Вознесення Марії в небо — правда чи вигадка?

НА Евхаристичнім Конґресі, який відбувся в Лімі, Перу, питання було поставлене, “Як це може бути . . . що діва Марія, в Божім плані, стоїть винятком від первісного гріха, який досягнув усіх? Якщо вона є вільна від гріха, то її не потрібно Відкупителя. Мати Відкупителя мала б оставати поза сферою Викупу. Чи це була б честь для Всевишнього Відкупителя”? Офіціальна відповідь запевняє нас, що “діва Марія не є поза сферою Викупу, вона була викуплена, але вона не була опоганена, тому що перед її початтям, перед існуванням, вона була викуплена кров’ю її власного Сина, заки вона була пролита, бо ж така була воля Суверена, воля Всемогучого Бога”. (Ел Комерціо) Сказано, що на цім погляді, в який вірують мільйони щирих одиниць, є основана доктрина про вознесення Марії в небо.

Одначе не все був такий погляд католицької церкви. В книжці Хвалення Нашої Благословенної Матері, яку видано в 1952 році під дозволом Патріка А. О’Бойла, сказано: “В перших трьох століттях Християнства нічого виразного не згадується про непорочність Марії від першого гріха і нічого не знаходиться в екклезиястичних записках”. “Отже це в божественних традиціах, які є не записані в Слові Божім, що ми мусимо шукати основи й певного джерела для доґми, що Мати Божа була схоронена від первісного гріха в першім моменті її існування.”

Одначе традиція не показує одностайної думки про цю справу. Св. Августин, напримір, уперто стояв при навчанню про всесвітний первородний гріх. Св. Борнард, св. Тома, великі Францішканські писателі, Александер з Галес й св. Бонавентюр — були супротивниками доктрини Марії про безгрішне зачаття.

Але п’ятнадцяте століття показало зміну в тім погляді, коли папа Сікстус IV, що найменше в двох папських заявленнях схвалив вірування в незаплямлення почаття Марії: ця позиція була підтверджена Радою на Соборі Трент й іншими папами в роках, які слідували. “І так,” нам сказано, “підстава була гаразд приготована для найвищої події, урочистим виясненням доґми проголошеної Папою Пієм IX” в 1854 р.

Це в цій доґмі, що “Благословенна Діва Марія була в самім моменті її зачаття, через особлившу ласку й привілей Всемогучого Бога, і через заслуги Ісуса Христа Спасителя людства, була схоронена від усіх плям первородного гріха,” сказав Йоан Врайт, єпіскоп Ворцестер, що ми знаходимо “корінь причин для непорочного тіла Марії й її остаточне вознесення, з тілом і душою в славу небесну.”

МАРІЯ НЕ Є ВИНЯТКОМ

Яка ж позиція Слова Божого, Біблії, в цій справі? Є ясно зазначено в католицькій Дуя Версії Біблії в Римлян 3:9, 10. “Що ж? ми луччі? Ніяк не луччі; попереду бо укорили ми й жидів і греків, що вони всі під гріхом, яко ж писано: що нема праведного нікого.” І знову, “Тим же то, як через одного чоловіка гріх у світ увійшов, а через гріх смерть, так і смерть у всіх людей увійшла [через того], в кому всі згрішили.” (Рим. 5:12, Дя) Але чи може тут бути виняток? Так, й такий виняток є ототожнений для нас в Жидів 7:26, як Ісус Христос.

Що Марія не є винятком від правил гріха, то це показано історією про її очищення. Закон в 3 Мойсея 12:1—4, 8, про цю справу є цей: “Коли жінка буде при надії і вродить хлоп’ятко, так нечистою буде вона сім день; як у дні нечистої недуги буде вона нечистою. А восьмого дня обріжуть крайню шкірочку в його. І тридцять три дні мусить вона пробувати в кровочищенню своїм, ні до чого святого не доторкатись, і до святині не прохидити, покіль минуться дні очищення її . . . . так мусить вона взяти пару горлиць або пару голубенят, одно про всепалення і одного про жертву за гріх. І відбуде священик покуту за гріх її і очиститься.”— Католицького Братерства Версія.

