“Надмірна грішність” гріха

ЯКИЙ поганий є гріх? Як далеко наслідки навіть “малого” гріха можуть сягати? Ісусові слова, якими Він наказував Своїм учням про вірність стосуються до цього питання. Він сказав: “Хто вірний в найменшому, і в великому вірний; і хто несправедливий в найменшому, і в великому несправедливий”. (Луки 16:10) Невірність до Бога є гріх, і так, як говорить апостол Іван: “Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх — то беззаконня”. (1 Ів. 3:4) Так як буває з одною особою, то те саме буває з групою людей, великою чи малою, відступ від правильних принципів, коли дозволиться, може довести до великого беззаконня і клопоту.— Рим. 7:13.

Великий приклад страшних наслідків того, що спочатку могло виглядати малою річчю, маємо в розвитку “чоловіка беззаконня”. У Писанні апостола Павла в 2-му розділі 2 Солунян Біблія говорить про цей розвиток. Про прихід цього “чоловіка” апостоли Павло і Петро перестерігали наперед збори, що “із вас самих [старших збору] навіть мужі постануть, що будуть казати перекручене, аби тільки учнів тягнути за собою”, що “впровадять згубні єресі”, і що “багато-хто підуть за пожадливістю їхньою”.— Дії 20:30; 2 Пет. 2:1—3.

БАЖАННЯ ВИЗНАЧНОГО СТАНОВИЩА, ПОЧАТОК ВІДСТУПЛЕННЯ

‘Як’, хтось може сказати, ‘такий стан може початися в Божому власному зборі?’ Цей стан не появився раптом. Він розвивався дуже непомітно. Ісус поставив правильний приклад і ясно перестерігав Своїх учнів проти жидівських дуже релігійних провідників, кажучи:

“Усі ж учинки свої вони роблять, щоб їх бачили люди... І люблять вони передніші місця на бенкетах, і передніші лавки в синагогах, і привіти на ринках, і щоб звали їх люди: Учителю. А ви вчителями не звіться, бо один вам Учитель, а ви всі брати. І не називайте нікого отцем на землі, бо один вам Отець, що на небі. І не звіться наставниками, бо один вам наставник, Христос. Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде. Хто бо підноситься, буде понижений, хто ж понижується, той піднесеться”.— Мат. 23:5—12.

У Християнському Писанні є багато подібного застереження. Але очевидно, що деякі на відповідальних посадах у першому зборі почали використовувати свої позиції. Вони почували себе дещо важливішими. Вони відчували, що їм належалося бути чимось трохи більшим від “звичайного” члена збору. Вони дозволяли собі спеціальних привілеїв, і сподівалися матеріальних речей від братів. У цей спосіб вони могли жити трохи легше, і інші думали, що вони були “щось більшого”. На початку вони прагнули тільки цього. Але поступово вони з їхніми наступниками стали більш вибагливими, відважніші, більш довільні у проявленні своєї влади. Вони обманювали і зводили збір, щоб задовольняти свої власні бажання і ‘використовувати їх фальшивими словами’. У 2 Коринтян 11:19, 20, апостол Павло говорить про таких.— 2 Пет. 2:3.

Можливо, що спочатку ці чоловіки не мали поняття до чого їхнє бажання малої ласки поступово доведе — до страшних, огидних наслідків, які розвиваються з “малого” самолюбного бажання. Правдоподібно вони відчували, що їхній відступ був незначний. Але давайте дослідім історію цього напряму і побачимо наслідки, за які ці самі особи були відповідальні.

З біблійної історії про початок відступлення “чоловіка беззаконня” можна дослідити його розвиток в історичних записах.

