Вдячна за довге життя в служінні Єгові
РОЗПОВІЛА ОТТІЛЄ МІДЛАНД
У кінці XIX століття в гавані містечка Копервік, що в Західній Норвегії, можна було побачити, як стоять один коло одного парусники. У ті часи люди і коні тягли по вулицях повозки. Люди користувались парафіновими лампами і отоплювали свої набіло помальовані дерев’яні доми дровами та коксом. Тут у 1898 році народилася я, друга з п’ятьох дітей нашої сім’ї.
У 1905 році батько залишився без роботи й поїхав у Сполучені Штати Америки. Через три роки він повернувся з повним чемоданом чудових подарунків для нас, дітей, і шовкової тканини та інших речей для матері. Але його найціннішим майном були книжки Чарлза Тейза Рассела під назвою «Дослідження Святого Письма».
Батько почав розповідати друзям і родичам про те, чого навчився з цих книжок. На зібраннях у місцевій каплиці він на основі Біблії показав, що вогненне пекло не існує (Екклезіяста 9:5, 10). У 1909 році, через рік після батькового повернення з Америки, Норвегію відвідав брат Рассел і виголосив промови в Бергені і Хрістіанії, тепер Осло. Батько їздив у Берген послухати його.
Більшість людей звинувачували батька в розповсюдженні фальшивих учень. Мені було шкода його, і я допомагала йому розносити біблійні трактати сусідам. У 1912 році я принесла трактат про пекло дочці священика. Вона почала лаяти мене й батька. Я дуже збентежилась, що дочка священика може вживати таку брудну мову!
До нас у Копервік деколи приїжджали також інші Дослідники Біблії, як тоді називалися Свідки Єгови, в тому числі Теодор Сімонсен, здібний промовець. Я запрошувала людей на промови, які він виголошував у нас вдома. Перед промовою він грав на цитрі і співав, а після промови виконував заключну пісню. Ми дуже поважали його.
Іншим гостем у нашому домі була Анна Андерсен — колпортер, тобто повночасний служитель. Вона подорожувала від міста до міста по цілій Норвегії, як правило велосипедом, і розповсюджувала між людьми біблійну літературу. Раніше вона була офіцером «Армії спасіння» і тому знала багато офіцерів цієї організації в Копервіку. Вони дозволили їй виголосити біблійну промову в їхньому домі зібрань, а я запрошувала людей прийти послухати її.
У Копервік до нас приїжджав ще один колпортер — Карл Ґунберґ. Цей скромний, тихий, але веселий брат деколи служив перекладачем у філіалі в Осло. Через кілька років ми працювали там разом.
Вплив релігійних поглядів
У той час більшість людей мали не тільки сильну віру в Бога і Біблію, але також такі вкорінені вірування, як, наприклад, про пекло й Трійцю. Тому, коли Дослідники Біблії говорили, що ці доктрини не узгоджуються з Біблією, це викликало обурення. Я була під впливом наших сусідів, які сильно звинувачували батька в тому, що він єретик. Якось я навіть сказала йому: «Те, чого ти вчиш — неправда. Це єресь!»
«Підійди сюди, Оттілє,— сказав він,— і подивись сама, що каже Біблія». Тоді він прочитав мені кілька віршів зі Святого Письма. Після цього моє довір’я до нього і до того, що він учив, зросло. Він заохочував мене читати «Дослідження Святого Письма», отже влітку 1914 року я часто сиділа на горбі, з якого було видно ціле місто, і читала.
Одного дня в серпні 1914 року люди стовпилися коло місцевого будинку видавництва газети і читали про початок першої світової війни. Підійшов батько і побачив, що трапилось. «Дякувати Богові!»— вигукнув він. Батько усвідомлював, що початок війни є сповненням біблійних пророцтв, про які він проповідував (Матвія 24:7). Багато Дослідників Біблії у той час вірили, що вони невдовзі будуть забрані на небо. Коли цього не трапилось, деякі розчарувались.
Я стаю на сторону біблійної правди
У 1915 році, коли мені було 17 років, я закінчила середню школу і знайшла роботу в бюро. У той час я почала регулярно читати «Вартову башту». Але зібрання в Копервіку стали регулярно проводитися лише в 1918 році. Спочатку на них приходило тільки п’ять осіб. Ми читали публікації Товариства Вартової башти, як, наприклад, «Дослідження Святого Письма», і обговорювали матеріал за допомогою питань і відповідей. Хоча мати добре відзивалась про Дослідників Біблії, сама вона так і не приєдналась до нас.
У 1918 році я познайомилася в бюро з Антоном Салтнесом, якому допомогла стати Дослідником Біблії. У той час я стала регулярним вісником і 1921 року охрестилася на конгресі в Бергені.
