Християни — глядачі чи учасники?

ЧИ армія може бути переможена, якщо генерал воював би, а військо відмовилося? Чи перегонці виграли б, коли б капітан біг, а інші не бігли?

Військо, що відмовляється воювати, було б осуджене за повстання. Кара в часі війни — смерть. Бігці, що відмовляються бігти були б відпущені, а замість них уживано б енергічних атлєтів.

Християни є уподіблені до вояків й перегонців. “Ти ж терпи лихо, яко добрий вояк Ісуса Христа. Ніхто ж, вояком бувши, не мішається в справи життя (цього), щоб угодити тому, хто вибрав його вояком. Хоч же хто й бореться, не заслужить вінця, коли не законно боротиметься.” (2 Тим. 2:3—5) “Тим же оце й ми, маючи кругом нас таку хмару свідків, відложивши всяку гордість і гріх, що опутує нас, з терпінням біжім на боротьбу, що перед нами, дивлячись на Ісуса, починателя і звершителя віри.”— Жид. 12:1—2.

ТІЛЬКИ СВЯЩЕНИКИ?

Чи ці слова значать, що тільки проповідники й священики релігій мають бути учасниками? Чи вони єдині мають брати участь у змаганні життя? Ні, всі шукаючі вічного життя мусять брати участь. Всі, що бажають нагороди мусять бути учасниками. Брати участь є конечне, але також й послушенство є конечне. Армія може воювати, але якщо вона має нижчої якості зброю й є недостачно вишколена, вона програє. Перегонець може бігти, але якщо він не практикував й не біг згідно з правилами, то він не отримає нагороди. В 1 Коринтян 9:24 апостол Павло зазначує: “Хіба не знаєте, що ті, що на гонах біжать, усі біжать, а один приймає нагороду? Так біжіть і ви щоб осягли.” Отже християни мусять робити все можливе, щоб бути переможцем без нарушення правил.

Вояки? Перегонці? Учасники? Так. Але чи бути лише глядачами? Ні. Ніде в Християнсько-Грецьких Писаннях християни не є заохочені пільнувати, як лише глядачі в перегонах о життя. Ніде християнам не сказано тільки слухати, коли хтось інший робить все говорення. Словар поясняє слово “християнин” в цей спосіб: “Віруючий в Христа; послідовник Його прикладу або навчання; член релігії основаної Ним.” Просто сказати: християнин мусить бути схожим до Христа. Який був Христос? Якими були апостоли й ученики й ранні християни? Чи вони були глядачами чи учасниками? Апостол Павло каже: “Бо видовищем зробились ми світові, і ангелам, і людям.” Ранні християни були частю драми, частю акції. Не-християни були частю аудиторією, неактивні.— 1 Кор. 4:9.

Християни люблять Христа. Що ця любов вимагає? Ісус казав: “Коли хто любить мене, слово моє хоронитиме, і Отець мій любитиме його, і до нього прийдемо, і оселю в нього зробимо. Хто не любить мене, слів моїх не хоронить: а слово, що ви чуєте, не моє, а пославшого мене Отця.” (Йоан 14:23, 24) Любов висказує себе тим, що зроблено. Ісус напоминав своїм ученикам, щоб виконували слова його Отця. Послушенство до Божих вимог було конечне для спасення. Любов до Бога й любов до Христа має виявитися через послушенство до їх приказів.

Котрі прикази? Церковники загально вірять, що ці прикази є відносно моралі, добрість, чиста мова, і так дальше. Це є важне, але щось більшого треба. Ми мусимо наслідувати приклад Христа, як служителі Божі.

Коли Ісус ходив по землі, він навчав своїх слухачів про Божі дороги. В додатку він навчав своїх слухачів виконувати таке саме навчання яким він був зайнятий. Завважте його доручення іншим: “Цих дванадцять післав Ісус, і наказав їм, . . . Коли йдете, проповідуючи, кажіть Царство небесне наближилося.” По його смерти й воскресенню, то навіть більша робота навчання була зроблена. Коли він воскрес із гробу, Ісус сказав: “Ійдіть же навчайте й робіть учеників зі всіх народів, . . . навчаючи їх додержувати всього, що я заповів вам.” (Мат. 10:5, 7; 28:19, 20) Ученик робить те, що його вчитель робив. Ті, що їм проповідувано, мали статись проповідниками також. Ученики були учасниками, а не глядачами!

