Пошуки прянощів, золота, навернених і слави

«ТЬЄРРА! Тьєрра!» («Земля! Земля!») Цей тріумфуючий вигук розірвав тишу під час нічної вахти 12 жовтня 1492 року. Моряк на судні Пінта побачив нечіткий контур острова. Ця нескінченна подорож, нарешті, увінчалась успіхом для суден Санта Марія, Пінта і Ніня.

На світанку Колумб, його два капітани та інші члени команди перейшли вбрід до берега. Вони подякували Богові та заволоділи островом в ім’я монархів Іспанії — Фердинанда та Ізабелли.

Колумб реалізував свої мрії. Тепер він надіявся знайти золото (золоті сережки в ніздрях тубільців не були непоміченими) і вернутися в Іспанію з торжеством. На його думку, західний шлях до Індії став його власністю і тепер можна було забути почуття розчарування останніх вісьмох років.

Мрія починає збуватись

Наприкінці XV століття два предмети торгівлі були ходовими в Європі: золото й прянощі. Золото було потрібне, щоб купувати предмети розкоші у країн Сходу, а прянощі зі Сходу робили одноманітну їжу приємною на смак під час довгих зимових місяців. Європейські торгівці бажали безпосереднього доступу до країн, де такі товари можна було отримати.

Португальські торгівці й мореплавці займалися встановленням монополії на торгівлю з Африкою і згодом знайшли шлях на Схід через Африку й Мис Доброї Надії. Тим часом Колумб, італійський мореплавець, скерував свою увагу на захід. Він вважав, що найкоротший шлях до Індії та її бажаних прянощів був через Атлантичний океан.

Протягом вісьмох виснажливих років Колумб ходив з одного королівського суду до іншого і, нарешті, одержав підтримку короля і королеви Іспанії. Нарешті його непохитне переконання перемогло вагання монархів і неохочість моряків. Ті, хто вагався, мали причини на це. Проект Колумба був не без вад, а він зухвало вимагав, щоб його призначили «Величним Адміралом Океану» та постійним губернатором усіх земель, які він, мабуть, відкриє.

Але найбільші протести стосувалися його підрахунків. У той час вчені не сперечались над тим, що Земля була круглою. Важливим було питання: яка частина океану роз’єднувала Європу й Азію? Колумб вважав, що Чіпанго, або Японія, про яку він читав у розповіді про подорож Марко Поло до Китаю, знаходилась близько 8000 кілометрів [5000 миль] на захід від Лісабона (Португалія). Отже, він уважав, що Японія там, де тепер знаходиться Карібське мореa.

В основному, через надто оптимістичну оцінку відстані між Європою і Далеким Сходом королівські комісії в Іспанії та Португалії припинили обговорення цього рискованого заходу, вважаючи його нерозсудливим. Здається, ніхто не міг уявити собі можливості існування великого континенту між Європою та Азією.

Але Колумб, підтриманий друзями в Іспанському суді, був наполегливим, і події розвинулись на його користь. Ізабеллу — королеву Кастіля, завзяту католичку, привабила можливість навернути Схід на католицьке віросповідання. Коли весною 1492 року Гранада стала залежною від католицьких монархів, католицизм став релігією всієї Іспанії. Здається, настав час вкладати гроші на захід, що міг принести великі дивіденди в релігійному та в економічному відношеннях. Колумб одержав дозвіл монархів і гроші, які він потребував.

Подорож у невідоме

Малий флот з трьох суден було швидко споряджено й з повною командою у складі 90 чоловік, Колумб залишив Іспанію 3 серпня 1492b. Після того, як він поповнив запаси на Канарських островах, 6 вересня судна поплили на захід у напрямку «Індії».

Подорож була випробовуванням для Колумба. Надії зміцнилися, а потім знищилися добрими й поганими вітрами. Незважаючи на багатообіцяючі знахідки морських птахів, західний обрій залишався незмінно пустим. Колумб постійно мусив зміцнювати рішучість своїх моряків обіцянками землі та багатства. Коли вони були, за «особистим підрахунком» Колумба, якихось 3200 кілометрів (2000 миль) в Атлантичному океані, він показав штурману підрахунки на 2819 кілометрів (1752 миль). Потім він написав у корабельному журналі: «Я не виявив цей рахунок [3413 кілометрів, 2121 миль] своїм людям, тому що вони злякалися б, що знаходяться так далеко від дому» (Журнал Христофора Колумба, перекладений Робертом Г. Фусоном). У багатьох випадках тільки його неослабна рішучість не допустила того, щоб судна повернулися назад.

