Спасаючи людство Царством
“Нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі”.— Мат. 6:10.
1. Яка добра новина є для людини, і від якої влади й джерела?
ЛЮДСТВО не мусить вибиратися зі землі. Людство спасеться до вічного життя на землі в щастю. Чи це не є добра новина? Так, і вона є заснована на найвищій владі і походить від вірогідного джерела інформації!
2. (а) Чому ми не маємо на думці сучасних науковців? (б) Що ми запитуємо про владу науковців?
2 Чи ми маємо на думці сучасних науковців цього двадцятого століття? Навряд! Науковці передбачують величезну катастрофу в майбутніх мільйонах роках в якій сонце спалить землю, або вона згорить від інших небесних тіл у просторі, мешканці землі також згорять, а спалена земля буде кружляти навколо сонця, як безжиттєва планета. Таке далеке передбачення всесвітнього нещастя не страшить теперішнього покоління. Але науковці також передбачують зникнення людства в недалекій майбутності. Через загрози сьогоднішньому поколінню люди мають добру причину турбуватися. Отже за поглядом сучасних науковців навіть близька майбутність не виглядає дуже щаслива. Але чи людські науковці є останньою владою у таких серйозних справах? Всіма своїми дослідженнями, щоб віднайти нових фактів і правд, чи науковці авторитетно доказали, яка є ціль людини тут на землі?
3. Чому ми можемо веселитися і мати добру надію через джерело влади й новин до яких ми тут відносимося?
3 Навіть науковці не можуть заперечити, що тільки Творець людини знає ціль її існування на землі, так, і чому Він створив землю. Лише Творець знає чому Він поселив людину на землі. Отже Творець є найвищою владою. Тому що Він ніколи не був доказаний фальшивим, то Він є найбільш вірогідне джерело новин. Отже ми не кладемо себе в рай якогось дурня, коли приймаємо від Нього добру новину, що наша людська раса спасеться до вічного життя в щастю на гарній землі. З цієї причини ми можемо тішитися і мати надію.
4. З тієї причини, чому ми мусимо цікавитися цією справою?
4 Чи нам тепер, одначе, з цієї самої причини не брати цієї справи до серця, і не турбуватися? Зовсім ні! Сама тема нашої дискусії підгадує те, що людська раса, якої ми є теперішньою частиною є під великою загрозою. Про її продовжаюче існування, сумніваються не лише звичайні, але й поінформовані люди цього світу. Нещастя наближається. Місяць не постачає дороги для втечі. Людина загрожує знищити сама себе, якщо б дати їй волю виповнити свої наміри або засоби. І її засоби є страшно руїнницькі в цьому дні розвитої науки.
5. Якими сучасними способами людина загрожує знищити сама себе?
5 Людські засоби не є лише атомна й інша зброя сучасного воювання, якою можна вбивати великі маси людства. Людські засоби також включають мирні способи руйнувати землю, а саме, спосіб, яким людина влаштовує своє приміщення, її вироби їжі, досяжна для людського життя, розповсюдження тих харчів, її позбуття покидьків великих промисловств, її використування земних природних запасів, її зіпсуття природного оточення. Перестороги про світовий голод за кілька років не є без здорової основи. Слабкості і обмежені здібності Об’єднаних Націй, як організація для світового миру і безпечности, почали вже чим раз більше виявлятися. Безперестанні поради дані народам, щоб залагодити їхні сварки й припинити їхнє ворогування до десятьох років або впасти в світове нещастя є засновані на здоровім розсудкові та прикладів історії. Ми всі є особисто втягнені.
6. Очевидно, тоді, що ми можемо сподіватися від людини, і до чого або на кого ми не повинні вповати на нашу користь?
6 Ясно є, що від людини можна сподіватися не наукового спасіння, але знищення людської раси. Ми не можемо вповати на те, що науковці називають “еволюція людини”, щоб спасти нас якщо б дати цій теорії ще кілька мільйонів років цілковито розвитися. Ми не можемо вповати на всіх психологів і психіятрів, щоб вони змінили спосіб людського мислення і спонукати людину розвинути нову особистість, щоб з’єднати всіх і відвернути катастрофу. Ми не можемо вповати на якусь міжнародну поліційну силу, яка буде досить сильна, незалежна та безсторонна, щоб присилувати народів поводитися добре і перемінити цю землю в безпечне місце для життя.