Якого ж методу треба було вживати щоб виконати ці інстукції проповідування? Чи це значило вживати будинків, щоб зібрати людей разом почути проповідника або служителя? Це було б корисне, але це не була першорядна метода виконати доручення. Ісус показав, що мало бути зроблено: “В який город чи село ввійдете, розпитайте, хто там є достойний. . .  А як увійдете в господу, витайте її, кажучи Мир цій господі. . . . І, коли достойна, нехай упокій ваш зійде на неї. Коли ж вона недостойна, то нехай упокій ваш вернеться до вас.” (Мат. 10:11—14) Вчитель не буде потребувати, щоб слухач прийшов до нього. Вчитель піде до слухача! В Діяннях 20:20 апостол Павло сказав: “І що я ні від чого корисного не вхилявся, щоб не звістити вам і не навчати вас прилюдно і по домам.”

Від дому до дому! Це є головна метода, яку Ісус приказав своїм послідовникам вживати в їх проповідуванню.

Це правда, що ті інструкції були доручені 1900 років тому. Але ж це не анулює їх застосування в нашому часі. Це особливо тепер вони мають значення. Вік, в якому ми живемо, був спеціально згаданий Ісусом як ‘останні дні’, що будуть бачити кінець цього лукавого світу й замість його настане Божий новий світ. Вершок тієї складної ознаки кінця, Ісус сказав: “І проповідуватиметься ця Євангелія царства по всій залюдненій землі на свідкування всім народам; і тоді прийде довершений кінець.— Мат. 24:14.

Ісус проповідував багато. Його апостоли й ученики як група проповідували ще більше. Але найбільше проповідування й навчання має бути зроблене тепер! Так, Ісус сказав, що по всій населенній землі муситься проповідувати. Люди всіх народів мусять бути перестережені про наближення засуду цієї системи й розказати про радісну добру навину Божого установленого царства.

НЕ ДЛЯ ВСІХ?

Хто ж це виконує? Християни — всі Християни! Дехто може чутись, що це є надто велике в розмірі, що Ісус ніколи не мав наміру, щоб усі сталися проповідниками й вчителями. Вони відчувають, тому що ті, що залишаються вірними до їх релігії, не є зайнятими в проповідуванню від дому до дому, то цього не потрібно. Отже, це було б добре для таких завважати слідуючий звіт від проповідників більших груп церков.

Католицький священик Йоан А. О’Брайн, пише в виданні Екстеншон з січня, 1959 року, зазначуючи: “Й інші вівці маю, сказав Ісус, що не з цієї кошари: їх також мушу привести, й вони почують Мій голос, й буде одно стадо, й один Пастир.” Як же ці будуть приведені в правдиву Кошару? Не через сидження в наших домах, але треба йти до них. Це вимагає апостолів. Йти й стукати в двері для ввічливого відвідування домів.”

Чи це роблять католики? Відповідає О’Брайн: “Цю роботу зробили б наші 37,000,000 мирян, коли б скинули свої плащі, закотили рукави, й взялись до праці разом з їх духовими пастирями.” Цей факт, що вони заохочувані розпочати, ясно вказує, що вони не роблять цього. Оповівши, щоб це взяло 250 католиків зробити одно навернення, він додав: “245 із них не піднесли ані пальця, щоб подумати про цю справу. В протилежності, кожний Свідок Єгови віддає кілька годин кожного тижня, шукає здобути прихильника.” Кого ж він вживав як приклад, що повинно бути зроблено? Свідків Єгови!

Інший священик, говорячи до групи Національної Ради Церков, каже: “Ви мусите признати свідкування як основу. Це основа нашої віри.” Із Англії, канон Брайн Ґрін пише з 14 травня, 1960 року, в Бірмінґгам Пост: “Ми видаємо гроші на коштовні євангелські масові камнанії, центральні організації, й на припишні будинки. Чи гроші й енергія не були б краще видані в . . . вивчані мирянів йти назад до апостольських звичаїв від дому до дому? Чому апостольські? Павло в Діяннях Апостолів каже нам, як він “не вхилявся від навчання прилюдно й по домам.”

