Ліки від СНІДу вкрай необхідні!

Грейс продає модне взуття на центральному ринку малавійського міста Лілонгве. На перший погляд, це щаслива і здорова жінка. Проте під чарівною усмішкою вона приховує глибокий біль утрат.

Тисяча дев’ятсот дев’яносто третього року в Грейс та її чоловіка народилася донька, яку вони назвали Таяджейн. Молоді батьки були надзвичайно щасливі. Спочатку дівчинка виглядала здоровою, але невдовзі перестала набирати вагу й почала підхоплювати різні інфекції. У три роки Таяджейн померла від СНІДу (синдрому набутого імунодефіциту).

Через кілька років у чоловіка Грейс також почалися проблеми зі здоров’ям. Одного дня він зомлів і його забрали в лікарню. А втім, лікарі вже нічого не змогли вдіяти. Чоловік Грейс помер від ускладнень, викликаних ВІЛ-інфекцією. Вони прожили разом тільки вісім років.

Сьогодні Грейс мешкає в однокімнатному будиночку в передмісті Лілонгве. Їй лише 30 років, і, здається, ще не пізно почати нове життя. Однак Грейс пояснює: «У мене ВІЛa, тому я вже ніколи не матиму чоловіка і дітей».

НА ЖАЛЬ, подібні випадки в Малаві — не рідкість. Приблизно 15 відсотків населення цієї країни ВІЛ-інфіковано. Як зазначалось у газеті «Ґлоб енд мейл», в одному селі лікарня «заповнена на 150 відсотків, а більша частина медперсоналу непрацездатна» через СНІД. У деяких країнах субсахарської Африки рівень інфікованості ще більший. У звіті Спільної програми ООН з боротьби проти ВІЛ та СНІДу (ЮНЕЙДС) за 2002 рік повідомлялось: «Нині середня тривалість життя мешканців субсахарської Африки становить 47 років. Якби не СНІД, люди жили б у середньому 62 роки».

У наш час епідемія ВІЛ/СНІДу переросла в пандемію і поширилась далеко за межі африканського континенту. За даними ЮНЕЙДС, число інфікованих серед дорослого населення Індії сягає чотирьох мільйонів осіб, «отож протягом цього десятиліття ВІЛ може стати головною причиною смерті дорослих людей у цій країні». Епідемія набуває дедалі більших масштабів також у країнах Співдружності Незалежних Держав (СНД). Як зазначалось в одному звіті, в Узбекистані «лише 2002 року було зареєстровано більше ВІЛ-інфікованих, ніж за попередні 10 років разом узятих». У Сполучених Штатах Америки ВІЛ є однією з головних причин смерті серед мешканців віком від 25 до 44 років.

У 1986 році в «Пробудись!» було вперше опубліковано серію статей про СНІД. Того ж року д-р Г. Малер, який тоді був директором Всесвітньої організації охорони здоров’я, висунув припущення, що ВІЛ заражено близько 10 мільйонів осіб. З того часу пройшло майже 20 років. Сьогодні, за приблизними підрахунками, у світі налічується 42 мільйони ВІЛ-інфікованих. І їхня кількість зростає майже в 10 разів швидше, ніж кількість населення! Отож не дивно, чому фахівці прогнозують похмуре майбутнє. ЮНЕЙДС повідомляє: «У період з 2000 по 2020 рік в 45 країнах з найвищим рівнем інфікованості від СНІДу передчасно помре приблизно 68 мільйонів осіб».

З огляду на загрозливі темпи росту кількості інфікованих, людству вкрай необхідні ліки від СНІДу. Тому вже не одне десятиліття науковці наполегливо шукають засобу, який допоможе зупинити цю епідемію. Чого ж їм вдалося досягти? Чи існують підстави сподіватися, що зі СНІДом колись буде покінчено?

[Примітка]

[Вставка на сторінці 4]

У світі налічується близько 42 мільйонів людей, заражених ВІЛ/СНІДом; з них 2,5 мільйона — діти.

[Ілюстрація на сторінці 4]

ІНДІЯ Добровольці отримують інформацію про СНІД.

[Відомості про джерело]

© Peter Barker/Panos Pictures

[Ілюстрація на сторінці 4]

БРАЗИЛІЯ Соціальний працівник потішає хвору на СНІД жінку.

[Відомості про джерело]

© Sean Sprague/Panos Pictures

[Ілюстрація на сторінці 4]

ТАЇЛАНД Доброволець опікується дитиною, що народилась з ВІЛ.