7. (а) До чого поза нашою землею і людини ми не можемо звертатися за допомогою в нашій потребі? (б) На кого є нерозсудливо для нас уповати, і чому?
7 Ясно є, що, хоч науковці не хочуть признати цей факт, ми мусимо звернутися до чогось вищого від людської раси за спасінням. Певно, що ми не будемо шукати помочі в якихось “мешканців планети Марсу”. І ми не можемо вповати на астронавтів, щоб привезти зі собою якихось надлюдських мешканців інших планет прийти нам на поміч заки буде запізно! За спасінням ми мусимо дивитися до якоїсь іншої інтелігентної особи, що є дійсна й більша від усього людства, не лише мудра і досить сильна, але також на стільки люба, щоб дати нам поміч у наших потребах. Кого іншого було б розумно шукати, як не самого Творця людської раси? Якщо людська раса ще живе сьогодні, то певно, що її вищий Творець також мусить бути живий.
8, 9. (а) Що Творець не мав на думці, коли Він створив землю і оселив людину на ній? (б) Де і як Він каже це?
8 Сам факт, що людство живе на землі доказує, що Творець не створив нашу землю бути якоюсь мертвою спаленою планетою кружляючи в просторі. Він не створив людство, щоб знищити його з часом або, щоб воно вимерло і зникло мов додо птах. Він не працював надармо й не поборов Свого власного наміру, коли створив землю й поселив людину на ній. Щоб пояснити Свій гарний намір ради якого Він поселив людство на цій землі, Він сказав:
9 “Бо так промовляє Творець неба, Він є правдивий Бог, Він той Бог, що вформував землю та її вчинив, і міцно поставив її, не як порожнечу її створив,— на проживання на ній Він її вформував: ‘Я — Єгова, і нема більше іншого Бога. . . Я — Єгова, говорю справедливість, звіщаю правдиве’ ”.— Іс. 45:18, 19, НС.
10. (а) Хто чув ті провіщені слова, і як? (б) До якої міри вважається ту книгу і те, що вона містить бути корисною для людської раси?
10 Хто на землі чув, як Бог Єгова говорив ці слова? Так як історія показує, чоловік, який жив давно тому чув Його. Його ім’я було Ісая, син Амоса, і він жив в Єрусалимі за днів кількох царів того славного міста. Він чув ті божественні слова через надхнення, себто, через Божого духа або невидиму активну силу. (Іс. 1:1) Те, що він чув і бачив у видінні, як і історію за свого дня, він записав у книзі, яка має його ім’я, книга Ісаї. Це є одна з шістдесят шістьох книг Святої Біблії. І вищецитовані слова походять із цієї книги Ісаї, з сорок п’ятого розділу, вісімнадцятого і дев’ятнадцятого вірша. Біблія, містячи книгу Ісаї є така корисна для людства, що її вже переложили на 244 мов, а різні частини Біблії є переложені в 1.169 інших мовах. Навіть історична особа, Ісус Христос, часто наводив слова пророка Ісаї, як надхнену правду.
11. (а) Що та божественна заява за Ісайового дня показує про Бога і людину? (б) Відносно чого Бог незабаром буде діяти?
11 Таким способом Бог, Який відкрив пророкові Ісаї Своє ім’я Єгова каже, що Він не створив землю надармо, але, щоб на ній жили люди. Він сказав це коло тридцять три століть після того, як Бог, Якого ім’я є Єгова, створив перших родичів людської раси, першого чоловіка і жінку. Це доказує, що Творець людства не лише був живий, але, що Він дуже цікавився землею й її людськими мешканцями. Він не є, так як декотрі кажуть, мертвий Бог, тому що вже покинув людство і не звертає увагу на справи Свого власного людського творива. Священики так званого Християнства роблять велику помилку, коли вони кажуть, що “Бог є мертвий”. Він є безсмертний; Він живе від віку до віку. На вічні віки Він є Бог. (Пс. 90:2) Від самого творення людини Творець завжди цікавився Своїм людським створінням і доглядав керунок людської раси, щоб Його вічний намір для людства не був марний. Він бачив стан за часу пророка Ісаї, двадцять сім століть тому; і так само Він бачить стан людської раси сьогодні. У призначеному часі Він буде діяти.
12. (а) Як покажеться, що є хтось найвищий? (б) Чиє зусилля спасти людську расу не вдасться?
