Антарктида — остання біла пляма

ВІД НАШОГО КОРЕСПОНДЕНТА В АВСТРАЛІЇ

У ДЕЯКИХ частинах Антарктиди буває так холодно,— говорить один письменник,— що «коли у вас випаде штаба заліза, вона може розбитися, наче скло... а якщо виймете рибину з ополонки, за п’ять секунд вона замерзне... на камінь». Через екстремальні умови та химерну пустельну красу, яка просто зачаровує під час дивовижних полярних сяйв, можна сказати, що Антарктида — зовсім інший світ.

Але Антарктида — невід’ємна частина цього світу. Її навіть порівнюють до величезної природної лабораторії для дослідження Землі та її атмосфери, а також змін, які відбуваються в навколишньому середовищі, у тому числі тих, що спричинені людською діяльністю. Саме ці дослідження щораз більше непокоять науковців. Їх насторожує нове явище природи в південних полярних широтах; воно свідчить про те, що не все гаразд. Але спочатку довідаймося, чому Антарктида є унікальним материком.

Передусім цей найізольованіший материк у світі можна назвати материком контрастів. Він напрочуд красивий і чистий, але надзвичайно непривітний. Хоча це найхолодніше місце на землі, де лютують найсильніші вітри, однак воно вимагає дуже обережного і делікатного ставлення. Тут випадає менше опадів, ніж на будь-якому іншому материку, зате його крижаний щит містить 70 відсотків усієї прісної води нашої планети. Якщо брати до уваги льодовиковий покрив, середня товщина якого — 2200 метрів, то Антарктида — найвищий материк, який здіймається в середньому на 2300 метрів над рівнем моря. І хоча Антарктида є п’ятим за розмірами материком, тут немає постійних жителів, які були б більші від дзвінця — безкрилої комахи завдовжки приблизно один сантиметр.

Як на Марсі!

Той, хто ризикує вирушити вглиб Антарктиди, бачить чимраз менше ознак життя, особливо в місцевостях, які називають сухими долинами. Ці полярні пустині займають коло 3000 квадратних кілометрів і в основному розміщені високо в Трансантарктичних горах. Трансантарктичні гори — система гірських хребтів, котра тягнеться через увесь материк, деякі з них підносяться на висоту 4300 метрів. Пронизливі холодні вітри проносяться по сухих долинах і змітають будь-який сніг, що тут випадає. Учені вважають, що ці долини найбільш подібні до поверхні Марса. Тому перед запуском апаратів «Вікінг» на Марс вирішили саме тут провести випробування космічного устаткування.

Але навіть у сухих долинах можна знайти життя! Всередині пористих скель у мікроскопічних шпаринках, заповнених повітрям, живуть найстійкіші форми бактерій, нижчих водоростей та грибів. Вони виживають завдяки мізерній кількості вологи, яку там можна знайти. А зовні їх оточує казковий світ пустельних утворень гірських порід, які називають вентифактами; протягом віків безперервні антарктичні вітри надали їм химерної форми й сліпучого блиску.

Названо ще до відкриття

Ще грецькі філософи давнини висували припущення, що на півдні існує велика маса суші. Приміром, Арістотель твердив, що на півдні повинен бути материк, який зрівноважував би відомі на той час землі Північної півкулі. У книжці «Антарктида. Захопливі історії з материка вічної мерзлоти» (англ.) говориться: «Оскільки Північна півкуля лежить під сузір’ям Арктос, або Велика Ведмедиця, Арістотель (384—322 роки до н. е.) міркував, що невідому південну землю слід назвати Антарктікос, тобто цілком протилежна». Тому Антарктида унікальна ще й тим, що вона отримала назву приблизно за 2000 років до свого відкриття!

У 1772 році на пошуки цього південного материка, існування якого припускалося теоретично, вирушив англійський мореплавець капітан Джеймс Кук. Він натрапив на незахищені від вітру острови та величезні айсберги, котрі назвав «крижаними островами». «Окружність деяких з них,— писав Кук,— коло двох миль (трьох кілометрів), висота — 60 футів (20 метрів), однак море, накочуючись, покривало їх; такою була сила та вага хвиль». Сповнений рішучості, Кук плив далі на південь і 17 січня 1773 року корабель «Резолушин» та його супутник «Едвенчер» стали першими відомими суднами, які перетнули Південне полярне коло. Кук наполегливо пробирався крізь паковий лід; зрештою шлях був повністю заблокований. «На півдні я бачив лише лід»,— написав він у вахтовому журналі. Коли до Антарктиди залишилось всього-на-всього 120 кілометрів, Кук повернув назад.

