Раніше в країні панувала расова дискримінація. Політика апартеїду викликала міжнародний осуд. Декілька років тому було ліквідовано систему апартеїду і встановлено демократичний уряд. Таку зміну схвально сприйняли по цілому світі.

Тепер представники всіх рас можуть вільно відвідувати будь-яке громадське місце, як-от кінотеатр чи ресторан. Вони можуть жити там, де захочуть, звичайно, якщо це їм по кишені.

Однак коли початкова хвиля емоцій спала, постали нагальні питання. До якої міри новий уряд боротиметься з несправедливістю режиму апартеїду? Скільки часу це займе?

[Рамка на сторінках 68, 69]

Що таке апартеїд?

Слово «апартеїд» буквально означає «відокремленість». Уперше його вжила Національна партія під час політичних виборів у 1948 році. Ця партія перемогла на виборах того року. Обов’язкове відокремлення різних расових груп у ПАР стало державною політикою, яку схвалювала Голландська реформатська церква. Така політика уряду, викликана наміром довести вищість білої раси, призвела до появи законів, які регулювали основні сфери життя. Йшлося про місця проживання і праці, про освіту, громадські установи і політику взагалі.

До головних расових груп належали: білошкіре населення, банту (чорношкірі африканці), кольорове населення (змішана раса) та азіати (індійці). Поборники апартеїду постановили, що різним расовим групам слід перебувати у визначених територіях, названих їхньою батьківщиною. Там вони могли жити, зберігаючи свою культуру і звичаї. У теорії все здавалося гарним, на практиці ж усе було зовсім інакше. Чорношкірих людей залякували зброєю, сльозоточивим газом і розлюченими псами. Тож багато з них були змушені залишити свої помешкання і, взявши з собою лише найнеобхідніше, переселитися в інші райони країни. Більшість громадських установ, як-от банки і пошти, мали окремі відділення для білошкірих і для решти населення. У ресторани та кінотеатри могли приходити лише білі.

Білошкіре населення і далі використовувало чорношкірих людей як дешеву робочу силу в місцях праці і в домашньому господарстві. Це спричиняло поділ у сім’ях. Наприклад, чорношкірим чоловікам дозволялось їздити в місто, щоб працювати в шахтах або на фабриках і заводах. Темношкірих робітників поселяли в чоловічих гуртожитках, а їхні дружини були змушені залишатися на «батьківщині». Це руйнувало сім’ї і сприяло повсюдній неморальності. Чорношкірі, котрі працювали в домах білошкірих, зазвичай мешкали в будинках господарів. Їхні ж сім’ї не могли жити у передмістях, де жили білі. Тож батьки довгий час не бачили своїх сімей. Темношкірі мусили постійно носити з собою посвідчення особи.

Політика апартеїду згубно впливала на багато сфер життя — освіту, шлюб, роботу і приватну власність. Свідків Єгови знали як людей, що живуть в єдності, незважаючи на належність до тієї чи іншої раси. А втім, вони слухалися закону держави доти, доки цей закон не перешкоджав їм віддано служити Богу (Рим. 13:1, 2). Вони використовували кожну нагоду, щоб спілкуватися з одновірцями всіх рас.

Починаючи з середини 1970-х років, уряд провів ряд реформ, які послабили расову дискримінацію. 2 лютого 1990 року тодішній президент Ф. В. Клерк оголосив, що вжито заходів для усунення апартеїду. Наприклад, було надано офіційне визнання політичним організаціям чорношкірих і звільнено з в’язниці Нельсона Манделу. Офіційно режиму апартеїду прийшов кінець у 1994 році, коли шляхом демократичних виборів до складу уряду ввійшли здебільшого чорношкірі.