‘Повалений, та не погублений’

РОЗПОВІВ УЛЬФ ГЕЛЬҐЕССОН

У липні 1983 року лікарі, схилені наді мною, вигукнули: «Він прокидається!» Під час 15-годинної операції мені із спинного мозку видалили 12-сантиметрову пухлину. Я залишився повністю паралізованим.

ЧЕРЕЗ кілька днів мене перевели до лікарні приблизно за 60 кілометрів від мого міста Хельсінгборга, що на півдні Швеції. Там я розпочав курс медичної реабілітації. Фізіотерапевт сказав, що курс надзвичайно важкий, але я з нетерпінням чекав на його початок. Мені дуже хотілося знову ходити. Наполегливо дотримуючись п’ятигодинної програми щоденних вправ, я швидко прогресував.

Через місяць, коли наш збір обслуговував районний наглядач, він та декілька християнських старійшин зробили зустріч старійшин у моїй лікарняній палаті, для чого їм довелося досить далеко їхати. Як я радів через цей доказ братньої любові! Після зустрічі медсестри пригостили всіх нас чаєм і бутербродами.

Спершу лікарі дивувалися моєму прогресу. Через три місяці я вже міг сидіти в кріслі на колесах і навіть кілька секунд стояти. Я був щасливим і постановив знову почати ходити. Моя сім’я і співхристияни дуже підбадьорювали мене під час своїх відвідин. Я навіть міг на короткий час їздити додому.

Серйозна перешкода

Невдовзі мій прогрес припинився, і фізіотерапевти сказали мені болісну правду: «Більшого вам не досягнути!» Тепер треба було окріпнути, щоб я міг пересуватися у кріслі на колесах. Що ж зі мною буде? Як справлятиметься моя дружина? Вона також перенесла складну операцію і потребувала моєї допомоги. Чи мені потрібен буде стаціонарний медичний догляд?

Я впав у глибоку депресію. Сила і мужність покинули мене. Минали дні, а я залишався нерухомим. Я не тільки був фізично паралізований, але й заціпенів емоційно і духовно. Я був «повалений». Раніше я завжди вважав себе духовно сильним. У мене була міцно вкорінена віра у Боже Царство (Даниїла 2:44; Матвія 6:10). Я був переконаний у біблійній обіцянці, що всі хвороби і немочі будуть вилікувані у Божому праведному новому світі і що людство дійде до досконалого життя (Ісаї 25:8; 33:24; 2 Петра 3:13). Але тепер я відчував себе паралізованим не тільки фізично, але й духовно. Я почувався «погубленим» (2 Коринтян 4:9).

Але перш ніж продовжити свою розповідь, хочеться пригадати кілька деталей про моє минуле.

Щаслива сім’я

Я народився у 1934 році і завжди мав добре здоров’я. На початку 50-х років я зустрів Інґрід, а в 1958 році ми одружилися й оселилися у місті Естерсунд, що в Центральній Швеції. У 1963 році у нашому житті відбулася велика зміна, коли ми почали вивчати Біблію зі Свідками Єгови. На той час у нас вже було троє малих дітей — Ева, Бйорн, та Лєна. Невдовзі ціла наша сім’я вже робила добрий поступ у вивченні біблійних істин.

Через якийсь час після того, як з нами розпочали вивчення, ми переїхали у місто Хельсінгборг. Там ми з дружиною присвятилися служити Єгові і в 1964 році охрестилися. Ми були дуже щасливі, коли 1968 року охрестилася найстарша дочка Ева. Через сім років, у 1975-му, охрестилися також Бйорн і Лєна, а наступного року мене призначили старійшиною у християнському зборі.

Світська робота давала можливість добре забезпечувати матеріальні потреби моєї сім’ї. Коли Бйорн та Лєна розпочали повночасне служіння, ми теж дуже раділи. Невдовзі Бйорна запросили служити у філіалі Свідків Єгови в місті Арбоґа. Життя нам усміхалося. Але на початку 1980-го року далася взнаки пухлина, яку зрештою видалили під час складної операції 1983 року.

Поборення духовного паралічу

Коли лікарі сказали, що я не зможу ходити, мені здалося, ніби життя навколо мене зупинилося. Як мені вдалося відновити духовну силу? Зробити це було легше, ніж я думав. Я просто взяв Біблію і почав читати. Чим більше читав, тим більше отримував духовної сили. Мені дуже запала в душу Ісусова Нагірна проповідь. Я читав і перечитував її багато разів і роздумував над нею.

