Турбота про майбутнє наших рідних

НЕЩОДАВНО в одній африканській газеті з’явилась сумна розповідь про те, що сталося з Енні. Чоловік Енні був комерсантом. У 1995 році він помер, залишивши після себе 15 машин, кілька рахунків у банку, близько 4000 американських доларів готівкою, магазин, бар і дім з трьома спальнями. Чого він не залишив, так це заповіту.

За повідомленням, брат чоловіка Енні захопив усе майно та гроші, а саму жінку з шістьма дітьми вигнав з дому. Залишившись без засобів на існування, вона живе тепер з дітьми у свого брата. Четверо з дітей були змушені покинути школу, оскільки немає чим платити за навчання та шкільну форму.

Енні звернулась до суду, який присудив повернути їй частину майна, у тому числі одну машину. Але їй нічого так і не віддали. Тепер вона повинна знову йти до суду за письмовим наказом, який змусив би брата її чоловіка виконати постанову суду.

Навіщо думати про смерть?

Історія Енні показує, що́ може статися, коли голова сім’ї не вживає жодних заходів на випадок своєї смерті. Помираючи, всі люди «лишають для інших багатство своє» (Псалом 49:11). Крім того, померлі не в силі повпливати на те, як інші розпоряджатимуться їхньою власністю (Екклезіяста 9:5, 10). Коли людина хоче мати вирішальне слово щодо розподілу свого майна, то мусить подбати про це ще до смерті.

Хоча всі ми знаємо, що можемо померти несподівано, багато людей не роблять заздалегідь кроків, необхідних для забезпечення добробуту їхніх рідних, які залишаються жити. У цій статті ми зосереджуватимемо увагу на деяких етнічних групах Африки, але подібні проблеми існують також в інших частинах світу.

Робити якісь розпорядження щодо свого майна на випадок смерті чи ні — це особиста справа (Галатів 6:5). Але хтось може запитати: «Чому чоловік, який за життя дбає й піклується про свою дружину та дітей, не потурбується про їхній добробут у випадку своєї смерті?» Основна причини полягає в тому, що переважно люди не хочуть навіть думати про можливу смерть, тим більше планувати щось на її випадок. По суті, як каже Біблія, ми не можемо передбачити дня своєї смерті: «Ви, що не відаєте, що трапиться взавтра,— яке ваше життя? Бо це пара, що на хвильку з’являється, а потім зникає» (Якова 4:14).

Планувати на випадок смерті розумно. Це також говоритиме тим, хто залишається далі жити, що про них з любов’ю потурбувалися. Якщо ми не подбаємо про свої справи, це зроблять інші. Може статися, що люди, яких ми взагалі не знаємо, будуть приймати рішення стосовно нашого майна й проведення похорону. За таких обставин у деяких країнах держава вирішує, кому дістануться наші гроші та майно. В інших місцевостях цим питанням займаються родичі, що часто призводить до суперечок і ворожнечі в родині. Крім того, рішення, прийняті іншими, можуть зовсім не відображати наших бажань.

Привласнення майна

Коли помирає чоловік, найбільше лиха зазнає його дружина. Згорьована через втрату подружнього партнера, вона часто стає жертвою загарбання сімейного майна. Це власне й трапилося з Енні, про яку ми розповідали на початку статті. Частково проблема з привласненням майна полягає у тому, як ставляться до дружин. У деяких країнах дружину чоловіка не визнають за члена його родини. Вона є в певному розумінні чужинкою, яка може будь-коли повернутися до своєї сім’ї або одружитися з іншим чоловіком. Що ж до чоловікових братів, сестер та батьків, то вони, як думають там, ніколи не покинуть його. Коли ж він помирає, члени родини вважають, що тепер його майно належить їм, а не його дружині й дітям.

Чоловіки, які не довіряють своїм дружинам, підтримують такі погляди. Майк обговорював свої ділові справи лише зі своїми братами. Їм було добре відомо, чим він володіє, а його дружині — ні. Коли він помер, його брати прийшли до неї і почали вимагати в неї гроші, які йому мав хтось повернути. Але вона навіть не знала про це. Пізніше вони забрали фотокопіювальні й друкарські машинки, які чоловік купив для неї. Зрештою брати захопили увесь дім і все, що було в ньому. А вдова та її маленька дочка мусили піти з дому, взявши зі собою лише одяг.

«Будуть обоє вони одним тілом»

Християнські чоловіки люблять своїх жінок і вважають їх гідними довір’я. Ці чоловіки дотримуються біблійної поради: «Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла». Крім того, вони погоджуються з наступною думкою, записаною під божественним натхненням: «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї,— і будуть обоє вони одним тілом» (Ефесян 5:28, 31).

Побожні чоловіки також визнають слушність слів християнського апостола Павла, який написав: «Коли ж хто про своїх, особливо ж про домашніх не дбає, той вирікся віри, і він гірший від невірного» (1 Тимофія 5:8). Згідно з цим принципом, коли християнський чоловік планує поїхати на довгий час з дому, він турбується, щоб його сім’я мала все необхідне, поки він у від’їзді. Чи ж не розсудливо було б, щоб він також вжив заходів заради благополуччя його дружини й дітей на випадок своєї смерті? Готуватися певним чином до несподіваної трагедії не лише розумно, але й свідчить про турботу.