Дні тяглися, і моряки ставали все неспокійнішими. «Моя рішучість не задовольняє чоловіків, бо вони продовжують ремствувати й скаржитися,— написав Колумб.— Незважаючи на їхнє нарікання, я тримався напрямку на захід». До 10 жовтня, після більше місяця перебування на морі, нарікання посилювалося на всіх трьох суднах. Моряки тільки певною мірою заспокоїлися тоді, коли Колумб пообіцяв їм, що вернуться шляхом, яким приплили, якщо не знайдуть землі до трьох днів. Однак наступного дня, коли вони втягнули на судно зелену гілку, на якій ще були квіти, довір’я до їхнього адмірала відновилося. На світанку наступного дня (12 жовтня) моряки, втомлені морем, були раді побачити покритий буйною рослинністю тропічний острів. Їхня важлива подорож досягла своєї мети!

Відкриття і розчарування

Багамські острови були дуже мальовничими. Колумб написав, що голі тубільці були «ставними, маючи гарні постаті й дуже витончені риси обличчя». Але через два тижні, протягом яких Колумб задовольнявся тропічними фруктами й мінявся товарами з дружніми жителями, він відплив. Він шукав золота, материка-Азію, навернених і прянощів.

Через кілька днів Колумб досяг Куби. «Я ще ніколи не бачив чогось, настільки прекрасного»,— зауважив він, коли зійшов на берег острова. Він колись написав у своєму журналі: «Я впевнений у тому, що Куба — це індіанська назва Чіпанго [Японії]». Отже, він послав двох представників для того, щоб установити зв’язок з кханом (правителем). Цих двоє іспанців не знайшли ні золота, ні японців, але вернувшись, повідомили про дивну звичку серед місцевих людей, тобто про те, що вони курили тютюн. Колумб не був знеохоченим. «Безсумнівно, існує велика кількість золота в цій країні»,— він запевнив себе.

Мандрівка продовжилася, цим разом на схід. Він знайшов великий гористий острів поблизу Куби, який назвав Ла ісла еспаньола (Іспаньола). Нарешті, іспанці знайшли досить велику кількість золота. Але через кілька днів сталось лихо. Флагманське судно Санта Марія сіло на піщаний мис і не могло плисти далі. Місцеві люди охоче допомогли команді врятувати стільки майна, скільки було можливо. «Вони люблять своїх сусідів, як самих себе, а також мають найніжніші й найласкавіші голоси й завжди усміхаються»,— сказав Колумб.

Колумб вирішив зробити мале поселення в Іспаньолі. Раніше він зловісно зауважив у своєму журналі: «Ці люди невмілі щодо зброї... 50 чоловіками можна було б підкорити всіх своїй волі й примусити їх виконувати все, чого забажається». Він також передбачав релігійну колонізацію: «Я маю велику надію на Нашого Господа, що Ваша Високість наверне їх усіх на християнську віру, і що вони всі належатимуть вам». Коли поселення було організоване в місці, яке він назвав Ла Вія де ла Навідад (Містечко Різдва), Колумб вирішив, що він і решта його команди повинна негайно вернутися в Іспанію з новиною про їхнє велике відкриття.

Втрачений рай

Іспанський суд дуже радів, коли одержав новину про відкриття Колумба. Йому дали багато нагород і заохотили якнайскоріше організувати другу експедицію. Тим часом іспанські дипломати швиденько постаралися отримати від іспанського папи, Олександра VI, право колонізувати всі землі, які відкрив Колумб.

Друга експедиція в 1493 році була честолюбною. Армада з 17-ох суден повезла понад 1200 поселенців, включаючи священиків, фермерів і солдатів, але не жінок. Мета — колонізувати нові землі, навернути місцевих людей на католицьку віру, і, очевидно, будь-яке золото або прянощі, які було знайдено, з великою охотою приймалися. Колумб також мав намір продовжувати шукати морського шляху до Індії.