У травні 1925 року в місті Еребру (Швеція) проходив конгрес для всіх Скандинавських країн. Понад 500 чоловік прибули на цей конгрес, в тому числі Джозеф Ф. Рутерфорд, президент Товариства Вартової башти. Приблизно 30 з нас їхали з Осло поїздом в попередньо замовленому вагоні.
На тому конгресі було оголошено, що в Копенгагені (Данія) буде засноване північноєвропейське бюро, яке керуватиме проповідницькою працею в Скандинавії та в Балтійських країнах. Вільям Дей з Шотландії був призначений наглядати за працею проповідування. Його дуже любили, і незабаром він здобув прізвисько Великий шотландець. На початку брат Дей не знав жодної скандинавської мови, тому під час зібрань та конгресів він сидів на задніх сидіннях з дітьми, щоб їхні батьки могли зосереджуватись на програмі.
У «Вартовій башті» за 1 березня 1925 року обговорювалось 12-й розділ Об’явлення і пояснювалось, що цей розділ стосується народження Божого Царства і що це сталося в небі 1914 року. Мені було важко це зрозуміти, тому я читала статтю кілька разів. Зрештою, зрозумівши її, я відчула себе дуже щасливою.
Коли робилися поправки в нашому розумінні біблійних питань, деякі брати спотикались і залишали Божий народ. Але коли мені було важко зрозуміти такі поправки, я завжди прочитувала матеріал кілька разів, щоб зрозуміти аргументацію. Якщо я все ще не розуміла нової думки, то чекала на роз’яснення. Багато разів я отримувала винагороду за цю свою терпеливість.
Служіння в Бетелі
Декілька років я працювала бухгалтером, секретарем і обласним ревізором. У 1928 році особа, що займалася фінансовими рахунками Товариства, захворіла і була змушена залишити Бетель. Оскільки я мала досвід у цій галузі, мене попросили взятися за цю роботу. Я почала служіння в Бетелі у червні 1928 року. Деколи брат Дей відвідував нас і перевіряв, як я веду рахунки. Наша родина Бетелю також брала провід у публічній проповідницькій праці в Осло, де тоді був лише один збір.
Дехто з нас допомагав брату Сакшаммеру, служителю відправки в Бетелі, пакувати і відправляти журнал «Золотий вік» (тепер «Пробудись!»). Серед помічників були брати Сімонсен і Ґунберґ. Нам було весело — працюючи, ми часто співали.
Впевненість у надії на Царство
У 1935 році ми почали розуміти, що «великий натовп» не є другорядним небесним класом. Ми дізнались, що він представляє клас людей, які переживуть велику скорботу і матимуть нагоду жити вічно в Раю на землі (Об’явлення 7:9—14). Через це нове розуміння дехто з тих, які раніше приймали символи на Спомині, усвідомили, що їхня надія — земна і перестали приймати символи.
Хоча я ніколи не мала сумнівів стосовно своєї небесної надії, однак часто думала: «Чому Бог вибрав власне мене?» Я почувалася недостойною такого величного привілею. Мені, маленькій, несміливій жінці, було дивно думати про себе як про царя, що править разом з Христом у небі (2 Тимофія 2:11, 12; Об’явлення 5:10). Проте я роздумувала над словами апостола Павла, що «небагато-хто сильні» покликані, але «немічне світу Бог вибрав, щоб засоромити сильне» (1 Коринтян 1:26, 27).
Діяльність протягом другої світової війни
Дев’ятого квітня 1940 року в Норвегію вторглися німецькі війська і невдовзі окупували цілу країну. Через війну багато людей почало відгукуватись на звістку про Царство. Від жовтня 1940 року до червня 1941-го ми розповсюдили понад 272 000 книжок і брошурок. Це значить, що кожен з-понад 470 Свідків, які тоді були в Норвегії, розповсюдив у середньому понад 570 книжок і брошурок протягом тих дев’ятьох місяців!
Восьмого липня 1941 року представники гестапо відвідали всіх головуючих наглядачів і сказали їм, що, коли проповідницька праця не припиниться, їх відправлять у концентраційні табори. П’ять німецьких поліцейських прийшли в Бетель і конфіскували велику частину власності Товариства Вартової Башти. Членів родини Бетелю забрали і допитали, однак нікого не ув’язнили. Зрештою 21 липня 1941 року будинок Товариства по вулиці Інкоґнітоґатен 28 Б був конфіскований, а наша проповідницька праця — заборонена. Я повернулася в Копервік і знайшла роботу, щоб утримувати себе.
