Правда про Ісуса

ТЕОРІЯМ та припущенням про те, ким був Ісус і що він зробив, здається, немає кінця. Але що можна сказати про саму Біблію? Що вона розповідає нам про Ісуса Христа?

Що говорить Біблія

Уважно читаючи Біблію, ви помітите наступні головні факти:

◻ Ісус — єдинородний Син Бога, роджений перш усякого творива (Івана 3:16; Колосян 1:15).

◻ Близько двох тисячоліть тому Бог переніс Ісусове життя в утробу єврейської дівчини, щоб Ісус народився як людина (Матвія 1:18; Івана 1:14).

◻ Ісус був не просто доброю людиною. Він буквально в усьому вірно відображав чудову особистість свого Отця, Бога Єгови (Івана 14:9, 10; Євреїв 1:3).

◻ Протягом свого земного служіння Ісус з любов’ю турбувався про потреби пригнічених. Він чудесним способом виліковував хворих і навіть воскрешав померлих (Матвія 11:4—6; Івана 11:5—45).

◻ Ісус проголошував Боже Царство як єдину надію для багатостраждального людства і навчив своїх учнів, щоб вони продовжували цю працю проповідування (Матвія 4:17; 10:5—7; 28:19, 20).

◻ Чотирнадцятого нісана (приблизно 1 квітня) 33 року н. е. Ісуса було арештовано та допитано, а по тому він отримав вирок і був страчений на підставі фальшивого обвинувачення у підбуренні до бунту (Матвія 26:18—20, 48—27:50).

◻ Смерть Ісуса служить викупом, який звільняє віруючих людей з гріховного стану і таким чином дає можливість всім, хто вірує в нього, жити вічно (Римлян 3:23, 24; 1 Івана 2:2).

◻ Ісус був воскрешений 16 нісана, а невдовзі після цього він зійшов на небо, щоб сплатити своєму Отцеві ціну викупної жертви свого досконалого людського життя (Марка 16:1—8; Луки 24:50—53; Дії 1:6—9).

◻ Воскреслий Ісус, як призначений Єговою цар, має повну владу виконати первісний намір Бога щодо людства (Ісаї 9:5, 6; Луки 1:32, 33).

Отже, Біблія представляє Ісуса як головну постать у здійсненні Божих намірів. Але як вам пересвідчитися, що це є справжній Ісус, тобто той самий Ісус, який народився у Віфлеємі та ходив по землі приблизно 2000 років тому?

Підстава для впевненості

Багатьох сумнівів можна позбутися, якщо просто без упередження читати Християнське Святе грецьке Письмо. Під час читання ви побачите, що біблійна оповідь зовсім не схожа на міфи, яким притаманна невизначеність. Натомість вона подає імена, точний час та конкретні місця. (Дивіться, наприклад, Луки 3:1, 2). До того ж, Ісусові учні зображені з дивовижною чесністю та відвертістю, яка викликає в читача довір’я. Письменники були зацікавлені в правдивості оповідей, і вони не прикрасили нікого, навіть самих себе. Так, ви пересвідчитесь, що біблійна розповідь звучить правдиво (Матвія 14:28—31; 16:21—23; 26:56, 69—75; Марка 9:33, 34; Галатів 2:11—14; 2 Петра 1:16).

Проте це ще не все. Археологічні знахідки знову й знову підтверджують записане в Біблії. Наприклад, якщо ви відвідаєте Ізраїльський музей в Єрусалимі, то побачите там камінь, напис на якому містить ім’я Понтія Пилата. Інші археологічні знахідки підтверджують, що Лісаній та Сергій Павл, про яких згадує Біблія, були справжніми людьми, а не витвором фантазії ранніх християн. Події, подані у Християнському Святому грецькому Письмі (Новому Завіті), знаходять численні підтвердження у згадках стародавніх письменників, включаючи Ювенала, Тацита, Сенеку, Светонія, Плінія Молодшого, Лукіана, Цельса та єврейського історика Йосифа Флавіяa.

Оповіді, подані в Християнському Святому грецькому Письмі, були беззастережно прийняті тисячами людей, які жили в першому сторіччі. Навіть вороги християнства не заперечували правдивості того, що, згідно з цими оповідями, казав і робив Ісус. А щодо ймовірності припущення, ніби учні Ісуса прикрасили постать свого вчителя після його смерті, професор Ф. Ф. Брюс каже: «Деякі письменники, здається, вважають, що слова і вчинки Ісуса вигадали, але це було зосвім не легко зробити в ті ранні роки, коли ще жило так багато Ісусових учнів, які могли пам’ятати, що було і чого не було. (...) Учні не могли дозволити собі неточностей (не кажучи вже про свідоме маніпулювання фактами), бо це було б відразу викрито тими, кого таке викриття тільки б потішило».

Чому вони не вірять

Однак деякі вчені й далі залишаються скептиками. Припускаючи, що біблійні розповіді є фальшивими, вони завзято полюють за апокрифічними писаннями і приймають їх як гідні довір’я! Чому? Очевидно, біблійна оповідь містить те, у що багато сучасних інтелектуалів не бажають вірити.

У книжці «Юніон Байбл компеньон», опублікованій 1871 року, С. Остін Алібон кинув виклик скептикам. Він написав: «Запитайте когось, хто сумнівається у правдивості Євангельської історії, чому він вірить, що Цезар помер у Капітолії або що у 800 році н. е. папа Лев III коронував на імператора Заходу імператора Карла Великого? (...) Ми віримо всім твердженням... про цих людей тому, що маємо історичні докази правдивості цих тверджень. ...Якщо хтось, незважаючи на такі докази, все ще відмовляється вірити, ми залишаємо цих людей як безглуздо впертих та безнадійно відсталих. Що ж тоді сказати про тих, хто, незважаючи на численні докази автентичності Святого Письма, пред’явлені сьогодні, заявляє, що він сумнівається? (...) Вони не хочуть вірити в те, що збиває їхню пиху та заставляє змінити спосіб життя».

