Згода між «Божим храмом» та ідолами в Греції?

ЦЬОГО дуже жаркого літнього дня сонце розпікає блискуче каміння. Однак страшенна спека, схоже, не згнічує духу й твердої непохитності гурту побожних грецьких православних прочан, котрі простують до каплиці на вершечку згірка.

Серед них бачимо літню знесилену жінку, яка мандрує з іншого кінця країни й ледве переступає стомленими ногами. Трохи віддалік спітнілий енергійний чоловік зосереджено намагається протовпитися через тисняву юрби. А ось на збитих до крові колінах плазує дівчинка з розпачливим і зболеним виразом на обличчі. Яка ж у них мета? Вчасно добратися до ікони «святого», день котрого саме святкується, помолитися до неї і, якщо можливо, торкнутися та поцілувати її.

Подібні сцени спостерігаються по цілому світі у місцях, відведених для вшанування «святих». Усі ці прочани, вочевидь, переконані, що таким чином вони приступають до Бога так, як він цього бажає, і виявляють свою побожність та віру. У книжці «Наша православна християнська віра» (англ.) говориться: «Ми святкуємо дні пам’яті [«святих»] і складаємо славу й пошану їхнім святим особам... і ми просимо їх молитися до Бога й благати його за нас, просимо їх допомагати нам у численних наших життєвих потребах. (...) Ми звертаємося до Святих-чудотворців... щоб вони задовольнили наші духовні та тілесні потреби». А згідно з синодальними канонами римсько-католицької церкви, до «святих» слід звертатися з благаннями як до посередників між Богом та людьми і шануватися повинні як мощі, так і зображення «святих».

Основною турботою щирого християнина повинне бути поклоніння Богові «в дусі та в правді» (Івана 4:24). На цій підставі розгляньмо деякі факти про те, як шанування «святих» стало частиною релігійної традиції загальновизнаного християнства. Таке дослідження, мабуть, виявиться дуже інформативним для всіх, хто бажає приступати до Бога в прийнятний для Нього спосіб.

Як були запозичені «святі»?

Християнське Святе грецьке Письмо називає «святими» всіх тих ранніх християн, котрі були очищені кров’ю Христа й відділені для служіння Богові як майбутні співспадкоємці з Христом (Дії 9:32; 2 Коринтян 1:1; 13:12). Чоловіки та жінки, і видатні, і маловідомі члени збору — всі були описані як «святі», коли вони ще жили тут, на землі. Визнання їх святими в біблійному розумінні, очевидно, не було відстрочене до того часу, коли вони повмирали.

Однак після другого століття н. е., коли почало формуватися відступницьке християнство, була тенденція намагатися зробити християнство популярним, зробити його релігією, котру погани собі сподобають і котру з готовністю приймуть. Ці погани поклонялися пантеонові богів, а нова релігія була суто монотеїстичною. Тож компромісу можна було досягти, якщо запозичити «святих», які б замінили стародавніх богів, напівбогів та міфічних героїв. Коментуючи це, книжка «Церковна історія» (грец.) пише: «Наверненим з поганства на християнство було легко впізнати своїх покинутих героїв в особах мучеників і почати віддавати їм честь, яку вони спершу віддавали тим колишнім. (...) Проте дуже часто віддавання честі святим ставало чистим ідолопоклонством».

Інший довідник пояснює, як саме «святі» були упроваджені в загальновизнане християнство: «У шануванні святих Грецькою православною церквою знаходимо явні сліди могутнього впливу, що його справила поганська релігія. Риси, котрі приписувалися олімпійським богам, перш ніж [люди] були навернуті на християнство, тепер приписували святим. (...) З ранніх років існування нової релігії бачимо, що її прихильники замінюють бога сонця (Аполлона Феба) пророком Іллею, будуючи церкви на руїнах стародавніх храмів чи святинь цього бога або ж коло них, здебільшого на вершечку пагорків і гір — всюди, де давні греки вшановували світлоносного Аполлона Феба. (...) Вони навіть ототожнили богиню-діву Афіну з Дівою Марією. Так у душі наверненого ідолопоклонника заповнилась прогалина, що утворилася, коли був усунутий ідол Афіни» («Новий енциклопедичний словник», грец., том 1, сторінки 270, 271).