РІЗНИЦЯ МІЖ СВЯЩЕНИКАМИ, А МИРЯНАМИ

Ісус Христос не лишив інструкцій для Своїх учнів ділитися на священиків і мирян. Вони всі були рівні члени одної духовної родини: усі були породжені духом, брати Ісуса Христа, помазані бути тілом священиків, маючи надію бути небесними царями і священиками з Христом. Апостол Петро назвав їх “священство царське”. (1 Пет. 2:5, 9) Хоч деякі мали відповідальності “пастирів”, то всі були священики у духовному розумінні й всі брали участь у роботі духовного жертвування. (1 Пет. 5:1—4) Там навіть не згадувалося про поділ на “священиків-мирян”. Проте, зверніть увагу на те, що історія говорить:

“Жидівська цілковита протилежність між священиками, а мирянами, не існувала між християнами на початку; і це було тоді, лише тоді, коли ‘особи почали відступати від євангельського до жидівського погляду’, то лише тоді класа спеціального священства або священиків заступила поняття загального християнського священства всіх віруючих. . . . Отже Тертуліян, навіть (De Baptismo, ст. 17, перед тим ніж він став монотеїстом (віра, що визнає тільки одного Бога) сказав: ‘Миряни також мають право давати причастя і вчити в громаді. Слово Боже і причастя всім передавали з ласки Божої, і тому всі християни можуть передавати їх, як знаряддя божественної ласки. Але це питання не стосується лише до того, що переважно дозволяється, але також до того, що є придатне під існуючими обставинами. Тут можна вживати слова св. Павла: “Все є законне для людей, але не все є придатне”. Коли подивимося на порядок, який потрібно тримати в Церкві, то миряни можуть виконувати свої священицькі обов’язки давати причастя тільки тоді, коли час і обставини вимагають цього’. Від часу Сиприяна. . . батько ієрархальної системи, поділ між священиками, а мирянами став ясніший і незабаром його прийняли всесвітньо. Справді, від третього століття вислів clerus (ktle’ros, ordo) виключно стосувався до священицької служби відрізняючи її від мирянів. З розвитком римської ієрархії, священики стали не лише відмінним устрійом (який може існувати зі всіма апостольськими правилами і науками), але їх також стали признавати за єдине священство і важний спосіб сполучення між людиною, а Богом”.— МеКлінток і Стронґ Циклопедія, 2-ий Том, ст. 386 (в англійській мові).

Вищезгаданий Таскіус Сесіліус Сипріян був єпіскопом церкви в Картедж, Африці. Він народився коло 200 р. З.Д. і помер у 258 р. З.Д. Він був священиком, і тут його називали “отець ієрархальної системи”, один із тіла священиків, що вже існувало століття після смерти Христових апостолів і їхніх близьких друзів. Від того часу продовж “Темних Віків”, до часу Реформації і початку Протестантських Церков, аж до теперішнього часу, цей поділ між священиками, а мирянами існував в так званому Християнстві.

То це так зване “християнське” священство оказалося бути “беззаконником . . . призначений на погибіль”, у зв’язку з відступленням або бунтом про якого говориться в 2 Солунян 2:3. Ясно є, що коли Свята Біблія вживає цей вислів, то вона відноситься до складеного ‘чоловіка’, який існував продовж довгий період часу і якого подоба та персонал змінювалися з збігом років.

ПРЯМА ОПОЗИЦІЯ ПРОТИ БОГА

Тому що цей бунт (так як ми вже згадали в попередньому числі) є проти Бога Єгови, то це не є причина на дивування, що цей складений “чоловік, буде старатися зробити себе богом, так як великий бунтівник Сатана Диявол зробив себе, якого Біблія називає “бог цього віку”. (2 Кор. 4:4) Апостол Павло сказав пророчо про цього “беззаконника”: “Він противиться та несеться над усе, зване богом чи святощами, так що у Божому храмі він сяде, як Бог, і за бога себе видаватиме”.— 2 Сол. 2:4.

