РІСТ У СХІДНОМУ САМОА

У 1954 році, коли візи Селларсів були ще дійсними, Рональд вирішив не повертатися в Австралію, а отримати дозвіл на проживання в Східному Самоа (США). «Дізнавшись, що уряд Західного Самоа відмовив нам у продовженні візи з релігійних причин,— пише Рональд,— губернатор Східного Самоа сказав: “Містере Селларс, у нас релігійна свобода. Ви отримаєте візу”».

Рональд і Доллі прибули в Паго-Паго, що в Східному Самоа, 5 січня 1954 року. Губернатор поставив Рональду умову перебування на островах — приходити до нього на роботу і розповідати про діяльність Свідків Єгови. Тож вони кілька разів зустрічалися і розмовляли на біблійні теми.

Тоді ж, у січні, губернатор острова запросив Селларсів на вечерю. Серед гостей у домі високопосадовця був місцевий католицький священик і пастор Лондонського місіонерського товариства. Зав’язалася жвава розмова про біблійні вчення. «Прощаючись,​— пригадує Рональд,— господар дому усім подякував і сказав: “Думаю, містер і місіс Селларс здобули очевидну перевагу у сьогоднішній дискусії”. Невдовзі ми отримали дозвіл на постійне проживання. Потім губернатор сказав нам, що інші місіонери Свідків Єгови теж можуть отримати дозвіл на в’їзд до країни. Про це я одразу повідомив Австралійський філіал».

Першим, хто присвятив своє життя Єгові в Східному Самоа, був дев’ятнадцятирічний Уалесі Педро, уродженець островів Токелау. У 1952 році на Самоа приїхала в гості його родичка, Лідіа Педро, яка служила спеціальною піонеркою на Фіджі. Вона дала старшому брату Уалесі книжку «Нехай Бог Буде Правдивий». Юнак знайшов її в брата і старанно вивчив.

У 1954 році до сім’ї Педро прийшли Селларси та почали вивчення зі старшим братом Уалесі і його сестрою. Хоча сам Уалесі вірив у Бога Єгову, він спочатку не приєднувався до вивчення через недовіру до релігійних організацій. Однак з часом він переконався, що Свідки Єгови вчать правди, та почав приходити на зібрання у Фагатого. Уалесі зробив швидкий духовний поступ і 30 квітня 1955 року охрестився у гавані Паго-Паго.

Через рік після приїзду Рональда і Доллі Селларсів, у січні 1955 року, на зібрання у їхній скромний дім приходило семеро людей. Меблів майже не було, тож усі розсідалися на підлозі. За якийсь час троє остров’ян почали ходити з Селларсами у служіння. Такий скромний початок передував багатьом приємним подіям, які відбувалися протягом наступних років.

ПРИЇЖДЖАЮТЬ ВИПУСКНИКИ ШКОЛИ ҐІЛЕАД

На початку лютого 1955 року у Східне Самоа прибули два подружжя місіонерів із США: Пол і Френсіс Еванс та Гордон і Патриція Скотт. Вони оселилися у Фагатого, в місіонерському домі, навколо якого вирувало життя. Ось що розповів районний наглядач, Леонард Гелберґ, який того ж року побував у Паго-Паго.

«Місіонери поселилися у великій квартирі на другому поверсі над старим магазином, в якому продавали всяку всячину. З одного боку від будинку, за струмком, стояв бар, де вечорами розважалися моряки. Коли вони зчиняли гучну сварку і всім гуртом висипа́ли на вулицю, місцевий начальник поліції, присадкуватий міцний чолов’яга, затиснувши в зубах сигару, пробирався у натовп і починав роздавати стусани наліво і направо, щоб заспокоїти юрбу. Із сусіднього подвір’я, де стояла церква, лунали проповіді, в яких яскраво описувались пекельні муки. А з балкона було видно банк, до якого у день видачі зарплати стікалася сила-силенна людей. Місіонери різних конфесій сходилися сюди зі всього острова і, пропихаючись крізь натовп, відчайдушно намагалися зібрати десятину з прихожан, доки вони не розтринькали усі свої гроші».

У цій неспокійній околиці знайшлося багато людей, які цікавилися правдою. «Один місіонер,— розповідає Леонард Гелберґ,— починав свій день з того, що о шостій ранку проводив біблійне вивчення в поблизькій перукарні. Воно закінчувалось ще до початку робочого дня. А перш ніж принести на сніданок хліб, цей брат проводив вивчення з пекарем. Потім у міському скверику він вивчав Біблію з групою в’язнів з місцевої тюрми». Наприкінці року місіонери проводили приблизно шістдесят біблійних вивчень з понад двомастами остров’янами.

«ВВЕЧЕРІ ПОКАЗУЄМО ФІЛЬМ! БЕЗКОШТОВНО!»

