МОЛОДИЙ ЦАР ЗАВОЙОВУЄ СВІТ

ЦЕ БУЛО приблизно 2300 років тому. На березі Середземного моря стояв світловолосий полководець. Полководець був молодий, йому минуло 20 років. Він пильно дивився на місто, розташоване на острові за кілометр від нього. Полководцю відмовили туди ввійти, і тому, розлючений, він вирішив захопити його. Як же йому здій­снити атаку? Він вирішив насипати до острова вал і кинути на місто війська. Споруджувати вал вже почали.

Але звістка, послана могутнім царем Перської імперії, перервала роздуми молодого полководця. Перський правитель прагнув миру, і тому його пропозиція була надзвичайною: 10 000 талантів золота (за сьогоднішніми мірками два мільярди доларів США), руку однієї зі своїх дочок та право панувати над усією західною частиною Перської імперії. Усе це було запропоновано в обмін на членів царської сім’ї, що їх захопив цей полководець.

Командувачем, який мав дати відповідь на цю пропозицію, був Александр III Македонський. Чи йому слід прийняти її? «У той час вирішувалося майбутнє стародавнього світу,— говорить історик Ульріх Вількен.— Його рішення й справді вплинуло на події часів середньовіччя і навіть на події сьогодення, причому скрізь — і на Сході, і на Заході». Але перед тим, як розглянути відповідь Александра, подивімось, які події передували цьому вирішальному моменту.

СТАНОВЛЕННЯ ЗАВОЙОВНИКА

Александр народився 356 року до н. е. в Пеллі (Македонія). Його батьком був цар Філіпп II, а матір’ю — Олімпіада. Вона вчила Александра, що македонські царі походять від Геракла, сина грецького бога Зевса. За словами Олімпіади, предком Александра був Ахілл, герой поеми Гомера «Іліада». Отже, навчений своїми батьками здобувати перемогу та царську славу, молодий Александр нічим іншим не цікавився. Коли Александра запитали, чи він узяв би участь у змаганнях з бігу на Олімпійських іграх, той відповів, що погодився б, якби його суперниками були царі. Він прагнув здійснити щось більше, ніж його батько, і своїми звершеннями здобути собі славу.

Коли Александру було 13, його виховував грецький філософ Арістотель, який допоміг йому розвинути інтерес до філософії, медицини та науки. Важко сказати, наскільки вплинули філософські вчення Арістотеля на спосіб мислення Александра. «Можна з упевненістю сказати, що мало в яких питаннях ті двоє погоджувались один з одним,— зауважив філософ XX століття Бертран Рассел.— У питаннях політики Арістотель сильно покладався на грецькі міста-держави, які вже відживали своє». Поняття про уряди малих міст-держав аж ніяк не припадало до серця честолюбному царевичу, який прагнув побудувати велику централізовану імперію. Александр, напевно, також скептично ставився до того, що Арістотель учив поводитись з негреками як з рабами, бо царевич прагнув побудувати імперію, де разом мирно співпрацювали б переможці та переможені.

Проте немає сумніву в тому, що Арістотель прищепив Александру любов до читання та науки. Александр залишався жадібним читачем усе своє життя, особливо він захоплювався Гомером. Говорять, що він вивчив напам’ять усі 15 693 рядки «Іліади».

Навчання в Арістотеля несподівано закінчилося 340 року до н. е. Саме тоді 16-річний царевич повернувся до Пелли, щоб правити над Македонією на час відсутності свого батька. І цьому наслідному принцу не потрібно було багато часу, щоб стати відомим військовим полководцем. На втіху Філіппа, він швидко придушив повстале фракійське плем’я медів, захопив штурмом їхнє головне місто і назвав його на свою честь — Александрополь.

ЗАВОЮВАННЯ ПРОДОВЖУЮТЬСЯ

Після того як у 336 році до н. е. було підступно вбито Філіппа, 20-річний Александр зійшов на трон Македонії. Перебравшись до Азії навесні 334 року до н. е. через протоку Геллеспонт (тепер Дарданелли), Александр розпочав завойовницький похід разом із невеликою, зате вишколеною армією, що складалась із 30 000 піхотинців та 5000 кіннотників. Також його армію супроводжували інженери, землеміри, архітектори, вчені та історики.

На річці Гранік, що протікає в північно-західній частині Малої Азії (тепер Туреччина), Александр здобув перемогу у своїй першій битві з персами. Тієї зими він завоював західну частину Малої Азії. А восени наступного року відбулася його друга вирішальна битва з персами біля Ісса, розташованого в південно-східній частині Малої Азії. Для зустрічі з Александром могутній перський цар Дарій III привів туди приблизно півмільйонну армію. Щоб показати свою славетну перемогу, самовпевнений Дарій також взяв матір, дружину та інших членів своєї сім’ї. Але перси були неготові до раптової і шаленої атаки македонян. Військо Александра завдало персам цілковитої поразки, Дарій утік, залишивши свою сім’ю в руках македонського царя.

Замість того щоб наздоганяти персів, Александр пішов на південь уздовж узбережжя Середземного моря і захопив бази, які використовував могутній перський флот. Але острівне місто Тир чинило йому опір. Постановивши завоювати його, Александр розпочав облогу, яка тривала сім місяців. Під час тієї облоги Дарій запропонував йому укласти мир, про який згадувалося вище. Згідно з одним повідомленням, пропозиція була настільки привабливою, що довірений радник Александра Парменіон сказав: «Якби я був Александром, я прийняв би ці умови». Але молодий полководець відповів: «І я прийняв би, якби був Парменіоном». Відмовившись вести переговори, Александр продовжував облогу Тира й у липні 332 року до н. е. знищив того гордого володаря морів.