[Відомості про джерело]

© Ian Teh/Panos Pictures

Успіхи в боротьбі проти СНІДу

«Ще ніколи в історії людства не існувало такої серйозної хвороби, про яку за порівняно короткий час люди дізнались би так багато»,— написав д-р Джеральд Дж. Стайн у своїй книзі «Нові дані про СНІД. 2003 рік». Він також зазначив, що «отриманий обсяг знань про ВІЛ/СНІД — одне з найбільших наукових досягнень». Чого ж саме досягнули вчені?

ЗАВДЯКИ останнім медичним дослідженням науковцям вдалося розробити унікальну комбінацію лікарських препаратів. Це досягнення вселило надію в серця ВІЛ-інфікованих людей. Крім того, в деяких країнах було запроваджено освітні програми, котрі вже приносять позитивні результати. Однак чи все це свідчить про кінець епідемії СНІДу? Чи зможуть науковці й освітні організації зупинити поширення хвороби? Спробуймо відповісти на ці запитання.

Медикаментозне лікування

«Проблиск надії в боротьбі проти СНІДу». Таким був один із заголовків у журналі «Тайм» за 29 вересня 1986 року. Цим «проблиском надії» назвали результати клінічних випробувань антиретровірусного препарату проти ВІЛ-інфекції — азидотимідину (АЗТ). Інфіковані особи, котрі приймали АЗТ, прожили довше. З того часу антиретровірусні препарати (АРВ) продовжують життя сотням тисяч людей. (Дивіться рамку «Що таке АРВ-препарати?» на сторінці 7). Наскільки ефективні ці препарати?

Незважаючи на ентузіазм, з яким сприйняли винахід АЗТ, вірусологи «одразу були переконані, що АЗТ — не універсальні ліки проти СНІДу», повідомлялось у журналі «Тайм». І ця думка підтвердилась. У деяких пацієнтів АЗТ викликав серйозні ускладнення. Отож вчені стали працювати над розробкою інших антиретровірусних препаратів. З часом Управління санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів (США) затвердило комбінацію АРВ-препаратів для хворих, у яких ВІЛ перейшов у стадію СНІДу. Відтак лікарі почали широко застосовувати комбіновану терапію, суть якої полягає в одночасному використанні трьох або більше антиретровірусних препаратів. У 1996 році на міжнародній конференції з питань СНІДу один лікар заявив, що ці препарати можуть повністю вивести вірус з організму людини.

На жаль, не пройшло й року, як стало очевидно, що навіть при суворому дотриманні режиму потрійної терапії неможливо вбити ВІЛ. Але, як зазначалось у звіті ЮНЕЙДС, «комбінована АРВ-терапія допомагає ВІЛ-позитивним людям жити довше, вести повноцінне життя і бути практично здоровими». Приміром, у США і Європі використання АРВ дало можливість знизити на 70 відсотків рівень смертності серед хворих на СНІД. Крім того, як показали деякі вивчення, ці препарати суттєво зменшують кількість інфікованих серед новонароджених.

А втім, для мільйонів ВІЛ-інфікованих осіб таке лікування недоступне. Чому?

«Хвороба бідняків»

У багатих країнах чимало людей можуть скористатися АРВ-препаратами. Однак, за підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), в деяких країнах, що розвиваються, таке лікування отримує лише 5 відсотків інфікованих. Представники ООН охарактеризували цю ситуацію як «кричущу несправедливість» і «безсоромне порушення моральних норм у сучасному світі».

Навіть у межах однієї країни не всі інфіковані можуть отримати АРВ-препарати. Приміром, у Канаді, за повідомленням «Ґлоб енд мейл», кожен третій мешканець, що помирає від СНІДу, ніколи не вживав АРВ. І хоча в цій країні таке лікування — безкоштовне, але воно доступне не всім. «Страждають саме ті групи населення, які найбільше залежні від державної допомоги: жінки, вбогі люди та корінні американці». У газеті «Ґардіан» наводилися слова однієї чорношкірої матері, яка має ВІЛ-позитивний статус: «Я не можу зрозуміти, чому білі гомосексуалісти отримують ліки, і тому житимуть, а я мушу померти». Аби знайти відповідь на це запитання, візьмімо до уваги вартість медичних препаратів та особливості їхнього розподілу.

