Рішення на користь права вибору

НАЙВИДАТНІША Особа у Всесвіті схвалює принцип свідомого вибору. Ця Особа — наш Творець. Чудово знаючи потреби людини, він щедро дає повчання, попередження та керівництво щодо мудрого способу дій. Проте він не ігнорує свободи волі, якою наділив своїх розумних створінь. Пророк Мойсей висловив Божий погляд: «Життя та смерть дав я перед вами, благословення та прокляття. І ти вибери життя, щоб жив ти та насіння твоє» (Повторення Закону 30:19).

Цей принцип стосується також галузі медицини. Ідея про свідомий вибір, або свідому згоду, поступово набуває визнання в Японії та інших країнах, де вона не була поширена в минулому. Доктор Мічітаро Накамура запропонував таке визначення терміну «свідома згода»: «Ідея полягає в тому, що лікар пояснює пацієнтові легкозрозумілими словами про його хворобу, прогноз, метод лікування та можливі побічні ефекти, поважаючи право пацієнта самому зробити рішення щодо методу лікування» («Японський медичний журнал»).

Вже багато років лікарі в Японії наводять різноманітні причини своєї відмови від такого обходження з пацієнтами, і суди були схильні підтримувати цей медичний звичай. Тому рішення на користь свідомого вибору, зроблене головним суддею вищого суду Токіо Такео Інаба 9 лютого 1998 року, стало важливою віхою. Що це було за рішення і яке спірне питання розглядалося в суді?

Ще в липні 1992 року 63-літня Місае Такеда, Свідок Єгови, звернулася в лікарню при Медичному інституті Токійського університету. У неї виявили злоякісну пухлину печінки, і потрібно було робити операцію. Прагнучи слухатися біблійного веління не зловживати кров’ю, вона пояснила лікарям про своє бажання отримати лікування без застосування крові (Буття 9:3, 4; Дії 15:29). Лікарі прийняли від неї письмове звільнення од відповідальності, яке знімало з них і з лікарні всяку відповідальність за наслідки її рішення. Вони запевнили її, що виконають ці вимоги.

Однак після операції, коли Місае ще була під дією знеболювальних засобів, їй зробили переливання крові — явно проти її недвозначно висловленого бажання. Зусилля втримати самовільне переливання в таємниці були викриті, коли працівник лікарні, очевидно, проговорився про справу кореспондентові. Як ви здогадуєтеся, ця щира християнка була дуже пригнічена, коли дізналася про самовільне переливання. Вона довіряла медпрацівникам, думаючи, що вони дотримають свого слова і поважатимуть її релігійні переконання. Від емоційного болю, якого вона зазнала через це грубе порушення взаємин між лікарем і пацієнтом, і сподіваючись встановити прецедент, котрий звільнив би інших людей від подібної медичної наруги, вона подала справу в суд.

Громадський порядок і мораль

Троє суддів Токійського окружного суду заслухали справу і вирішили її на користь лікарів, а отже, проти права на свідому згоду. В їхньому рішенні, прийнятому 12-го березня 1997 року, вони визнали недійсними будь-які спроби вкладати угоду про абсолютно безкровне лікування. Обґрунтовуючи своє рішення, вони сказали, що, якби лікар вклав особливу угоду не вливати крові навіть у критичному випадку, це було б порушенням койо рйозокуa, тобто суспільних норм. На їхню думку, головний обов’язок лікаря — з усіх сил старатися врятувати життя, отже така угода була недійсна від початку, без різниці, які релігійні переконання має пацієнт. Вони постановили, що в остаточному підсумку професійна думка лікаря повинна стояти вище будь-яких попередніх медичних прохань пацієнта.

Крім того, судді заявили, що, хоча лікар повинен пояснити в цілому суть пропонованої операції, її наслідки та небезпеки, з тих самих вищезгаданих причин він «може не говорити, чи збирається переливати кров». Їхній присуд: «Неможливо вважати незаконними чи неправильними дії підзахисних лікарів, які зрозуміли бажання позивачки не погоджуватися на переливання крові за будь-яких обставин, але поводилися так, ніби поважають її бажання, тим самим спонукуючи її погодитися на цю операцію». Суть присуду в тому, що, якби лікарі повелися по-іншому, пацієнт міг би відмовитися від операції і виписатися з лікарні.

Це рішення суду обурило й збентежило захисників свідомої згоди. Обговорюючи рішення у справі Такеди і наслідки цього рішення для свідомої згоди в Японії, професор Такао Ямада, провідний фахівець з цивільного права, писав: «Якщо це рішення залишиться незміненим, відмова від переливання крові та юридичний принцип свідомої згоди стануть, як свічка на вітрі» (Юридичний журнал «Хоґаку Кйошіцу»). Він сильно засуджував примусове переливання крові як «грубе порушення довір’я, подібне до раптового нападу». Професор Ямада додав, що такі віроломні дії «аж ніяк не можна допускати».

Через скромну вдачу Місае було важко відчувати себе в центрі уваги. Але усвідомлюючи, що може взяти участь в обстоюванні імені Єгови та праведних норм стосовно святості крові, вона постановила зробити все, що від неї залежить. Місае написала до свого юридичного радника: «Я лише порох, а навіть менше. Дивуюся, чому використовується така некомпетентна особа, як я. Але коли я стараюся робити те, що Єгова каже, він дасть мені силу, адже є тим, хто може спонукати каміння кричати» (Матвія 10:18; Луки 19:40). Даючи показання протягом того процесу, вона тремтячим голосом описала душевну травму, якої зазнала через ту зраду. «Я почувалася, як зґвалтована». Багато присутніх на суді були зворушені до сліз її показаннями.