Хоч було знайдено більше островів, включаючи Пуерто-Ріко та Ямайку, глибока безнадійність посилювалася. Іспанське населення Ла Навідада, першої колонії в Іспаньолі, великою мірою зменшилося через люту ворожнечу між собою, а потім майже зникло завдяки тубільцям острова, у яких викликали гнів пожадливість і неморальність колонізаторів. Колумб вибрав собі кращу місцевість для великої, нової колонії, а потім продовжив шукати шляху до Індії.

Не змігши обплисти Кубу, Кошумб вирішив, що це мусить бути материк Азія — мабуть, Малайя. Як було заявлено в творі «Завоювання раю» (англ.), Колумб «вирішив, що вся команда повинна присягати, що берег, біля якого вони плили... не був частиною острова, а в дійсності «материком, початком Індії». Коли він вернувся до Іспаньоли, то помітив, що нові поселенці не поводилися краще, ніж попередні, вони гвалтували жінок і поневолювали хлопців. Колумб сам збільшив ворожість тубільців, коли зібрав 1500 з них, з яких 500 були вислані до Іспанії як слуги; вони всі померли протягом кількох років.

Ще дві подорожі до Вест-Індії не сприяли великою мірою успіху Колумба. Він не мав успіху ні щодо золота, ні щодо прянощів, ні щодо шляху до Індії. Проте католицька церква якимсь чином отримала навернених. Здатність Колумба керувати далеко не дорівнювала його обдарованості мореплавця; слабішаюче здоров’я зробило його деспотичним, а навіть жорстоким із тими, хто не подобався йому. Іспанські монархи були зобов’язані замінити його більш здібним губернатором. Він завоював океани, але поводився невміло, коли виходив на берег.

Колумб помер, коли йому було 54 роки, відразу після закінчення четвертої подорожі, багатий, але озлоблений; він все ще твердив, що знайшов морський шлях до Азії. Наступні покоління присудили йому вічну славу, якої він усе своє життя так дуже прагнув.

Але шляхи, які він наносив на карту, сприяли відкриттю і колонізації всього континенту Північної Америки. Світ великою мірою змінився. Чи вийшло це на краще?

[Примітки]

[Карта/Ілюстрація на сторінці 6]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ПОДОРОЖ-ВІДКРИТТЯ КОЛУМБА

ІСПАНІЯ

АФРИКА

Атлантичний океан

США

Багамські острови

Куба

Іспаньола

Протиріччя культур

БЛИЗЬКО 500 років тому в малому містечку центральної Кастілі іспанські дипломати сперечалися із португальськими. До 7 червня 1494 року їхні незгоди було вирішено й формальний договір підписано — Договір Тордесіллас. Сьогодні, завдяки цьому договору, сотні мільйонів людей в Західній півкулі говорять іспанською і португальською мовами.

Договір підтвердив папські булли попереднього року, які розділили недосліджений світ між двома іберськими народами. Північно-південну лінію проведено «на відстані 370 лігів [2057 кілометрів] на захід від островів Зеленого Мису». Іспанія могла колонізувати й навертати до християнства землі, знайдені на захід від цієї лінії (Північна й Південна Америки, не включаючи Бразілію), а Португалія могла колонізувати й навертати всю землю на сході (Бразілію, Африку та Азію).

Отримавши благословення папи, Іспанія й Португалія постаралися запанувати над морем і, врешті, над світом (інші європейські народи наздоганяли їх). Через п’ятдесят років після підписання договору було проведено морські шляхи через океани, які сполучили головні континенти, і почали виявлятися обширні колоніальні імперії. (Дивіться вставку на сторінці 8).

Наслідки цих відкриттів розрослися. Комерційні та сільськогосподарські системи докорінно змінено й расова та релігійна роз’єднаність світу також змінилися. Проте розвитку подій сприяло золото.