Інтерес самоанців до Біблії пояснювався частково тим, що вони побачили фільм «Суспільство нового світу в дії»d. Він вийшов через сорок років після «Фото-драми сотворення». Цей фільм розповідає про всесвітню проповідницьку працю, видавничу діяльність Свідків Єгови та їхню організацію. У 1955 році, протягом чотирьох тижнів, які Леонард Гелберґ перебував у Східному Самоа, він показував фільм п’ятнадцять разів. Його подивилося 3227 остров’ян, а це в середньому 215 глядачів на кожному показі.

Леонард згадує: «Ми їздили селами і всім роздавали запрошення, вигукуючи: “Ввечері показуємо фільм! Безкоштовно!”, та казали, в якому селі буде показ».

Фільм справляв на людей величезне враження. Після перегляду всі хотіли дізнатися якомога більше про Свідків Єгови та їхні вчення. Вони не чекали, доки Свідки прийдуть до них додому, а одразу йшли в місіонерський дім. Там, у різних кімнатах, місіонери одночасно проводили кілька вивчень. Коли одна група остров’ян виходила, їхнє місце займала наступна. «Навіть через багато років,— пригадує Рональд Селларс,— люди, чуючи про Свідків, згадували той фільм».

НАПОЛЕГЛИВІСТЬ У ПРОПОВІДУВАННІ ДАЄ РЕЗУЛЬТАТИ

Перший збір Свідків Єгови в Східному Самоа було сформовано у Фагатого через два місяці після візиту Леонарда Гелберґа. Протягом року кількість вісників зросла від чотирнадцяти до двадцяти двох. Приблизно в цей час з Австралії приїхали спеціальні піонери — Фред і Шерлі Вегенер (брат Фред Вегенер служить тепер у комітеті країни).

Усі вісники, піонери і місіонери «духом палали» (Рим. 12:11). «Завдяки їхній наполегливості та великому інтересу остров’ян до Біблії,— пише Леонард,— до середини 1960-х років біблійні вивчення у Фагатого проводилися в кожному домі. Щомісяця Свідки обходили усі помешкання на острові».

Таке старанне проповідування не могло не вплинути на погляди остров’ян. За словами Леонарда, «усі добре засвоїли, що вічне життя буде на землі, що немає ані пекла, ані життя після смерті. Люди навчились цих істин не у своїх церквах, а почули їх від Свідків Єгови. Вони зрозуміли біблійні вчення завдяки тому, що ми говорили з кожним із них особисто і наводили докази з Біблії».

І все ж через релігію і родинні стосунки більшість самоанців так і не узгодили своє життя з біблійними вимогами. А комусь було до вподоби розпутне життя, до якого терпимо ставилася церква, а не високі норми моралі, яких повинні дотримуватись християни. Однак знайшлися щирі люди, котрі, як і мандрівний купець з наведеного Ісусом прикладу, вважали правду ціннішою за все. Чимало таких остров’ян мужньо обстоювали правду (Матв. 13:45, 46).

ПРОПОВІДУВАННЯ В САМОАНСЬКОМУ СТИЛІ

«Проповідування в ті роки приносило величезну радість,— згадує Керолайн Педро, піонерка з Канади, яка 1960 року вийшла заміж за Уалесі Педро.— Майже в кожному домі люди охоче говорили про Біблію. Починати біблійні вивчення було дуже легко, і, як правило, на них сходились цілі сім’ї.

Особливо запам’яталось проповідування у віддалених селах. Тамтешня дітвора ходила за нами й уважно слухала вступи, які ми робили. Потім діти бігли поперед нас і сповіщали мешканців про наш прихід. Вони навіть передавали їм, про що ми говоримо і які вірші зачитуємо! Тому ми готували кілька вступів».

У служінні брати намагалися дотримуватись місцевих правил етикету (1 Кор. 9:20—23). Колишній місіонер Чарлз Прічард, який тепер служить у комітеті філіалу в Новій Зеландії, пише: «Через спеку в сільських хижках, тобто «фале», не ставлять стін. Тож перехожому легко побачити, чи є хтось вдома. Однак почати розмову, не дочекавшись привітання господаря, вкрай неввічливо. Тому ми підходили до хижки і мовчки чекали, доки нас помітять і постелять у дверях на вкриту галькою підлогу чистий килимок. Це означало, що ми можемо зняти взуття, увійти в дім і сісти на килимок, схрестивши ноги». Довго сидіти на підлозі зі схрещеними ногами місіонерам було важко. На щастя, місцеві звичаї дозволяють розпрямити ноги. Але їх треба прикривати килимком, адже показати господарю відкриті ступні — значить глибоко його образити.

«Остров’яни вітали нас згідно зі звичаєм і казали, що для них велика честь приймати у своїй скромній оселі людей, які принесли біблійну звістку,— розповів Джон Роудз, який двадцять років служив місіонером у Західному і Східному Самоа.— Потім розмова переходила на особисті справи, і нас запитували: “Звідки ви? Чи маєте дітей? Де живе ваша сім’я?”»

