Зміцняйте свою рішучість відкидати правопорушення
«КОЛИ я був ще підлітком і працював у гастрономі,— розповідає Тімоті,— один зі співпрацівників запросив мене в гості. Він сказав, що батьків не буде вдома, прийдуть дівчата і ми зможемо займатися сексом». Багато молодих людей сьогодні швидко погодилися б на таке запрошення. Як відповів Тімоті? «Я відразу ж сказав йому, що не прийду, бо християнське сумління не дозволяє мені мати статеві зносини з кимось, хто не є моєю дружиною».
Тімоті не знав, що цю розмову слухала одна молода співробітниця. Вона сприйняла його цнотливість як виклик, і невдовзі Тімоті мусив відмовляти також і їй, і то, як побачимо пізніше, не раз.
Спокуси, які виникають сьогодні, звичайно, не є чимось новим. Близько 3000 років тому цар Соломон писав: «Мій сину, як грішники будуть тебе намовляти,— то з ними не згоджуйся ти! ...Спини ногу свою від їхньої стежки» (Приповістей 1:10, 15). Єгова сам наказав ізраїльському народу: «Не будеш з більшістю, щоб чинити зло» (Вихід 23:2). Так, деколи ми мусимо сказати «ні», противлячись спокусі чинити зло, хоча б більшість цього не робила.
Говорити «ні» особливо необхідно сьогодні
Відкидати правопорушення ніколи не було легкою справою, а в наш час це може бути особливо важко, тому що, згідно з Біблією, ми живемо в «останні дні» цієї системи речей. Як і передрікали біблійні пророцтва, люди в цілому люблять задоволення та насилля, вони позбавлені духовності та моральності (2 Тимофія 3:1—5). Президент Єзуїтського університету сказав: «у нас були традиційно усталені норми, котрі потрапили під сумнів і стали небажаними або старомодними. Нині, здається, вже нема жодного морального мірила». Подібно висловився один старший суддя: «Сьогодні немає межі між чорним і білим. Все сіре... Щораз менше людей бачить різницю між правильним і неправильним. Сьогодні гріх — це попастися, а не вчинити правопорушення».
Апостол Павло писав про таких людей: «Розум їхній затьмарений, вони відірвані від життя, що йде від Бога, бо вони невігласи з власної волі, а серця їхні закам’янілі. Вони втратили почуття сорому й віддалися розпусті й пожадливості» (Ефесян 4:18, 19, СМ). Але їх чекає лихо. Ісая проголосив: «Горе тим, що зло називають добром, а добро — злом, що ставлять темноту за світло, а світло — за темряву» (Ісаї 5:20). Ці люди вже сьогодні жнуть те, що посіяли, а невдовзі зазнають найбільшого «горя» — отримають обвинувальний вирок від Єгови (Галатів 6:7).
«Коли несправедливі ростуть, як трава, і цвітуть всі злочинці, то на те, щоб навіки були вони знищені»,— говориться в Псалмі 92:8. Іншими словами, це небувале жниво зла не продовжуватиметься безконечно, роблячи життя нестерпним для всіх. По суті, Ісус сказав, що «покоління», яке підтримує це зло, буде усунене протягом «великої скорботи» (Матвія 24:3, 21, 34, НС). Отже, якщо ми хочемо врятуватися протягом тієї скорботи, то мусимо вміти відрізняти правильне від неправильного згідно з Божими нормами; і, звичайно, нам потрібна моральна сила відкидати правопорушення в усіх формах. Хоча це не легко, Єгова дав нам підбадьорливі приклади з біблійних часів, а також з нашого часу.
Вчитися від молодого чоловіка, який сказав «ні»
Відкидати розпусту й перелюб, здається, особливо важко навіть для декого у християнському зборі. Тімоті, згаданий на початку, взяв до серця приклад молодого Йосипа, записаний в Біблії в Буття 39:1—12. Йосип виявив моральну силу, коли дружина єгипетського царедворця Потіфара неодноразово запрошувала його мати з нею статеві стосунки. Йосип, повідомляє Біблія, відмовився і сказав: «Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?»
Як Йосип набув моральну силу відмовляти дружині Потіфара — і то день-у-день? По-перше, він цінував свої взаємини з Єговою набагато більше, ніж миттєві задоволення. Крім того, хоча Йосип не був під жодним божественним кодексом законів (Мойсеїв Закон ще не існував), він чітко розумів моральні принципи. Він знав, що розпуста із дружиною Потіфара, яка захопилася ним, була б гріхом не лише проти її чоловіка, але також проти Бога (Буття 39:8, 9).