Напрям торгівлі

Колумб був правим. Там було золото, хоч він сам знайшов незначну кількість його. Через недовгий час оснащені чотирикутними парусами судна почали перевозити в Іспанію величезну кількість награбованого американського золота й срібла. Однак це майно виявилось скороминущим. Наплив великої кількості цінних металів спричинив катастрофічну інфляцію, а надмірна кількість легкоздобутих грошей перешкоджала іспанській індустрії. З другого боку, золото земель Західної півкулі сприяло розвитку міжнародної економіки. Було досить грошей, щоб купляти іноземні товари, які привозились суднами зі всіх кінців світу.

Наприкінці XVII століття можна було знайти перуанське золото в Манілі, китайський шовк у місті Мехіко, африканське золото в Лісабоні й північноамериканські хутра в Лондоні. Коли предмети розкошів проклали шлях, основні предмети, як, наприклад, цукор, чай, кава й бавовна почали перевозитися через Атлантичний та Індійський океани постійно зростаючими кількостями. І звичаї щодо харчування змінилися.

Нові сільськогосподарські культури й нова їжа

Швейцарський шоколад, ірландська картопля, італійська піцца — все це виникло завдяки фермерам ацтеків та інків. Шоколад, картопля та помідори — це троє нових продуктів, які появилися в Європі. Інколи нові смаки, фрукти та овочі не відразу ставали популярними, але Колумб та його команда захоплювалися ананасами та солодкою картоплею. (Дивіться вставку на сторінці 9).

Декотрі сільськогосподарські культури Сходу, як, наприклад, цукрова тростина, стали популярними в Західній півкулі, а південноамериканська картопля згодом стала основним предметом харчування для багатьох європейських родин. Цей обмін сільськогосподарськими культурами не тільки зробив більш різноманітною інтернаціональну кухню — він фундаментально поліпшив харчування, а це сприяло зросту населення світу в XIX і XX століттях. Проте існував темний бік сільськогосподарської революції.

Расизм і репресія

Нові товарні культури, як, наприклад, бавовна, цукор і тютюн, могли збагатити поселенців, якщо в них була достатня кількість дешевої робочої сили на їхніх плантаціях. Очевидно, що джерелом робочої сили були тубільці.

Європейські поселенці здебільшого вважали тубільців просто тваринами, обдарованими спроможністю розмовляти; це упередження застосовувалось у виправдання того, що їх поневолили. Хоч 1537 року в папській буллі було вирішено, що «індійці» були «справжніми людьми, наділеними душами», однак, це мало перешкоджало експлуатації. Як показує сучасний ватіканський документ, «расова дискримінація почалася тоді, коли відкрилася Америка».

Жорстоке ставлення до людей і поширення «європейських хвороб» великою мірою зменшили населення. Протягом сотні років, за деякими підрахунками, населення зменшилося аж на 90 процентів. У районі Карібського моря тубільців майже зовсім знищили. Коли вже не можна було залучати до роботи місцевих людей, землевласники шукали міцних, здорових сільськогосподарських робітників у інших місцевостях. Португальці, які добре влаштувалися в Африці, запропонували зловісний спосіб розв’язання проблеми — торгівлю рабами.

Расове упередження і жадібність спричинили велике страждання. До закінчення XIX століття каравани суден (здебільшого великобританських, голландських, французьких і португальських) з рабами переслали, мабуть, понад 15 мільйонів африканських рабів до Західної півкулі!

Через навмисно приховані расистські натяки на відкриття Америки багато тубільних американців дуже зненавиділи європейців. Один північноамериканський індіанець заявив: «Колумб не відкрив індіанців. Ми відкрили його». Подібним чином, індіанці в Чілі, яких звуть мапуче, заперечували говорячи, що «не було дійсного відкриття і Євангеліє в дійсності не проповідувалося, а навпаки, це було вторгненням у територію їхніх предків». Релігія не була невинною, як натякає на це вищезгадане зауваження.

Релігійна колонізація

Релігійна колонізація Західної півкулі була близько споріднена з політичноюa. Підкоривши якусь територію, місцевих людей примушували ставати католиками. Католицький священик та історик Умберт Бронкс пояснює: «Людей перше охрещували без усного навчання, майже примушували... Поганські храми перемінювали на християнські церкви або монастирі; ідоли замінили хрестами». Не дивно, що результатом такого деспотичного «навернення» виникла дивна суміш католицького й місцевого поклоніння, що продовжується аж до цих пір.