Я знову почав дивитися на життя з оптимізмом. Завдяки читанню і роздумуванню я почав зосереджуватися на можливостях, а не на перешкодах. До мене повернулося бажання ділитися біблійними істинами, і я задовольняв його, свідкуючи медпрацівникам та іншим людям, з якими зустрічався. Сім’я підтримувала мене і навчилася піклуватися про мої потреби. Через якийсь час мене виписали з лікарні.

Нарешті я був дома. Який це був щасливий день для всіх нас! Члени моєї сім’ї розпланували свій час так, щоб піклуватися про мене. Мій син Бйорн вирішив припинити працю у філіалі Свідків Єгови і вернутися додому, щоб допомагати мені. Така любов і турбота з боку сім’ї приносила велике полегшення.

Ще одна перешкода

Але з бігом часу стан здоров’я погіршився і мені вже важко було рухатися. Зрештою при всіх стараннях членів моєї сім’ї вони вже не могли піклуватися про мене вдома. Тому я подумав, що для мене було б найкраще перебувати у домі опіки. Це знову означало зміни і новий розпорядок. Але я не дозволив, щоб це стало перешкодою для моєї духовності.

Я не припиняв читати і вивчати Біблію. Постійно думав про те, що мені під силу робити, а не про те, що мені недоступне. Я роздумував над духовними благословеннями, які мають усі Свідки Єгови. Постійно молився до Єгови і використовував кожну нагоду проповідувати.

Зараз я проводжу ночі і частину днів у домі опіки. Після обіду і вечорами я або вдома, або на християнських зібраннях. Муніципальна служба допомагає мені їздити на зібрання і додому. Моя вірна сім’я, брати у зборі і працівники дому опіки чудово доглядають за мною.

Роблю, що в моїх силах

Я не вважаю себе інвалідом, і моя сім’я та брати у християнському зборі також не ставляться до мене, як до інваліда. Про мене з любов’ю піклуються і допомагають мені успішно служити старійшиною. Щотижня я проводжу книговивчення у зборі і зборове вивчення «Вартової башти» у Залі Царства. Мені важко перегортати сторінки Біблії, але завжди когось призначають допомагати мені в цьому під час зібрань. Я проводжу зібрання і виголошую промови зі свого крісла на колесах.

Таким чином я все ще можу робити багато з того, що робив раніше, у тому числі пастирські візити (1 Петра 5:2). Я роблю їх, коли брати чи сестри приходять до мене за допомогою чи порадою. Я також використовую телефон і першим дзвоню до інших. Результатом є взаємне підбадьорення (Римлян 1:11, 12). Недавно один мій друг сказав: «Як тільки я починаю занепадати духом, ти дзвониш, щоб потішити мене». Але я теж підбадьорююся, знаючи, що Єгова благословляє мої зусилля.

До і після зібрань я люблю спілкуватися з дітьми у зборі. Оскільки я сиджу у своєму кріслі на колесах, ми можемо бачити одні одних на рівні очей. Я ціную їхню щирість і прямоту. Один хлопчик якось сказав мені: «Ти дуже гарний інвалід!»

Замість побиватися над тим, що мені не під силу, я зосереджуюсь на тому, що можу робити, і таким чином отримую радість від служіння Єгові. Я багато навчився з того, що сталося зі мною, і зрозумів, що випробовування вчать і зміцнюють нас (1 Петра 5:10).

Я помітив, що багато здорових людей не усвідомлюють потреби завжди серйозно ставитися до поклоніння нашому небесному Отцеві. Якщо ми цього не робимо, то вивчення, відвідування зібрань і проповідування можуть стати шаблонними. Я вважаю їх необхідними, щоб пережити кінець цього світу і ввійти в обіцяний Богом земний Рай (Псалом 37:9—11, 29; 1 Івана 2:17).

Потрібно, щоб надія на життя у Божому близькому новому світі завжди була живою в наших серцях (1 Солунян 5:8). Я також навчився не здаватися у боротьбі із знеохоченням. Я навчився вважати Єгову своїм Отцем, а його організацію — Матір’ю. Я зрозумів, що коли ми докладаємо зусиль, то кожен з нас може стати ефективним служителем і Єгова використовуватиме нас.

Хоча деколи я і почуваюся «поваленим», я не є «погублений». Єгова та його організація, а також моя сім’я та християнські брати не покинули мене. Читаючи Біблію, я відновив свої духовні сили. Я вдячний Богу Єгові, який дає нам «наднормальну силу», якщо ми покладаємося на нього (2 Коринтян 4:7, НС).

Повністю довіряючи Єгові, я з нетерпінням дивлюся у майбутнє. Я впевнений, що дуже скоро Бог Єгова сповнить свою обіцянку відновити тут на землі рай з усіма його чудовими благословеннями (Об’явлення 21:3, 4).