Очевидно, Йосип розумів, наскільки важливо навіть не заронити іскри бажання, яке могло б запалити ціле вогнище пристрасті. Християнам було б мудро наслідувати приклад Йосипа. У «Вартовій башті» за 1 липня 1957 року говорилося: «Християнин мусить усвідомлювати свої плотські слабкості і не думати, що він може дати волю своїм плотським бажанням, аж поки не дійде до біблійної межі і там зупиниться. Навіть якщо йому це буде якийсь час вдаватись, зрештою він переступить ту межу і вчинить гріх. Це обов’язково станеться, оскільки похіть, яка підживлюється, буде рости і щораз міцніше стискувати людину у своїх лещатах. Тоді християнину важче відірватись думкою від спокус. Найліпший захист — це противитися їм від початку».
Противитися від початку легше, якщо ми розвиваємо любов до правильного і ненависть до неправильного (Псалом 37:27). Але нам потрібно докладати для цього зусиль, бути наполегливими. Якщо ми це робитимемо, то з допомогою Єгови наша любов до правильного і ненависть до неправильного зміцніють. А тим часом нам, як наказував Ісус, слід залишатися пильними і постійно молитися, щоб не впасти у випробовування і щоб Бог визволив нас від лукавого (Матвія 6:13; 1 Солунян 5:17).
Противитись тиску оточення
Ще один фактор, який сприяє правопорушенню — це тиск з боку ровесників. Одна дівчина визнала: «Я живу подвійним життям — одним у школі, іншим вдома. У школі я вештаюся разом з дітьми, які лихословлять майже кожного разу, як тільки відкривають свій рот. Я стаю такою ж, як вони. Що ж мені робити?» Тут потрібна мужність, аби не бути таким, як усі, і її можна набувати, читаючи, наприклад, біблійну розповідь про таких вірних Божих слуг, як Йосип, і розмірковуючи над нею. Також добрим прикладом служать Даниїл, Шадрах, Мешах і Авед-Неґо — четверо молодих чоловіків, які знайшли в собі мужність не бути такими, як усі інші.
Ці чотири молоді ізраїльтяни навчалися з іншими юнаками при царському дворі у Вавилоні, і від них вимагалося їсти «щоденну поживу, з царської їжі». Не бажаючи порушувати Мойсеїв Закон у справі харчування, вони відмовились від тої їжі. Це вимагало сили, і то немалої, оскільки «царська їжа», мабуть, була досить спокуслива. Який добрий приклад ці юнаки подають сьогоднішнім християнам, які можуть зустрічати спокусу, навіть зазнавати тиску зловживати алкоголем чи вживати наркотики або тютюн! (Даниїла 1:3—17).
Шадрах, Мешах і Авед-Неґо також продемонстрували правдивість того, про що пізніше говорив Ісус Христос: «Хто вірний в найменшому,— і в великому вірний» (Луки 16:10). Виявивши мужність і стійкість у порівняно дрібній справі харчування, а також бачачи хороші наслідки, які спричинив Єгова, вони, безсумнівно, зміцніли для пізнішого серйознішого випробування (Даниїла 1:18—20). Це випробування прийшло, коли їм під страхом смерті у вогні наказали взяти участь в ідолопоклонстві. Тих троє юнаків залишались рішучими поклонятися тільки Єгові, цілком покладаючись на нього, хоч би якими були наслідки. І знову Єгова поблагословив їх за віру і мужність — цього разу чудесно захистивши від полум’я, коли їх вкинули у розпалену піч (Даниїла 3:1—30).
Боже Слово розповідає про багатьох інших людей, які відкидали правопорушення. Мойсей відмовився «зватися сином дочки фараонової», хоча це давало йому нагоду «мати дочасну гріховну потіху» в Єгипті (Євреїв 11:24—26). Пророк Самуїл відмовився зловживати своєю владою і не приймав підкупу (1 Самуїла 12:3, 4). Апостоли Ісуса Христа сміливо відповідали «ні», коли їм наказували припинити проповідування (Дії 5:27—29). Ісус сам рішуче відмовлявся від усякого правопорушення до останніх хвилин свого життя, коли вояки запропонували йому «вина, із миррою змішаного». Якби він погодився, це могло б послабити його рішучість у той критичний час (Марка 15:23; Матвія 4:1—10).
