Чи Петро відвідував Рим?

БАГАТО, які вірять, що Петро був перший папа й основою церкви також вірять, що він відвідував Рим, писав звідтіля і був замучений там. Це, певно, зробило б Рим дуже славним духовним центром так званого Християнства. Чи це правда, що Петро був у Римі? Чи він заснував християнський собор у ньому? Чи Вавилон із якого Петро писав був містичною назвою на Рим, так як декотрі кажуть?

Ці питання можуть бути неважливими для декотрих, але знати або не знати відповідей до них буде значити, що ми будемо або не будемо розуміти найважнішу тему Біблії й можемо загубити наше життя коли не послухаємо наказу “вийти з нього” (Вавилону Великого), щоб обминути наше власне знищення.

Хоч це правда, що Петро вживав ключі царства небесного й розкрив знання нагоди входити в царство небесне євреям у день свята П’ятидесятниці у 33 р. З.Д., а пізніше поганам коли він розкрив це знання Корнилійові в його домі в Кесарії, около п’ятдесят миль від Єрусалиму, у 36 р. З.Д., але це Павла Христос вибрав статися “апостолом народам”, або поганам. (Дії 9:15; 22:17—21) Сам Павло пояснює поділення території де апостоли були призначені різні частини світу в яких вони мусіли проповідувати й засновувати нові християнські собори:

ПРИЗНАЧЕННЯ ТЕРИТОРІЇ

“Потому, по чотирнадцяти роках [після попередніх відвідин], я знову ходив в Єрусалим із Варнавою, взявши й Тита з собою. А пішов я за відкриттям. І подав їм Євангелію (добру новину), що її проповідую між поганами, . . . але навпаки — побачивши, що мені припоручена Євангелія для необрізаних, як Петрові для обрізаних, бо Той, хто помагав Петрові в апостольстві між обрізаними, помагав і мені між поганами, і пізнавши ту благодать, що дана мені, Яків, і Кифа [Петро], і Іван, що стовпами вважаються, подали мені та Варнаві правиці спільноти, щоб ми для поган працювали,— вони ж [Яків, Петро й Іван] для обрізаних”.— Гал. 2:1—9.

Тепер, у першому столітті більшість євреїв жили в східній частині, включаючи й Вавилон. Отже Петро мав проповідувати там. З другої сторони, Павло мусів йти на захід до Європи. Що таке поділення території Сам Бог схвалював можна бачити з того, що Павло, коли відвідував Троас на західнім кінці Малої Азії, був покликаний Богом: “І Павлові з’явилось видіння вночі: якийсь македонянин став перед ним і благав його, кажучи: ‘Прийди в Македонію, і нам поможи!’ ” (Дії 16:9) Перший собор із Павлової праці був в македонському місті Филипії. Потім християнські собори були засновані в Афінах, Коринті й по інших європейських містах.

ПЕТРО НЕ Є ВИЩИЙ ВІД УСІХ ІНШИХ

Доказуючи, що це західне місто Коринт мав собор заснований наслідком Павлової праці й показати, що Петро не був головою християнського собору, Павло мусів писати до коринтян у такій справі, тому що вони заводили релігійні секти між собою. Вони казали: “Я ж Павлів”, “а я Аполлосів”, а інші “Я Кифин [Петра]”, Павло гостро докорив їм кажучи: “Бо ви ще тілесні. Бо коли заздрість та суперечки між вами, то чи ж ви не тілесні, і хіба не по-людському робите? Бо коли хто каже: ‘Я ж Павлів’, а інший: ‘Я Аполлосів’, то чи ж ви не тілесні? Бо хто ж Аполлос? Або хто то Павло? Вони тільки служителі, що ви ввірували через них, і то скільки кому дав Господь. Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому ані той, хто садить, ані хто поливає, є щось, але Бог, що родить! Тож нехай ніхто не хвалиться людьми, бо все ваше: Чи Павло, чи Аполлос, чи Кифа, чи світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє — усе ваше, ви ж Христові, а Христос — Божий”.— 1 Кор. 1:12; 3:3—6, 21—23.