Після цього підкорення і «навернення» церква та її представники суворо примушували людей слухатися церкви, особливо в Мексіці та Перу, де була заснована інквізиція. Декотрі щирі служителі церкви противилися нехристиянським методам. Домініканський чернець Педро де Кордоба, свідок колонізації острова Іспаньола, гірко скаржився: «Це такі добрі, слухняні й покірливі люди; якщо б проповідники ввійшли поміж них без примусу й насильства цих жалюгідних християн, то, на мою думку, церкву, таку чудову, як перша церква, можна було б заснувати».

Інакший, але не зовсім новий

Дехто вважає, що відкриття, колонізація і навернення Америки — це «сутичка між двома культурами». Інші вважають, що це — «експлуатація», а дехто засуджує його як відверте «гвалтування». Як би не розцінювалися ці події, це, дійсно, був початок нової ери — ери економічного зросту й технологічного розвитку, хоч коштом цього були людські права.

У 1505 році італійський мореплавець Амеріго Веспуччі створив вираз «Новий Світ» для того, щоб зобразити цей новий континент. Немає сумніву, що з багатьох боків він був новий, але основні проблеми Старого Світу також були поширені в Новому. Марні спроби багатьох іспанських завойовників знайти легендарний Ель-Дорадо, місцезнаходження золота й достатку, виявляють, що людські прагнення не були задоволені відкриттям нового континенту. Чи вони коли-небудь будуть задоволені?

[Примітка]

[Рамка на сторінці 8]

Колумб — передвісник ери відкриття

ПРОТЯГОМ 50 років з того часу, як Колумб відкрив Америку, карта світу змінилась. Іспанські, португальські, італійські, французькі, голландські моряки, шукаючи нових шляхів на Схід, відкрили нові океани й нові континенти. До 1542 року тільки континенти Австралія та Антарктида ще не були відкриті.

Південна Америка. Спочатку Колумб, а незабаром після того Охеда, Веспуччі та Куелю нанесли на карту лінію берега Центральної і Південної Америки (1498—1501).

Північна Америка. Кабот відкрив Ньюфаундленд у 1497 році, а в 1524 році Верразано першим подорожував уздовж східного берега Північної Америки.

Навколосвітня подорож. Першими здійснили це Магеллан і Елькано, які також відкрили Філіппінські острови після незвичайної подорожі через широкий Тихий океан (1519—1522).

Морський шлях до Індії через Мис Доброї Надії. У 1498 році Васко да Гама після того, як обігнув південний кінець Африки, прибув до Індії.

Далекий Схід. Португальські моряки припливли до Індонезії в 1509 році, до Китаю в 1514 році, а до Японії в 1542 році.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 9]

Рослини, які змінили меню світу

ВІДКРИТТЯ Америки докорінно змінило стиль харчування в світі. Здійснився швидкий обмін сільськогосподарськими культурами між Старим та Новим Світом, і багато рослин, культивованих інками та ацтеками, тепер являють собою найважливішу їжу світу.

Картопля. Коли іспанці прибули в Перу, картопля була основою економіки інків. Картопля також буйно розрозсталася в Північній півкулі й протягом двох століть вона стала основною їжею багатьох європейських країн. Декотрі історики навіть відносять швидкий зріст кількості людей, який відбувся під час європейського промислового перевороту, на рахунок цього простого, але поживного коренеплоду.

Солодка картопля. Колумб знайшов солодку картоплю під час першої подорожі. Він описав її як «велику моркву», яка «має смак каштанів». Тепер солодка картопля є основною їжею мільйонів людей на великій частині Землі.

Кукурудза. Розведення кукурудзи було таким важливим для ацтеків, що вони вважали її символом життя. Сьогодні площею насадженої землі кукурудзу перевищує тільки пшениця.

Помідор. Ацтеки й майя культивували сітоматле (потім його названо томатл). До XVI століття помідори культивували в Іспанії та Італії, де холодний суп з прянощами, вироби з прісного тіста й піцца стали улюбленими стравами. Інші європейці, проте, не були переконані в його позитивних якостях аж до XIX століття.