Чи канон Грін сподівається, що до цього візьмуться його люди? Він лементує: “Добра ідея, але чи ми маємо посвяту й витривалість в християнській церкві виконати таку задачу на успіх по цілому світі, якої вимагається? . . . Ми можемо гаразд запитати, де є молоді чоловіки нашої християнської церкви — духовники зокрема — котрі зробили б таку посвяту для справи Христа й його Євангелії?” Очевидно, ці релігійні провідники мають мало надії, щоб збудити мирянів до акції від дому до дому в цьому дорученню. Чи він визнав яку одну групу як приклад? Він зазначує: “Головна точка де Свідки Єгови мають щось навчати християнську церкву є в їх віруванні в силі літератури, й від дому до дому розповсюджуванню. Ось так вони працюють. Ті люди є щиро посвячені їхньому завданню. Вони розуміють серйозно справу. . . тому, що вони вірять, що вони мають божественне доручення.”

Патерсон, Нью Джерзі, Івнінґ Ньюз з 5 травня, 1960, завважав згоду між головними релігійними деномінаціями відносно їх типу служення. Він каже: “Що це є те багато-обговорене служення мирянів? Протестанти й католики пишуть, що видали величезне число книжок на цю тему іноді, погодилися з цим . . . кожний мирян є покликаний передати добру новину Христа тим, котрі не чули або не розуміли його. Приказ проповідувати Євангелію кожному живучому сотворінню не був справлений тільки до висвяченого духовенства: це було положено на цілу церкву. А миряни становлять більше як 99 процент з людської сили в церкві.”

Журнал Лютеранський Свідок з 20 жовтня, 1959, говорить про завдання всіх свідків: “Лютер підніс мирянів із їх нижчої позиції й зробив кожного християнина ‘священиком.’ Перше й найважніше між цими ‘священицькими’ активностями є свідкування для Христа життям, любов’ю й устами. Належати до Нього значить бути Його свідком!... Під Богом, кожний християнин повинен бути свідком. Вже в четвертім століттю визначний отець церков Єремій сказав: Хрещення — це висвящення мирянів.”

В цім самім виданні професор теольогічної семінарії показує крайне відложення активності в цій церкві. Др. Герман Сассе відноситься “до лютеран по цілому світі, котрі сталися байдужними проголошувати лютеранську доктрину, що вони не могли дати певної й задоволняючої відповіли. . . . Наші церкви є цілком в тій самій позиції в котрій Англіканізм знаходиться. Англіканська церква не може сказати, навіть світові Реформовані церкви, в що вона вірує.”

Баптистський проповідник Л. Тарр з Канади показав серйозність не бути учасником: “Кожний християнин повинен активно бути зайнятий в роботі євангелії. Цей вік викликає учеників. Що-небудь менше цього є лицемірство.” Він тоді признав, що церковники “вважають себе за глядачів радше ніж за учасників.”

ДЕ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЛЕЖИТЬ

Як може військо поступати не навчитись перше вживати своєї зброї? Як може перегонець змагатися, якщо він ніколи не вчився бігти? Як може християнин свідкувати, коли він не знає про що свідкувати? Вражаюча несвідомість існує в Християнстві відносно правд Біблії, що робить їх свідоцтво неможливим. Лансінґ, Мішіґан, Стейт Журнал з 11 травня, 1960, висказує цей погляд, кажучи: “Це не є проста задача. Релігійна несвідомість рясніє в лавках американських церквах, й жодний мирян, хоч як охочий, не може служити як апостол віри, якої він вповні не розуміє.”

Тягар відповідальності за цей брак акуратного знання лежить на духових провідниках. Вони не навчали вірно Біблійних правд. Вони вірно не вживали методи від дому до дому самі, щоб показати правильний приклад. Це наче генерала відмовлення брати участь у битві, і як капітан відмовляється помогти своїй групі. Як наслідок цього, духовники й миряни, так і генерали й військо, капітани й бігці, були дискваліфіковані (признані за нездібних) великим суддею, Богом Єговою. Так як це було правдою в народі Ізраїля, так показалось бути правдою в Християнстві: “Що відбереться від вас царство Боже, й дасться народові, що плоди його буде приносити.”— Мат. 21:43.

Бог буде вживати тих, котрі охочо беруть участь як його Свідки. Сьогодні сотки тисячі Свідків Єгови відповіли на Ісусів приказ, щоб проповідувати добру новину про Царство від дому до дому. Вони єдині є вірні до цих приказів. О, як дивним це є, що інші релігії признають свідоцтво конечним, однак переслідують й противляться тим, що роблять те, що вони поручають.

Вічне життя є чудова ціна. Глядачі не отримають його, але учасники отримають. Отже, не бувайте глядачами, але беріть участь, щоб здобути Боже одобрення й життя в Його новому світі!