Ці чоловіки, через яких вони повірили й які помагали їм розвивати духовний ріст, декотрі з яких були з урядової групи, належали до собору й були його слугами, яких Бог постачив через Христа. Вони були “дари в людях”. Тож певно, що жоден чоловік, будь він Павло чи Петро, не був основою або головою церкви. Церква була заснована на Ісусові Христі. Так як Павло сказав коринтянам: “Ніхто бо не може покласти іншої основи, окрім покладеної, а вона — Ісус Христос”. (1 Кор. 3:11) Християни, що вважали людей за основу були “лише людьми”, тілесні, нижчі від духовних осіб, яких мислення було подібне до недуховних, матеріалістичних людей.

ПАВЛО ЙДЕ ДО РИМУ

Біблійна книга називаючись Дії Апостолів містить історію Павлової праці й показує, що це він працював на Заході між поганськими народами, хоч він і проповідував, безперечно євреям, що мешкали в тих країнах. Але ні Павло “апостол поганам”, ні Петро, не заснували собор у Римі. Коли Павло був в Ефесії, Малій Азії, він зробив плани відвідати Єрусалим, кажучи: “Як побуду я там, то треба мені й Рим побачити”. (Дії 19:21) Він писав до собору в Римі, не латинською, але грецькою мовою, і сказав: “Тому часто я мав перешкоди, щоб прибути до вас. А тепер, не маючи більше місця в країнах оцих, але з давніх літ мавши бажання прибути до вас, коли тільки піду до Іспанії, прибуду до вас. Бо маю надію, як буду проходити, побачити вас, і що ви проведете мене туди, коли перше почасти матиму я задоволення з вами побути”.— Рим. 15:22—24.

Після його арештовання в Єрусалимі й страждання від єврейських священиків, Павло звернувся до Кесаря, і Христос показав свою похвалу цього, так як історія каже: “Став Господь перед ним і промовив: ‘Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про мене ти свідчив, так треба тобі свідкувати й в Римі”. (Дії 23:1—11) Ці факти показують, що Павло не заснував собору в Римі, але, що він уже був заснований римськими євреями, які прибули до Єрусалиму того чудового дня свята П’ятидесятниці, у 33 р. З.Д., бувши між тими, що навернулися до Християнства. Коли вони вернулися до Риму, вони проповідували добру новину Царства.— Дії 2:1—10.

Після багатьох труднощів Павло прийшов до Риму. У Діях 28:14—16 є написано: “Тут [у Путеолі], знайшли ми братів, вони ж нас ублагали сім день позостатися в них. І ось так прибули ми до Риму. А звідти брати, почувши про нас, назустріч нам вийшли аж до Аппіфору та до Тритаверни. Побачивши їх, Павло дякував Богові та посмілішав. А коли прибули ми до Риму, Павлові дозволено жити осібно, ураз із вояком, що його сторожив”. Там нічого не було згадано, що Петро виходив із Риму Павлові назустріч і пізніша історія нічого не каже, що Петро відвідував Рим в часі Павлового ув’язнення там перед тим ніж він став перед імператором Нером, Понтіфікатом Максімусом. І Павло нічого не згадує про Петра в свойому довгому листі до римлян, в якому він посилав багато привітів.— Рим. 16:3—23.