12 Незабаром докажеться, що священик, якого наводиться в книжці Бога Вже Нема (анг. мові) кажучи: “Якщо є Бог, то ми не можемо казати, що Він є найвище єство”, зробив велику помилку і це для своєї власної ганьби. Протилежно словам цього священика незабаром сповниться надхнена молитва до Творця людства, в слідуючих словах: “Нехай будуть вони засоромлені, й завжди хай будуть настрашені, і хай застидаються, й хай вони згинуть; щоб люди знали, що Ти,— Твоє ім’я є Єгова, Сам Ти, Найвищий, на цілій землі”. (Пс. 83:18, 19, НС) За цілої минулої історії людства Він нікому не дозволив побороти Його; і в теперішньому нещастю, яке зустрічає людство, Він не дозволить комусь побороти Його намірів. Це вимагає спасіння людської раси. Теперішні зусилля людини спасти людську расу є безкорисні, нереалістичні, приречені на невдачу. Спосіб, яким Єгова спасе людство є реалістичний і буде успішний. Його спосіб спасіння є царський спосіб.
НЕ Є ЗАСТАРІЛИЙ СПОСІБ
13. (а) Який політичний факт після 1917 р. З.Д., не повинен упереджувати нас проти Божого способу тому, що він є царський спосіб? (б) Чому Божий спосіб не буде непопулярний, незастарілий спосіб?
13 Царства, як форма людського уряду, не є дуже популярні сьогодні. Сьогодні є менше царств над людством ніж було в 1917 р., перед закінченням Першої Світової Війни. Вони є замінені людськими урядами. Але вони не повинні упереджувати наші розуми і серця проти Божого способу лише тому, що це є царський спосіб. Демократії були неспроможні так, як інші роди політичних людських царств. Демократії, як і інші людські царства корчаться до своєї смерти сьогодні. Царі так званого Християнства ніколи не володіли так, як вони заявляли, “З ласкою Божою”. Ті, як і усі інші царства світу цього були лише людські царства. Бог Єгова не буде вживати жодне з тих царств, щоб спасти людську расу. Таким способом Боже царство не буде непопулярний, застарілий спосіб.
14. (а) Що це є те царство, яким Бог спасе людську расу? (б) Коли і чому проповідування про те царство завмерло, і чому тепер є час проповідувати його?
14 Отже, що це за царство, яке Бог вживатиме спасти людство? Це є те царство, яке Ісус Христос проголошував по цілій Палестині дев’ятнадцять століть тому, кажучи: “Наблизилось небесне Царство”. (Мат. 4:17, 23; 10:7) Це є те саме як говорити: “Боже Царство наблизилось”. (Марка 1:14, 15) Через заснування так званого Християнства за часу римського імператора Константина в четвертому столітті З.Д., проповідування про Боже царство майже цілком завмерло коли релігійні священики почали вітати людські царства так званого Християнства, кажучи, що вони були членами царства Божого. Але благовісник Ісус Христос сказав, що добра новина про дійсне царство Боже буде проповідуватися до самого кінця цієї теперішньої системи. В його чудовому пророцтві про ознаку перед кінцем цієї системи він сказав: “Ця добра новина Царства буде проповідувана по цілій залюдненій землі, на свідоцтво всім народам; і тоді прийде кінець”. (Мат. 24:14, НС) Сьогодні є ясно, що той кінець уже близько. Так як пророцтво показує, ми тепер чуємо проповідування того Царства!
15. (а) Коли Ісус був на землі, і проповідував близькість Божого царства, то до якої важної точки про нього зверталося увагу? (б) Що можна сказати про знищення надії у царство в руках Христа, коли він помер на мученицькому дереві?
15 Факт, що Ісус Христос проповідував, “Боже Царство наблизилось”, ще за першого століття, виявляє одну важну точку показуючи, що те царство не почалося з людьми на землі. А яку точку? Що Ісус Христос, коли був на землі, був той, якого Бог призначив бути керівником того широко-проповідуваного царства Божого. Але чи надія на те царство Боже не завмерла коли Ісус Христос помер? Чи ж його не вбили тому, що він проповідував про Боже царство, і ті, що вимагали його смерть як зрадник, казали: “Ми ствердили, що Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що він,— Христос Цар”? (Луки 23:1, 2) Ні, надія на Боже царство в руках Ісуса Христа, як Його призначений Цар, не завмерла, коли Ісус несправедливо помер на мученицькому дереві за Єрусалимом. А чому ні? Бо третього дня після його смерти Бог Єгова, Якого ніколи неможливо перемогти, воскресив Ісуса Христа з мертвих до духовного життя на небесах, нагороджуючи його безсмертністю. Ісус доказав своє воскресіння коли являвся своїм учням.