Так, деякі скептики мають приховані спонуки відкидати Християнське Святе грецьке Письмо. Їм перешкоджають не сумніви щодо його вірогідності, а його норми. Наприклад, Ісус сказав про своїх послідовників: «Вони не від світу, як і Я не від світу» (Івана 17:14). Однак багато з тих, які називають себе християнами, глибоко втягнені в політичні справи цього світу і навіть беруть участь у кривавих війнах. Замість пристосуватися до біблійних норм, багато людей хотіли б пристосувати Біблію до власних норм.

Розгляньмо також питання моралі. Ісус суворо докоряв зборові у Тіятирах за те, що в ньому допускалася розпуста. «Я Той, Хто нирки й серця вивіряє,— сказав він,— і Я кожному з вас дам за вчинками вашими»b (Об’явлення 2:18—23). Втім, чи не правда, що багато тих, хто називає себе християнином, відхиляють норми моралі? Вони радше відцураються того, що сказав Ісус, ніж своєї аморальної поведінки.

Схильні не приймати Ісуса з Біблії, вчені вигадали власного Ісуса. Вони неправдиво обвинувачують письменників Євангелій у створенні міфів, хоч самі власне цим і грішать. Вони лишають ті частини життя Ісуса, які хочуть прийняти, додаючи декілька власних подробиць, і відкидають решту. Насправді їхній мандрівний мудрець чи соціальний революціонер не є історичним Ісусом, якого вони, за своїми твердженнями, шукають. Він є просто плодом пихатої уяви вчених.

Знайдіть правдивого Ісуса

Ісус намагався пробудити серця тих, хто щиро прагнув істини та праведності (Матвія 5:3, 6; 13:10—15). Такі люди відгукуються на запрошення Христа: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,— і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий,— і «знайдете спокій душам своїм». Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий!» (Матвія 11:28—30).

Справжнього Ісуса неможливо відшукати в книжках сучасних вчених, неможливо його знайти й у церквах загальновизнаного християнства, які стали розплідниками людських традицій. Справжнього Ісуса ви можете знайти у своїй Біблії. Чи ви б хотіли більше дізнатися про нього? Свідки Єгови з радістю допоможуть вам у цьому.

[Примітки]

[Рамка на сторінці 6]

СТОЛІТТЯ КРИТИКИ

Початок критиці Християнського Святого грецького Письма було покладено понад 200 років тому, коли німецький філософ Герман Самуель Раймарус (1694—1768) заявив: «Ми маємо достатньо підстав, щоб повністю відокремити вчення, представлені Апостолами у їхніх писаннях, від того, що Сам Ісус проголошував і вчив за Свого життя». З часів Раймаруса чимало вчених були навчені думати саме так.

У книжці «Справжній Ісус» (англ.) пишеться, що у минулому багато критиків не вважали себе відступниками. Натомість «вони думали, що були більш щирими християнами, бо звільнилися від кайданів догм і упереджень». Наукова критика Біблії, гадали вони,— це «очищена форма християнства».

На жаль, треба зазначити, що загальновизнане християнство стало розплідником людських традицій. Доктрини про безсмертну душу, Трійцю та вогняне пекло є тільки деякими з вчень, що суперечать Біблії. Але письменники Християнського Святого грецького Письма не відповідальні за ці перекручення правди. Вони самі боролися проти перших ознак фальшивих вчень у середині першого сторіччя, коли Павло написав, що «вже діється» відступництво серед тих, хто називає себе християнами (2 Солунян 2:3, 7). Ми можемо бути впевненими, що зміст Християнського Святого грецького Письма є історичною й доктринальною правдою.

[Рамка на сторінці 7]

КОЛИ БУЛИ НАПИСАНІ ЄВАНГЕЛІЯ?

Багато критиків Нового Завіту твердять, що Євангелія були написані через багато років після описаних у них подій і тому вони найімовірніше містять неточності.

Проте докази свідчать про раннє написання Євангелій від Матвія, Марка та Луки. Приписки до деяких рукописів Євангелія від Матвія вказують, що оригінал був написаний ще у 41 році н. е. Євангеліє від Луки було, мабуть, написане між 56 та 58 роком н. е., бо книга Дій (закінчена, ймовірно, у 61 році н. е.) говорить, що письменник Лука вже уклав свою «першу книгу», тобто Євангеліє (Дії 1:1). Вважається також, що Євангеліє від Марка писалося у Римі під час першого або другого ув’язнення апостола Павла, ймовірно між 60 та 65 роком н. е.

Професор Крейґ Л. Бломберґ погоджується з раннім датуванням цих Євангелій. Він завважує, що, навіть коли ми додамо Євангеліє від Івана, яке було укладене наприкінці першого століття, «ми все ж таки опинимося набагато ближче до дійсних подій, ніж з багатьма стародавніми життєписами». Наприклад, два найперших біографи Александра Македонського, Арріан і Плутарх, писали свої праці понад чотири століття після смерті Александра (він помер у 323 році до н. е.), проте історики загалом вважають їх достовірними. Неймовірні легенди про життя Александра з часом таки з’явилися, але більшість з них виникла тільки протягом декількох століть після виходу праць цих двох письменників». Історичні частини Християнського Святого грецького Письма, безперечно, варті принаймні такої ж довіри, як і світські історичні праці.

[Ілюстрація на сторінці 8]

У майбутньому земному Раю пануватиме велика радість.