Чому саме тепер час вирішувати?

У XVI сторіччі до н. е. Бог вибрав ізраїльтян за ‘власність, більшу всіх народів, народ святий’ (Вихід 19:5, 6). Невдовзі вони загубили свою святість і релігійну чистоту, дозволивши собі зіпсутися ідолопоклонством і розбещеними ритуалами сусідніх народів. Вони виявилися ‘народом твердошиїм’ (Повторення Закону 9:6, 13; 10:16; 1 Коринтян 10:7—11). Протягом більше як триста років після смерті Ісуса Навина Єгова настановляв суддів, вірних проводарів, які мали повернути ізраїльтян до правдивого поклоніння. А втім, люди «не кидали чинів своїх та своєї неслухняної дороги» (Суддів 2:17—19).

Після цього Бог настановив вірних царів і пророків, щоб спонукати людей повернутися до правдивого поклоніння. Пророк Азарія заохочував царя Асу і його співвітчизників шукати Єгову: «Якщо будете Його шукати, дасть вам знайти Себе. А якщо ви полишите Його,— полишить Він вас!» Аса провів релігійну реформу в царстві Юди (2 Хронік 15:1—16). Згодом Бог повторив цей заклик через пророка Йоіла (Йоіла 2:12, 13). Навіть пізніше Софонія закликав мешканців Юди ‘шукати Єгову’. Молодий цар Йосія чинив так, проводячи кампанію реформ викоренення ідолопоклонства і зіпсуття (Софонії 2:3, НС; 2 Хронік 34:3—7).

Незважаючи на поодинокі випадки покаяння, релігійний стан погіршувався все більше і більше (Єремії 2:13; 44:4, 5). Єремія звинуватив релігійну систему, забруднену ідолопоклонницькими ритуалами, описавши її невиправність: «Хіба може чорношкірий перемінити свою шкіру або леопард — плями свої? Отак і ви,— чи зможете добро чинити, звикши зло робити?» (Єремії 13:23, Хоменко). Через це Бог наклав сильне покарання на царство Юди. Єрусалим і його храм було зруйновано 607 року до н. е., а тих, котрі залишилися живими, на 70 років забрали в рабство у Вавилон.

Коли закінчився цей відтинок часу, Бог виявив милосердя. Він спонукав царя Кіра звільнити ізраїльтян, і останок з них повернувся до Єрусалима відбудовувати храм. Замість того щоб взяти з цього урок для себе, вони знов-таки відхилилися од правдивого поклоніння, і тому Бог повторив свій заклик: «Верніться ж до Мене, і вернусь Я до вас!» (Малахії 3:7).

Чому було відкинено Ізраїль

А що можна сказати про релігійний стан ізраїльтян за днів Ісуса? Лицемірні релігійні провідники були ‘сліпими поводатарями’, навчаючи «наук — людських заповідей». ‘Вони порушували Божу заповідь ради передання їхнього’. Люди «устами» шанували Бога, але серцем були далеко від нього (Матвія 15:3, 4, 8, 9, 14). Чи такому народові треба було дати ще одну можливість покаятися? Ні. Ісус сказав: «Від вас Царство Боже відійметься, і дасться народові, що плоди його буде приносити». А ще він додав: «Ваш дім [храм в Єрусалимі] залишається порожній для вас!» (Матвія 21:43; 23:38). Їхня помилка була занадто великою. Вони не прийняли Ісуса як Месію і вбили його, воліючи мати за царя римського цезаря-тирана (Матвія 27:25; Івана 19:15).

Ізраїльтяни не хотіли зрозуміти, що період, коли Ісус виконував своє служіння, був часом суду. Ісус сказав невірному Єрусалимові: «Ти не зрозумів часу відвідання твого» (Луки 19:44, Деркач).

У день П’ятидесятниці 33 року н. е. Бог сформував новий народ, або люд, помазаних духом учнів свого Сина Ісуса Христа, котрі вибиратимуться з усіх рас і народів (Дії 10:34, 35; 15:14). Чи тоді можна було сподіватися, що єврейська релігійна система буде реформована? У 70 році н. е. римські легіони відповіли на це, стерши з лиця землі Єрусалим. Бог цілком відкинув ту релігійну систему (Луки 21:5, 6).

