Сумління. Тягар чи достоїнство?
«МЕНЕ мучить сумління!» Час від часу фактично кожен з нас відчуває докори сумління. Такі почуття можуть переходити від простої стурбованості до болісних мук. Неспокійне сумління може навіть спричинитися до депресії або почуття повного занепаду.
Отже, з огляду на це чи ж сумління не є тягарем? Дехто може так думати. Мислителі минулих поколінь часто вважали сумління природним, успадкованим даром. Багато хто був переконаний, що це моральний дороговказ, даний безпосередньо самим Богом. Тому сумління було названо «присутністю Бога в людині», «нашою одвічною природою», а навіть «Божим голосом».
Проте в останні роки стало популярним твердити, що сумління є у великій мірі набутим даром — продуктом батьківського й суспільного впливу. Наприклад, деякі психологи доводять, що дитина вчиться стримуватися від небажаної поведінки переважно через страх покарання, і вважають сумління просто результатом засвоєння особистих цінностей та поглядів наших батьків. Інші наголошують на загальній ролі, яку відіграє суспільство в передачі цінностей та норм. Декотрі вважають докори сумління не чим іншим, як суперечністю між тим, що ми хотіли б робити, і тим, чого вимагає від нас гнітюче суспільство!
Незважаючи на такі теорії, люди знову й знову слухаються голосу свого сумління, а не голосу батьків, сімей та цілих суспільств. Декотрі заради сумління навіть готові віддати своє життя! І попри великі розбіжності світових культур такі вчинки, як убивство, злодійство, перелюб, обман і кровозмішення, вважаються злом майже по всьому світі. Чи це не доводить, що сумління є чимось природженим, успадкованим?
Біблійний погляд на сумління
Найкомпетентнішою особою в цьому є Бог Єгова. Адже «Він нас учинив, і Його ми» (Псалом 100:3). Він до кінця розуміє наш внутрішній склад. Боже Слово, Біблія, пояснює, що людина була створена за «образом» Божим (Буття 1:26). Вона була створена з почуттям того, що правильне, а що ні; від самого початку сумління було невід’ємною частиною людської природи. (Порівняйте Буття 2:16, 17).
Апостол Павло підтверджує це у своєму Посланні до римлян, пишучи: «Коли погани, що не мають [Божого] Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну» (Римлян 2:14, 15). Зауважте, що багато тих, хто не виростав під божественним Законом, який отримали євреї, таки додержувалися деяких принципів Божого закону, не під тиском суспільства, а «з природи»!
Отже, сумління аж ніяк не можна назвати тягарем, це — божественний дар, достоїнство. Щоправда, воно може мучити нас. Але якщо прислуха́тися до його голосу, воно також може винагороджувати нас почуттям глибокого задоволення та внутрішнього спокою. Сумління може вести, захищати й спонукувати нас. В «Інтерпретерс Байбл» пояснюється: «Психічне й душевне здоров’я можна підтримувати тільки тоді, коли людина намагається заповнити прогалину між тим, що вона робить, і тим, що, на її думку, слід робити». Як людина може заповнити цю прогалину? Чи можливо формувати й виховувати своє сумління? Ці запитання розглядатимуться в наступній статті.