Цей “беззаконник” є складене тіло осіб. І ми можемо, проте, звернути увагу на заяву одного з цих священиків, яка відбиває загальне відношення того тіла. Про папу Римо-Католицької Церкви, Феррарісів Церковний Словникa каже:

“Папа має таку гідність і вищисть, що не є звичайний чоловік, але ніби Бог, і Заступник Бога. . . . Тому папу коронується троїстою короною, як цар неба, землі і пекла. . . . Ні, світлість і сила папи не є лише вищі від небесних, земних та пекельних речей, але він також є вище ангелів і є їхньою старшиною. . . . Коли б ангелам було можливо відпасти від віри, або розвивати інше почуття, то папа міг би судити і виключити їх. . . . Він має таку велику гідність і силу, що займає той самий требунал (суд) з Христом. . . Отже, щоб папа не робив, то це ніби воно походить із уст Бога. . . . Папа є, немов Бог на землі, єдиний князь Христових вірних, найбільший цар над царями, посідаючи повноту сили; якому доручається уряд земного і небесного царства. . . . Папа має таку велику владу і силу, що може поправляти, проголошувати або тлумачити божественний закон. . . . Папа може часами протидіяти божественний закон, обмежувати, пояснювати,” і т.п.

‘Католицьке священство підтримувало цю силу і потужність приписані папі, і хоч багато протестантських священиків не погоджуються з цим, то вони також виставляють себе за “Шановних”, “Преподобних”, “Отців” і вживають ще інші титули, які роблять їх вищими від мирянів, щоб вони шанували та підтримували їх матеріально, часто дуже складно — сходячись з духом папської заяви.— Йов 32:21, 22.

Не лише таким самовеличанням, але також тому, що “беззаконник” зробив себе “приятелем світу”, то цим він виявляється, що є в опозиції Бога. (Як. 4:4) Цей складений чоловік також противиться Богові, коли старається принижувати надхнене Слово Боже, називаючи його “байкою”, або “міфом”, “застаріле”, “невірогідне”, “повне помилок”, а навіть говорячи, що “Бог є мертвий”.

“ОДРУЖЕННЯ” ЦЕРКВИ З ДЕРЖАВОЮ

У багатьох країнах був і ще тепер існує союз Церкви з Державою. У таких ‘подружжях’ Церква старалася наказувати державі. Священики контролювали думки людей, а політики, користаючи з цього, давали священикам владу, повагу, охорону і привілеї, фінансову підтримку, і так далі. Про “Церкву і Державу”, Енциклопедія Американа, 6-ий Том, ст. 657, 658, каже:

“Між цими двома інституціями, у сучасних часах, дуже рідко є, щоб досконала гармонія існувала. Ця боротьба, яку вже так довго ведуть, буде тривати вічно хіба щось дивного станеться. Це була гірка боротьба. Вона поміщала великі справи виводячи величезні дискусії. Вона підбурювала всякого роду повстання і започаткувала ганебну літературу, яка є без порівняння, крім політичної боротьби. Часто ця боротьба була лише політичною сваркою. . . . Під Константаном Церква ввійшла в поле всесвітньої діяльности, як співробітниця у задачі цивілізувати людей. Тому що її признавали за духовного провідника, то поступово вона вкорінювалася місцево і здобула назви світського владаря. Вона стала світовою силою. Цей успіх був початком всіх багатьох катастрофів у Церкві. Від Константина до Чарлса Великого, цивільна сила, хоч законно признавала Церкву, мішалася в її уряд. Від Чарлса Великого до Реформації, Церква була близько зв’язана з державою і переважно цивільна влада була підкорена духовній владі”.

У цьому двадцятому столітті, цей стан далі існує. Були війни через релігійні справи, і народи так званого Християнства брали провід у найбільших, найкровавіших та найспустошливіших Світових Війнах, вживаючи найбільшу смертоносну зброю.

Подумайте про наслідки: біль серця, розпачливість, нещастя, різанину, наклеп на Боже ім’я та на Християнство, які прийшли з малого бажання особистої слави та прибутку! З тих ранніх старших, що були призначені доглядати Боже’ стадо, багато залишилися вірні. Вони наслідували принцип, якого Ісус висловив, кажучи: “Хто з вас бути першим бажає, нехай буде всім за раба”. (Марка 10:44) Але самолюбні між ними рушили, релігійний беззаконний бунт з якого мільйони дуже постраждали. Якби вони були наслідували ясний та легкий наказ і приклад Христа, то така страшна річ ніколи не розвилася б.

