Радіючи у „Богові, що дає надію”
„ТИ БО, ВЛАДИКО, НАДІЯ МОЯ, ГОСПОДИ ЄГОВА, МОЄ ДОВІР’Я ВІД ЮНАЦЬКОГО ВІКУ МОГО”.— ПС. 71:5, НС (АНГ.)
1, 2. (а) Яке біблійне свідчення показує, що Бог дбає про нас? (б) Як ми можемо розвити повну радість?
ЧИ ВИ колись зупиняєтесь, щоб подумати про ваше дорогоцінне споріднення з Богом? Як ми тішимось із знання, що Бог дбає про нас! Правда, за поглядом Єгови, то народи є немов крапля води з відра. Отже, як особи, ми мусимо бути дуже маленькі в Нього. Проте, Ісус Христос запевняє нас: „Чи не два горобці продаються за гріш? А на землю із них ні один не впаде без волі Отця вашого. А вам і волосся все на голові пораховано. Отож, не лякайтесь,— бо вартніші ви за багатьох горобців”.— Мат. 10:29—31; Іс. 40:15.
2 Якщо Бог зауважує падіння горобця, то як більше Він співчуває нам людям, яких Він створив на Свій образ! (1 Мойс. 1:26) Наш Бог справді має чудову мудрість і творчу силу, але Він є багато величніший в Його піклуванні над пригнобленими людьми і в широчині Його любови до людства. (Пс. 33:4, 5) Справді, ми маємо великий привілей увійти і залишатися в Його любові, в гармонії з Ісусовим запевненням: „Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберігав заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його”. Ісус додає: „Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість”.— Ів. 15:10, 11.
3. Чому Давид, і ми також маємо довір’я в Єгову?
3 У цих критичних часах, ми теж можемо радіти тому, що наш люблячий Бог дає нам надію. Виглядає, що Давид написав 71-ий Псалом після важних випробовувань і в ньому він вихваляє Суверенного Господа Єгову, як свою надію і довір’я від юнацького віку. Наприклад, про його зустріч з велетнем Ґоліятом, Давид сказав: „Господь [Єгова, НС, анг.], що врятував мене з лапи лева та лапи ведмедя, Він урятує мене з руки цього филистимлянина”. І Єгова так зробив! (1 Сам. 17:37, 45—50) І до цього дня Єгова підтримує помазаний останок Його свідків, які з міцною надією, служили Йому вірно ,від їхнього юнацького віку’.
ПОТРЕБА ЖИВОЇ НАДІЇ
4. Чому „давніше написане” є джерелом надії?
4 Беручи майбутність до уваги, то обітниці Єгови, так як вони є записані в Його Слові, справді є джерелом довірливої надії. Так як каже апостол Павло: „А все, що давніше написане, написане нам на науку, щоб терпінням і потіхою з Писання ми мали надію”. (Рим. 15:4) Певно, нам потрібно надії. Але як те, що було „давніше написане” становить причину на надію? По-перше, як з’явилась потреба на надію?
5. (а) Як з’явилась потреба надії? (б) Чому наші перші родичі стягнули на себе кару смерти, і чому ми є включені в цьому?
5 Те, що було „давніше написане” ясно стосується до того, як Бог створив наших перших родичів і помістив їх у раю задоволення, з надією на вічне життя і заселення цілої землі, люблячими, щасливими людьми, які ніколи не вмирали б. (1 Мойс. 1:26—28; 2:7—9, 18—25) Проте, Адам і Єва загубили цей привілей. А чому? Тому що вони згрішили і не були слухняними їхньому Отцеві, Богові Єгові. Правильно, Суверенний Господь Єгова засудив цю неслухняну пару на смерть. Вони стались свавільними, незалежними, і для них уже не було місця між вірними творіннями Єгови. Крім цього, вони стягнули смертну кару, не тільки на себе самих, але також на більйони дітей, які будуть родитись від цих грішних родичів. Так як Павло каже: „Тому то, як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, то так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили”.— Рим. 5:12.
6. На основі якої надії створіння сталось поневолене?
