Коли слова стають зброєю

«Є такі, що словами, мов мечем, прошивають» (ПРИПОВІСТЕЙ 12:18, Хоменко).

«НЕ МИНУЛО й кількох тижнів після нашого весілля,— каже Елейнa,— як почалися неґречні зауваження, зневажливі коментарі й зусилля принизити мою гідність. Я не могла рівнятися до свого чоловіка. Його швидкий розум і гострий язик могли викривити й перекрутити будь-що, сказане мною».

У своєму подружньому житті Елейн зносила прихований тип наруги, який не залишає видимих шрамів і не викликає у людей співчуття. На жаль, з бігом часу її ситуація не поліпшилася. Вона каже: «Ми живемо разом ось уже 12 років. Але не проходить і дня, щоб він не був критичним чи саркастичним до мене, не застосовував різкої, вульгарної мови».

Біблія не перебільшує, коли каже, що іноді язик — це «зло безупинне... повний отрути смертельної». (Якова 3:8; порівняйте Псалом 140:4). Особливо це справджується в подружжі. «Хоч би хто мені казав: «Можуть зранити мене каміння й буки, та слова мене не зранять, не приносять муки», я в це ніколи не повірю»,— каже Ліза, заміжня жінка (Приповістей 15:4).

Чоловіки теж можуть стати жертвами словесних нападів. «Чи уявляєте собі життя з жінкою, котра постійно називає вас брехуном, дурним ідіотом чи навіть ще гірше?— запитує Майк, котрий збирається розлучатися з Трейсі після чотирьох років спільного життя.— Я не можу повторити на людях те, як вона мене називає. Власне через це я не можу розмовляти з нею й допізна залишаюся на роботі. Мені так набагато ліпше, ніж перебувати вдома» (Приповістей 27:15).

Апостол Павло мав усі підстави напучувати християн: «І крик, і лайка нехай буде взято від вас» (Ефесян 4:31). Але що таке «лайка»? Павло відрізняє її від «крику» (грецьке слово крау·ґе́), що означає просто піднесення голосу. «Лайка» (грецьке слово бла·сфе·мı́·а) стосується здебільшого змісту сказаного. Якщо мова є тиранічною, злісною, принизливою чи образливою, то вона стає лайкою незалежно від своєї гучності.

Ранення словами

Різка манера говорити підточує шлюб, подібно як океанічні хвилі поступово руйнують непохитні скелі. «Чим інтенсивніше й триваліше,— пише доктор Даніел Ґолман,— тим більшає небезпека. (...) Постійна критика й зневага чи погорда є небезпечними ознаками, бо вони вказують на те, що чоловік чи дружина у думках засуджують свого партнера». Коли кохання згасає, то чоловік і дружина, як читаємо в одній книжці, «одружені офіційно, але не емоційно». Перегодом вони можуть взагалі розлучитися.

А втім, сварка може впливати не лише на шлюб. Біблійна приповідка говорить: «При смутку сердечному дух приголомшений» (Приповістей 15:13). Стрес, викликаний безупинною атакою дошкульних слів, може згубно позначитися на здоров’ї людини. Приміром, вивчення, проведене дослідниками Вашингтонського університету (США), виявило, що, коли жінка зносить безупинну кривду, вона схильна до простуди, захворювань сечового міхура, кандидозу та ґастроінтестинальних розладів.

Багато дружин, котрим довелося зносити словесні й тілесні побої, відзначають, що слова вражають більше, ніж кулаки. «Синці від його ударів зрештою зійшли б,— каже Беверлі,— але мені ніколи у світі не забути паскудних зауважень про те, як я виглядаю, готую страву, доглядаю за дітьми». Джулія почувається подібно. Вона каже: «Я знаю, що це звучить по-дурному, але я волію, аби він мене вдарив: так мені було б легше, ніж годинами терпіти цю гру на нервах».

Але чому деякі люди нападають зі сваркою та лайкою на того, кого нібито кохають? Це питання розглядатиметься у наступній статті.

У чому криються причини лайки

«Чим серце наповнене, те говорять уста» (МАТВІЯ 12:34).

ЦІ СЛОВА Ісус промовив майже два тисячоріччя тому. Авжеж, свої найглибші почуття та мотиви людина виражає словами. Вони можуть бути гідними похвали (Приповістей 16:23). З другого боку, у них може критися підступність (Матвія 15:19).