У США і Європі курс потрійної АРВ-терапії в середньому коштує 10 000—15 000 доларів на рік. У деяких країнах, що розвиваються, ціна непатентованих антиретровірусних препаратів становить майже 300 доларів на рік. Але це все одно не по кишені для багатьох інфікованих осіб, що живуть у країнах, де рівень інфікованості населення найвищий. Д-р Стайн так описав дану ситуацію: «СНІД — хвороба бідняків».

Фармацевтичний бізнес

Виробництво і продаж дешевих непатентованих антиретровірусних препаратів — непросте завдання. У деяких країнах виробництво продукції, яка ідентична патентованій, суворо заборонено законом. «Це економічна війна»,— сказав керівник однієї великої фармацевтичної компанії. На його думку, виробництво непатентованих ліків і продаж їх у країнах, що розвиваються, «є виявом несправедливості стосовно тих людей, які розробили ці препарати». Крім того, великі фармацевтичні компанії попереджають, що зниження їхніх прибутків може призвести до зменшення фінансування дослідницьких програм і розробки нових ліків. Деякі спеціалісти турбуються, що дешеві АРВ-препарати, призначені для країн, які розвиваються, потраплять на чорний ринок розвинених країн.

Однак захисники дешевої АРВ-терапії вважають, що ціни лікарських препаратів можна знизити на 90—95 відсотків. Вони також стверджують, що насправді приватні фармацевтичні підприємства неохоче беруться за розробку ліків від хвороб, які поширені у бідних країнах. Тому Деніел Берман, координатор програми «Розповсюдження життєво необхідних медикаментів», зауважив: «Для розробки нових, дешевих ліків необхідна міжнародна законодавча система, яка б гарантувала зниження цін до рівня, який доступний мешканцям країн, що розвиваються».

З огляду на нагальну потребу в антиретровірусних препаратах по цілому світі, ВООЗ постановила до кінця 2005 року забезпечити ними 3 мільйони людей з ВІЛ/СНІДом. Ця постанова «не повинна стати ще одним починанням ООН, що зазнали провалу,— зазначив Натан Форд, представник організації «Лікарі без кордонів».— Адже це [3 мільйони осіб] лише половина інфікованих, які сьогодні потребують лікування, і [до 2005 року] їхня кількість значно зросте».

Інші перешкоди

Навіть якщо і вдасться забезпечити АРВ-препаратами усіх ВІЛ-інфікованих, що мешкають у країнах третього світу, все одно говорити про перемогу над епідемією буде зарано. Деякі з цих препаратів слід приймати під час їди і запивати чистою водою. Однак існують країни, де сотні тисяч людей харчуються лише раз на два дні. До того ж хворі щодня у визначений час повинні вживати 20 або й більше таблеток. А втім, у багатьох з них навіть немає годинника. Рішення про те, яку комбінацію ліків вживатиме хворий, повинен прийняти лікар на основі результатів аналізів. Проте в деяких державах вкрай бракує лікарів. Тож застосовувати АРВ-терапію в країнах, що розвиваються,— нелегке завдання.

Також і в багатих країнах не всі пацієнти дотримуються режиму лікування. Як показують численні дослідження, дуже часто хворі не вживають прописаних ліків у визначений час. Це може призвести до виникнення штамів ВІЛ, опірних до ліків. Ці штами можуть передаватися іншим.

Д-р Стайн повідомив про ще одну проблему, з якою стикаються хворі. «Парадоксально, але іноді курс лікування приносить більше проблем зі здоров’ям, ніж сама хвороба, особливо коли інфікована людина розпочинає лікування ще до появи симптомів ВІЛ». Часто ВІЛ-інфіковані страждають від таких побічних ефектів, як діабет, ожиріння, підвищення рівня холестерину, а також зменшення кісткової маси. Деякі з цих ускладнень становлять серйозну загрозу для життя хворих.

Профілактичні заходи

Чи існують якісь профілактичні заходи, які б могли запобігти поширенню ВІЛ-інфекції і заохотити людей змінити свій спосіб життя? В Уганді на початку 1990-х років кількість ВІЛ-інфікованих становила близько 14 відсотків. Протягом наступного десятиліття тут почали проводити широкомасштабні освітні кампанії, мета яких полягала в інформуванні населення про СНІД. Отож 2000 року рівень інфікованості в цій країні становив уже коло 8 відсотків. Подібно і в Сенегалі було докладено чималих зусиль, щоб інформувати мешканців про ВІЛ. Внаслідок цього в тій країні кількість ВІЛ-інфікованих тримається на одному рівні — менше 1 відсотка дорослого населення. Такі результати вселяють надію.