ПЕТРОВА СЛУЖБА В СХІДНІХ СОБОРАХ

Тим часом, де Петро провадив свою місіонерську роботу? Ну, він працював там де він був призначений, в його апостольстві, а саме, обрізаним. (Гал. 2:8) Це значить, що він працював у Діаспорі, розпорошенню.a Вавилон був важним місцем де євреї зосереджувалися. Про це ми читаємо:

За часу Христа, Йосіфус міг говорити про євреїв у Вавилонії й називати їх “незліченні кількости” (Antiquities, XI, v, 2). Він також говорить про 2,000 єврейських родин, яких Антіохус переселив із Вавилонії й Месопотамії до Фріґи та Сирії. . . . Століттями Вавилонія була зосередженням східного Юдаїзму, і з дискусій по рабинових школах видали Талмуд із Єрусалиму в 5-му столітті нашої доби, і вавилонський Талмуд, століття пізніше. Два головних центри месопотамського Юдаїзму були Негардея, місто на річці Ефрат, і Нісібіс на Миґдоніусі, притока Шаборас, які також були центрами сирійського Християнства.— International Standard Bible Encyclopaedia, видання 1955 р., Том 2, сторінка 856а.

Коли Павло пішов на Захід, в Європу, то Яків, Кифа й Іван, у гармонії з згодою про яку згадується в Галатах 2:9, служили у Східному світі. Яків пишучи свій лист, годиться з цим. Він починає, кажучи: “Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа, дванадцятьом племенам, які в Розпорошенні,— вітаю я вас!” (Як. 1:1) Апостол Іван, який написав останню книгу Біблії, також пише до східних соборів оцими словами: “Іван до семи церков, що в Азії”. Воскреслий Христос, який дав Іванові це видіння, наказав: “Що бачиш,— напиши те до книги, і пошли до сімох церков: до Ефесу, і до Смірни, і до Пергаму, і до Тіятирів, і до Сард, і до Філядельфії, і до Лаодикії”. (Об. 1:4, 11) Ну до кого ж писав Петро? Ось як він починає свій перший лист: “Петро, апостол Ісуса Христа, захожанам Розпорошення: Понту, Галатії, Каппадокії, Азії й Віфінії”. (1 Пет. 1:1) Жодна з цих околиць не є в Європі.

ВАВИЛОН НЕ Є ЖОДНИМ ТАЄМНИЧИМ ІМ’ЯМ НА РИМ

Петро не лише нічого не згадує про Рим у свойому листі, але він ясно показує, що цей лист був написаний з Вавилону, в 1 Петра 5:13: “Вітає вас разом вибрана церква в Вавилоні, і Марко”. (Дуя Переклад) Але захисники ідеї, що Петро писав із Риму, кажуть, що він відносився до Риму, символічно, замасковував його ім’ям Вавилоном. Наприклад, напис до Петрового першого листа, так як надруковано редакторами Іваном Мурфі Компанією, за схваленням кардінала Якова Гібонсом, каже:

Він (Петро) написав цей лист із Риму, якого він символічно називає Вавилон, около п’ятнадцять років після вознесення нашого Господа.

А примітка над словом Вавилон, у 1 Петра каже: “Символічно, Рим”. Примітка перекладу Нового Заповіту Р. А. Нокса (1944 р.) каже: “Є мало сумніву, що Вавилон є Рим, порівняйте з Апокаліпс (Об’явлення) xvii, 5”.

Якщо це правда, що Петро написав свій перший лист около п’ятнадцять років після Ісусового вознесіння на небо, то рік цього писання за католицьким обчисленням є 48 р., З.Д. Одначе, Catholic Encyclopedia (Католицька Енциклопедія), Том 11, (видання 1911 р.), на сторінці 7536 каже:

Найбільш правдоподібна опінія кладе писання цього листа при кінці 63 року або початок 64; і св. Петро бувши замучений в Римі 64 р. (67?) Послання не могло бути написане по тім році; крім цього, воно припускає, що переслідування Нером, яке почалося десь при кінці 64 р., ще не вибухнуло. . . . Послання не могло бути написане перед 63 р.