16. Через які причини називається провідника Ісуса Христа “царем”?
16 Але, чому називати Ісуса Христа “царем”, а його уряд “царством”? Сьогодні людські царі володіють лише за назвою, і є символами своїх націй, а вся робота дійсно правити урядом є під прем’єром або міністром і законами, яких перепускає Законодавчий Парламент. Але в минулій історії людства були царі, які царювали як “цілковиті царі”, уряд одної людини. Тому Ісус Христос є відповідно названий царем, тому що він є законним спадкоємцем і потомком земного царя. Певно, що він був сином когось більшого від царя Давида, бо Бог Єгова усно, так як люди чули, сказав, що Ісус був Його Сином. Таким чином він був Сином небесного Царя, бо Бог Єгова каже, що Він є Царем Своїх вибраних людей на землі. (1 Сам. 8:7; 12:12) І про Всевишнього Бога як цілковитий цар, пророцтво Ісаї, в тридцять третьому розділі, в двадцять другому віршу, (НС) каже: “Єгова наш Суддя, Єгова Законодавець для нас, Єгова то наш Цар, Він нас спасе”. Але Ісус Христос був той, якого Єгова обіцяв піднести до позиції Давида, бути його Вічним Спадкоємцем царства.
17. (а) Тому, що Давид мав бажання доглянути Боже місце поклоніння, то які розпорядки зробилося з ним? (б) Що буде вимагатися від його Вічного Спадкоємця, і що йому буде належатися?
17 Тому що цар Давид висловив своє велике бажання збудувати гарний храм для поклоніння Всевишнього Бога Єгови в Єрусалимі, Єгова зробив угоду з ним про вічне царство. Через Свого пророка Натана Він сказав Давидові: “І буде певним твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!” (2 Сам. 7:1—17) Соломон, син Давида та інші наступники до престолу в Єрусалимі вмирали і ані один з них не доказався бути вічним спадкоємцем Давида, щоб царство Давидове могло існувати навіки. Тут вимагалося невмираючого потомка, який міг би бути його Вічним Спадкоємцем, щоб сповнити Божу угоду з Давидом про царство. Як наступник Давида, цей Вічний Спадкоємець буде мати титул “цар”.
18, 19. (а) Кого Єгова вибрав бути матір’ю Давидового Вічного Спадкоємця, і яке законне право до того царства передалося йому? (б) Чому Гавриїл був післаний до майбутньої матері, і що він сказав їй?
18 Коли, майже дві тисячі років тому, Бог Єгова вибрав тілесну матір Своєму небесному Синові, Він вибрав діву з царської родини Давида. У той час вона була заручена з чоловіком, який також походив із Давидової царської родини, і який міг бути названим батьком цьому синові, усиновлюючи його за свого перворідного і передаючи йому законне право до царства Давида. (Луки 3:23—31; Мат. 1:1—18) Перед одруженням Марії й Йосипа, Бог післав Свого ангела Гавриїла до діви Марії, щоб пояснити їй цю справу і дістати дозвіл, щоб Всемогутній Бог запліднив її через Свого духа або невидиму дієву силу. Пояснюючи, Гавриїл сказав Марії:
19 “Ти в утробі зачнеш, і Сина породиш і даси йому ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий; Господь Бог дасть йому престола його батька Давида. І повік царюватиме Він у домі Якова, і царюванню його не буде кінця”.— Луки 1:26—38; Мат. 1:18, 19; Рим. 1:3, 4.
НАРОДЖЕННЯ СПАСИТЕЛЯ
20, 21. (а) Де Давидів Вічний Спадкоємець мав народитися, і як це сталося? (б) Чому Бог післав ангела до пастухів у Віфлеємі, і що він сказав їм?