Проте в деяких країнах освітні програми не приносять таких позитивних результатів. Опитування, проведене 2002 року серед 11 000 канадських дев’ятикласників, показало, що половина з них упевнені, ніби СНІД можна вилікувати. Згідно з іншим опитуванням, проведеним того ж року у Великобританії, 42 відсотки хлопців віком від 10 до 11 років ніколи не чули про ВІЛ чи СНІД. А ті підлітки, які знають, що таке СНІД, легковажно ставляться до цієї хвороби. «Для більшості молодих людей,— говорить один лікар,— ВІЛ є лиш одним з багатьох буденних питань, які їм доводиться вирішувати, скажімо, де б добре поїсти, з ким жити і чи ходити до школи».

Тож не дивно, чому представники ВООЗ твердять, що «освітні програми слід проводити в першу чергу серед молоді, особливо в тих країнах, де кількість інфікованих найбільша». А втім, як спонукати молодь звертати увагу на попередження про загрозу СНІДу? І чи реалістично сподіватися, що зі СНІДом буде покінчено?

[Вставка на сторінці 6]

Минулого року в Африці АРВ-препарати отримало лише 2 відсотки інфікованих осіб, яким необхідно було розпочати лікування. Для порівняння: в Америці 84 відсотки інфікованих були забезпечені відповідними медичними препаратами.

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 7]

Що таке АРВ-препарати?a

Потрапивши в організм людини, ВІЛ-інфекція здебільшого починає атакувати Т-хелпери — клітини, які стимулюють імунну систему. Саме в цих клітинах вірус розмножується, тому Т-хелпери слабнуть і зрештою гинуть. З часом імунна система втрачає свою здатність протистояти хвороботворним мікробам. Антиретровірусні препарати (АРВ) сповільнюють процес розмноження вірусу.

Сьогодні поширені чотири основні групи АРВ. Нуклеозидні і ненуклеозидні аналоги перешкоджають ВІЛ «вмонтовуватися» у ДНК людини. Інгібітори протеази блокують дію специфічного ферменту, протеази, не даючи вірусу перебудовуватися в ураженій клітині і почати розмножуватися. Інгібітори злиття не дозволяють вірусу проникати в лімфоцити. За допомогою АРВ-терапії можна затримати розмноження вірусу, а отже, сповільнити процес переходу ВІЛ у найтяжчу стадію захворювання — СНІД.

[Примітка]

[Ілюстрація]

КЕНІЯ Лікар дає хворому на СНІД вказівки щодо вживання АРВ-препаратів.

[Відомості про джерело]

© Sven Torfinn/Panos Pictures

[Ілюстрація]

КЕНІЯ Хвора на СНІД отримує в лікарні препарати.

[Відомості про джерело]

© Sven Torfinn/Panos Pictures

[Рамка/Ілюстрації на сторінці 8]

Жінки й СНІД

Сьогодні жінки становлять 50 відсотків дорослих, що мають ВІЛ/СНІД.

Коли в 1982 році СНІД стали діагностувати в жінок, вважалося, що вони заразилися через внутрішньовенні ін’єкції. Однак невдовзі з’ясувалось, що СНІД може передатися під час звичайного статевого акту і що жінки особливо вразливі до ВІЛ-інфекції. Сьогодні жінки становлять 50 відсотків від загальної кількості ВІЛ-інфікованого дорослого населення світу. «Вірус частіше вражає дівчат підліткового віку та жінок. Ця група населення вразливіша до ВІЛ з фізіологічних, соціокультурних та економічних причин,— повідомляє ЮНЕЙДС.— Окрім того, жінки частіше доглядають хворих».

Чому медики і соціальні працівники стурбовані зростанням кількості інфікованих жінок? Тому що до таких жінок ставляться з більшою нетерпимістю, ніж до чоловіків, і це насамперед стосується деяких країн, що розвиваються. Коли ВІЛ-інфікована жінка завагітніє, то в небезпеці опиняється також здоров’я її майбутньої дитини. До того ж хворій жінці, а передусім якщо вона одинока мати, набагато важче виховувати дітей. Також порівняно небагато відомо про особливості перебігу СНІДу в жінок і про їхнє лікування.

Поширенню СНІДу серед жінок сприяють певні культурні фактори. У багатьох країнах не прийнято, щоб чоловік обговорював з дружиною питання статевого життя. Якщо жінка відмовляється від сексу, вона може стати жертвою насилля. Дуже часто чоловіки мають багато партнерок і можуть несвідомо передати їм ВІЛ. Деякі африканці вважають, що, маючи статеві стосунки з надто юними дівчатами, менше ризикують заразитися, а дехто навіть переконаний, що секс із незайманою дівчиною виліковує СНІД. Тож зрозуміло, чому ВООЗ підкреслює: «Аби захистити жінок, освітницьку роботу слід проводити також серед чоловіків».

