Які є докази, що Ісус Христос жив на землі

ЧИ ВИ вірите, що колись жив чоловік на ім’я Альберт Ейнштейн? Ви, мабуть, не замислюючись, дасте ствердну відповідь, проте чому? Адже більшість людей не знали його особисто. І все ж достовірна інформація про його досягнення доводить, що він існував. Унаслідок практичного застосування наукових відкриттів Ейнштейна ми досі відчуваємо на собі вплив його існування. Наприклад, чимало людей використовує електроенергію, яка була перетворена з атомної енергії. Вивільнення ж атомної енергії тісно пов’язано з визначним співвідношенням Ейнштейна — E=mc² (енергія тіла дорівнює його масі, помноженій на швидкість світла в квадраті).

Подібні аргументи можна висунути на підтвердження існування Ісуса Христа, який, згідно із загальним визнанням, був найвпливовішою особою в історії людства. Писемні згадки про нього та незаперечні докази його впливу промовисто свідчать, що він дійсно існував. Хоча осуарій, описаний у попередній статті, є досить цікавою археологічною знахідкою, однак підтвердження історичності Ісуса залежать не від неї і не від якоїсь іншої речової пам’ятки. Докази існування Ісуса подають світські історики, які писали про нього та його послідовників.

Свідчення істориків

Розгляньмо, приміром, свідчення Йосифа Флавія, єврейського історика першого століття, який був фарисеєм. Він згадував Ісуса Христа у своїй праці «Іудейські старожитності». Хоча багато хто ставить під сумнів автентичність першого фрагмента, в якому Йосиф Флавій, згадуючи Ісуса, називає його Месією, проте, за словами Луїса Фельдмана, професора Університету Єшива, мало хто сумнівається у достовірності другого фрагмента. Там Флавій пише: «Він [первосвященик Анан] зібрав синедріон і поставив перед ним Якова, брата Ісуса, званого Христом» («Іудейські старожитності», книга XX, розділ 9). Авжеж, фарисей, член секти, чимало прихильників якої були запеклими ворогами Ісуса, визнавав існування «Якова, брата Ісуса».

Існування Христа вплинуло і на діяльність його послідовників. Коли апостол Павло близько 59 року н. е. відбував ув’язнення в Римі, єврейські начальники сказали йому: «Відомо про секту цю нам, що їй скрізь спротивляються» (Дії 28:17—22). Вони назвали Ісусових учнів «секта ця». Якщо учням Ісуса скрізь спротивлялися, то хіба світські історики не повинні були щось написати про них?

Таціт, якого вважають одним з найвидатніших істориків і котрий народився приблизно 55 року н. е., згадав християн у своїй праці «Аннали». Розповідаючи, як Нерон звинуватив християн у великій пожежі, що спалахнула в Римі 64 року н. е., він написав: «Нерон... підшукав винних і віддав на найжорстокіші страти тих, хто своїми гидотами стягнув на себе загальну ненависть і кого натовп називав християнами. Христа, від імені якого походить ця назва, стратив при Тіберії прокуратор Понтій Пилат». Подробиці розповіді Таціта збігаються з повідомленням про Ісуса в Біблії.

Інший письменник, котрий згадує Ісусових послідовників,— це Пліній Молодший, намісник у Віфінії. Приблизно 111 року н. е. Пліній написав імператору Траяну, запитуючи його, як поводитися з християнами. За словами Плінія, люди, котрих неправдиво звинуватили у належності до християн, повторювали за ним звернення до богів і вклонялися перед статуєю Траяна. Так вони доводили, що не були християнами. Далі Пліній написав: «Кажуть, що тих, хто справді є християнином, неможливо змусити до таких учинків». Ці слова підтверджують існування Христа, послідовники котрого були готові за віру в нього віддати своє життя.

Підсумовуючи згадки істориків першого і другого століть про Ісуса Христа, «Британська енциклопедія» (видання 2002 року) подає такий висновок: «Ці незалежні повідомлення є доказом того, що в давнину навіть противники християнства ніколи не сумнівалися в історичності Ісуса, яку декотрі автори почали заперечувати, причому на недостатніх підставах, у кінці XVIII, протягом XIX і на початку XX століття».

Свідчення Ісусових послідовників

«У Новому Завіті подається більше ніж достатньо доказів для історичного відтворення життя і долі Ісуса, а також для того, щоб зрозуміти, як перші християни трактували значення його ролі»,— говориться в «Американській енциклопедії» (англ.). Скептично налаштовані люди можуть не погоджуватися з біблійними доказами існування Ісуса. І все ж є дві групи основаних на Біблії аргументів, які допомагають дійти висновку, що Ісус дійсно жив на землі.

Як уже говорилося, славнозвісні теорії Ейнштейна доводять його існування. Так само вчення Ісуса доводять, що він дійсно жив на землі. Розгляньмо для прикладу Нагірну проповідь, відому промову, яку виголосив Ісус (Матвія, розділи 5—7). Ось як апостол Матвій описав реакцію слухачів на цю проповідь: «Народ дивувався з науки Його. Бо навчав Він їх, як можновладний» (Матвія 7:28, 29). Стосовно впливу, який ця проповідь справляла на людство протягом багатьох століть, професор Ганс Дітер Бец сказав: «Загалом вплив Нагірної проповіді поширився далеко за межі юдаїзму, християнства й навіть західного світу». Він додав, що ця проповідь здобула «виняткове всесвітнє визнання».

