.” Але коли переглянути тексти, то вони показують, що апостол Павло, їх писатель, зовсім не дискутував Господню вечерю а радше обмежування Мойсейового закону. Ми не можемо взяти ці тексти із їх встановлення й уживати їх для заперечення ясних слів Ісуса: “Це робіть на мій спомин.”— Рим. 14:17; Кол. 2:16; Луки 22:19.
Є знов інші вільно-думці що кажуть, що Ісус не думав установити таке святкування. Вони указують на факт, що приказ святкувати Господню вечерю знаходиться тільки в писаннях Луки й Павла й критикують найменшість в Писанні Маттея, Марка, Луки й Павла. Однак, якщо ми віримо, як всі христіяни повинні вірити, що Греко-Христіянські Писання є направду Словом Божим, тоді звіт тільки одного писателя є вистачальний для нашої віри, й ми зараз зрозуміємо, що один звіт може бути повніщий як інший. Тоді ми також не будемо критикувати ті малі відмінности котрі лише дають доказ, що кілька писателів написали самостійно; Маттей, случайно, будучи єдиний наочний свідок між чотирма.
НІ ЖЕРТВА, АНІ ПРИЧАСТЯ
Із повищого ясним є що причина для святкування Господньої вечері є та, що Христос приказав її. Але чому він приказав? Чи тому, що в тому часі хліб й вино літерально сталися тілом й кровю, котру то зміну називають “трансубстанція”? Отже чи Ісус дійсно жертвував за наші гріхи коли Господню вечерю обходив? Ось так твердять деякі, котрі вірують, що ця зміна була найбільша зі всіх чудес, які Ісус творив. Але як це могло статися коли Ісус ще мав своє тіло й кров в той час, коли він сказав: “Прийміть їжте: це єсть тіло моє. . . . Це є кров моя”? Й якщо це є найбільше з Ісусових чудес, то чи це не дивне, що жадний писатель Біблії не звертає уваги на це надзвичайне чудо, якщо це є чудо? — Марка 14:22, 23, Кнокс.
В дійсності, римо-католицький тлумач Кнокс, вживаючи слово “є” відносно Господньої вечері, де Ісус сказав, “це є тіло моє. Це є кров моя,” вживає слова що стоїть замість у случаї про сівача. “Зерно, що впало на добру землю представляє тих, що слухають слова.” Якщо Ісус ужив “є” у сенсі “замість” у приповісті про сівача, то чи це не є більше розсудним заключати, що він розумів те саме відносно хліба й вина чим наполягати, що він творив своє найбільше важне чудо в той час? Певно що так! Й тому в тлумаченнях Мофата, Віліямса й Нового Світу Перекладі читаємо, “це значить” або “це представляє моє тіло.”— Луки 8:15.
Щодо Господньої вечері, як повторення безкровної жертви Христа, перше зі всього завважмо, що така жертва не може усунути гріхи, бо ми читаємо, що “без пролиття крови не буває оставлення гріхів.” Тому то Бог заборонив Ізраїльтянам їсти кров: “Бо в крові душа тіла, і призначив я її для жертівника, щоб роблено покуту за душі ваші; кров бо це, що чинить покуту за душу.” Це задля цього, що “кров Ісуса його Сина очищає нас від усіх гріхів.” І дальше, особливо в листі до Жидів розділ 9, Павло повторно наполягає, що Христос умер тільки раз й не буде вмирати знову. Отже ясним є, що безкровне повторення не може бути жертвою для усунення гріхів.— Жидів 9:22; 3 Мойс. 17:11; 1 Йоана 1:7.
Багато протестантських організацій, хоч противляться навчанню про трансубстанцію і що Господня вечеря є жертвою, то вони таки навчають, що це є причастя. Що ж є причастя? Причастя це релігійне діяння, яке кажуть наділяє заслуги тим, хто робить це. Чи Господня вечеря є таким причастям чи її прощення гріхів є “її найбільше конечною частю,” як це Лютер твердив?
Перше зі всього, вважайте, що нігде в Писаннях нема згадано про ніякий сакрамент. Підхожий є звіт МіКлінтока й Стронґа Енциклопедії, котрої автор, хоч каже що Господня вечеря є причастя, то однак заявляє: “Заперечна лекція не малого значення є, що термін сакрамент (причастя) не знаходиться в Новім Завіті; ані грецьке слово мистеріон в жаднім случаї не пристусоване ні до хрещення ані Господньої вечері, або зовнішнього обряду.” Ні, ідея, що зовнішнє святкування наділює заслуги противиться Божому принципі й його розумінню роду людського; такі речі надто залегко виконані без щирості. Для христіян хрещення й Господня вечеря є тільки символом, що не значить нічого хіба що дійсність була виконана або взяла місце.
Що таке зовнішнє святкування не може дістати прощення гріхів, то цю лєкцію Бог підкреслив народові Ізраїля. Тому він сказав їм, через пророка Ісаєю, що він мав досить їх жертв й не “тішиться” ними, й тому Павло писав, що “Не можна бо, щоб кров волова та козлина знимала гріхи.” І тому ми глядимо надармо за словами, що ми повинні святкувати Господню вечерю, щоб наші гріхи були прощені, начеб це, як це Лютер каже, була його найважніща часть.— Ісаїї 1:11; Жид. 10:1—4.
