Захопливі літописи Йосифа

ІСТОРИКИ вже довго досліджують захопливі твори Йосифа (Флавія). Він народився лише через чотири роки після смерті Христа і був очевидцем жахливого сповнення Ісусового пророцтва на єврейському народі в першому сторіччі. Йосиф був військкерівником, дипломатом, фарисеєм та дослідником.

У творах Йосифа є чимало цікавих подробиць. Вони проливають світло на біблійний канон й одночасно становлять собою літературний опис топографії та географії Палестини. Не дивно, що багато хто вважає ці твори цінним доповненням до своєї бібліотеки!

Ранні роки

Йосеф бен Маттітйаху, або Йосиф, народився 37 року н. е., в першому році правління римського імператора Калігули. Батько Йосифа був зі священицького роду. За твердженням самого Йосифа, його мати походила з лінії первосвященика Йонатана, який належав до роду Хасмонеїв.

В юнацькі роки Йосиф жадібно вивчав Мойсеїв Закон. Він також проводив ретельне дослідження віровчень трьох сект іудаїзму: фарисеїв, саддукеїв та єсеїв. Захопившись вченням секти єсеїв, він вирішив провести три роки з пустельником, на ім’я Баннус, який, очевидно, був єсеєм. Коли Йосифу було 19 років, він полишив це, повернувся до Єрусалима і примкнув до фарисеїв.

До Рима і назад

У 64 році н. е. Йосиф вирушив до Рима, щоб клопотатися за єврейських священиків, яких іудейський прокуратор Фелікс послав на суд до імператора Нерона. Йосиф ледве зміг врятуватись, коли на шляху в Рим попав у корабельну аварію. На кораблі врятувалося лише 80 із 600 пасажирів.

Під час перебування Йосифа в Римі один єврейський актор познайомив його з дружиною Нерона, імператрицею Поппеєю. Вона неабияк посприяла успіху його місії. Йосифа надзвичайно вразила величність цього міста.

Коли Йосиф повернувся в Іудею, євреї вже серйозно думали про повстання проти Риму. Він вмовляв співвітчизників, переконуючи, що війна проти Риму є даремною. Через те що Йосиф не зміг угамувати їх і, можливо, побоюючись, що його вважатимуть зрадником, він погодився на призначення військкерівника в Галілеї. Готуючись до битви з римлянами, Йосиф згуртував та вишколив своїх людей, а також згромадив потрібну провізію,— але все надаремно. Галілея впала перед армією Веспасіана. Після 47-денної облоги було здобуто Йосифову фортецю біля Йотапати.

Коли Йосиф здався, він кмітливо прорік, що Веспасіан незабаром стане імператором. Йосифа кинули у в’язницю і над ним не знущались тільки завдяки цьому завбаченню; коли ж сказане підтвердилося, його звільнили. Це й стало поворотним пунктом у його житті. Решту війни він служив римлянам як перекладач та радник. Щоб підкреслити заступництво Веспасіана та його двох синів, Тита і Доміціана, Йосиф додав родове ім’я Флавій до свого.

Твори Йосифа Флавія

Найдавніший твір Йосифа називається «Іудейська війна». Вважається, що він приготував цю семитомну розповідь, щоб яскраво змалювати перевагу Риму над євреями і цим віднадити їх від майбутніх повстань. У цих творах старанно досліджується історія євреїв — від захоплення Єрусалима Антіохом Епіфаном (у другому сторіччі до н. е.) до бурхливих подій 67 року н. е. Відтак Йосиф, як очевидець, описує війну, яка досягла апогею у 73 році н. е.

Інший твір Йосифа, «Іудейські старожитності»,— 20-томна історія євреїв. У ній охоплюється період від Буття та сотворення до вибуху війни з Римом. Йосиф скрупульозно тримається послідовності викладу фактів у Біблії, додаючи традиційні пояснення та свої спостереження.

Йосиф написав історичну повість під простим заголовком «Життя». У ній він хоче оправдати свою позицію у війні та намагається розвіяти звинувачення, які кинув йому Юст Тіверіадський. Четвертий твір — двотомна апологія за назвою «Проти Апіона» — стає в оборону євреїв, яких представлено в поганому світлі.

Проникливість у Боже Слово

Безсумнівно, більшість історичних записів Йосифа є точними. У своєму творі під заголовком «Проти Апіона» він показав, що євреї в жодному випадку не впроваджували апокрифів у натхнене Святе Письмо. Він підтверджує точність та внутрішню гармонію божественних писань. Йосиф говорить: «Нам не треба незліченних книг, які не узгоджуються та суперечать одна одній, ...а тільки двадцять дві книги [еквівалент сучасного поділення Святого Письма на 39 книг], які містять у собі всі записи про минувшину і які правомірно вважаються божественними».

У творі «Іудейські старожитності» Йосиф додає до біблійної розповіді цікаві подробиці. Він говорить, що «Ісак мав двадцять п’ять років», коли Авраам зв’язав йому руки та ноги, щоб принести його в жертву. Йосиф говорить, що після того як Ісак допоміг збудувати жертовника, то сказав, що «він взагалі не був би достойний народитися, коли б не погодився із Божим рішенням та рішенням свого батька». ...Тому він відразу пішов на жертовник, щоб віддати себе в жертву».