Похоронні звичаї

Існує ще одна сторона справи, яку християнським чоловікам слід взяти до уваги. Біль жінок, які горюють через втрату чоловіка, майна, а інколи навіть і дітей, поглиблюється в деяких громадах тим, що їх змушують дотримуватися традиційних обрядів жалоби. У нігерійській газеті «Ґардіан» з сумом розповідалося про те, що в декотрих місцевостях вдова за традицією мусить спати у тій самій неосвітленій кімнаті, де лежить тіло її чоловіка. В інших частинах країни вдовам не дозволяється виходити з дому впродовж усього періоду жалоби — майже шість місяців. У той час їм забороняється не тільки купатися, але навіть мити руки до чи після їди.

Такі звичаї створюють проблеми, особливо для християнських вдів. Їхнє бажання задовольняти Бога спонукує їх уникати звичаїв, що суперечать біблійним вченням (2 Коринтян 6:14, 17). Однак якщо вдова не дотримується цих обрядів, то може зазнати переслідування. Деколи їй навіть доводиться рятувати своє життя втечею.

Вживаючи правових заходів

Біблія мудро каже: «Думки [«плани», НС] пильного лиш на достаток ведуть» (Приповістей 21:5). Які ж плани може зробити голова сім’ї? В більшості країн можна скласти заповіт або підготувати документ, у котрому зазначається, як повинно бути розділене майно особи у випадку її смерті. В ньому також можна вказати, як повинен відбутися похорон і що мусить (або не мусить) робити подружній партнер у зв’язку з похоронними й жалобними обрядами.

Жінка на ім’я Ліа втратила чоловіка в 1992 році. Вона розповідає: «У мене п’ятеро дітей — чотири дівчинки й хлопчик. Перед смертю мій чоловік якийсь час хворів. Але ще до хвороби він оформив документ, в якому вказав, що хоче, аби все його майно перейшло до мене та наших дітей. Сюди входили гроші від страховки, поле, худоба та хата. Чоловік підписав заповіт і віддав його мені... Коли він помер, його родичі захотіли отримати частку зі спадку. Я сказала їм, що мій чоловік купив поле за свої гроші й що вони не мають права на щось претендувати. Коли вони побачили заповіт, то погодилися з цим».

Обговоріть справу з родиною

Якщо людина не розмовляє з родиною про свої погляди й бажання, то можуть виникнути проблеми. Розгляньмо випадок одного чоловіка, родичі якого настояли, щоб його поховали в селі згідно з місцевими звичаями. Коли життю його дружини й дітей стала загрожувати небезпека, вони були змушені залишити покійника з його родиною. Дружина із сумом говорить: «Якби мій чоловік сказав хоча б одному з його дядьків чи двоюрідних братів, як він хоче, щоб його поховали, родина не настоювала б на своїх традиційних похоронних обрядах».

У деяких країнах усна угода має таку ж силу, як письмовий документ. Це стосується певних частин Свазіленду, де є багато прихильників традиційних похоронних і жалобних обрядів. Знаючи про це, християнин на ім’я Айзек скликав своїх родичів, які не є Свідками Єгови, і сказав, що́ їм слід робити у випадку його смерті. Він повідомив їм, хто що отримає з його майна, а також чітко сказав, як повинен відбутися його похорон. Коли він помер, усе сталося так, як він того хотів. Айзека поховали по-християнськи і про його дружину добре попіклувалися.

Захистіть вашу сім’ю

Що ви зробите, аби захистити свою сім’ю у випадку смерті,— це ваша особиста справа, але варто задуматись над словами християнина на ім’я Едвард: «Я застрахував своє життя й оформив договір на користь восьми членів моєї сім’ї. Моя дружина має доручення на користування моїм банківським рахунком. Отже, якщо я помру, вона зможе знімати гроші з рахунка... Я склав заповіта на користь своєї сім’ї. Якщо я помру, усе, що залишиться після мене, належатиме моїй дружині й дітям. Я склав свій заповіт за участю правника ще п’ять років тому. Моя дружина та син отримали копію цього документа. У своєму заповіті я чітко вказав, що родичі не повинні втручатися в проведення мого похорону. Я належу до організації Єгови. Тож, коли є лише один чи два Свідки, щоб поховати мене, цього достатньо. Я поговорив про це з членами своєї великої родини».

У певному розумінні такі приготування — це подарунок для вашої сім’ї. Звичайно, складати плани на випадок смерті — не те саме, що дарувати цукерки або квіти. Але цим ви виявляєте свою любов. Це свідчить про ваше бажання ‘дбати про своїх домашніх’, навіть коли вас більше не буде з ними.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 21]

Ісус попіклувався про свою матір

«Під хрестом же Ісуса стояли — Його мати, і сестра Його матері, Марія Клеопова, і Марія Магдалина. Як побачив Ісус матір та учня, що стояв тут, якого любив, то каже до матері: «Оце, жоно, твій син!» Потім каже до учня: «Оце мати твоя!» І з тієї години той учень [Іван] узяв її до себе» (Івана 19:25—27).

[Ілюстрація на сторінці 22]

Багато християн завбачливо вживають юридичних заходів, щоб захистити свої сім’ї.