Ось що розповів районний наглядач, Леонард Гелберґ, який того ж року побував у Паго-Паго.

«Місіонери поселилися у великій квартирі на другому поверсі над старим магазином, в якому продавали всяку всячину. З одного боку від будинку, за струмком, стояв бар, де вечорами розважалися моряки. Коли вони зчиняли гучну сварку і всім гуртом висипа́ли на вулицю, місцевий начальник поліції, присадкуватий міцний чолов’яга, затиснувши в зубах сигару, пробирався у натовп і починав роздавати стусани наліво і направо, щоб заспокоїти юрбу. Із сусіднього подвір’я, де стояла церква, лунали проповіді, в яких яскраво описувались пекельні муки. А з балкона було видно банк, до якого у день видачі зарплати стікалася сила-силенна людей. Місіонери різних конфесій сходилися сюди зі всього острова і, пропихаючись крізь натовп, відчайдушно намагалися зібрати десятину з прихожан, доки вони не розтринькали усі свої гроші».

У цій неспокійній околиці знайшлося багато людей, які цікавилися правдою. «Один місіонер,— розповідає Леонард Гелберґ,— починав свій день з того, що о шостій ранку проводив біблійне вивчення в поблизькій перукарні. Воно закінчувалось ще до початку робочого дня. А перш ніж принести на сніданок хліб, цей брат проводив вивчення з пекарем. Потім у міському скверику він вивчав Біблію з групою в’язнів з місцевої тюрми».

У 1955 році, протягом чотирьох тижнів, які Леонард Гелберґ перебував у Східному Самоа, він показував фільм п’ятнадцять разів. Його подивилося 3227 остров’ян, а це в середньому 215 глядачів на кожному показі.

Леонард згадує: «Ми їздили селами і всім роздавали запрошення, вигукуючи: “Ввечері показуємо фільм! Безкоштовно!”, та казали, в якому селі буде показ».