року, коли було заарештовано й ув’язнено п’ять відповідальних осіб. За словами естонського Свідка Лембіта Тоома, «незабаром стало зрозуміло, що КДБ хоче арештувати всіх». Таке саме ставлення до Свідків було скрізь у СРСР.

Комуністи зображали Свідків найгіршими злочинцями і найбільшою загрозою атеїстичній Країні Рад. Тому всюди їх цькували, арештовували й ув’язнювали. У книжці «Меч і щит» говориться: «Одержимість єговістами у вищих чинів КДБ — мабуть, найяскравіший вияв браку будь-якого відчуття міри у переслідуванні навіть найнезначніших форм інакомислення».

Ця одержимість яскраво виявилась у детальному плані наступу на Свідків, реалізованому в квітні 1951 року. Лише позаторік, у 1999 році, професор Сергій Іваненко, авторитетний російський вчений, написав у своїй книжці «Про людей, які ніколи не розстаються з Біблією», що на початку квітня 1951 року «понад 5 тисяч сімей Свідків Єгови з України, Білорусії, Молдавії та Прибалтики висилали «на вічне поселення» у Сибір, на Далекий Схід і в Казахстан».

Про це слід пам’ятати

Подумайте, скільки знадобилося зусиль для проведення цієї акції — за один день на такій великій території зібрати тисячі сімей Свідків! А чого вартувало скоординувати дії сотень, якщо не тисяч, людей спочатку для того, щоб розшукати Свідків, а потім, під покровом темноти, провести раптову облаву на всі їхні помешкання. Крім того, родини треба було посадити на вози та інший транспорт, довезти усіх на залізничні станції і розподілити по вагонах товарних поїздів.

Уявіть собі також страждання жертв. Як почувалися ці люди? Адже вони були змушені проїхати тисячі кілометрів протягом трьох або й більше тижнів, перебуваючи у переповнених вагонах з антисанітарними умовами, де за туалет правило лише відро. Спробуйте уявити, як їх кидали у сибірській пустелі, де в суворих умовах дуже важко вижити.

На цей місяць припадає 50-та річниця висилки Свідків Єгови 1951 року. Про їхню вірність в умовах переслідувань протягом кількох десятків років знято фільм, у якому колишні вигнанці згадують пережите. З цих розповідей видно, що, як і у випадку перших християн, спроби перешкодити людям поклонятися Богу приречені на невдачу.

Результат висилки

Невдовзі радянські керівники зрозуміли, що перешкодити Свідкам поклонятись Єгові набагато важче, ніж вони собі уявляли. Попри протести охоронців Свідки співали пісні, вихваляючи Єгову, коли їх везли у висилку, а на вагонах чіпляли написи «Їдуть Свідки Єгови». Один з них розповів: «По дорозі ми зустрічали на залізничних станціях інші поїзди з засланцями і бачили такі ж написи на вагонах». Це було величезним підбадьоренням!

Отже, засланці не опускали рук, а виявляли дух учнів Ісуса. У Біблії говориться, що після того, як апостолів побили і наказали більше не проповідувати, вони далі «безупинно навчали, і звіщали Євангелію Ісуса Христа» (Дії 5:40—42). За словами Коларса, заслання «не поклало кінець «Свідкам» у Росії, а започаткувало новий етап в їхній проповідницькій діяльності. Вони навіть намагалися поширювати свою віру, поки стояли на станціях по дорозі в заслання».

Скрізь, куди виселяли Свідків, вони здобували добру репутацію слухняних, старанних працівників. Водночас вони, як і Христові апостоли, по суті, говорили своїм гнобителям: ‘Не можемо ми не казати про Бога’ (Дії 4:20). Багато хто слухав те, чого Свідки навчали, і приєднувався до них у служінні Богу.

Про наслідки влучно написав Коларс: «Висилаючи їх, радянський уряд якнайліпше посприяв поширенню їхньої віри. З відокремлених сіл [у західних республіках СРСР] «Свідків» вивезли в широкий світ, хоч це й був жахливий світ концентраційних та трудових таборів».

Спроби припинити ріст

Радянська влада випробовувала різні методи, намагаючись припинити діяльність Свідків Єгови. Оскільки жорстокі переслідування не дали бажаних результатів, почалась добре продумана фальшива пропаганда. Було все — книжки, фільми, радіопередачі, а також вишколені агенти КДБ, що проникали у збори.

Оскільки Свідків повсюдно зображали у викривленому світлі, багато людей ставилось до них зі страхом і недовірою. Про це свідчить стаття в канадському виданні журналу «Рідерс дайджест» за серпень 1982 року. Її написав Володимир Буковський, громадянин СРСР, котрий 1976 року емігрував до Англії. Він написав: «Якось увечері в Лондоні мою увагу привернув напис на одному з будинків «СВІДКИ ЄГОВИ...». Я не прочитав цього напису повністю, бо був приголомшений, мене охопив майже панічний страх».

Буковський пояснив свій марний переполох так: «У нашій країні цими сектантами влада залякує людей, як залякують чудовиськом дітей... У СРСР живих Свідків можна побачити тільки у в’язницях і концентраційних таборах. А тут — напис на фасаді будинку. Чи до них взагалі можна заходити?» Підкреслюючи причину тривоги, автор книжки написав: «У нас Свідків переслідують з такою ж люттю, як в інших країнах мафію; цих людей оточують такою ж таємничістю».

І все ж, попри жорстокі переслідування та облудну пропаганду, Свідки вистояли і їхня кількість зросла. Такі радянські книжки, як «Істини» свідків Єгови» (надрукована в СРСР 1978 року тиражем 100 000 примірників), закликали посилити пропаганду проти Свідків. Автор цієї книжки В. В. Конік, описавши, як Свідки продовжують проповідувати в умовах суворих обмежень, зазначив, що «існує необхідність з боку радянських дослідників релігії удосконалювати методи боротьби за подолання вчень свідків Єгови».

Чому вони стали головною мішенню?

Свідки Єгови були головним об’єктом нападів радянської влади, просто кажучи, через те, що наслідували апостолів Ісуса. У першому сторіччі апостолам наказали «про Те Ім’я [Ісуса] не навчати». Згодом, однак, їхні переслідувачі скаржились: «Ото, ви своєю наукою переповнили Єрусалим». Апостоли не заперечували,

[Ілюстрація на сторінках 8, 9]