Одна жінка висловилась про свого партнера: «Таке враження, що він починав злоститися просто так, через поганий настрій, і життя з ним часто подібне до ходьби по замінованому полі: невідомо, що приведе до вибуху». Річард описує життя зі своєю дружиною подібно. Він каже: «Лідія завжди готова кинутися в бій. Вона не просто говорить, а ніби докоряє, та ще й агресивно, показуючи на мене пальцем, буцімто я дитина».

Безперечно, суперечки можуть виникати навіть і в найлагідніших подружжях, адже всі чоловіки й дружини інколи кажуть щось таке, про що вони потім шкодують (Якова 3:2). Але лайка в подружжі є чимось значно більшим, це принизлива й критична мова, за допомогою котрої людина збирається домінувати над своїм партнером, чи керувати ним. Вряди-годи така згубна мова замаскована в оболонку лагідності. Наприклад, псалмоспівець Давид описав увічливу людину, що в душі є злою: «Його уста гладенькі, як масло,— та сварка у серці його, від оливи м’якіші слова його, та вони — як мечі ті оголені» (Псалом 55:22; Приповістей 26:24, 25). Хоч би якою була різка манера говорити — відкритою чи замаскованою, вона може зруйнувати подружжя.

Як усе починається

Що спонукує людину лаятися? Загалом такої манери мовлення людина вчиться з того, що бачить і чує. У багатьох країнах сарказм, образи та приниження вважаються чимось прийнятним і навіть потішнимa. Зокрема чоловіки можуть бути під впливом засобів масової інформації, котрі часто зображають «справжнього» чоловіка владним й агресивним.

Подібно до цього, багато з тих, хто ганить інших, виховувався у родинах, де батьки регулярно вибухали гнівом, виражали обурення й зневагу. Отже, із самого малку вони бачать, що така поведінка є нормальною.

Дитина, котра виростає в такому середовищі, не лише вчиться манери розмовляти, але й засвоює викривлений погляд на себе та на інших. Приміром, якщо до дитини говорити різкими словами, то вона може виростати з почуттям неповноцінності й навіть легко провокуватися на гнів. Але що, коли дитина просто мимовільно чує, як батько завдає словесних ударів матері? Дитина, навіть коли вона ще дуже мала, може засвоїти ставлення батька до жінок. Хлопець може навчитися з поведінки батька, що чоловік повинен тримати жінку в руках, а щоб здобути над нею таку владу, йому слід залякувати й ображати її.

Гнівливий батько виховає гнівливу дитину, яка, коли виросте, може бути вправна у люті та ‘вчиняти багато провин’ (Приповістей 29:22). Отже, манера ображати інших може передаватися з покоління в покоління. Не без причини Павло радив батькам: «Не дратуйте дітей своїх» (Колосян 3:21). Цікаво, що грецький відповідник до слова «дратувати», за «Теологічним словником Нового Завіту» (англ.), може означати «створення й роздування конфліктних ситуацій».

Звісна річ, такий чинник, як батьківський вплив, не виправдує того, хто накидається на інших чи то словесно, чи іншим способом, але він допомагає зрозуміти, як глибоко вкорінюється схильність до різкої мови. Молодик не обов’язково може фізично знущатися над своєю дружиною, але чи ж не кривдить він її своїми словами та не гнітить мінливістю настрою? Самоперевірка може виявити, що він перейняв у свого батька зневажливе ставлення до жіноцтва.

Зрозуміло, що вищезгадані принципи стосуються й жінок. Якщо мати словесно зневажає свого чоловіка, то подібно може обходитися з майбутнім партнером і її донька. Біблійна приповідка каже: «Ліпше сидіти в пустинній країні, ніж з сварливою та сердитою жінкою» (Приповістей 21:19). І все ж на це повинні зважати особливо чоловіки. Чому?