Особисто ми можемо багато навчитися з цього. Коли Бог каже, що щось не є правильно, то дійсно воно не є правильно. Коли будемо відкидати Його пересторогу про який-небудь гріх, то ми ніколи не повинні думати, що чинимо ‘якусь малу річ’. Ми не є в згоді з Божим всесвітнім розпорядком і робимо щось, що може дуже пошкодити багатьом особам. Біблійне правило є: “Мала розчина все тісто заквашує”. (1 Кор. 5:6) Якщо скоро не покаємося, не відвернемося від такого гріха і не будемо старатися робити все, що можемо, щоб спростувати справу, то можемо бути відповідальні за неймовірно погані наслідки.

За приклад цього, зауважте, що Яків, зведений брат Ісуса, писав про невгамований язик: “І язик — то огонь. Як світ неправости, поставлений так поміж нашими членами, язик сквернить усе тіло, запалює круг життя, і сам запалюється від геєнни”. (Як. 3:6) Коли неправильно вживається, то язик може вивести з рівноваги наше життя і життя багато інших. Яків також показав, що гріх може мати дуже обманний початок. Він сказав: “Але кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть”.— Як. 1:14, 15.

Це правда, що всі грішать час від часу. Але, завдяки Богові Єгові за Його допомогу, через Його незаслужену ласку, ми можемо обминати гріх, з його страшними наслідками. Ми можемо відвернути такий згубний шлях “беззаконника”. Ми можемо зробити це через віру у покриваючу жертву Його Сина, Ісуса Христа. (Рим. 7:21—25; 8:1, 2) Лише коли признаємо гріхову ‘надмірну грішність’, і коли поповнивши гріх, приступимо до Єгови просячи, щоб Він простив нам на основі Христової жертви, то лише тоді дістанемо допомогу від Єгови відвернути наслідки нашої помилки.

[Примітки]

[Запитання для вивчення]

1. Що це є гріх, з Божого погляду, і який небезпечний є гріх?

2. Які перестороги перші християни мали про прихід “беззаконника”?

3, 4. Як Ісус перестерігав Своїх учнів проти духа жидівських релігійних провідників?

5. Як деякі старші у першому християнському зборі “маленькими вчинками” рушили великий розвиток “беззаконника”?

6, 7. (а) Як ті старші правдоподібно чулися про те, що вони робили? (б) Як нам дослідити розвиток цього “беззаконника”?

8. Який був розпорядок у християнському зборі за днів апостолів?

9. Як розвиток “беззаконника” описується в історії?

10, 11. (а) Як почалася “ієрархальна система”, яка є протилежна поняттю християнського братерства? (б) Хто є “беззаконник”, і як можна бачити, що він не є один чоловік?

12. Проти кого “беззаконник” бунтується, і як далеко він іде в свойому шляху?

13, 14. Яка заява одного священика відбиває відношення цілого тіла священиків?

15. Хоч протестантські священики не погоджуються з заявою папи, то чи між ними є інше відношення?

16. Крім його власного величання, як “беззаконник” показав, що він ‘противиться Богові?’

17, 18. Які близькі були зв’язки між Церквою, а Державою, і що було сказано про це в Циклопедії Американа?

19. Чи стан поліпшився або змінився у цьому двадцятому столітті?

20. (а) Чи всі перші старші наслідували такий самолюбний шлях, якого розвив “беззаконник”? (б) Який поганий був гріх тих перших старших, які відступили від Христового наказу і прикладу?

21, 22. З цієї історії про розвиток “беззаконника”, що можна навчитися про ‘малий’ гріх? 23. Тому що ми всі грішимо, то однак, як можна відвернути його страшні наслідки?

[Вставка на сторінці 29]

Від Господа кроки людини побожної ставляться міцно, і Він любить дорогу її;

Коли ж упаде, то не буде покинена, бо руку її підпирає Господь.

Я був молодий і постарівся, та не бачив я праведного, щоб опущений був, ні нащадків його, щоб хліба просили.

Кожень день виявляє він милість та позичає, і над потомством його благословення.

Ухиляйся від злого та добре чини, та й навіки живи! — Псалом 37:23—27.