Велике відступництво загальновизнаного християнства

Помазані духом християни також утворили «народ святий, люд власности Божої» (1 Петра 2:9; Галатів 6:16). Однак навіть збір перших християн не довго зберігав релігійну чистоту.

У Святому Письмі передбачено велике відступництво, тобто відхід од правдивої віри. Символічний кукіль з притчі Ісуса, удавані християни, мав намагатися заглушити символічну пшеницю, правдивих християн, помазаних Божим духом. Притча відкриває, що поширення фальшивого християнства, яке підтримує запеклий ворог Бога, Диявол, мало початися, «коли люди спали». Це сталося після смерті вірних апостолів Христа, протягом часу поступового впадання у духовну дрімоту (Матвія 13:24—30, 36—43; 2 Солунян 2:6—8). Як передбачили апостоли, багато удаваних християн пробралися в отару (Дії 20:29, 30; 1 Тимофія 4:1—3; 2 Тимофія 2:16—18; 2 Петра 2:1—3). Останнім з апостолів помер Іван. Приблизно 98 року н. е. він написав, що вже прийшла «остання година», завершальна частина апостольського періоду (1 Івана 2:18, 19).

З часу з’єднання релігії з політикою, затвердженого римським імператором Константином, духовний, доктринальний і моральний стан загальновизнаного християнства різко погіршився. Багато істориків погоджується, що «тріумф церкви протягом четвертого сторіччя» з християнського погляду був «лихом». «Християнський світ втратив високий рівень моралі» і запозичив багато обрядів і філософій з язичества, приміром, «культ Марії», шанування «святих», а також поняття Трійці.

Після фальшивого тріумфу стан загальновизнаного християнства погіршився ще більше. Папські накази і доктринальні визначення, навіть не кажучи вже про інквізицію, хрестові походи і «святі» війни між католиками і протестантами, сприяли утворенню релігійної системи, яку годі реформувати.

Вільям Манчестер написав у своїй книзі «Світ освітлювався тільки вогнем» (англ.): «Папи у п’ятнадцятому-шістнадцятому сторіччях жили, як римські імператори. Вони були найзаможнішими людьми світу і разом зі своїми кардиналами збагачувалися ще більше, продаючи святі посади». Протягом великого відступництва невеличкі групи й окремі особи прагнули віднайти правдиве християнство, виявляючи характерні риси символічної пшениці. Часто їм доводилося дорого за це платити. У тій же книжці говориться: «Інколи здавалося, що правдиві християнські святі, в тому числі протестантські та католицькі, мученицьки згоряли на багаттях». Інші, так звані реформісти, наприклад, Мартін Лютер і Жан Кальвін, створювали довгочасні релігійні системи, окремі від католицької церкви, котрі все ж погоджувалися з її основними доктринами. Також вони були глибоко втягнені в політичні справи.

Протестантство докладало зусиль, щоб викликати так зване релігійне повторне пробудження. Наприклад, протягом XVIII—XIX сторіч ці зусилля викликали активну місіонерську діяльність за кордоном. Проте як визнають самі пастирі, сьогодні духовний стан протестантської «отари» зовсім не радісний. Протестантський богослов Оскар Кульман визнав нещодавно, що «у самих церквах відбувається крах віри».

Реформи і контрреформи також проходили в католицькій церкві. З XI по XIII сторіччя н. е., незважаючи на поширення корупції і величезне багатство духівництва, були утворені монашеські ордени, які суворо дотримувалися обітниці вбогості. Але за ними вели суворий нагляд і, згідно з вченими, церковна ієрархія тиснула на них. Потім у XVI сторіччі відбулася Контрреформація, проголошена Радою Трента і значною мірою спрямована на боротьбу з протестантською Реформацією.

У першій половині XIX сторіччя протягом періоду церковного відновлення католицька церква зайняла владну, консервативну позицію. Однак не можна сказати, що відбулася принаймні одна справжня реформа відновлення правдивого християнства. Швидше були просто спроби об’єднати владу духівництва через релігійні, політичні і соціальні зміни у світі.