Розгляньте деякі з висловлювань Нагірної проповіді, які вирізняються стислістю, практичністю і мудрістю. «Коли вдарить тебе хто у праву щоку твою,— підстав йому й другу». «Стережіться виставляти свою милостиню перед людьми». «Не журіться про завтрашній день,— бо завтра за себе само поклопочеться». «Не розсипайте перел своїх перед свиньми». «Просіть — і буде вам дано». «Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви». «Увіходьте тісними ворітьми». «По їхніх плодах ви пізнаєте їх». «Родить добрі плоди кожне дерево добре» (Матвія 5:39; 6:1, 34; 7:6, 7, 12, 13, 16, 17).

Ви, безсумнівно, чули деякі з цих виразів або їхні перефразування. Можливо, у вашій мові вони увійшли в народну мудрість. Всі ці вислови взяті з Нагірної проповіді. Вплив, який ця проповідь справила на численні народи і культури, промовисто свідчить про існування «великого вчителя».

Припустімо, що таку постать, як Ісус Христос, хтось вигадав. Уявімо, що така людина була настільки розумна, що придумала також вчення, які в Біблії приписуються Ісусу. Хіба вона не зробила б так, щоб Ісус та його вчення були якомога привабливішими для широкого загалу? Проте апостол Павло сказав: «Юдеї вимагають чудесних знамень, а греки — мудрості. Ми ж проповідуємо розіп’ятого Христа. Для юдеїв це вчення є образою, а для поган — безглуздям» (1 Коринтян 1:22, 23, СМ). Звістка про розп’ятого Христа не приваблювала ані євреїв, ані язичників. Однак саме про такого Христа проповідували християни першого століття. Чому ж вони проголошували звістку про розп’ятого Христа? Єдиним задовільним поясненням є те, що письменники Християнських Грецьких Писань записали про життя і смерть Ісуса правду.

Інша група аргументів для підтвердження історичності Ісуса ґрунтується на тому, що учні Христа невтомно проповідували його вчення. Лише через 30 років після того, як Ісус почав своє служіння, Павло міг сказати, що добра новина «проповідана всьому створінню під небом» (Колосян 1:23). Авжеж, всупереч переслідуванню вчення Ісуса поширилися по всьому стародавньому світу. Павло, котрого теж переслідували за те, що він був християнином, написав: «Коли ж бо Христос не воскрес, то проповідь наша даремна, даремна також віра ваша» (1 Коринтян 15:12—17). Якщо було б даремним проповідування про Христа, який не воскрес, то наскільки даремнішим було б проповідування про Христа, який ніколи не існував. У звіті Плінія Молодшого читаємо, що перші християни були готові померти за віру в Ісуса Христа. Вони ризикували своїм життям заради Христа, тому що він дійсно існував, ходив по землі і жив на ній, як це підтверджують євангельські повідомлення.

Очевидний доказ

Перші християни не проповідували б, якби не вірили у воскресіння Ісуса Христа. Ви також можете визнати воскресіння Ісуса, якщо зрозумієте, як він впливає на сучасні події.

Незадовго перед тим, як Ісуса розп’яли, він виголосив величне пророцтво про свою майбутню присутність. Також він сказав, що воскресне і сяде праворуч Бога, чекаючи, поки прийде час діяти проти своїх ворогів (Псалом 110:1; Івана 6:62; Дії 2:34, 35; Римлян 8:34). Після цього він мав вигнати Сатану та його демонів з неба (Об’явлення 12:7—9).

Коли все це мало статися? Ісус дав учням ‘знак своєї присутності і закінчення системи речей’. Складовими знака, який свідчить про його невидиму присутність, були великі війни, голод, землетруси, поява неправдивих пророків, зріст беззаконня та сильні пошесті. Таких катастрофічних подій слід було сподіватися, тому що вигнання Сатани Диявола означало «горе землі». Диявол був скинений в околиці землі, «маючи лютість велику, знаючи, що короткий час має». До того ж знак включає проповідування доброї новини про Царство «по цілому світові, на свідоцтво народам усім» (Матвія 24:3—14; Об’явлення 12:12; Луки 21:7—19).

Події, про які пророкував Ісус, сповнюються і, мов ті пузлі, складають цілісну картину. Відтоді як 1914 року спалахнула Перша світова війна, ми бачимо збірний доказ невидимої присутності Ісуса Христа. Він править як Цар Божого Царства і має великий вплив. Той факт, що ви тримаєте у своїх руках цей журнал, свідчить, що праця проповідування про Царство ведеться у наші дні.

Аби зрозуміти, як ще впливає на нас існування Ісуса, треба вивчати Біблію. Ви можете звернутися до Свідків Єгови, які детально розкажуть вам про присутність Христа.

[Ілюстрації на сторінці 5]

Йосиф Флавій, Таціт і Пліній Молодший згадували Ісуса Христа та його послідовників.

[Відомості про джерело]

Усі три зображення: © Bettmann/CORBIS

[Ілюстрація на сторінці 7]

Перші християни були переконані в тому, що Ісус дійсно існував.