Грецьке дієслово філе́о перекладається як «любити», «дорожити» і «цілувати» (Мт 10:37; 23:6; Ів 12:25; Мр 14:44). Воно містить думку про теплі почуття між близькими людьми, як-от між батьками і дітьми в дружніх сім’ях. Такі почуття мав Ісус до свого друга Лазаря і, коли той помер, «з очей Ісуса покотилися сльози» (Ів 11:35, 36). Те саме грецьке слово філе́о використовується для опису глибокої, сердечної прихильності Єгови до свого Сина і до послідовників свого Сина, а також для опису теплих почуттів, які учні мали до Ісуса (Ів 5:20; 16:27; пор. 1Кр 16:22).

Слід зауважити, що грецькі дієслова філе́о і аґапа́о мають різні значення, хоча перекладачі не завжди відображають цю різницю. Про ці два дієслова у праці Ф. Зорелла сказано: «[Аґапа́о] — це любов до кого- або чого-небудь, яку ми розвиваємо зусиллям волі зі зрозумілих для нас причин; [філе́о] ж інша, це ніжна і лагідна любов, яка сама виникає в нашій душі до родичів і друзів, а також до того, що нам подобається» (Zorell F. Lexicon Graecum Novi Testamenti. Paris, 1961. Col. 1402).

Про дієслово філе́о В. Вайн зазначає: «Філео відрізняється від аґапао тим, що воно ближче за значенням до ніжної прив’язаності... Той, хто любить (філео) життя, тобто намагається за всяку ціну зберегти його, забуваючи про його справжню мету, отримає докір від Господа, Ів. 12:25. І навпаки, якщо хтось любить життя (аґапао) в тому значенні, в якому про це говориться у 1 Пет. 3:10, то це означає, що він бере до уваги справжній сенс життя. Вживати тут слово філео було б недоречно» (Vine’s Expository Dictionary of Old and New Testament Words. 1981. Vol. 3. P. 21, 22).

У конкорданції Дж. Стронга, в розділі «Грецький словник Нового Завіту», подається таке визначення слова філе́о: «Бути другом (любити [особу чи предмет]), тобто мати прихильність (це слово вказує на особисту прив’язаність, вияв почуттів, в той час як [аґапа́о] має ширше значення, включаючи в себе зокрема розсудливість і свідомі зусилля волі, продиктовані принципами, почуттям обов’язку і пристойністю...)» (Strong J. The Exhaustive Concordance of the Bible. 1890. P. 75, 76).

Тож аґа́пе передає думку про любов, яка ґрунтується на принципах. Але вона може включати прив’язаність та ніжність. Те, що аґа́пе містить думку про прив’язаність і теплоту, видно з багатьох біблійних уривків. В Івана 3:35 Ісус сказав: «Батько любить [аґапа́] Сина». А в Івана 5:20 він сказав: «Батько любить [філе́й] Сина». Безумовно, любов Бога до Ісуса Христа є дуже теплим почуттям. Також Ісус пояснив: «Хто любить [аґапо́н] мене, того буде любити [аґапете́сетай] й мій Батько. І я теж любитиму [аґапе́со] його» (Ів 14:21). Така любов Батька і Сина до тих, хто любить їх, містить думку про ніжну прив’язаність. Божі служителі повинні так само любити Єгову, його Сина, а також одне одного (Ів 21:15—17).

Розгляньмо, як ці слова використовуються у 21-му розділі Івана. Ісус двічі запитував Петра, чи той любить його, вживаючи дієслово аґапа́о. В обох випадках Петро щиро запевнив, що любить його, але використав при цьому тепліше слово філе́о (Ів 21:15, 16). Зрештою Ісус запитав: «Чи ти любиш [форма філе́о] мене?» І Петро знову підтвердив, що так (Ів 21:17). Отже, Петро запевнив, що відчуває сердечну, глибоку прихильність до Ісуса.

Братерська любов (грец. філаделфı́а, букв. «прив’язаність до брата») має пов’язувати усіх членів християнського збору (Рм 12:10; Єв 13:1; див. також 1Пт 3:8). Це означає, що стосунки у зборі повинні бути такими ж близькими, теплими і міцними, як у сім’ї. І, хоча члени збору вже виявляють братерську любов одне до одного, Біблія радить виявляти її ще повнішою мірою (1Фс 4:9, 10).

Грецький іменник філı́а («дружба») трапляється у Грецьких Писаннях лише один раз, у Листі Якова. Яків попереджає, що «дружба зі світом — це ворожнеча з Богом», а далі говорить: «Хто хоче бути другом [грец. фı́лос] світу, той робить себе ворогом Бога» (Як 4:4).

Грецьке слово філо́сторґос, що означає «такий, який має ніжні почуття», використовується щодо людини, у якої з кимось дуже близькі, теплі стосунки. До складу цього слова входить корінь сте́рґо, який часто використовується для передачі думки про природну прив’язаність між членами сім’ї. Апостол Павло закликав християн розвивати цю рису (Рм 12:10). Павло також говорив, що в останні дні люди «не виявлятимуть... природної любові» (грец. а́сторґой) і що такі люди заслуговуватимуть смерті (2Тм 3:2, 3; Рм 1:31, 32).

Якщо людина розвинула любов до грошей (грец. філарґірı́а, букв. «любов до срібла»), то завдасть собі багато страждань (1Тм 6:10, Int). У I ст. н. е. любов до грошей була властива фарисеям, і така сама любов мала бути характерною рисою людей в останні дні (Лк 16:14; 2Тм 3:2). Однак християни повинні виявляти своїм способом життя, що вони «не ма[ють] любові до грошей» (грец. афіла́рґірос, букв. «який не має любові до срібла») (Єв 13:5). Наглядачем у християнському зборі не може бути той, хто любить гроші (1Тм 3:3).

Ісус Христос навчав не шукати слави від людей. Він суворо засудив лицемірних релігійних провідників, які любили молитись, стоячи в синагогах та на розі головних вулиць, щоб їх бачили люди, а також любили найпочесніші місця на бенкетах і передні місця в синагогах. Ісус сказав, що вони вже сповна отримали свою нагороду — честь і славу, яких так прагнули; тому вони не могли сподіватися жодної нагороди від Бога (Мт 6:5; 23:2, 5—7; Лк 11:43). У Біблії говориться: «Навіть багато начальників повірило в [Ісуса]. Але щоб фарисеї не відлучили їх від синагоги, вони його не визнавали, бо славу від людей любили більше, ніж славу від Бога» (Ів 12:42, 43; 5:44).

Звертаючись до своїх учнів, Ісус сказав: «Хто дорожить [філо́н] своїм життям, той знищить його, а хто своє життя в цьому світі ненавидить, той збереже його для вічного життя» (Ів 12:23—25). Той, хто хоче зберегти своє теперішнє життя і не готовий віддати його, як послідовник Христа, втратить перспективу жити вічно, а той, хто не вважає життя в цьому світі найважливішим і понад усе любить Єгову, Ісуса Христа і їхню праведність, отримає вічне життя.

Бог ненавидить тих, хто обманює, бо вони не люблять правди. У видінні він сказав апостолу Івану: «За [святим містом, Новим Єрусалимом] — пси й ті, хто займається спіритизмом, розпусники, вбивці, ідолопоклонники та всі, хто любить [філо́н] обман і постійно обманює» (Об 22:15; 2Фс 2:10—12).