Останнім часом, у 1960-х роках, здавалося, що католицька церква на Другому вселенському соборі у Ватикані хотіла запустити в хід процес докорінних змін. А втім, тодішній папа несподівано почав зволікати з так званим соборним оновленням, аби стримати дух прогресивних членів церкви. Цю фазу, яку дехто називає відновлення Войтили, одна католицька група визначила як «нову форму константинізму». Як зазначається в єзуїтському журналі «Чівільта каттоліка», католицька церква, подібно як й інші релігії, переживає «радикальну і глобальну кризу: радикальну, оскільки вона стосується самих коренів віри і християнського життя, та глобальну, оскільки стосується усіх аспектів християнства».

Релігії загальновизнаного християнства не зазнали по-справжньому процесу реформації і не могли зазнати, бо правдиве християнство тільки мало відновитися в час «жнив», коли символічна пшениця збиратиметься в один чистий збір (Матвія 13:30, 39). Довгий перелік злочинів і неправильних вчинків, зроблених в ім’я релігії, чи то християнської, чи ні, наштовхує на питання: чи реалістично сподіватися справжньої реформи загальновизнаного християнства?

Чи реформа неможлива?

У книзі Об’явлення, або Апокаліпсис, говориться про символічну велику розпусницю, котра має таємниче ім’я — «Вавилон Великий» (Об’явлення 17:1, 5). Протягом століть читачі Біблії намагалися витлумачити таємницю цього символу. Багатьох обурювало багатство і зіпсуття духівництва. Дехто вважав, що Вавилон Великий представляє церковну ієрархію. Серед таких людей був Ян Гус, католицький священик з Богемії, спалений живцем 1415 року, а також Аоніо Палеаріо, італійський гуманіст, якого повісили і спалили 1570 року. Обидва безуспішно намагалися реформувати католицьку церкву, сподіваючись, що вона повернеться до своєї «первобутної гідності».

На противагу цьому 17-й і 18-й розділи Об’явлення виявляють, що Вавилон Великий представляє світову імперію усієї фальшивої релігіїa. Складена «велика розпусниця» не піддається виправленню, бо її «гріхи... досягли аж до неба». По суті, у XX сторіччі майже усі релігії, і не тільки загальновизнаного християнства, несуть відповідальність за війни, у яких проливається багато крові, і за сильну моральну деградацію, що турбує людство. У результаті Бог проголосив знищення «Вавилона» (Об’явлення 18:5, 8).

Вже настав час ‘вийти із нього’

Сповнення біблійних пророцтв показує, що наші дні є «закінченням» цієї злої «системи речей» (Матвія 24:3, НС). Жодна людина, котра щиро бажає поклонятися Богові, не може дозволити собі іти за власними ідеями й уподобаннями. Вона мусить ‘шукати Господа, доки можна знайти Його’, авжеж, саме тепер, оскільки «велика скорбота», передбачена Ісусом, не за горами (Ісаї 55:6; Матвія 24:21). На прикладі ізраїльського народу Бог показав, що не буде миритися із зіпсуттям релігії тільки через її стародавність. Замість того щоб намагатися ремонтувати корабель, який приречений на загибель, усі, хто бажає Божого схвалення і спасіння, мусять негайно послухатися натхненого наказу з Об’явлення 18:4: «Вийдіть із нього [Вавилона Великого], люди мої, щоб не сталися ви спільниками гріхів його, і щоб не потрапили в карання його».

Але куди «вийти»? Де ще можна знайти спасіння? Чи існує небезпека шукати порятунку в неправильному місці? Як можна визначити, котра релігія має Боже схвалення? Правильні відповіді ми можемо знайти тільки у Слові Божому (2 Тимофія 3:16, 17). Свідки Єгови запрошують вас глибше дослідити Біблію. Ви зможете зрозуміти, хто є тими, кого Бог вибрав як «люд... для Ймення Свого», який він захистить у час неминучого дня свого гніву (Дії 15:14; Софонії 2:3; Об’явлення 16:14—16).

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 7]

Якщо ваш релігійний корабель потопає, оберніться до рятувального корабля правдивого християнства.