Отож, хто перший побачив Антарктиду? Хто перший ступив на неї? Точної відповіді ніхто не знає і до сьогодні. Можливо, це були китолови або мисливці на тюленів, бо, повернувшись додому, Кук розповідав про величезну кількість тюленів, пінгвінів та китів, а це спонукало багатьох кинутися на полювання в цей регіон.

Кров на льоду

Кук «наткнувся на пристановище тварин, яке на той час було, мабуть, найбільшим, саме він перший повідомив світові про його існування», написав Елан Моргед у книжці «Фатальний удар» (англ.). Моргед говорить, що в результаті цього розпочався «голокост для тварин Антарктики». У книжці «Антарктида. Захопливі історії з материка вічної мерзлоти» говориться: «Наприкінці XVIII століття полювання на тюленів у Південній півкулі нічим не відрізнялося від золотої лихоманки. Через ненаситний попит китайців та європейців на шкіри було спустошено усі відомі [до того] місця поселення тюленів, і в результаті мисливці відчайдушно кинулись на пошуки нової землі з незайманими колоніями».

Коли мисливці на тюленів майже знищили тварин, які були джерелом їхньої наживи, китолови почали спустошувати море. «Ніхто ніколи не довідається, скільки китів і тюленів було знищено в Південному океані»,— пише Моргед. «Може, десять мільйонів, а може, п’ятдесят? Зрештою, чи це має значення? Знищення не припинялося, аж поки не було кого вбивати».

Сьогодні міжнародні закони захищають флору і фауну Антарктиди. На цьому материку немає хижаків, зате є вдосталь морської їжі, і тому влітку його береги стають притулком для різних тварин. Але в Антарктиді з’являються ознаки підступнішої небезпеки, яку не можуть подолати навіть міжнародні угоди.

[Рамка на сторінці 15]

ПРОТИЛЕЖНІ, ЯК ПОЛЮСИ

Хоча Північний та Південний полюси де в чому подібні, вони «протилежні, як полюси» не тільки місцерозташуванням. Розгляньмо чому.

Безпосередньо коло Північного полюса можна побачити лише кригу та океан, тимчасом як Південний полюс міститься біля центру п’ятого за величиною материка на Землі.

Увесь район Північного полюса оточений такими заселеними землями, як Америка, Азія та Європа. Антарктиду ж омивають безкраї, найбурхливіші води на планеті.

У північних полярних широтах живуть десятки тисяч сімей, також тут знайшли притулок тисячі рослин і тварин. Однак Антарктиду жодна людина не називає своїм домом. Тут прижилися лише такі форми життя, як нижчі водорості, бактерії, лишайники, два види квіткових рослин і декілька видів комах.

«Кажуть, що Антарктида — пульсуючий материк,— говориться в «Британській енциклопедії»,— оскільки її друга берегова лінія, яку утворює крига, щороку то йде в наступ, то відступає». Паковий лід виходить у море на відстань аж до 1600 кілометрів. Масштаби розширення і скорочення антарктичного пакового льоду в шість разів більші, ніж арктичного. Тому Антарктида більше впливає на клімат нашої планети, ніж Арктика.

Антарктида потрапила в біду

КОЛИ астронавти оглядають Землю з космосу,— говориться в книжці «Антарктида. Останній материк» (англ.),— їхню увагу одразу приковує льодовиковий панцир Антарктиди. Він «сяє, як великий білий ліхтар на краю світу», повідомили астронавти.

Антарктиду вкриває приблизно тридцять мільйонів кубічних кілометрів льоду; можна сказати, що цей материк — величезна фабрика виготовлення льоду. Сніг, що випадає, спресовується, утворюючи лід. Під дією сили тяжіння крига поступово зсовується до берега, а там сповзає в море, у результаті чого утворюються масивні шельфові льодовики. (Дивіться інформацію в рамці на сторінці 18).