Отже, згідно з католицьким обчисленням, Петро написав свій лист ще перед тим ніж Рим почав переслідувати християнський собор. Яка ж була б ціль таїти ім’я Риму або вживати Вавилон за таємну назву на Рим коли Рим ще не переслідував християнів? Про це МеКлінток і Стронґ Циклопедія (анг.), Том 8, сторінка 18, каже:

Але пощо вишукувати таємного значення на ім’я, що є місцем писання послання? Тут нема важнішої причини робити так ніж приписувати подібної значности географічним назвам [розділу] 1, [стиху] 1. Як могли його читачі знайти римську церкву у словах ἡ συνεχλεχτή [he syneklekté”: церква вибрана] в Вавилоні? І якщо Вавилон справді представляє ворожу духовну силу, як-от в Апокаліпсі (Об’явленні) (xviii, 21) то дивно, що католицькі критики, яко група, прийняли таке значення й признаються натяком приписуванням цього характера їхньому духовному центрі. Д-р Бравн із Едінбурґу, наводить дещо подібний випадок — “Наше власне місто часом називається Афіни з його оточення, і тому що воно є джерелом науки; Але це не годиться сперечатися, що лист прийшов від Едінбурґу, тому що він був датований в Афінах” (Expository Discourses on 1st Peter, і, 548).

. . . Натуральне пояснення є приймати Вавилон бути назвою добре знаного міста. Ми маємо дуже мало записів Петрових місіонерських подорожів у Халдеї, бо про його пізніше життя дуже мало говориться в Новому Заповіті. Але ми знаємо, що в Вавилоні мешкало багато євреїв—ού γαρ όλίγοι μυριάδες [ou gar olı́goi myriádes: для немалої кількости], згідно з Йосіфусом — і чи таке місце, у значній мірі, не було єврейською колонією або поселенням, яка правдоподібно, приваблювала апостола обрізаних? . . . Припускаючи, що партіянська імперія [в якій був тоді Вавилон] мала свій власний уряд, то він пише до осіб по інших провінціях під римським урядуванням, і він нагадує їм коритися імператорові як найвищому, і різним губернаторам, яких він висилав для цілі місцевого урядування. Більше цього, так як ми вже часто бачили, країни до яких послання (і,1) були написані стоять за порядком в якому особа, пишучи з Вавилону, натурально розлаштує їх, починаючи з найближчими до неї, і переходячи бігом до тих, що були на заході та на півдні, у найдальших віддалях від неї. Натуральне значення ім’я Вавилон тримають Ерасмус, Кальвін, Беза, Лайтфут, Віслер, Маєргоф, Бенґел, Де Вітт, Блік, і можливо більшість сучасних критиків.

На піддержку повище поданого маємо том називаючись “Коментар, Критичний і Пояснювальний, про Стародавній й Новий Заповіт”, якого написали д-р Р. Джемісон, А. Р. Фосет і Д. Браун Великої Британії, видання 1873 р., Друга Частина, яка каже слідуюче на сторінці 514б під заголовком Вавилон:

Халдейський Вавилон на Ефраті. Побачте Передмову, ПРО МІСЦЕ ПИСАННЯ цього Послання, на доказ, що це не був Рим, так як твердять папи: порівняйте проповідь ЛАЙТФУТА. Як неправдоподібно, щоб у сприятливому привіті загадковий титул даний у пророцтві (Івана, Об’явлення 17:5) був ужитий. Вавилон був центром із якого азіатське розпорошення до яких Петро писав почалося. PHILO, Legatio ad Caium, секція 36 і ЙОСІФУС, Antiquities 15, 2.2; 23:12 інформує нас, що в Вавилоні було дуже багато євреїв за апостольської доби (а в Римі порівняльно було дуже мало, около 8000, ЙОСІФУС 17.11); отже це звичайно апостолові обрізаних відвідувати його. Вавилон був центром тих, яким він так успішно проповідував дня свята П’ятидесятниці, Дії 2:9, єврейські “парфяни . . . мешканці Месопотамії” (парфяни були тоді панами месопотамського Вавилону); цим він проповідував особисто. Своїм іншим слухачам, єврейським “мешканцям Каппадокії, Понту, Азії, Фріґії і Памфілії”, він служив листом. Найперший ясний авторитет на замучення Петра в Римі є ДІОНІСІУС, єпископ Коринту в другій половині другого століття. Бажання представляти Петра й Павла, двох головних апостолів, що вони разом заснували церкву метрополита, здається знаходить свій початок у традиції. КЛЕМЕНТ РИМУ (1 Epistola ad Corinthios, секція 4, 5), ЯКУ ЧАСТО НАВОДЯТЬ ПОПЕРТИ ЦЕ, ДІЙСНО Є ПРОТИ ЦЬОГО. Він згадує Павла й Петра разом, але робить відрізняючими обставинами те, що Павло проповідував на Сході й Заході, натякаючи, що Петро ніколи не був на Заході.b