Чи можуть такі висказання указувати на потребу очищення й жертви за гріхи як “вона була чистою”— чи “такий самий період очищення” властиво відноситься до Марії? Та сама католицька Біблія в Луки 2:21—24 показує, що Слово Боже відповідає Так, тому, що цей самий закон очищення, котрий вимагає жертви примирення за її гріхи, був застосований до Марії. “І як сповнились вісім днів, щоб обрізати хлоп’ятко, наречено Йому ім’я Ісус, . . . І, як сповнились дні очищення її по закону Мойсейовому, понесли Його в Єрусалим, поставити перед Господом, як написано в законі Господньому: Що всяке мужеське, відчинивши утробу, святе Господеві зватиметься, і принесли жертву, по сказаному в законі Господньому: Пару горлиць або двоє голубенят.” Направду, що Марія була так, як й інша жінка, недосконала. Ми годимось з натхненим апостолом, котрий сказав “Бог правдивий”, хоч люди помиляються.— Рим. 3:4, Дя.

Але чи це не правда, що Марія була непорочною дівою як “мати Божа”? Замість класти основи для нашої відповіді на хвилювання або традиції, то звернімось до Слова Божого й побачимо, що воно каже. Отворіть вашу Біблію до Луки 1:35, а знайдіть слова, “що народиться зватиметься Сином Божим”— а не самим Богом.— Дя.

Однак, це було направду чудесне народження, Син Божий стався чоловіком й це було довершено у надзвичайний спосіб, діва була ужита як його земна матір. “Усе ж це сталося, щоб справдилось, що прорік Господь через пророка кажучи: Ось діва матиме в утробі, і породить сина, і дадуть йому ім’я Емануїл, що перекладом є: З нами Бог.”— Матт. 1:22, 23, Кат. Брат.

ІНШІ ДІТИ МАРІЇ

Чи Марія, що була тепер законною жінкою Йосифа, породила інші діти? Звернімось, прошу, до Маттея 13:55, 56 й читаймо: “Хіба Він не син теслі? хіба не Його мати зветься Марія? а брати Його Яків, та Йосиф, та Симон, та Юда? хіба не Його сестри між нами? Звідкіля ж це все в Нього”? (Дя) Луки 2:7 погоджується з цим, коли він називає Ісуса Марії “первородним” сином, а не єдиним сином. І коли в Маттея 1:25, Дя, сказано, “Йосиф не знав її аж вона породила свойого первородного сина,” а це значить, що він “взнав” її потім; й вона породила інші діти.

Апостол Йоан кидає дальше світло на цю справу показуючи, що ці відношення до Ісусових братів не відносилися до його послідовників, бо він сказав: “Казали ж до Нього брати його; Зійди звідсіля, та й іди в Юдею, щоб і ученики Твої виділи діла Твої, що робиш. Бо й брати Його не вірували в Нього.”— Йоан 7:3, 5, Дя.

Ані не можна арґументувати, що ті брати були тільки кузинами (двоюрідними), бо ми читаємо: “Ще ж промовляє Він до людей, аж ось мати й брати Його стояли надворі, бажаючи говорити з Ним. Каже ж один до Нього: Он мати Твоя й брати Твої стоять надворі, бажають говорити з Тобою. Він же, озвавшись, каже до говорячого йому: Хто це мати моя? і хто брати мої? . . . Бо хто чинить волю Отця мого, що на небі, той брат мій, і сестра, й мати.”— Матт. 12:46—50, Кат. Брат.

Ця протилежність, яку дав Ісус, показує, що духове споріднення є сильніше й більше важне, ніж натуральне споріднення, і це також показує, що ті брати не були кузинами. Якщо б вони були, тоді Ісусові слова до його учеників мусіли також значити, “Бо хто чинитиме волю Отця мого, що в небі, той є кузин мій”. Та це добре знане, що Ісус навчав, що він й його ученики були духовими братами, а не кузинами.