Несподіване підбадьорення

З огляду на рішення окружного суду, справу було відразу ж апельовано у вищий суд. Попередні обговорення апеляційного суду почалися в липні 1997 року, і Місае, бліда, однак рішуча, приїхала в інвалідному візку. Рак повернувся, і вона погано почувалася. Місае була дуже підбадьорена, коли несподівано головний суддя оголосив, який бік схильний обрати суд. Він заявив, що апеляційний суд не погоджується з рішенням нижчого суду про те, що лікар має право ігнорувати бажання пацієнта, вдаючи, що він збирається виконати його бажання, але таємно постановивши вчинити по-іншому. Головний суддя сказав, що суд не обстоюватиме застосування в медицині батьківського правила: «Шірашіму бекаразу, йорашіму беші»b, що означає: «Тримай їх у незнанні й залежності». Пізніше Місае сказала: «Я дуже рада почути справедливі слова судді, які зовсім відрізняються від попереднього рішення окружного суду,— і додала,— про це я молилася до Єгови».

Наступного місяця Місае померла в оточенні любих родичів та лікарів іншої лікарні, де її щирі переконання розуміли й поважали. Син та інші родичі Місае, хоча засмучені її смертю, постановили довести справу до кінця відповідно до її волі.

Рішення суду

Зрештою 9 лютого 1998 року три судді вищого суду оголосили свій присуд, скасовуючи рішення нижчого суду. Невеликий зал суду був переповнений кореспондентами, вченими та іншими людьми, які пильно стежили за процесом. Про це рішення повідомляли головні газети й телестанції. З’явилися такі заголовки: «Суд: пацієнти можуть відмовлятися від лікування»; «Вищий суд: переливання крові — порушення прав»; «Лікар, який зробив примусове переливання крові, програє судову справу»; «Свідок Єгови отримує компенсацію за переливання крові».

Повідомлення про це рішення були точними й надзвичайно позитивними. Газета «Дейлі іоміурі» повідомляла: «Суддя Такео Інаба сказав, що лікарі не можуть вдаватися до процедури, від якої пацієнт відмовляється». Було також чітко сказано: «Лікарі, що зробили [переливання крові], позбавили жінку можливості вибрати собі метод лікування».

У газеті «Асахі Шімбун» вказувалося, що, хоча у цій справі не було достатньо доказів про існування угоди, в якій обидві сторони погодилися, що кров не буде використовуватися навіть у небезпечній для життя ситуації, судді не погодилися з нижчим судом у питанні законності такої угоди: «Коли є добре обміркована між сторонами домовленість, що переливання крові не повинне робитися за будь-яких обставин, цей суд не вважає таку домовленість порушенням громадського порядку, тобто недійсною». До того ж, у газеті наводився погляд судді, що «кожна людина мусить колись померти, і процес умирання кожен може визначати сам».

Свідки Єгови дослідили цю справу і переконалися, що вони вибирають найліпший спосіб життя. У це входить відхиляти відомі небезпеки, які несе переливання крові, і використовувати безкровні процедури, котрі широко застосовуються в багатьох країнах і є в гармонії з Божим законом (Дії 21:25). Відомий японський професор з конституційного права каже: «У реальності відмова від [переливання крові] не є справою вибору того, «як померти», а вибору, як жити».

Рішення вищого суду повинне звернути увагу лікарів на те, що їхні права вирішувати, можливо, не такі безмежні, як декотрі думали. І воно повинне спонукати більше лікарень встановити етичні правила. Хоча це рішення суду в цілому було прийняте й стало підбадьоренням для пацієнтів, які не могли вибирати собі лікування, не всі прийняли його з радістю. Державна лікарня та три лікарі подали справу на апеляцію у Верховний суд. Отже, мусимо почекати, чи найвищий суд Японії підтримає права пацієнта, як це робить Суверен Усесвіту.

[Примітки]

Учений вносить зміну в датування біблійного манускрипту

На думку Карстена Пітера Тіде, німецького фахівця з папірології, існують сильні докази, що три папірусні фрагменти Євангелія Матвія (відомі як папірус Меґделен) походять з першого століття.

Порівнявши ці фрагменти (які містять частини 26 розділу Євангелія від Матвія) зі стародавнім діловим листом, знайденим у Єгипті, Тіде зазначив, що єгипетський документ схожий на «папірус Меґделен, як дві краплі води стосовно загального вигляду, а також побудови та форми окремих літер». У книжці «Очевидець Ісуса. Дивовижні нові дані з рукописів про походження Євангелій» Тіде та його співавтор Метью Д’Анкона роблять висновок, що подібність між цими двома документами свідчить, що вони були написані приблизно в той самий час. Коли саме? На діловому листі стоїть дата: «У 12 рік Нерона, володаря, 30 епіфа», що відповідає 24 липня 66 року [н. е.] за нашим календарем».

«Якщо це датування правильне, воно має велике значення,— коментує професор Філіп У. Комфорт у статті, опублікованій у часописі «Буллетін Тиндейл»,— оскільки відносить рукопис Євангелія Матвія до того століття, в якому це Євангеліє було написане». Відповідно до цього датування папірус Меґделен стає найдавнішим з існуючих фрагментів Євангелія.