Шельфові льодовики зменшуються

Протягом недавніх років через прискорене танення шельфові льодовики зменшилися за розміром, а деякі взагалі зникли. Згідно з одним повідомленням, 1995 року в районі шельфового льодовика Ларсена, довжина якого становить 1000 кілометрів, частина площею приблизно 1300 квадратних кілометрів розкололася і розпалася на тисячі айсбергів.

Поки що крига відступає тільки в районі Антарктичного півострова. За останні 50 років на цьому S-подібному півострові, який є продовженням Анд — гірського хребта Південної Америки, температура підвищилася на 2,5^o C. Внаслідок цього тепер з’явилася можливість плавати навколо острова Джеймса Росса, який колись був оточений кригою. Також з відступом льоду тут швидко почала поширюватись рослинність.

Оскільки значне танення відбувається тільки в районі Антарктичного півострова, деякі вчені сумніваються в тому, що це ознака глобального потепління. Однак результати норвезького дослідження показують, що арктичний лід також відступає. (Через те що Північний полюс не міститься на суші, переважна частина арктичного льоду — це замерзла морська вода). Згідно з дослідженням, усі ці зміни відповідають процесам, передбаченим для глобального потепління.

Але Антарктида не тільки реагує на зміни температури, вона виконує ще й інші функції. Кажуть, що це «основний прилад, котрий в значній мірі регулює клімат на нашій планеті». У такому разі, якщо тут і далі відбуватимуться зміни, в майбутньому вони можуть вплинути на погоду.

А тимчасом високо над Антарктидою в озоновому шарі атмосфери утворилась діра, удвічі більша від Європи. Озон — це видозміна кисню; він захищає Землю від небезпечного ультрафіолетового випромінювання, яке шкодить очам і спричиняє рак шкіри. Через підвищену радіацію на Антарктиді дослідники повинні оберігати шкіру від сонця, а для захисту очей носити окуляри, скельця яких мають спеціальне покриття, що відбиває світло. Лише час покаже, до якої міри ці зміни впливають на тварин, котрі періодично селяться в Антарктиді.

Ступайте обережно! Делікатний материк

Цими словами було б добре зустрічати відвідувачів Антарктиди. Хтось може запитати чому? Австралійський відділ у справах Антарктики відповідає, що для цього є декілька причин. По-перше, через тісні екологічні взаємозв’язки навколишнє середовище на цьому материку гостро реагує на будь-які втручання. По-друге, тут дуже повільно ростуть рослини, тому слід, залишений на місці, порослому мохом, видно навіть через десять років. На пошкоджені чи ослаблені рослини постійно дують сильні антарктичні вітри, які можуть знищити цілі фітоценози. По-третє, внаслідок надзвичайно низьких температур сміття і екскременти розкладаються тут десятки років. По-четверте, люди можуть ненавмисно занести мікроскопічні форми життя, чужорідні для цього ізольованого й тому дуже уразливого материка. Туристи і вчені найчастіше відвідують прибережні ділянки, найсприятливіші для життя тваринного і рослинного світу. Такі райони становлять лише 2 відсотки площі материка, тому незабаром Антарктида може бути переповнена людьми. У зв’язку з цим постає запитання: хто подбає про порядок на цьому величезному материку?

Хто править Антарктидою?

Хоча на володіння певними секторами Антарктиди претендує сім держав, сам материк унікальний тим, що він не має ні управителя, ні громадян. «Антарктида — єдиний материк на Землі, де управління ведеться лише за міжнародною угодою»,— повідомляє Австралійський відділ у справах Антарктики.

Договір про Антарктиду — угода, яку підписали уряди 12 держав,— набрав чинності 23 червня 1961 року. З того часу число держав-учасників зросло до 40. Мета договору — «в інтересах усього людства запевнити, щоб Антарктида завжди використовувалась виключно в мирних цілях і не ставала місцем міжнародних чвар чи предметом спорів».