Шоколад. Шоколад був улюбленим напоєм ацтекського правителя Монтесуми II. Тоді, коли Кортес з’явився в Мексіці, боби какао, з яких добувають шоколад, так високо цінилися, що використовувалися як гроші. У XIX столітті, коли цукор і молоко додавались, щоб поліпшити смак, шоколад як напій і легка закуска став міжнародним ходовим товаром.

[Ілюстрація]

Прибуття Колумба на Багамські острови, 1492.

[Відомості про джерело]

З дозволу Museo Naval (Мадрід, Іспанія) і з люб’язного дозволу Don Manuel González López.

[Ілюстрація на сторінці 7]

Копія Договору Тордесіллас.

[Відомості про джерело]

З дозволу Archivo General de Indias (Севілья, Іспанія).

[Ілюстрація на сторінці 10]

Мексіканські жертви католицької інквізиції.

Фреска «Мексіка протягом століть»; її створив Дієго Рівера.

[Відомості про джерело]

National Palace (федеральна область Мехіко, Мексіка).

Справжній Новий Світ чекає відкриття

«ІМ’Я — непевна річ, не можна покладатися на нього!» Це розсудливе зауваження виявилося правдивим у ситуації з Колумбом.

Згідно із значенням свого ім’я «Христофор» Колумб старався бути зразком «Носителя Христа». Це видно з того, що іспанські монархи послали його «служити Богу й поширити католицьку віру». Але навчивши деяких нерозуміючих тубільців робити над собою знак хреста й співати «Богородице Діво», він зосередив свою увагу на більш матеріальні нагороди: знайти золото й трудний шлях до Індії.

Декотрі католики сперечалися, що Колумба, однак, повинні зробити «святим» через його основну роль у поширенні загальновизнаного християнства. Але масові «навернення», які виникли після його відкриття, майже не зробили відомим справжнього Ісуса Христа жителям нового світу. Справжнє християнство завжди поширювалося мирним способом, а не мечем. Насильне пропагування євангелія великою мірою суперечить тому, про що навчав Ісус. (Порівняйте Матвія 10:14; 26:52).

Колумб (по-іспанськи Коло́н) був більш успішним у оправданні свого прізвища, яке означає «колонізатор». Саме він заснував дві перші європейські колонії в Новому Світі. Хоч вони перестали існувати, проте, незабаром заснували інші. Колонізація Західної півкулі продовжувалася, але вона не була радісною, особливо для корінних жителів колонізованої території.

Домініканський чернець Бартоломе де лас Касас, свідок початкової колонізації Вест-Індії, виявив протест Філіпові II, королю Іспанії, проти «перекручення справедливості, якому підкоряють невинних людей, знищуючи їх і руйнуючи їх без справжньої причини або приводу, крім жадібності й честолюбства, які спонукують тих, хто виконує такі лихі вчинки».

Хоч найгірші зловживання були потім виправлені, егоїстичні мотиви й безжалісні методи продовжували визначати політику. Не дивно, що таке правління стало нестерпним. До XX століття більшість країн Західної півкулі відкинули колоніальне ярмо.

Навернути континенти на загальновизнане християнство й справедливо керувати великою кількістю племен і язиків, зрозуміло,— трудне завдання. Було б несправедливо винуватити Колумба за всі невдачі величезного проекту, якого він ненавмисно започаткував, коли перейшов через океан і поклав початок тому, що дехто називає «стикання двох світів».

Як Керкпетрік Сейл пояснив у своїй книжці «Завоювання раю» (англ.), «колись дійсно була нагода, щоб люди Європи знайшли опору в новій країні; вони майже не усвідомили, що це була країна Раю». Відкрити новий світ — це одна справа, а створити новий — інша. Це не була перша безуспішна спроба побудувати новий світ.

Друга незвичайна подорож

За дві тисячі років до того, як Колумб пішов під парусами, близько двісті тисяч людей почали іншу незвичайну подорож. Вони переходили не через океан, а, можливо, через пустиню. Вони також прямували на захід — до свого рідного краю, Ізраїлю, якого більшість з них ніколи не бачили. Їхня мета — заснувати новий світ для себе й для своїх дітей.