[Ілюстрація]

ПЕРУ ВІЛ-позитивна мати зі здоровою донькою.

[Відомості про джерело]

© Annie Bungeroth/Panos Pictures

[Ілюстрація]

ТАЇЛАНД Студенти відвідують хворих на СНІД. Це входить у програму навчання.

[Відомості про джерело]

© Ian Teh/Panos Pictures

[Ілюстрація]

КЕНІЯ Зустріч із членами організації «Жінки, хворі на СНІД».

[Відомості про джерело]

© Sven Torfinn/Panos Pictures

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 9]

Міфи про СНІД

◼ ВІЛ-інфіковані люди мають хворобливий вигляд. «Зазвичай проходить 10—12 років, поки ВІЛ перейде у стадію СНІДу,— говорить д-р Стайн.— Протягом цього часу в інфікованої людини з’являються незначні проблеми зі здоров’ям або ж їх взагалі немає. Та все ж на цьому етапі вірус може передаватися іншим особам».

◼ СНІД — хвороба гомосексуалістів. На початку 1980-х років вважалося, що СНІДом заражаються лише гомосексуалісти. Однак сьогодні в більшості країн світу основним шляхом передачі ВІЛ є гетеросексуальні контакти.

◼ Оральний секс — безпечний. За повідомленням Центрів контролю і профілактики захворювань (США), «численні вивчення показали, що оральний секс може призвести до зараження ВІЛ та венеричними захворюваннями». Хоча сьогодні ризик заразитися ВІЛ під час орального сексу невисокий. Але оральний секс стає дедалі популярнішим, і лікарі вважають, що невдовзі він стане одним з основних шляхів передачі ВІЛ.

◼ СНІД виліковується. Хоча антиретровірусна терапія може сповільнити перехід ВІЛ у СНІД, на даний момент не існує вакцини для профілактики даного захворювання чи препаратів для його лікування.

[Ілюстрація]

ЧЕСЬКА РЕСПУБЛІКА Аналіз крові на СНІД — хворобу, яку можна лікувати, однак не можливо вилікувати.

[Відомості про джерело]

© Liba Taylor/Panos Pictures

[Ілюстрація на сторінці 6]

ЗАМБІЯ Дві ВІЛ-інфіковані дівчини чекають на ліки.

[Відомості про джерело]

© Pep Bonet/Panos Pictures

Коли зі СНІДом буде покінчено?

Під впливом нестримного потоку інформації сексуального змісту, чимало підлітків легко вступають у випадкові статеві зв’язки. Власне такі зв’язки належать до основних шляхів передачі ВІЛ. Ще один спосіб передачі вірусу — внутрішньовенне вживання наркотиків. Сьогодні більшість людей не задумується про наслідки своєї поведінки, отож виникає слушне запитання: чи зі СНІДом колись буде покінчено?

НИНІ медики наголошують, що найефективніший метод боротьби зі СНІДом — це зміна способу життя населення. Зокрема у звіті, опублікованому Центрами контролю і профілактики захворювань, сказано: «Молодь повинна постійно отримувати вичерпну інформацію медичного змісту, яка допоможе їй уникати поведінки, що наражає на ризик зараження ВІЛ. У такому навчанні мають брати участь і батьки, і вчителі».

Безсумнівно, обов’язок батьків — пояснювати своїм дітям, що існує реальна небезпека заразитися ВІЛ. Якщо батьки того не робитимуть, діти самі переймуть викривлені погляди однолітків чи інших людей. Щоправда, це нелегкий обов’язок. Однак такі відверті розмови можуть врятувати дитині життя. Не слід боятися, що, розмовляючи з дітьми про секс і наркотики, ви забрудните їхні невинні розуми. Навпаки, цим ви допоможете їм триматися високих моральних норм.