Розгляньмо, наприклад, ситуацію, яка була в Афінах у кінці четвертого сторіччя н. е. Більшість мешканців цього міста все ще були поганами. До їхніх найсвятіших обрядів належали Елевсинські містерії — свята, що поділялися на дві частиниa і відзначалися щороку в лютому у містечку Елевсин, за 23 кілометри на північний захід від Афін. Щоб відвідати ті містерії, поганські афіняни йшли «священною дорогою» (Hi·e·raʹ Ho·dós). Начальники міста, намагаючись забезпечити альтернативне місце поклоніння, виявили неабияку винахідливість. На тій самій дорозі десь за десять кілометрів від Афін був збудований монастир Дафні, щоб приваблювати поган і віднаджувати їх од відвідування містерій. Церква при цьому монастирі була збудована на підвалинах давнього храму, котрий був присвячений грецькому богові Аполлону Дафнійському, або Дельфійському.

Засвідчення про злиття культу поганських божеств з культом «святих» можна знайти також на острові Кітіра в Греції. На одній з вершин острова є дві невеличкі візантійські каплички, одна з яких присвячена «Святому» Георгу, інша — Діві Марії. Розкопки показали, що на цьому ж місці на вершині згірка була мінойська святиня, котра служила місцем поклоніння майже 3500 років тому. Впродовж шостого чи сьомого століття н. е. «християни» збудували свою каплицю «Святого» Георга точнісінько на тому місці вершини, де стояла святиня. Ця дія була глибоко символічна: той прогресивний центр мінойської релігії тримав під контролем морські шляхи Егейського моря. Дві церкви були збудовані там, щоб запобігти ласки у Діви Марії та «Святого» Георга, причому останній вшановувався того ж дня, що й «захисник мореплавців» Святий Миколай. Газета, яка повідомила про цю знахідку, написала: «Нині священик [Грецької церкви] зійде на гору так само, як це робив у давні часи мінойський священик», щоб відправити богослужіння!

Підсумовуючи те, якою мірою відступницьке християнство зазнало впливу поганської грецької релігії, один історичний дослідник зазначає: «Поганське підґрунтя християнської релігії часто залишається незмінним у поширених віруваннях, засвідчуючи тим самим стійку природу традиції».

‘Вклонятись тому, що знаємо’

Ісус сказав самарянці: «Ми вклоняємось тому, що знаємо... Богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді, бо Отець Собі прагне таких богомільців» (Івана 4:22, 23). Завважте, що поклоніння у правді — необхідність! Тож неможливо прийнятно поклонятися Богові без точного знання правди й глибокої любові до неї. Правдива християнська релігія повинна бути заснована на правді, а не на традиціях та обрядах, запозичених з поганства. Ми знаємо, як почувається Єгова, коли люди намагаються поклонятися йому не так, як належить. Апостол Павло написав до християн у стародавньому грецькому місті Коринті: «Яка згода в Христа з белійяаром? ... Або яка згода поміж Божим храмом та ідолами?» (2 Коринтян 6:15, 16). Всяка спроба примирити Божий храм з ідолами огидна для Бога.

Крім того, Святе Письмо дуже чітко виключає ідею молитов до «святих», щоб вони виступали в ролі посередників між Богом та людьми. У своїй зразковій молитві Ісус учив, що молитви мають скеровуватися тільки до Отця, бо сказав своїм учням: «Ви ж моліться отак: «Отче наш, що єси на небесах! Нехай святиться Ім’я Твоє» (Матвія 6:9). Далі Ісус промовив: «Я — путь, істина і життя! Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене. Вчиню, коли будь-що проситимете в моє ім’я». А апостол Павло сказав: «Один бо є Бог, і один Посередник між Богом та людьми,— людина Христос Ісус» (Івана 14:6, 14, Хом.; 1 Тимофія 2:5).