6 Проте, Павло продовжує, кажучи, що хоч „створіння покорилось марноті”, то це було „в надії”. В якій надії? Та у живій надії „визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих”, так як наші перші родичі втішались свободою в Еденському раю. Ця свобода буде включати надію вічного життя. Тільки Бог може постачати таку надію.— Рим. 8:20, 21; Ів. 17:3.
НАДІЯ В „НАСІННЯ”
7. Як можна ототожнити „насіння” обітниці?
7 Отже раніше в „давніше написаному” ми читаємо про Божі обітниці, що „насіння” [нащадок] Його небесної дружиноподібної організації ,розчавить змієві голову’, тобто, знищить Сатану разом з його зграєю. (1 Мойс. 3:14, 15) Але, хто є це „насіння”? Пізніше Біблія каже, що Він також є „насінням” Божого друга Авраама, через яке то насіння „всі народи землі будуть потомством твоїм благословляти себе”. Апостол встановлює тотожність того „насіння”, кажучи: „А обітниці дані були Авраамові й насінню його. . . . ,і Насінню твоєму’, яке є Христос”.— 1 Мойс. 22:18; Гал. 3:16.
8. (а) Як Ісусове життя на землі було передсказане давно наперед? (б) Як Бог показав Свою любов до людства?
8 У „давніше написаному” було передсказано життя Ісуса Христа тут на землі. Так само Ісая пророкував більше, як 700 років раніше. Він погорджений був, Його не оціняли, Він страдав і „як ягня був проваджений Він на заколення”. У гармонії з волею Його Отця, Він „на смерть віддав душу Свою”, щоб міг відкупити „багатьох” від поневолення гріхом. (Іс. 53:3—12) Єгова воскресив Його з мертвих і установив „Головним Начальником життя” на небесах, „щоб кожен, хто ввірує в Нього, . . . мав життя вічне”. Бог зробив цей розпорядок тому, що Він „так полюбив світ [людство]”. (Ів. 3:15, 16; Дії 3:15) Яку чудову надію все це відкрило! — Ів. 5:24—29.
ЗДОРОВА ОСНОВА НА НАДІЮ ВІЧНОГО ЖИТТЯ
9. (а) Що запевняє нашу надію? (б) Як наша надія повинна впливати на нас?
9 Наша добре-заснована надія є безпечна самим ім’ям нашого Бога, Єгови. Те ім’я означає „Він спричиняє бути”, натякаючи, що Він виконує точні події на здійснення Його наміру. Він є необманливий Бог, Який постачає „основу надії . . . яку обіцяв був від вічних часів”. (Тита 1:2) Але, що ця надія значить для вас? Чи ви дивитесь на неї так, як люди так званого Християнства дивляться на їхню релігію — як тільки формалізм, якому віддають всього усну службу? Або, чи ви, глибоко у вашому серці, цілком посвятили себе, ціле ваше життя, „Богові, Який дає надію”? (Рим. 15:13) Чи та надія є така сильна, що вже сталася дійсністю? Якщо так, то вона є вашою вірою — вірою живою, повною добрими вчинками свідчення людям про вашу надію.— Євр. 11:1; Як. 2:17.
10. (а) Що додає підставу нашій надії? (б) Чому помазані християни тепер повинні тішитись їхньою надією?
10 Так як наш Суверенний Господь Єгова живе вічно, то так Його обітниці закладають основи на „живу надію”. І Його воскресший Син, Ісус Христос, „тому що живе вічно”, додає підстави тій надії, тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись”. (Євр. 7:24, 25) Тому апостол Петро написав помазаним християнам: „Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа, на спадщину нетлінну й непорочну та нев’янучу, заховану в небі для нас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з’явитися останнього часу. Тіштеся з того”. (1 Пет. 1:3—6) Тому що ми тепер уже живемо в тому „останньому часі”, то це є змушуюча причина для помазаних християнів тішитись у тій надії.
11. (а) Яку „живу надію” має „великий натовп”? (б) Яка здорова основа є на ту надію?