Батьківське виховання вкрай важливе

У давнину в Божому народі всі батьки повинні були навчати своїх дітей про статеві стосунки і про те, як дбати про своє здоров’я. Закон стародавніх ізраїльтян містив чітке керівництво в питаннях моралі. Крім того, він вимагав від ізраїльтян виконання певних ритуалів, що захищали їх від різних інфекцій (Левит 18:​22, 23; 19:29; Повторення Закону 23:​13, 14). Як вони навчались цих законів? Бог Єгова сказав ізраїльтянам: «Будуть ці слова, що Я сьогодні наказую, на серці твоїм». Отож насамперед батьки мали усвідомлювати, яку користь приносить дотримування цих законів і до чого призводить нехтування ними. Бог також наказав їм: «Пильно навчиш цього синів своїх, і будеш говорити про них, як сидітимеш удома, і як ходитимеш дорогою, і коли ти лежатимеш, і коли ти вставатимеш» (Повторення Закону 6:6, 7).

В одному словнику говориться, що слово, перекладене як «пильно навчати», означає «закарбовувати щось у розумі шляхом постійних повторень та застережень». Звичайно, для цього потрібен час. Батьки ніколи не повинні бути надто зайнятими, аби попереджати своїх синів і дочок про наслідки незаконних статевих стосунків та вживання наркотиків. Тоді більш імовірно, що діти уникатимуть поведінки, яка призводить до передачі ВІЛ та інших захворюваньa.

Потіха для ВІЛ-інфікованих

Однак профілактичні заходи не в стані допомогти мільйонам людей, які ВІЛ-інфіковані або страждають від СНІДу. Окрім фізичного болю, інфікованим особам доводиться зносити емоційний біль, оскільки вони відчувають осуд та зневагу з боку суспільства. Чому? Чимало людей помилково вважають, що ВІЛ передається через побутові контакти. Страх перед ВІЛ цілком зрозумілий, адже ця інфекція смертоносна і нею легко заразитися. Але в декого цей страх переростає в неприязнь до хворих людей. У деяких місцевостях інфікованим відмовляють у медичній допомозі і вилучають із церков. Іноді вони навіть стають жертвами насилля.

Дехто стверджує, що СНІД — це кара, яку Бог посилає грішним людям. Звичайно, чимало ВІЛ-інфікованих не стали б жертвами цієї епідемії, якби дотримувались біблійних принципів щодо статевого життя, вживання крові та наркотиків (Дії 15:28, 29; 2 Коринтян 7:1). Однак Святе Письмо показує, що Бог нікого не карає хворобами. Натомість у Біблії говориться: «Бог злом не спокушується, і нікого Він Сам не спокушує» (Якова 1:13; Івана 9:1—3). ВІЛ-інфікована особа, яка раніше ігнорувала біблійні норми, може бути впевнена в Божій підтримці, якщо змінить свою поведінку.

Коли Божий Син, Ісус, прийшов на землю, він показав, з якою любов’ю і співчуттям Бог ставиться до хронічно хворих. Зустрівши прокаженого, Ісус «змилосердився... простяг руку Свою, і доторкнувся до нього». Божий Син застосував свою чудотворну силу і зцілив того чоловіка (Марка 1:40—42). Ісус не гордував хворими людьми. Любов, яку він виявляв до них, була досконалим відображенням любові його небесного Батька (Луки 10:22).

Невдовзі зі СНІДом буде покінчено!

Проте Ісусові чуда не лише свідчили про Божу любов. Біблія вчить, що Ісус Христос є сьогодні небесним Царем (Об’явлення 11:15). Під час свого земного служіння Ісус показав, що має і силу, і бажання зцілити будь-яку недугу. У майбутньому він, безсумнівно, зробить це.

Одне біблійне пророцтво запевняє, що незабаром «не скаже мешканець «Я хворий!» (Ісаї 33:24). Тому ми можемо бути переконані: навіть якщо люди не в змозі зупинити поширення епідемії чи забезпечити хворих необхідними медикаментами, СНІД таки зникне. Давид сказав: «Благослови, душе моя, Господа, і не забувай за всі добродійства Його! Всі провини Твої Він прощає, всі недуги твої вздоровляє» (Псалом 103:2, 3).

Коли це станеться? Чого Бог вимагає від тих, хто хоче отримати такі благословення? Пропонуємо вам звернутись до Свідків Єгови, аби більше дізнатися про цю чудову біблійну обіцянку.

[Примітка]

[Вставка на сторінці 11]

Біблійне пророцтво запевняє, що незабаром «не скаже мешканець «Я хворий!»

[Ілюстрація на сторінці 10]

Розмовляючи зі своїми дітьми про статеві стосунки і наркотики, ви зможете захистити їх від ВІЛ.

[Ілюстрація на сторінці 10]

Ісус мав силу і бажання зціляти хворих. Це є свідченням того, що́ він зробить у майбутньому.