До біблійної розповіді про вихід ізраїльтян зі стародавнього Єгипту Йосиф додає такі подробиці: «У погоню за ними пустилося шістсот колесниць разом з п’ятидесятьма тисячами вершників та двомастами тисячами піхотинців, і всі вони були озброєні». Йосиф також говорить, що, «коли Самуїл мав дванадцять років, він почав пророкувати; і якось уві сні Бог звертався до нього на ім’я». (Порівняйте 1 Самуїла 3:2—21).

В інших творах Йосиф розмірковує про податки, закони та події. Він згадує про жінку Саломію, яка танцювала на бенкеті Ірода і яка попросила дати їй голову Івана Хрестителя (Марка 6:17—26). Більшість інформації про Ірода ми маємо власне завдяки творам Йосифа. Він навіть говорить, що, «намагаючись приховати свою старість, [Ірод] фарбував волосся в чорний колір».

Велике повстання проти Риму

Минуло лише 33 роки від часу, коли Ісус пророкував про Єрусалим та його храм, і його слова почали збуватися. Радикальні єврейські фракції в Єрусалимі прагнули скинути із себе римське ярмо. Свідомість цього спонукала римлян мобілізувати та вислати 66 року н. е. свої легіони в Єрусалим під керівництвом сирійського намісника Цестія Галла. Їхнім завданням було придушити повстання та покарати правопорушників. Після того як воїни Цестія спустошили передмістя Єрусалима, вони розташувалися табором навколо мурів міста. Використовуючи метод, який називається «черепаха», римляни під час атаки щільно сполучали свої щити, наче панцир черепахи, щоб захищатися від ворога. Підтверджуючи успішність цього методу, Йосиф говорить: «Дротики летіли вниз і зісковзували, не завдаючи воїнам жодної шкоди; тому воїни змогли підкопати мур, не зазнавши поранень, і приготувати все необхідне для підпалення брами храму».

«Тоді,— говорить Йосиф,— Цестій... дав своїм воїнам сигнал повертатися... Він відійшов від міста без будь-якої вагомої причини». Очевидно, не маючи жодного наміру звеличувати Божого Сина, Йосиф записав саме ту подію, якої християни в Єрусалимі вже сподівалися. Це було сповненням пророцтва Ісуса Христа! Багато років заздалегідь Божий Син застерігав: «Коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях,— хай не вертаються в нього! Бо то будуть дні помсти, щоб виконалося все написане» (Луки 21:20—22). Слухаючись Ісусової настанови, його вірні послідовники швидко залишили Єрусалим, тримались далеко від нього й уникнули того жаху, який пізніше прийшов на це місто.

Йосиф в яскравих подробицях зобразив наслідки повернення римських військ у 70 році н. е. Старший син Веспасіана, полководець Тит, прийшов підкорити Єрусалим з його величним храмом. Тим часом ворожі фракції в самому місті намагалися також здобути контроль. Вони вдались до надзвичайних заходів, через що пролилось море крові. Декотрі люди «відчували через неспокій у місті такий відчай, що самі бажали вторгнення римлян», маючи надію «звільнитися від злиднів у самому місті», як говорить Йосиф. Він називає заколотників «розбійниками», які знищують власність заможних і вбивають знатних людей, підозрюючи їх у тому, що вони готові піти на компроміс з римлянами.

У розпалі громадянської війни умови життя в Єрусалимі вкрай погіршились і ніхто уже не ховав мертвих. Самі заколотники, «б’ючись між собою, наступали на мертві тіла, які лежали купами одне на одному». Ці люди грабували населення, вбиваючи за їжу та коштовності. Звідусіль постійно доносились ридання тих, кому було заподіяно лихо.

Тит заклика́в євреїв капітулювати і в цей спосіб врятувати своє життя. Він «вислав Йосифа, щоб звернутися до них їхньою рідною мовою, бо гадав, що вони все ж таки прислу́хаються до переконувань свого співвітчизника». Але вони зневажили Йосифа. Відтак Тит поставив довкола цілого міста дерев’яний частокіл (Луки 19:43, НС). Всі надії на втечу були зруйновані, пересування обмежене, а поряд з тим голод «поглинав цілі доми та родини». Безупинні бої стали причиною подальших жертв. Тит завоював Єрусалим і тим самим несвідомо сповнив біблійне пророцтво. Згодом, оглядаючи єрусалимські масивні мури та укріплені башти, він вигукнув: «Тільки Бог міг вигнати євреїв із цієї цитаделі». Тоді загинуло більше одного мільйона євреїв (Луки 21:5, 6, 23, 24).

Після війни

Після війни Йосиф поїхав до Рима. Маючи підтримку роду Флавіїв, він мешкав як римський громадянин у колишньому особняку Веспасіана, отримував державну пенсію, а також подарунки від Тита. Саме тоді Йосиф зайнявся письменництвом.

Цікаво зазначити те, що Йосиф, очевидно, впровадив слово «теократія». Він написав про іудейський народ: «Наш уряд... можна назвати теократією, приписуючи владу та міць Богові».

Йосиф ніколи не заявляв про те, що був християнином. Він також не писав під Божим натхненям. Все ж таки у захопливих літописах Йосифа є повчальна історична цінність.

[Ілюстрація на сторінці 31]

Йосиф біля мурів Єрусалима.