11 Проте, що сказати про „великий натовп, . . . зі всіх народів, і племен, і люду, і язиків”, які надіються на вічне життя на райській землі? Їхня також є „жива надія”, бо вони мають обітницю: „Вони голоду й спраги терпіти не будуть уже, і не буде палати їх сонце, ані спека яка, бо Агнець, що серед [Божого] престолу, буде їх пасти, і водитиме їх до джерел вод життя. І Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре”. (Об. 7:9, 16, 17) Ті, що надіються на таку „добру новину” не розчаруються, тому що вона є твердо заснована на Божому надхненому Слові. Цитуючи Ісаї 40:8, апостол Петро сказав, що „Словом Божим живим та тривалим: ,Бо кожне тіло — немов та трава, і всяка слава людини — як цвіт трав’яний: засохне трава — то й цвіт опаде, а слово Господнє [Єгови, НС, анг.] повік пробуває’! А це те Слово, яке звіщене вам в Євангелії”.— 1 Пет. 1:23—25.
12. Який великодушний є Бог, коли дає нагороду вічного життя?
12 Зображуючи себе бути гарним пастирем, який „віддає душу Свою за вівці”, Ісус сказав: „Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком, щоб мали”. (Ів. 10:10, 11) Ця великодушність не є обмежена тільки до „малого стада” співспадкоємців з Христом на небі. (Луки 12:32) Ні, звичайно, Ісус сказав: „Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари,— Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони,— і буде отара одна й Один Пастир! І Я життя вічне даю їм”. (Ів. 10:16, 28) Крім „великого натовпу”, який сподівається пережити „велике горе”, будуть вірні слуги з передхристиянських часів і більйони інших померлих людей, які воскреснуть з надією вічного життя на землі. (Мат. 24:21; Євр. 11:35; Об. 20:12) Який великодушний є наш Бог у тому, що зробив такий розпорядок для життя!
13. Як Божа любов є виявлена людству, і як це повинно впливати на нас?
13 Великодушність Єгови, як вираз Його любови до людей також відбивається в Ісусових ранішніх словах: „Так бо Бог полюбив світ [людство], що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив [ворожо], але щоб через Нього світ спасся. Хто вірує в Нього, не буде засуджений”. (Ів. 3:16—18) Оскільки Єгова з Його Сином є такі великодушні, то чи ж нам також не бути великодушними у проголошенню людям цієї гарної „доброї новини”?
14. (а) Чому народи не мають надії? (б) Як відображується наша віра і „жива надія”?
14 Роблячи це, ми беремо участь у „добрих ділах, яких Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували”. Ми вже не є такими, які Павло каже, мов „чужі заповітам обітниці” не маючи „надії” і бувши „без Бога на світі”. Ми вже не поводимось, „як поводяться погани в марноті свого розуму,— вони запаморочені розумом, відчужені від життя Божого за неуцтво, що в них, за стверділість їхніх сердець”. (Ефес. 2:10, 12; 4:17, 18) Ні, бо ми тепер ходимо з Богом, і наші „добрі вчинки”, які включають проповідування й навчання „доброї новини”, відбивають нашу віру і „живу надію”, яка переповнює наші серця.— Мат. 4:17; 5:16; 9:35; 24:14.
НАДІЯ НА ПРАВЕДНИЙ УРЯД
15. (а) Чому добрий уряд є потрібний, щоб ми мали „живу надію”? (б) Яке заохочуюче пророцтво записав Ісая в цьому відношенні?
15 Наша жива надія містить у собі щось багато більшого від надії на вічне життя. Подумайте, чи вічне життя під жорстокими і пригнобляючими людськими урядами, які вже так часто правили протягом історій було б дуже приємне? Деякі воліли б умерти ніж жити в такому рабстві. На щастя, жива надія Божих людей включає надію праведного уряду, Царство за яким християни вже так довго моляться, яке оправдає ім’я Бога Єгова і здійснить Його волю „на землі, так, як на небі”. (Мат. 6:9, 10) Беручи майбутність до уваги в Його приготовленню того Царства, Єгова ужив царя Давида в Ізраїлі статись типовим прикладом Ісуса Христа в Його ролі, як цар. Пророк Ісая описав, що цей Один буде „князь миру”, кажучи: „Без кінця буде множитися панування та мир на троні Давида й у царстві його, щоб поставити міцно його й щоб підперти його правосуддям та правдою відтепер й аж навіки, ревність Господа [Єгови, НС, анг.] Саваота це зробить”.— Іс. 9:6, 7.