Їхня подорож після поневолення у Вавілоні сповнила пророцтво. За двісті років до того часу пророк Ісая передбачив їхнє повернення в рідний край: «Ось Я [Суверенний Господь Єгова] створю нове небо та землю нову, і не згадаються речі колишні, і не прийдуть на серце» (Ісаї 65:13, 17).

«Нове небо та земля нова» були образні символічні вислови на нове правління і нове суспільство. Вони були потрібними, тому що справжній новий світ повинен мати значно більше, ніж тільки територію для колонізування; він повинен мати новий, несамолюбний дух між його правителями, та підданими.

Мало хто з євреїв, котрі вернулись з Вавілона, мав такий дух. Незважаючи на деякий успіх спершу, через сто років після їхнього повернення єврейський пророк Малахія сумно описав, як себелюбство й пожадливість стали найвпливовішими силами в тій країні (Малахії 2:14, 17; 3:5). Вони пропустили виняткову нагоду побудувати новий світ для євреїв.

Новий Світ все ще чекає нас

Проте минулі невдачі в побудові нового світу не вказують на те, що такий пошук безнадійний. У книзі Об’явлення апостол Іван, повторюючи слова Ісаї, описує ось яку драматичну картину: «Бачив я небо нове й нову землю, перше бо небо та перша земля проминули... і Бог кожну сльозу з очей їхніх зітре, і не буде вже смерти — ані смутку, ані крику, ані болю вже не буде, бо перше минулося!» (Об’явлення 21:1, 4).

Ці слова запевняють нас, що Сам Бог має намір визначити новий уряд над усією землею і утворить нове суспільство, яке буде слухатись Його правління. Буде незліченна кількість благ. Це буде справжній новий світ.

Новий світ, здійснений Богом, може здаватися неймовірним. Але впевненість Колумба, що на заході існували континенти, також здавалася неправдоподібною для багатьох його сучасників. Опис Божого нового світу також може здаватися неймовірним, проте, скільки вчених у XV столітті могли уявити собі, що третина землі була ще невідомою?

Неосвіченість науки в часи Колумба зробила відкриття Нового Світу майже безнадійним. Неосвіченість щодо Божих цілей і сили також може зруйнувати віру в Його обітовані нове небо й нову землю. Але Всемогутній Бог підтверджує Свій опис тоді, коли каже: «Ось нове все творю!.. Напиши, що слова ці правдиві та вірні» (Об’явлення 21:5).

Немає сумніву, що все людство хоче якогось нового світу. Мексіканський письменник Карлос Фунтес колись зауважив: «Утопія — це щось із минулого та з майбутнього. З одного боку,— це пам’ять про кращий світу, який колись був, а вже не існує. З другого боку,— надія, що цей кращий світ, праведніший і мирніший, колись настане». Учні Біблії мають надію, що кращий світ — не утопія — дійсно настане, тому що Бог обіцяв і може здійснити його (Матвія 19:26).

Новий світ на обрії

У той час, коли Колумб старався переконувати свою команду в тому, що вони наближалися до землі, було потрібно більше, ніж тільки віри. Він потребував якогось реального доказу. Свіжі рослини, які плавали по морю, все більша кількість наземних птахів, і, нарешті, квітуча гілка, яка плавала по воді, відновили довір’я моряків до свого адмірала.

Сьогодні також існує видимий доказ того, що наближається новий світ. Факт, що вперше в історії існування людства під загрозою, нагадує нам, що Божа терпеливість до людського правління, напевно, підходить до кінця. Він давно обіцяв, що «знищить тих, хто нищить землю» (Об’явлення 11:18). Пожадливість і себелюбство спричинили велику кількість нерозв’язних світових проблем, котрі Біблія яскраво заздалегідь описує як події, які вказують на те, що незабаром втрутиться Богa.

Кажуть, що коли Колумб вперше прибув на острів Куба п’ятсот років тому, він вигукнув: «Я хотів би жити тут вічно!» Ті, хто ввійде в Божий новий світ, матимуть таку саму думку. І тоді це бажання здійсниться.

[Примітка]

[Ілюстрація на сторінці 13]

Відкривати новий світ — одна справа, а створити новий — інша.