Відмова — справа життя і смерті
Ісус сказав: «Увіходьте тісними ворітьми, бо просторі ворота й широка дорога, що веде до погибелі,— і нею багато-хто ходять. Бо тісні ті ворота, і вузька та дорога, що веде до життя,— і мало таких, що знаходять її!» (Матвія 7:13, 14).
Широка дорога популярна, бо по ній легко йти. Ті, що йдуть нею, потурають своїм бажанням, схильні до світського мислення й поведінки. Вони не хочуть бути інакшими, а пристосовуються до світу Сатани. Ці люди вважають, що Божі закони й принципи морально обмежують їх (Ефесян 4:17—19). Так, Ісус конкретно сказав, що широка дорога веде «до погибелі».
Але чому Ісус говорив, що мало таких, які вибирають вузьку дорогу? Головним чином тому, що лише меншість хоче керуватися у своєму житті Божими законами і принципами та з їх допомогою противитися багатьом спокусам і нагодам до правопорушення. До того ж тільки порівняно мало осіб готові боротися з бажанням недозволеного, тиском оточення та страхом перед насмішками, яких можуть зазнати через вибраний шлях (1 Петра 3:16; 4:4).
Вони цілком розуміють, як почувався апостол Павло, коли описував свою боротьбу з гріхом. Подібно як сьогоднішній світ, римський та грецький світ часу Павла давав багато можливостей чинити правопорушення. Павло пояснював, що, хоча він знав, що правильне, його розум постійно «воює» з його плоттю, яка має схильність до правопорушення (Римлян 7:21—24). Так, Павло знав, що його тіло — добрий слуга, але поганий пан, тому він навчився противитись йому. «Вмертвляю й неволю я тіло своє»,— писав він (1 Коринтян 9:27). Як він досягнув такого панування над собою? Не своєю силою, яка була недостатньою, а з допомогою Божого духу (Римлян 8:9—11).
У результаті цього Павло, будучи недосконалим, зберігав свою непорочність перед Єговою до самого кінця. Незадовго до смерті він міг написати: «Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг. Наостанку мені призначається вінок праведности» (2 Тимофія 4:7, 8).
Воюючи зі своїми недосконалостями, ми маємо не лише підбадьорливий приклад Павла, але також тих, хто служив прикладом і для нього,— Йосипа, Мойсея, Даниїла, Шадраха, Мешаха, Авед-Неґо та багатьох інших. Хоча всі вони були недосконалими людьми, кожен з цих чоловіків віри відкидав правопорушення не через затятість чи впертість, а завдяки моральній силі, яка походила від духу Єгови (Галатів 5:22, 23). Це були духовні люди. Вони прагнули жити «всім тим, що виходить із уст Господніх» (Повторення Закону 8:3). Його слово означало для них життя (Повторення Закону 32:47). Понад усе вони любили Єгову, боялись його і з його допомогою терпеливо розвивали ненависть до правопорушення (Псалом 97:10; Приповістей 1:7).
Будьмо ж такими, як вони. Щоб ми могли далі противитись правопорушенню в усіх його формах, сьогодні нам, подібно як і тим людям давнини, потрібен дух Єгови. Він щедро дає свій дух, якщо ми щиро просимо про це, вивчаємо його Слово і регулярно відвідуємо християнські зібрання (Псалом 119:105; Луки 11:13; Євреїв 10:24, 25).
Тімоті, згаданий на початку, був радий, що не занедбував своїх духовних потреб. Молода співробітниця, яка підслухала його розмову з іншим співробітником, і яку дуже приваблювала невинність Тімоті, пізніше, коли вдома не було її чоловіка, потай запросила його в гості. Тімоті відмовив. Не здаючись так просто, вона запрошувала його багато разів, подібно до дружини Потіфара. Тімоті рішуче, але ввічливо відмовляв їй кожного разу. Він навіть дав цій жінці гарне свідчення з Божого Слова. Сьогодні Тімоті одружений з чудовою християнкою і є щасливим. Він глибоко вдячний Єгові за моральну силу сказати «ні». Так, Єгова поблагословить і зміцнить усіх, хто хоче зберегти свою християнську непорочність, відкидаючи правопорушення (Псалом 1:1—3).