16. Яке запевнення подали Гавриїл і псалмоспівець відносно Царства?
16 Більше, як 1.000 років пізніше, ангел Гавриїл явився дівиці Марії і сказав: „В Бога благодать ти знайшла! І ось ти в утробі зачнеш, і Сина породиш, і даси Йому Ймення Ісус. Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий, і Господь [Єгова, НС, анг.] Бог дасть Йому престола Його батька Давида, . . . і царюванню Його не буде кінця”. (Луки 1:30—33) Отже, цей Син Всевишнього” постачає не тільки нагоду спастися до вічного життя, але також на благословення через Його царство. Цей уряд буде правити над усім людством у праведності і дасть подостатком миру всім Його підданим на землі.— Пс. 72:1—8.
17. Чому ми повинні „збагачуватись надією”, і як ми можемо виражати ту надію?
17 Знову відносячись до „давніше написаного”, апостол Павло пише: „І ще каже Ісая: ,Буде корінь Єссеїв [батько Давида], що повстане, щоб панувати над поганами,— погани на Нього надіятись будуть!’ Бог же надії нехай вас наповнить усякою радістю і миром у вірі, щоб ви збагатились надією, силою Духа Святого”. (Рим. 15:12, 13) Справді, наша надія на Боже царство через Христа є джерелом радости і душевного миру, і як будемо рясніти в тій надії, то це заохочує нас проголошувати її іншим людям силою, яку Божий дух постачає.— Зах. 4:6; Іс. 40:28—31.
18. Який проблиск Ісая дає відносно Царства?
18 Говорячи про „корінь Єссеїв”, Павло тут цитував з 11-го розділу Ісаї, в якому є поміщено цей палкий проблиск Христового царського керування: „І спочине на Нім дух Господній [Єгови, НС, анг.], дух мудрости й розуму, дух поради й лицарства, дух пізнання та страху Господнього [Єгови]. Його уподобання — в страху Господнього [Єгови], і Він не на погляд очей Своїх буде судити, і не на послух ушей Своїх буде рішати, але буде судити убогих за правдою, і правосуддя чинитиме слушно смирним землі”. Описавши спокійність духовного раю, яким Божі люди втішаються навіть сьогодні, немов би дикі звірі на землі вже були приручені, пророцтво продовжує: „Бо земля буде повна пізнання Господнього [Єгови, НС, анг.] так, як море вода покриває”. Яка славетна надія! Не дивно, що багато людей з народів повертаються з прагненням знання до „кореня Єссеєвого”, вкоронованого Ісуса, Який „стане прапором народам”.— Вірші 1—10.
19. Чому головно тепер ми повинні радіти в надії?
19 Після того важливого 1914 р., людство жило в часі „закінчення системи”. „Син Людський” вже прийшов, зі всіма Його ангелами, щоб сісти на Свій славетний небесний престол. Він уже почав збирати народи на суд і „відділяти одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів”. Для народів і „козлів” це є час безнадійного горя, але для слухняних покірливих вівце-подібних людей це є час випростуватись, і підіймати голови,— бо зближається їхнє визволення’.— Мат. 24:3—8; 25:31—34; Луки 21:26—28.
20. Що нам тепер робити, щоб тривати в надії?
20 Проте, щоб для нас сповнилась та надія, то нам потрібно витривалости. Як ці „останні дні” наближаються до свого кінця то нам потрібно мати такий самий погляд, якого мав Ісус, так, як Павло нагадує: „Бог терпеливости й потіхи нехай дасть вам бути однодумними між собою за Христом Ісусом, щоб ви однодушно, одними устами славили Бога й Отця Господа нашого Ісуса Христа”. (Рим. 15:5, 6) Отже, продовжуймо, „однодушно” „одними устами” служити з витривалістю проповідуючи цю добру новину про Царство „на свідоцтво всім народам”, упевнені, що „кінець прийде”. (Мат. 24:13, 14) Так, покладаймо непохитне довір’я на нашого Суверенного Господа, Єгову, „Бога, що дає надію”.