Вони виконували волю Єгови

Петро проповідує у свято П’ятидесятниці

ЦЕ БУЛО погідного весняного ранку 33 року н. е. Всюди відчувалося збудження. Метушливі юрби євреїв і прозелітів наповнили вулиці Єрусалима. Вони прийшли з таких місць, як Елам, Месопотамія, Каппадокія, Єгипет і Рим. Як цікаво, мабуть, було побачити їх у національному вбранні й почути їхні різні мови! Дехто пройшов майже тисячу кілометрів, щоб потрапити на цю особливу подію. Яку подію? П’ятидесятницю — радісне єврейське свято, що відзначало закінчення збору врожаю ячменю (Левит 23:15—21).

Здіймався дим від жертв на вівтарі храму, левити співали Галлел (Псалми 113—118). І ось, якраз перед 9 годиною ранку, сталося щось надзвичайне. Раптом «зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася». Він наповнив увесь будинок, де зібралося близько 120 послідовників Ісуса Христа. Біблія розповідає: «З’явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав» (Дії 2:1—4).

Кожен чує свою мову

Незабаром учні почали виходити з будинку. І яке чудо, вони могли говорити на різних мовах натовпу! Уявіть собі, наскільки дивовижним було те, що галілеянин звертався до гостя з Персії та до мешканця з Єгипту їхніми рідними мовами. Зрозуміло, що натовп переповнився благоговійним трепетом. «Що ж то статися має?»— запитували вони. Дехто почав глузувати з учнів, кажучи: «Вони повпивались вином молодим!» (Дії 2:12, 13).

Потім апостол Петро встав і звернувся до натовпу. Він пояснив, що цей чудесний дар мов був сповненням Божої обітниці через пророка Йоіла: «Я виллю від Духа Свого на всяке тіло» (Дії 2:14—21; Йоіла 3:1—5). Авжеж, Бог щойно вилив свій святий дух на Ісусових учнів. Це було чітким доказом того, що Ісус воскрес з мертвих і зараз перебуває на небі по правиці Бога. «Ото ж,— сказав Петро,— нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп’яли ви!» (Дії 2:22—36).

Як зреагували його слухачі? «Вони серцем розжалобились,— говорить розповідь,— та й сказали Петрові та іншим апостолам: «Що ж ми маємо робити, мужі-браття?» Петро відповів: «Покайтеся, і нехай же охриститься кожен із вас». Близько 3000 чоловік так і зробило! Потім «вони перебували в науці апостольській» (Дії 2:37—42).

Взявши провід на цій важливій події, Петро використав перший з ‘ключів від Царства Небесного’, котрі Ісус пообіцяв йому дати (Матвія 16:19). Ці ключі відкрили шлях до особливих привілеїв різним групам людей. Перший ключ дав можливість євреям ставати помазаними духом християнами. Згодом другий і третій ключі відкрили таку ж можливість відповідно самарянам і язичникам (Дії 8:14—17; 10:44—48).

Чого ми можемо навчитися

Хоча юрба євреїв і прозелітів несла громадську відповідальність за смерть Божого Сина, Петро звернувся до них з повагою, назвавши їх «братами» (Дії 2:29). Його метою було спонукати їх до каяття, а не засудити. Тому його підхід був позитивним. Він представив факти й підтвердив їх біблійними цитатами.

Тим, хто нині проповідує добру новину, добре було б наслідувати приклад Петра. Необхідно намагатися закласти спільну основу із слухачами, а тоді тактовно розмовляти з ними на підставі Святого Письма. Коли біблійна правда представлена позитивно, то щиросерді люди відгукуються на неї (Дії 13:48).

Запопадливий і сміливий Петро в день П’ятидесятниці надзвичайно відрізняється від того Петра, який близько семи тижнів тому відрікся Христа. Тоді Петро був паралізований страхом перед людьми (Матвія 26:69—75). Але Ісус молився за нього (Луки 22:31, 32). Безсумнівно, з’явлення Ісуса Петру після воскресіння підкріпило апостола (1 Коринтян 15:5). Внаслідок цього Петрова віра не зруйнувалася. Невдовзі він сміливо проповідував, і то не лише у свято П’ятидесятниці, але й усе своє життя.

А що, коли ми припустилися якоїсь помилки, як і Петро? Виявляймо каяття, молімося про прощення й уживаймо заходів, щоб отримати духовну допомогу (Якова 5:14—16). Тоді ми прямуватимемо далі із впевненістю, що наше священне служіння є прийнятним для нашого милосердного небесного Батька Єгови (Вихід 34:6).