20 Ці слова промовлені до Марії запевняли, що Ісус стане Вічним Спадкоємцем царя Давида, на сповнення угоди про Царство, яку Бог зробив із Давидом. Згідно з цим, Бог, через Свого духа переніс життя Свого небесного Сина в утробу діви Марії, щоб він міг народитися в царській родині Давида. Щоб Сповнити Боже пророцтво в Михея 5:2, Марія й Йосип вибралися назад до Віфлеєму в римській Юдеї, де колись сам Давид народився. Давид був пастухом у Віфлеємі і коли Марія народила свого чудового первородженого Сина там ще були пастухи. Ця подія була дуже важна для цілої людської раси. Цій справі належалося посвідчення наочними свідками, членами нашої раси. Отже, вночі, коли Ісус народився в місті Давида, Бог післав ангела, щоб звістити тілесне народження Свого Сина пастухам на полі недалеко Віфлеєму. Славетний ангел заспокоїв страх і здивовання пастухів, кажучи їм:
21 “Не лякайтесь, бо я ось звіщаю вам добру новину великої радости, яку всі люди будуть мати, бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме”.— Луки 2:1—12, НС.
22. (а) В якому відношенні та новонароджена дитина мала стати “Христос”, чиїм Господом він мав стати, і на радість як багато людей? (б) Що військо ангелів сказало на тій оказії?
22 Тут маємо заяву божественного наміру: Цей новонароджений Ісус мав стати Месія або Христос, Помазаний до царства так, як його предок Давид був помазаний до царства над Богом вибраними людьми. Крім цього, він мав бути царем більший від Давида, “Господь” над Давидом, на сповнення пророчої Псалми 110:1, 2. Він також мав стати “Спаситель”, і якщо це не значить, що він мав стати Спасителем нашої людської раси, то чому “всі люди” в призначеному часі будуть мати “велику радість” з доброї новини його народження? У святих небесах уже була “радість велика” про це чудове народження всесвітньої важливости. На доказ цього ми читаємо слідуючі слова написані чоловіком, який жив у часі Ісуса: “І ось раптом з’явилася з ангелом сила велика небесного війська, прославляючи Бога і казали: ‘Слава Богу на висоті, і на землі мир у людях доброї волі’ ”.— Луки 2:13, 14, НС.
23, 24. (а) Між ким ця “велика радість” мала початися на землі? (б) Як вони ввійшли в ту “велику радість”?
23 Тепер прийшов час, щоб ця “радість велика” доброї новини поширювалася на землі між людьми, яким Бог Єгова покаже Свою добру волю. Славетний ангел розказав їм “добру новину” великої радости, і тепер вони мусіли посвідчити про історичну основу цієї доброї новини коли підуть і стануть наочними свідками цього народження в яслах Давидового міста, Віфлеєму. Ангел дав їм “ознаку”, щоб вони могли розрізнити цього новонародженого хлопчика від усіх інших, які могли народитися тієї ночі в Віфлеємі. Чи воне хотіли бути “включені”, або чи вони хотіли посвідчити про ту “ознаку” і стати відповідальними наочними свідками цього найважнішого народження на землі? Історія цього чесного дослідника відповідає, кажучи:
24 “І сталось, коли ангели відійшли від них в небо, пастухи зачали говорити один одному: ‘Ходім до Віфлеєму й побачмо, що сталося там, про що сповістив нас Єгова’. І прийшли, поспішаючи, і знайшли Марію та Йосипа, та Дитинку, що в яслах лежала. А побачивши, розповіли про все те, що було звіщено їм про цю Дитину. І всі, що почули, дивувалися тому, що їм пастухи розказували, а Марія оці всі слова зберігала у серці своїм. Тоді пастухи ж повернулись, прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано”.— Луки 2:15—20, НС.
25. (а) Отже, які речі єднаються показати, що те не було собі якесь звичайне народження так, як сперечаються сучасні священики? (б) Як ми сьогодні можемо прилучитися до тих пастухів, або так як хто за того часу ми можемо бути?
25 Якщо б це було звичайне народження хлопчика зачатий жінкою, яка перше мала статеві зносини з своїм чоловіком, то чи тут була б яка причина для Бога, Його ангелів і богобоязливих людей надавати їй такого великого значення? Чи ж нам приставати до багатьох священиків так званого Християнства сьогодні, які заперечують “ознаку”, яку пастухи доказали правдивою і які кажуть, що народження Ісуса від діви є неможливе? Або, чи нам прилучуватися до тих пастушних наочних свідків і відчути ‘велику радість’ через ту засновану “ознаку” і прославляти та хвалити Бога, як і розказувати іншим про Нього, або чи нам ставати таким як Цар Ірод Великий, тодішній цар в Єрусалимі? Коли, коло два роки пізніше, він почув новину про Ісусове народження, то він дуже настрашився, що загубить своє власне царство і старався забити Ісуса. Йому лише вдалося вигубити хлопчиків два роки віку й молодші. Але малою дитиною Ісус утік, і цареві Іродові не вдалося припинити Божий спосіб спасти людську расу через Господа Ісуса Христа.— Мат. 2:1—23.