У той час батько служив піонером. Одного дня прийшли фашисти й обшукали татів дім. Вони забрали всю його літературу, в тому числі Біблії та біблійні конкорданції. У той період ми отримували дуже мало духовної поживи. Щоб залишатися духовно сильними, ми по декілька разів вивчали старі публікації, як, наприклад, книжку «Правительство», і продовжували проповідувати.
На жаль, по багатьох місцях серед братів були поділення. Деякі вважали, що необхідно проповідувати відкрито і ходити від дому до дому, тоді як інші думали, що нам слід працювати більш скритно, підходити до людей інакше. Через це відомі брати, які раніше добре співпрацювали, і яких ми дуже любили, перестали розмовляти один з одним. Це розділення завдало мені більше сердечного болю, ніж будь-яка інша ситуація у моєму житті Свідка.
Поновлення діяльності після війни
Після війни, влітку 1945 року, Норвегію відвідав брат Дей і провів зібрання в Осло, Шієні й Бергені. Він закликав братів помиритись і попросив, щоб, хто бажає зробити це, встали. Піднялись усі присутні! Суперечка була вирішена остаточно в грудні 1945 року після візиту Натана Г. Норра, тодішнього президента Товариства Вартової башти.
Тим часом 17 липня 1945 року я отримала телеграму від служителя філіалу брата Енока Емана, в якій було запитання: «Коли ти могла б повернутись у Бетель?» Дехто говорив, що мені слід залишитися вдома і доглядати батька, якому було вже за 70. Але батько заохочував мене повернутися до служіння в Бетелі, що я і зробила. В 1946 році Марвін Ф. Андерсон, брат зі Сполучених Штатів Америки, став наглядачем нашого філіалу і проповідницьку працю було реорганізовано.
Протягом літньої відпустки я відвідувала свою сім’ю в Копервіку. Ніхто з моїх двох братів і двох сестер не став Свідком, але вони завжди були добрими до батька і до мене. Один брат став начальником порту і головним лоцманом, інший — учителем. Хоча я була небагатою матеріально, батько часто говорив їм: «Оттілє багатша за вас». І це була правда! Те, що вони здобули, не могло порівнятися з духовними багатствами, які мала я! Батько помер у 1951 році в 78-літньому віці. Мати померла ще в 1928-му.
Одним з найвизначніших моментів мого життя був міжнародний конгрес народу Єгови у Нью-Йорку 1953 року. Того року кількість вісників по цілому світі перевищила 500 000 і на конгрес прибуло понад 165 000! Перед конгресом 1953 року я тиждень працювала в бруклінському Бетелі, всесвітньому центрі організації Єгови на землі.
Роблячи те, що в моїх силах
В останні роки через катаракту у мене впав зір. Але я ще можу читати в окулярах і з лупою публікації великим шрифтом. Двічі на тиждень до мене приходять християнські сестри і читають мені, за що я їм дуже вдячна.
Моя проповідницька діяльність також обмежена. Влітку християнські сестри деколи везуть мене в кріслі на колесах у місце, де я можу проповідувати. Я також регулярно відсилаю журнали і брошури в школи у Копервік, наприклад, у школу, де я вчилася майже 100 років тому. Я рада, що можу залишатися регулярним вісником.
На щастя, їдальня і Зал Царства знаходяться на тому ж поверсі, що й моя кімната в Бетелі, який з 1983 року діє в містечку Ітре Енабак, за межами Осло. Отже я можу приходити на ранкове поклоніння, обід та наші зібрання за допомогою ходунок. Я також тішусь, що все ще можу приїжджати на конгреси. Люблю зустрічатися з друзями, яких знаю багато років, з новими братами і сестрами, а також з милими дітьми.
Збереження віри до кінця
Можливість перебувати в оточенні енергійних, приємних і духовних людей тут у Бетелі для мене є благословенням. Коли я почала служіння в Бетелі, уся родина складалася з братів і сестер, які мали небесну надію (Филип’ян 3:14). Тепер усі працівники Бетелю, крім мене, сподіваються вічно жити на землі.
Правда, ми очікували, що Єгова раніше розпочне рішучі дії. Усе ж я радію, спостерігаючи за тим, як постійно росте великий натовп. Який же ріст відбувся на моїх очах! Коли я вперше пішла в служіння, по цілому світі було близько 5000 вісників. Сьогодні їх уже понад 5 400 000! Я справді бачила, як ‘цей малий став тисячею, і наймолодший — народом міцним’ (Ісаї 60:22). Нам слід і далі чекати на Єгову, як писав пророк Авакум: «Якщо б протягнулось, чекай ти його, бо воно конче прийде» (Авакума 2:3).