Влада гнобителів

Зазвичай чоловік має більше влади у подружжі, ніж жінка. Він майже завжди сильніший фізично, від чого погрози застосувати силу можуть бути навіть жахливішимиb. Опріч того, часто чоловік має ліпші професійні навички, легше може вести незалежне життя й мати більше фінансової свободи. Через це жінка, що зносить словесну наругу, ймовірно, почуватиме самотність і безвихідь. Вона, либонь, погоджується зі словами мудрого царя Соломона: «Я побачив всі утиски, що чинились під сонцем,— і сльоза ось утискуваних, та немає для них потішителя, і насилля з руки, що їх гноблять, і немає для них потішителя» (Екклезіяста 4:1).

Дружина може почуватися спантеличеною, якщо поведінка її чоловіка сповнена контрастів — в одну хвилину він галантний, наступної — критичний. (Порівняйте Якова 3:10). Більш того, якщо чоловік забезпечує родину всім необхідним, то дружина, котра є мішенню різкої мови, може почуватися винною за те, що думає, ніби в подружжі кояться негаразди. Вона може навіть звинувачувати себе в поведінці чоловіка. «Подібно до дружини, що зносить фізичні побої,— зізнається одна жінка,— я завжди думала, що проблема криється в мені». Інша жінка каже: «Я вимушена була вірити, що якби я намагалася ліпше зрозуміти його й «бути терпеливішою» до нього, то мала б спокій». На жаль, ця наруга часто продовжується.

І справді сумно, що багато чоловіків надуживають своєю силою, домінуючи над жінками, котрих пообіцяли кохати й шанувати (Буття 3:16). Але що ж робити в такій ситуації? «Я не хочу покидати його,— каже одна дружина,— я лише хочу, аби він припинив цю наругу». По дев’яти роках подружнього життя один чоловік визнав: «Я розумію, що в наших стосунках присутня словесна наруга й у цьому винен я. Безперечно, я бажаю змінитися, а не покинути її».

У наступній статті обговорюватиметься, що може допомогти тим, чиє подружнє життя отруюється образливими словами.

[Примітки]

Від слів уразливих до слів цілющих

«Смерть та життя — у владі язика» (ПРИПОВІСТЕЙ 18:21).

ЛИХОСЛІВ’Я — свідоме вживання образливих і лайливих слів — недвозначно засуджується Біблією. Під Мойсеєвим Законом той, хто лихословив своїх батьків, підлягав смерті (Вихід 21:17). Отож Бог Єгова серйозно ставиться до цього. Його Слово, Біблія, не підтримує погляду, ніби все, що коїться вдома, немає великого значення, коли людина твердить, що служить Богові. Біблія заявляє: «Коли ж хто гадає, що він побожний, і свого язика не вгамовує, та своє серце обманює,— марна побожність того!» (Якова 1:26; Псалом 15:1, 3). Якщо чоловік словесно знущається над своєю дружиною, то в Божих очах усі його інші вчинки марніa (1 Коринтян 13:1—3).

Більш того, сварливий християнин може бути вилучений зі збору. Він навіть може втратити благословення Божого Царства (1 Коринтян 5:11; 6:9, 10). Безумовно, людина, котра злословить, повинна докорінно змінитися. Але як?

Висвітлення проблеми

Зрозуміло, що кривдник не зміниться, якщо не розумітиме серйозності проблеми. На жаль, як відзначає одна радниця, багато лайливих чоловіків «не вважають свою поведінку поганою. Для них такі дії цілком нормальні, «природні» в стосунках між чоловіками та жінками». Тому багато не бачитимуть потреби змінюватися, якщо їм не звернути безпосередньо на це увагу.

Часто дружина, з молитвою поміркувавши над своєю ситуацією, відчуває необхідність поговорити на цю тему заради себе, добробуту дітей і добрих стосунків її чоловіка з Богом. Щоправда, завжди існує ймовірність, що розмова навіть погіршить ситуацію і що її слова викличуть потік заперечень. Можливо, дружині вдасться уникнути цього, якщо вона старанно обдумає, як розпочати розмову на цю тему. «Золоті яблука на срібнім тарелі — це слово, проказане часу свого»,— каже Біблія (Приповістей 25:11). Розпочавши з ним розмову лагідно, зате відверто, у мирну хвилину, можна зворушити його серце (Приповістей 15:1).

Бажано, щоб дружина, замість звинувачувати, намагалась пояснити, як такі образливі слова впливають на неї. Слова «мене» і «я» часто дають найліпший ефект. Приміром, «мене це образило, бо...» або «я почуваюся препогано, коли ти кажеш...». Таке формулювання швидше дійде до серця, бо воно акцентує проблему, а не людину. (Порівняйте Буття 27:46—28:1).