26. Чи так зване Християнство не має участи в тій “великій радості” в часі Різдва, і над якими основними фактами про “Різдво” ми повинні застановитися?
26 Певно, що так зване Християнство сьогодні треба уподібнити до тих пастухів в Єрусалимі, чи не так? Чи ж її майже тисяча мільйон членів не виявляють ‘велику радість’ і не прославляють та не хвалять Бога кожного року коли святкують Різдво? Історія відповідає, що ті пастухи в Віфлеємі не святкували Різдва рік у рік після того як вони відвідали дитину Ісуса. Марія не святкувала Різдва на пам’ятку дня його народження. Ісусові апостоли та інші учні не святкували Різдва щороку і не давали йому подарунків та вина і не гостили його в той день. Таж, Свята Біблія, яка була закінчена коло сто років після його народження і яка говорить про його чудове народження, навіть не каже в який день він народився, щоб ми могли святкувати його. У Біблії навіть не згадується про Різдво. Ця назва була видумана так званим Християнством в четвертому столітті й римо-католики та протестанти святкують його в один вигаданий день, а греко-православні в інший день.
27. Як можна розсудити чи так зване Християнство сьогодні справді має “радість велику” через Ісусове народження давно тому, і як Екклезіястова 7:1, 8 впливає на цю справу?
27 А що так зване Християнство дало “всім людям”, щоб вони могли мати ‘велику радість’ із народження Ісуса Христа від діви? Чи воно саме є повне ‘великої радости’ над тим, що Ісус Христос є сьогодні, і з тієї самої причини є повне ‘великої радости’ тому, що він народився давно тому? Щоб люди сьогодні могли мати ‘велику радість’ через те, що Ісус Христос народився давно тому в Віфлеємі значить, що вони мусять мати “радість велику” з того чим він є сьогодні. Так як Свята Біблія каже: “Краще добре ім’я від оливи хорошої, а день смерти людини — від дня її вродження. Кінець діла ліпший від початку його”. (Еккл. 7:1, 8) Ісус Христос, як особа, є багато кращий сьогодні ніж він був у часі свого народження дев’ятнадцять століть тому.
28. (а) За свою вірність до смерти мученика, чим Бог нагородив Ісуса Христа? (б) Отже, які придатні питання виринають про так зване Християнство в цьому відношенні?
28 За його вірність у справах Божого царства навіть до самої смерти мученика в Єрусалимі, Бог Єгова нагородив Ісуса Христа воскресенням до безсмертного життя на небі. Бог “дав йому ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим ім’ям вклонялося кожне коліно небесних і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос — то Господь, на славу Бога Отця”. (Фил. 2:5—11) Але, що сказати про так зване Християнство, яке святкує Різдво? Чи воно сьогодні згинає коліно в ім’я Ісуса, щоб покоритися Всевишньому Богові? Чи так зване Християнство, яке святкує дні народження, явно признає, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця Христа? Історія за цього двадцятого століття відповідає Ні!
29. Чому історія в двадцятому столітті відповідає Ні на ті питання?
29 До сьогоднішнього дня так зване Християнство не зріклося свого заявлення бути Христовим царством. Але хто ж це володіє і царює в ньому? Не Ісус Христос, але його політичні царі, президенти й керівники з якоїсь людської родини, яких звичайні люди вибирають до посади, або які загарбали силу військовим або політичним повстанням. Політичні провідники так званого Християнства не віддають свого суверенітету Ісусові Христові, як Господеві, навіть хоч вони і кличуть його своїм “Господом”. А люди вибирають собі народного керівництва. Ні своїми політичними провідниками, ні своїми людьми, так зване Християнство не признає Ісуса Христа в його сьогоднішній офіціяльній посаді, як царюючого Царя.
[Ілюстрація на сторінці 149]
Бог не буде вживати людські царства спасти людство; Боже царство знищить такі царства, а само буде володіти над землею навіки вічні