Пощадивши Єрусалим, який здався йому, Александр попрямував на південь і завоював Ґазу. Єгипет, виснажений перським правлінням, вітав його як визволителя. У Мемфісі він приніс жертви бику Апісу і тим задобрив єгипетських жерців. Також він заснував місто Александрію, котре пізніше стало суперником Афін як освітнього центру. Воно й досі носить його ім’я.

Після того Александр звернув на північний схід і став просуватися по Палестині в напрямку до річки Тигр. У 331 році до н. е. під Гавгамелами, недалеко від залишків руїн Ніневії, він вступив у третю головну битву з персами. Тут сорокасемитисячне військо Александра взяло верх над реорганізованою перською армією, яка складалася принаймні з 250 000 чоловік! Дарій утік. Пізніше його вбили свої ж люди.

Захоплений відчуттям перемоги, Александр повернув на південь і взяв зимову перську столицю Вавилон. Також він зайняв інші столиці — Сузи та Персеполь, захопив величезну перську скарбницю і спалив грандіозний палац Ксеркса. Зрештою перед ним впала ще одна столиця — Екбатана. Тоді цей блискавичний завойовник підкорив решту перських володінь і зайшов на схід аж до річки Інд, що протікає на території сучасного Пакистану.

Коли Александр переходив річку Інд у місцевості, що межує з перською провінцією Таксіла, йому назустріч вийшов могутній суперник — індійський цар Пор. У червні 326 року до н. е. Александр провів з ним свою четверту й останню головну битву. Армія Пора мала 35 000 солдатів та 200 слонів, які налякали коней македонян. Битва була жорстокою та кривавою, але армія Александра перемогла. Пор здався і став його союзником.

Минуло більше восьми років з того часу, як македонська армія вступила в Азію, вояки потомилися й затужили за батьківщиною. Їх виснажила жорстока битва з Пором, і вони хотіли повернутися додому. Спочатку Александр не погоджувався, але пізніше поступився. Греція й справді стала світовою державою. Оскільки на завойованих територіях було засновано грецькі колонії, грецька мова та культура поширились по всіх тих землях.

ЯКОЮ ЛЮДИНОЮ ВІН БУВ

Македонська армія зберігала єдність у роки завоювань саме завдяки особистості Александра. Зазвичай після боїв Александр відвідував поранених, розглядав рани, хвалив солдатів за виявлену хоробрість і винагороджував грошима відповідно до їхніх досягнень. А для тих, хто поліг у боях, Александр влаштовував розкішні похорони. Батьків та дітей полеглих звільнялось від сплати всіх податків та виконання різних служб. І після боїв він влаштовував задля розваг ігри та змагання. Одного разу він навіть дав відпустки щойно одруженим чоловікам, дозволивши їм провести зиму разом з дружинами в Македонії. Завдяки цьому він завоював прихильність і визнання своїх воїнів.

Стосовно одруження Александра з бактрійською царівною Роксаною грецький біограф Плутарх написав: «[Це] цілком відповідало його тогочасним задумам. Завдяки цьому шлюбу перси пройнялись більшим довір’ям до Александра й дуже полюбили його за те, що він проявив велику чесність і не хотів утримувати незаконний зв’язок навіть з тією єдиною, яка покорила його серце».

Також Александр ставився з повагою до шлюбів інших. Хоча дружина царя Дарія була його бранкою, він подбав, щоб до неї ставилися шанобливо. Крім того, коли Александр дізнався, що два македонських солдати зґвалтували дружин якихось чужинців, він наказав їх стратити, якщо підтвердиться їхня вина.

Александр, як і його мати Олімпіада, був дуже релігійним. Він приносив жертви богам як до, так і після битв і радився зі своїми віщунами стосовно значення певних прикмет. У Лівії він звертався за порадами до оракула бога Аммона. А у Вавилоні виконував вказівки халдеїв щодо того, як приносити жертви, особливо вавилонському богові Белу (Мардуку).

Хоча Александр був стриманий в їжі, він зрештою став багато пити. За кожною чашою вина він довго говорив і вихвалявся своїми досягненнями. Одним з найганебніших вчинків Александра було вбивство його друга Кліта, яке він учинив у п’яній люті. Однак Александр настільки звинувачував себе за це, що три дні пролежав у ліжку й нічого не пив і не їв. Зрештою друзі вмовили його поїсти.

З плином часу через прагнення прославитись у нього з’явились інші неприємні риси. Він почав швидко вірити несправедливим звинуваченням і надзвичайно жорстоко карати. Александр, наприклад, повірив, що Філот брав участь у замаху на його життя, і наказав стратити цього чоловіка, а також його батька Парменіона, радника, якому він колись довіряв.

ПОРАЗКА АЛЕКСАНДРА

Александр повернувся до Вавилона. Не пройшло багато часу, і він захворів на малярію, від якої не зміг одужати. Тринадцятого червня 323 року до н. е., проживши всього-на-всього 32 роки й 8 місяців, Александр здався найстрашнішому ворогові — смерті.

Сталося так, як сказали одного разу індійські мудреці: «О царю Александре, кожній людині належить лише такий шматок землі, як той, на якому ми стоїмо; а ти ж нічим не відрізняєшся від інших, хіба тільки тим, що, повний енергії і невтомний, блукаєш по всій цій землі далеко від дому, непокоїш себе та людей. Але мине трохи часу — ти помреш і матимеш лише той шмат землі, на якому тебе поховають».

[Карта]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ЗАВОЮВАННЯ АЛЕКСАНДРА

МАКЕДОНІЯ

ЄГИПЕТ

Вавилон

Інд

[Ілюстрація]

Александр.

[Ілюстрація]

Арістотель та його учень Александр.

[Сторінкова ілюстрація]

[Ілюстрація]

Медаль, на котрій, як гадають, зображено Александра Македонського.