Противно, нам сказано: “Коли визнаємо гріхи наші, то Він вірний і праведний, щоб простив нам гріхи, і очистив нас від всякої неправди.” “І молитва віри спасе болящого, і підійме його Господь; а коли гріхи вчинив, відпустяться йому. Визнавайте один одному гріхи, і моліться один за одного, щоб сцілитись вам” духово. Так, “а коли хто згрішить, маємо — Господню вечерю? ні, ні—”заступника маємо перед Отцем, Ісуса Христа праведника. А Він вблагання за гріхи наші.”— 1 Йоана 1:9; Якова 5:15, 16; 1 Йоана 2:1, 2.
ПАМЯТКА СМЕРТИ ХРИСТОВОЇ
Якщо святкування Господньої вечері не є жертва, не є сакрамент, не очищує від гріхів, то чому Ісус приказав: “Робіть це на спомин мій”? Задля одної причини, а це як спомин. Це установлено як спомин того, що взяло місце в день Пасхи 14 Нісана, 33 року по Хр., згідно з Жидівським місячним калєндаром, так що Пасха сама пригадує що взяло місце в 1,545 році попередньо, на 14 Нісана, 1513 року перед Хр. І що взяло місце тоді? Бог Єгова зробив велике імя для себе через побіду Єгипетських богів, через знищення єгипетських первінців й через визволення пригноблених Ізраїльтян з їх ярма неволі.— 2 Мойс. 9:16; 1 Сам. 6:2—6; 2 Сам. 7:23.
Якщо та подія заслугувала бути пригадувана, й вона певно була, то оскільки більше заслугує на спомин те, що взяло місце в 33 році по Хр.! Бог Єгова там досягнув ще більшої побіди над Сатаною й його демонами в тім, що вони не змогли відвернути Ісуса, Сина Божого, від його напряму вірности аж до смерти; тому Бог через Ісуса доказав, що Диявол ложник, коли він хвалився, що Бог не може умістити чоловіка на землі, щоб доказав вірність йому. І через ту жертвенну смерть Ісус постачив, не тільки тимчасову, релігійну, політичну й економічну свободу й то з одного малого народу, але цим чином він отворив дорогу для всього роду людського бути вільними в Божім властивім часі від всякої неволі.
Ось так ми видимо, чому Христос приказав своїм послідовникам обходити його смерть через їдження прісного хліба й червоного вина, як символ його тіла й його крови. Це тому, щоб ми насильно пригадували собі про чудовий доказ найвищости Єгови, що взяло місце в тому часі, як чудовий вираз його справедливости й любови; він маючи таку повагу до свойого праведного принципу і таку любов до роду людського, що міг добровільно пожертвувати свойого єдинородного Сина. Також, щоб ми мали велике оцінення, що Ісус Христос зробив для нас, перетерпівши смерть, щоб ми могли статись примирені з Богом й отримати вічне життя. Господня вечеря повинна спричинити нас бажати й помогти нам наслідувати приклад поставлений Ісусом тримати невинність проти великих проб.
Більше чим це, Господня вечеря повинна бути случаєм для перевірення себе, чи христіянин, беручи участь у символах, робить це в спосіб достойний, так як Павло показує в 1 Коринтян 11:27—32. І нарешті, воно служить щоб зробити враження всім тим, що є членами духового тіла Христового про їх єдність: “Чаша благословення, котру благословляємо, хіба не є общення крови Христової? хліб, що переломляємо, хіба не є общення тіла Христового? Бо один хліб, одно тіло ми многі; всі від одного хліба причащаємось.”— 1 Кор. 10:16, 17.
ХТО Й КОЛИ?
Хто може брати участь в Господній вечері? Всі щирі христіяни? Ні. Чому ні? Тому що контексти Ісусового установлення Спомину, як й свідоцтво інших писань показує, що це ограничено до тих, що мають надію мати участь в небесній славі з Ісусом Христом, котрих число Писання показує має бути ограничені до 144,000. Факти показують, що сьогодні тільки малий останок остався з того числа, яке почалось вибирати в Пятидесятницю, 33 року по Хр. Однак всі люди доброї волі повинні прийти на обходження того свята, бо цим чином їм пригадується, що Бог Єгова й Ісус Христос зробили, й як вони можуть показати оцінення цього.
Як часто й коли Господня вечеря повинна святкуватися? Без ріжниці як часто інші можуть це робити, то Писання показує це робити не більше як раз в рік, як от колись Пасха, що пригадувала визволення з Єгипту, обходжено раз в рік, й в ту саму ніч їх визволення, 14 Нісана. А що Ісус установив свою вечерю на 14 Нісана, то це годиться щоб ми дальше святкували його в той самий день. Нісан є першим місяцем жидівського місяця року й починається з видимим новим місяцем що найближче веснянного (рівнодення). Цей місяць 14 Нісан припадає на 8 квітня. Свідки Єгови по цілому світі будуть слухати Ісусового приказу щоб “робити це на його спомин” зійшовшися разом по 6-ті год., в їх Галях Царства, щоб святкувати Господню вечерю. Спілкуйте з ними й отримаєте благословення, яке таке зібрання приносить з собою!
[Вставка на сторінці 61]
“Яке бо товаришування праведности з беззаконням; і яка спільність світла із темрявою?”— 2 Кор. 6:14.