Ці слова у Слові Божім напевно не кидають наруги на вірну Марію; радше її був великий привілей, як слуга Господа, бути дівою, котра породила обітованого Сина Божого й Спасителя віруючого людства. (Іса. 7:14) Всі християни радо приймають натхнену історію, що показує, що це була її щаслива доля, то й ми приймаємо ці дальші слова під таким самим провідінням духа Божого відносно інших подій в її життю.

ОСНОВАНО НА ВИГАДЦІ

Для особлившого зацікавлення є оці слова в книжці Хвалення Нашої Благословенної Матері відносно доґми вознесення. Наводимо із Алфред С. Руш, Ц. Сс. Р.: “Це знаним, є, що нема виразно сказано в Писаннях про вознесення Марії. Нема нічого у Писаннях відносно Марії, щоб указувало так виразно, як от про Христове Воскресення й Вознесення. Тим більше, у доктринних традиціях з першого століття ми знаходимо замовчання відносно цієї проблеми. . . . Всі ці речі становлять факт, що ми не маємо дійсної історичної традиції про Вознесення Марії. . . . Вознесення не є історичним фактом, котрого можна б показати в історії [Говорячи про Перенесення Марії і літературу на ту тему]. Як історичний звіт про Вознесення, то він є безвартістний. Правда, вони пробували передати це як об’явлення апостолів або людей, що стало товаришили з апостолами; вони пробують передати історичний звіт подій. Але їх не треба брати серйозно. . . . В цім відношенню вони є чисті легенди; їх не можна уважати за підставу дійсної традиції. Отже, з точки доктрини, вони є великої ваги. [Чому так, якщо вони не є згідні з Писаннями ані історичні, але є чисті легенди й написані людьми, котрі нечесно представляли їх роботу?] . . . В сирійській мові є твір назнаний Похорон Святої Діви. Ця книжка не обговорює причини для прославлення Марії, але зазначує її факт, як припущення. . . .”

Нарешті, 1 листопада, 1950 року, що виглядає як перше формальне проголошення доґми від коли проголошено безпомильність папи, роблячи таке проголошення, Пій XII заявив, “що Непорочна мати Божа, все-діва Марія, закінчивши своє земне життя, була прийнята з тілом й душою в небесну славу”.

Отже, яка є основа для доґми? Церква сама заявляє, що вона не є основана на Біблії, а радше, ми можемо додати, вона є заперечена натхненими словами в 1 Коринтян 15:44, 50: “Сіється тіло звичайне, устає тіло духовне; . . . Це ж кажу, брати, що тіло і кров Царства Божого наслідити не може; і зотління незотління не наслідить.”— Дя.

Тим більше, ми бачили, що ця доґма не знаходиться в традиціях з початкових століть християнської доби, і що їй противилися провідники церкви, що вона не є фактом історії, але те саме джерело показує, що вона є основана на високо уявлених легендах людей “голодні чудес.” Певно, що це навчання традиції, що заперечує Слово Боже, є те про що апостол Павло говорить, коли він сказав: “Гляди, щоб хто не пожакував вас філософією і марним підступом, по переказу людському, по первотинам світа, а не по Христу.”— Кол. 2:8, Дя.

Що спонукало проголосити ту доґму? 1 травня, 1946 року, в листі Деіпаре Вірґіне Марія, папа Пій XII запитав єпіскопів по цілому світі оце питання: “Чи ви, шановні брати, у вашій визначній мудрості й розважливості, судите, що тілесне Вознесення Благословенної Діви може бути предложене й вияснене як доґма віри? Чи ви з вашими священиками й людьми, бажаєте, щоб так було”?

На чию мудрість вони сполягали: чи на “премудрість, що зверху”? (Якова 3:17, Дя) Або чи на визначну мудрість й розважливість людей? Ісаїя 29:14 каже, що така мудрість людська пропаде, зникне. Кому вони старались угодити? Чи Богові? або священикам й людям? Галат 1:10 робить ясним: “Чи людям шукаю вгодити? Бо коли б я ще людям угоджував, то не був би слугою Христовим”.— Дя.