У 2 Петра 1:14, він каже: “Я незабаром повинен покинути оселю свою”, натякаючи, що його мучення наближалося, одначе він нічого не згадує про Рим, і не каже, що він мав намір відвідувати його.c

ПРАВДА, А НЕ ТРАДИЦІЯ ДАЄ СВОБОДУ

Ну і що ж з того, що ті релігійні письменники літератури, що не є частиною Біблії кажуть, що Вавилон був Рим,— що це була таємнича назва на Рим? Ці чоловіки не були надхнені, так як Божі слуги, що писали Святе Писання. Петро був між тими надхненими писателями. (2 Пет. 1:21) Якщо, кажучи Вавилон, він дійсно мав на думці Рим, тоді дух Божий, який надихав Петра, помилявся, а це є неможливо, бо Вавилон не є Рим і він не представляє Рим, так як ми будемо бачити в наступних статтях цієї серії. Бог є завжди правдивий й Його надхнені писателі писали правду. Отже, слова у 1 Петра 5:13 не відносяться до Риму, але до дійсного міста Вавилону у Месопотамії.

А про тодішнє існування Вавилону, The Westminster Historical Atlas to the Bible, поправлене видання 1956 р., Врайт та Філсоном (сторінка 89, карта називаючись “Римський Світ у Часі Народження Ісуса Христа”) показує, що Вавилон ще існував як місто в той час. Вислів 1 Петра 5:13, “Вибрана в Вавилоні”, може відноситися до собору там, але “вона” не спасла Вавилон від цілковитого спустошення на сповнення пророцтва.

Християни сьогодні вірять, що Ісус Христос є Засновником християнського собору, а вірні апостоли були чоловіки, яких уживав Голова й Господь, Христос, які є збудовані на тій Основі. Вони не вважають жодне місто на землі бути центром їхньої віри або бути більше важним від якогось іншого міста в Божих очах. Тут не розходиться чи якийсь чоловік, навіть коли б він був і один із апостолів Ісуса Христа, відвідував якесь особисте місто чи ні. Важним є, що Петро не мав на думці Рим коли він говорив про Вавилон, бо якщо Вавилон є таємне ім’я на Рим, то це значить, що Вавилон Великий є Рим. Але Біблія показує нам, що Вавилон Великий є щось багато важніше і має багато дальше сягаючий вплив від Риму або релігії, яка виходить із Риму. Вавилон Великий є світова імперія фальшивої релігії, що включає не лише релігії так званого Християнства, але також і поганські релігії. Щоб коритися біблійному наказові вийти з нього не значить, що хтось мусить бути в Римі; він може бути в якому-небудь місці на землі й одначе бути духовним невільником під упливом Вавилону Великого. То з цього він мусить утікати. Він мусить ясно бачити, що таке Вавилон Великий значить, щоб втекти з нього і спасти своє життя. Щоб зробити це він мусить мати ясне розуміння того, що Біблія говорить про Вавилон. Отже, вповаймо на Боже надхнене Слово замість на традиції ненадхнених людей, які стараються поширювати упереджені думки. Тільки правда визволює людей.— Ів. 8:32.

[Примітки]