У січні 1998 року в рамках Договору про Антарктиду ввійшов у силу Протокол стосовно захисту довкілля. Цей протокол щонайменше на 50 років забороняє в Антарктиді ведення будь-яких гірничих робіт і розробку надрових родовищ. Також у ньому вказано, що Антарктида і залежні від неї морські екосистеми — це «природний заповідник, який можна використовувати лише у мирних та наукових цілях». Військові дії, випробування зброї і захоронення ядерних відходів тут заборонені. На Антарктиді навіть не можна використовувати запряжних собак.

Укладення Договору про Антарктиду гучно вітали, його називали «безпрецедентним прикладом міжнародного співробітництва». Однак багато проблем і досі залишаються нерозв’язаними, у тому числі питання управління. Хто, наприклад, забезпечить виконання цього договору і як? А як держави-учасники угоди справляться зі швидким ростом туризму, що може завдати шкоди делікатному довкіллю Антарктиди? Протягом останніх років Антарктиду щороку відвідувало на кораблях понад 7000 туристів; до того ж сподіваються, що незабаром це число зросте вдвічі.

У майбутньому можуть виникнути інші проблеми. Приміром, як бути, коли вчені знайдуть цінні мінерали або родовища нафти? Чи договір відверне комерційну розробку родовищ і відверне забруднення, яке часто є наслідком таких розробок? Договори можуть змінюватися, і Договір про Антарктиду — не виняток. Наприклад, Стаття 12 у договорі передбачає, що він може «змінюватись чи виправлятись у будь-який час за одностайною згодою його учасників».

Звичайно, жоден договір не може захистити Антарктиду від усіх відходів, які є наслідком діяльності сучасного індустріалізованого світу. Як же було б шкода, коли б цей чудовий «білий ліхтар», що сяє на краю Землі, помутнів через згубний вплив людської жадоби та неуцтва! Завдати шкоди Антарктиді — це те саме, що поранити людство. Антарктида вчить нас принаймні одного уроку: подібно до людського організму, вся Земля — це взаємозв’язана система, яку досконало регулює Творець. Він робить це як для підтримки життя, так і для того, щоб приносити нам приємність.

[Рамка/Ілюстрація на сторінці 18]

ЩО ТАКЕ ШЕЛЬФОВИЙ ЛЬОДОВИК?

Углибині Антарктиди потоки льоду, який утворюється зі снігу, сповзають до берега. Зроблені нещодавно супутникові зображення показують, що деякі з них рухаються зі швидкістю приблизно кілометр за рік. Багато цих льодяних потоків зливаються, наче маленькі річки, у величезні ріки льоду. У морі ці крижані потоки утворюють шельфові льодовики. Найбільший з них — льодовик Росса (показано на ілюстрації). Цей льодовик, що має розміри Франції, «підживлює» принаймні сім льодових потоків або глетчерів; товщина його в деяких місцях сягає кілометраa.

За нормальних умов шельфові льодовики не зменшуються. У той час як глетчери «підживлюють» шельфовий льодовик кригою, його зовнішній край просувається далі в море, подібно як зубна паста виходить під тиском з тюбика. Ці велетенські брили врешті відриваються і стають айсбергами. Декотрі з них «дуже великі, іноді їхня площа становить 5000 квадратних миль [13 000 кв. км]», говорить «Уорлд бук енсайклопідія». Але в останні роки таке відривання прискорилося, і шельфові льодовики зменшилися, а деякі взагалі зникли. Незважаючи на це, рівень води в океані не піднявся. Чому? Тому що шельфові льодовики перебувають на плаву, і Світовий океан вже включає в собі об’єм витисненої ними води. Але якби розтопився лід, що вкриває Антарктиду, то можна сказати, що тоді вода з резервуара місткістю тридцять мільйонів кубічних кілометрів вилилася б в океан! Рівень Світового океану піднявся б аж на 65 метрів!

[Примітка]

[Ілюстрація]

Масивні брили криги відколюються від шельфового льодовика Росса. Льодовик здіймається в цьому місці на 60 метрів над рівнем моря.

[Відомості про джерело]

Tui De Roy

[Ілюстрація на сторінці 20]

Маля тюленя Уедделла.

[Відомості про джерело]

Фотографія: Commander John Bortniak, NOAA Corps