Рішуче, однак тактовне втручання дружини може дати позитивні результати. (Порівняйте Псалом 141:5). Чоловік, нехай-но ми назвемо його Стівеном, на власному досвіді переконався в цьому. «Моя дружина вбачала кривдника в мені, чого я не міг побачити, і мала мужність обговорити це зо мною»,— каже він.

Допомога

Але як дружині поводитися тоді, коли чоловік не визнає проблеми? У такому разі дехто з дружин звертається за допомогою до інших. У такому горі Свідок Єгови може звернутися до старійшин збору. Біблія стимулює таких чоловіків до любові й доброти у пастирському догляді духовної отари Бога й водночас заохочує їх «докоряти противних» здоровому вченню Божого Слова (Тита 1:9, Куліш; 1 Петра 5:1—3). Тимчасом як старійшини не втручаються в особисті справи подружніх пар, вони слушно турбуються, коли одного із подружніх партнерів гнітить різка мова іншого (Приповістей 21:13). Будучи вірними біблійним нормам, ці чоловіки не виправдовують лайки й не применшують її серйозностіb.

Старійшини можуть посприяти обміну думками між чоловіком та дружиною. Наприклад, одна жінка підійшла до старійшини й зізналась, що роками потерпає від лихослів’я свого чоловіка, співпоклонника. Той старійшина організував зустріч з ними. Старійшина попросив вислухати одне одного без перебивання. Коли настала черга дружини, то вона сказала, що їй вже більше несила терпіти спалахи гніву свого чоловіка. Вона розповіла, що роками в неї під вечір холола душа, бо вона ніколи не знала, яким буде настрій у чоловіка, коли він переступить поріг квартири. Вибухаючи, він говорив принизливі слова про її родину, друзів та про неї саму.

Старійшина попросив дружину описати, як вона почувалася після таких слів чоловіка. «Я почувалася настільки поганою, що мене ніхто не може любити,— відповіла вона.— Інколи я питала свою матір: «Мамо, чи я й справді важка людина? Чи я й дійсно не можу бути коханою?». Коли вона описувала свої почуття, викликані чоловіковими словами, він розплакався. Вперше він збагнув, наскільки глибоко ранив свою дружину словами.

Ви можете змінитися

Декому з християн першого сторіччя було важко позбутися звички лаятися. Християнський апостол Павло умовляв їх відкинути «гнів, лютість, злобу, богозневагу, безсоромні слова» (Колосян 3:8). А втім, причина грубої мови криється швидше у серці, ніж у язиці (Луки 6:45). Власне тому Павло додав: «[«Скиньте», НС] з себе людину стародавню з її вчинками, та зодягніться в нову» (Колосян 3:9, 10). Тому вимагається зміни не лише в мовленні, але й у ставленні.

Чоловік, котрий виробив у собі манеру ображати, можливо, потребуватиме допомоги, аби визначити, що́ саме мотивує його поведінкуc. Він повинен розвинути умонастрій псалмоспівця: «Випробуй, Боже, мене,— і пізнай моє серце, досліди Ти мене,— і пізнай мої задуми, і побач, чи не йду я дорогою злою, і на вічну дорогу мене попровадь» (Псалом 139:23, 24). Приміром, чому він відчуває потребу домінувати над своїм подружнім партнером чи керувати ним? Що є причиною його словесних нападок? Чи такі напади спричинені його глибшими образами? (Приповістей 15:18) Чи він страждає від почуття неповноцінності, можливо через виховання, яке характеризувалося критичною мовою? Такі запитання можуть допомогти чоловікові побачити причину своєї поведінки.

Звичку лаятись важко викоренити, особливо коли її прищепили батьки, котрі самі ставились одне до одного зі сарказмом, чи культура, в якій пропагується владність. Але від усього, чого нас навчено, з часом та при бажанні можна відучитися. У цьому плані чудовою підмогою стає Біблія. Вона може допомогти скоригувати навіть глибоко вкорінену поведінку. (Порівняйте 2 Коринтян 10:4, 5). Яким чином?