Якщо ми дійсно хочемо, щоб Бог вислуховував наші молитви, необхідно звертатися до нього так, як заповідає його Слово. Наголошуючи на єдиному чинному способі приступати до Єгови, Павло також написав: «Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій,— він заступається за нас». «Тому може Він завжди й спасати тих, хто через Нього до Бога приходить, бо Він завжди живий, щоб за них заступитись» (Римлян 8:34, Хом.; Євреїв 7:25).

‘Вклонятись у дусі та в правді’

Відступницьке християнство не мало ані духовної сили, ані підтримки Божого святого духу, щоб спонукувати поган покинути їхнє фальшиве поклоніння й дотримуватися правдивих учень Ісуса Христа. У гонитві за новонаверненими, владою та популярністю воно перейняло поганські вірування й обряди. З цієї причини, замість міцних у вірі християн, приємних Богові та Христу, воно породило удаваних віруючих, непридатний для Царства «кукіль» (Матвія 13:24—30).

Однак у цей час кінця під керівництвом Єгови відбуваються значні зрушення у відновленні правдивого поклоніння. Люди Єгови по всьому світі, незалежно від свого культурного, соціального чи релігійного статусу, намагаються привести своє життя й свої переконання у відповідність з біблійними нормами. Якщо ви бажаєте більше дізнатися про те, як поклонятися Богові «в дусі та правді», сконтактуйтеся, будь ласка, зі Свідками Єгови там, де ви живете. Вони будуть дуже раді допомогти вам виконувати прийнятне Богові священне служіння, засноване на вашому розумі та точному знанні його Слова. Павло писав: «Тож благаю вас, браття, через Боже милосердя,— повіддавайте ваші тіла на жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу вашу, і не стосуйтесь до віку цього, але перемініться відновою вашого розуму, щоб пізнати вам, що то є воля Божа,— добро, приємність та досконалість». А до колосян він сказав: «Ми з того дня, як почули, не перестаємо молитись за вас та просити, щоб для пізнання волі Його були ви наповнені всякою мудрістю й розумом духовним, щоб ви поводилися належно щодо Господа в усякому догодженні, в усякому доброму ділі приносячи плід і зростаючи в пізнанні Бога» (Римлян 12:1, 2; Колосян 1:9, 10).

[Примітка]

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 28]

Цікаве застосування Парфенона

«Християнський» імператор Феодосій II, видавши указ, який діяв в Афінах (438 рік н. е.), скасував усі поганські обряди та містерії і позакривав поганські храми. Пізніше їх можна було перетворювати у християнські церкви. Єдиною вимогою для успішного перетворення храму було очищення його шляхом установлення хреста!

Одним з перших підпав під цю процедуру храм Парфенон. Провелася значна реконструкція, щоб Парфенон був придатний для вжитку як «християнський» храм. З 869 року н. е. він слугував кафедральним собором Афін. Первісно він шанувався як церква «Святої Мудрості». То могло бути умисне підкреслення факту, що первісна «володарка» храму, Афіна, була богинею мудрості. Пізніше він був присвячений «Нашій Афінській Діві». Після восьми сторіч використання храму православними він був обернутий у католицьку церкву Святої Марії Афін. Таке релігійне «рециклювання» Парфенона дістало своє продовження у XV столітті, коли османські турки перетворили його в мечеть.

Нині Парфенон, стародавній доричний храм Афіни Парфенос («Незайманиці»), грецької богині мудрості, відвідується тисячами туристів просто як неперевершений взірець грецької архітектури.

[Ілюстрація на сторінці 26]

Монастир Дафні — альтернативне місце поклоніння для поган стародавніх Афін.