Дружина Джона, Хелен, додає: «Ми завжди вживали офіційно-урочисту форму звертання. Цим ми показували, що поважаємо господаря і біблійну звістку».

«Такий початок розмови,— каже Керолайн Педро,— давав можливість більше дізнатися про співрозмовників, а їм — ближче познайомитися з нами. Крім того, так було легше допомогти їм духовно».

Після привітань вісники могли перейти до звістки про Царство. «Остров’яни слухали нас, скільки б ми не говорили,— пригадує колишній місіонер Роберт Бойз.— Вони навіть повторювали нам досить багато з почутого, аби засвідчити, що вважають сказане нами дуже важливим».

Розмови про біблійні вчення часто затягувались, оскільки остров’яни добре знали Біблію. «Такі розмови спонукали мене поглибити своє розуміння багатьох біблійних істин»,— зізналась Керолайн Педро. Більшість остров’ян радо брали наші публікації. З часом вісники навчились відрізняти тих, хто просто задовольняв свою цікавість, від тих, хто мав щирий інтерес до духовного.

Мало не всі, хто вивчав Біблію і приходив на зібрання, одразу хотіли йти проповідувати. «Самоанці люблять і вміють гарно говорити,— каже Джон Роудз,— тому майже всі новенькі могли без підготовки впевнено пояснювати, у що́ вони вірять. Але ми заохочували їх застосовувати поради щодо проповідування з наших публікацій і спиратись у бесідах з людьми на Біблію, а не надіятися тільки на свої ораторські здібності». Прислухаючись до порад місіонерів, багато остров’ян стали вмілими проповідниками.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 87]

«Я радів кожному дню»

РОНАЛЬД СЕЛЛАРС

Рік народження: 1922

Рік хрещення: 1940

Факти з біографії: з 1953 року разом з дружиною Олів (Доллі) служив спеціальним піонером на Самоа. У 1961 році закінчив місіонерську школу Ґілеад. Досі служить спеціальним піонером у Східному Самоа.

УРЯД Західного Самоа не дозволив нам залишатись у країні, тому ми з Доллі переїхали в Східне Самоа. Нас висадили на безлюдному причалі в Паго-Паго о третій годині ночі. У цій країні не було Свідків, а ми мали при собі лише 12 доларів. Вранці батько колишнього зацікавленого люб’язно запросив нас до себе. У його домі була тільки одна кімната, в якій він відгородив для нас куточок. Звичайно, ми хотіли якнайшвидше знайти власне житло, але, не гаючи часу, почали проповідувати сусідам.

Через кілька тижнів ми зняли велике помешкання над магазином у селі Фагатого. З наших вікон відкривався чудовий краєвид на гавань Паго-Паго, але в нас не було меблів. Брат Норр колись сказав нам: «На островах Тихого океану у вас майже не буде зручностей. Можливо, вам навіть доведеться спати на складених коробках з-під літератури». І нам справді довелося спати на коробках. Гроші на ліжко, стіл та стільці у нас з’явилися лише за декілька місяців. Все ж ми були раді, що маємо дім.

У 1985 році померла Доллі, але я і далі майже щодня проповідую. Згадуючи понад 50 років свого піонерського та місіонерського служіння, я з упевненістю можу сказати, що радів кожному дню.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 88]

«Вони прищепили мені любов до Єгови»

УАЛЕСІ ПЕДРО

РІК НАРОДЖЕННЯ: 1935

РІК ХРЕЩЕННЯ: 1955

ФАКТИ З БІОГРАФІЇ: став першим Свідком у Східному Самоа. Разом з дружиною Керолайн якийсь час служив піонером, а потім виховував дітей. Тепер вони служать у Сіетлі (штат Вашингтон, США).

КОЛИ я почав вивчати Біблію і проповідувати, батьки вигнали мене з дому, навіть не давши зібрати речей. Тієї ночі мені довелося спати на березі океану. Я молив Єгову дати мені мужність, щоб служити йому попри будь-які труднощі.

Наступного дня, коли я сидів у шкільній бібліотеці, несподівано прийшов брат Пол Еванс. Зрозумівши, що щось трапилось, він сказав: «Ходімо зі мною в місіонерський дім і там поговоримо». Місіонери гостинно прийняли мене. Пізніше цього ж року я охрестився.

Після закінчення школи я служив піонером і проповідував з місіонерами. Згодом я одружився з Керолайн Хінш, ревною піонеркою з Канади. Вона служила на Фіджі, а коли переїхала у Східне Самоа, розпочала спеціальне піонерське служіння.

Ставлення батьків до мене зрештою змінилося. Мій батько перед смертю вивчав Біблію, а мама охрестилась у 72 роки. Я дуже вдячний за приклад перших місіонерів. Вони прищепили мені любов до Єгови, яка і тепер додає сил у служінні.