Правильний погляд на призначені Богом ролі

Часто чоловіки, котрі злословлять, мають спотворений погляд на призначену Богом роль для чоловіка й дружини. Наприклад, біблійний письменник Павло каже, що дружини повинні ‘коритися своїм чоловікам’ і що чоловік — «голова дружини» (Ефесян 5:22, 23). Чоловік може вважати, що головування — це необмежена влада у родині. Але це не так. Його дружина хоч і повинна коритися, але не є рабинею. Вона є його «поміч» і доповнення (Буття 2:18). Тому Павло додає: «Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву» (Ефесян 5:28, 29).

Ісус, будучи головою християнського збору, ніколи не лихословив своїх учнів і не змушував їх напружено чекати, коли у нього буде наступний приступ критичності. Натомість він був дбайливим і таким чином оберігав їхню гідність. «Я вас заспокою,— обіцяв він.— Я тихий і серцем покірливий» (Матвія 11:28, 29). Молитовні роздуми над тим, як Ісус головував, допоможуть чоловікові головувати у врівноваженіший спосіб.

Коли виникають тертя

Знаття біблійних принципів — одна річ, а застосовування їх у скрутному становищі — цілком інакша. Як чоловікові уникати повернення до різкої мови тоді, коли виникають тертя?

Чоловік далеко не виявляє чоловічі риси, коли через поганий настрій починає агресивно говорити. Біблія заявляє: «Ліпший від силача, хто не скорий до гніву, хто ж панує над собою самим, ліпший від завойовника міста» (Приповістей 16:32). Справжній чоловік контролює свої емоції. Він виявляє співчуття, задумуючись над такими питаннями: «Як мої слова впливають на дружину? Як би я почувався на її місці?» (Порівняйте Матвія 7:12).

Та й зрештою сама Біблія визнає, що певні ситуації можуть викликати в людини гнів. Маючи їх на увазі, псалмоспівець написав: «Гнівайтесь та не грішіть; на ложах своїх розмишляйте у ваших серцях [«і мовчіть», Деркач]» (Псалом 4:5). Це можна перефразувати таким чином: «Гніватися цілком природно, але хибно завдавати словесних ударів, будучи саркастичним, зверхнім чи принижуючи гідність людини».

Коли чоловік відчуває, що втрачає контроль над своєю мовою, то може навчитися вчасно зупинятися. Либонь, було б добре залишити кімнату, вийти прогулятися чи усамітнитися для заспокоєння. У Приповістей 17:14 пишеться: «Перед вибухом сварки покинь ти її». Відновлюйте обговорення, коли вгамуєтеся.

Звісна річ, ніхто з нас не досконалий. Чоловік, котрий має проблеми через різку манеру говорити, може вряди-годи повертатися до старого. Але коли це трапляється, то йому слід просити вибачення. Одягання в нову особистість відбувається не одразу, але згодом людина отримає велику винагороду за це (Колосян 3:10).

Цілющі слова

Авжеж, «смерть та життя — у владі язика» (Приповістей 18:21). Уразливі слова слід замінити такими, котрі б зміцняли подружжя. Біблійна приповідка каже: «Приємні слова — щільниковий то мед, солодкий душі й лік на кості» (Приповістей 16:24).

Кілька років тому було проведено вивчення, котре встановило, які чинники сприяють міцності родини. «Вивчення виявило, що члени таких родин люблять одні одних і постійно говорять про це одні одним,— повідомляє фахівець у галузі подружнього життя Дейвід Р. Мейс.— Вони підтримують одні одних, дають одні одним відчуття особистої гідності й використовують кожну слушну нагоду говорити й діяти з теплотою. Наслідком, цілком природно, є те, що їм подобається бути укупі й вони підтримують одні одних таким чином, що їхні стосунки дають їм велике задоволення».

Жоден богобоязливий чоловік не має підстав казати, що кохає свою дружину, коли він свідомо ранить її словами (Колосян 3:19). Звісне діло, це стосується й дружини, що словесно завдає болю своєму чоловікові. Фактично обидва подружні партнери повинні зважати на Павлове напучення, звернене до ефесян: «Нехай жодне слово гниле не виходить із уст ваших, але тільки таке, що добре на потрібне збудування, щоб воно подало благодать тим, хто чує» (Ефесян 4:29).

[Примітки]