Невіруючі в християнському зборі

11, 12. (а) Які інші зміни відбулись, коли ефіопець охрестився? (б) Як це погоджувалось з пос. до Филип’ян 2:12, 13?

¹¹ Ісус сказав Своїм послідовникам «Тож ідіть, і робіть учнів з людей всіх народів, хрестячи їх у Ім’я Отця, і Сина, і святого духа, навчаючи їх додержувати всього того, що Я наказав вам» (Матвія 28:19, 20, НС). Той новонавернений ефіопець уже знав про Єгову й святого духа. Тому то, коли Пилип допоміг йому зрозуміти й прийняти Ісуса як Месіанського Сина Божого, то він уже був кваліфікований охреститись. Таким чином він стане схваленим членом слуг Єгови, послідовників Христа. Звичайно, він буде відповідальний перед Богом, і мусить «додержуватись усього наказаного» для християн. Але, разом з відповідальністю, перед ним відкрилась чудесна можливість: спасіння!

¹² Пізніше, Павло написав, що всі християни мусять «зо страхом і тремтінням виконувати своє спасіння». Однак, можливо виконати спасіння, тому що «це Бог, заради Своєї доброї волі [ев·до·кі΄ас], діє у вас для того, щоб ви проявляли волю й діяли» (Филип’ян 2:12, 13, НС).

13. Як християни поводилися б з тими, які не охрещувались так скоро як ефіопський вельможа?

¹³ Не всі маючі контакт з правдивими християнами були такі охочі або кваліфіковані так скоро хреститись, як той ефіопець. Декотрі, не бувши євреями або наверненими до єврейської віри, не знали Єгови й Його способів; також вони не провадили свого життя за Його нормою моралі. Як же з ними поводились? Християни мали наслідувати приклад Ісуса. Ісус не заохочував людей грішити, а також не пробачав за добровільний гріх (Івана 5:14). Однак, Він терпеливо ставився до грішників, які приближувались до Нього і бажали погодити своє життя з Божими вимогами (Луки 15:1-7).

14, 15. Крім помазаних християн, які інші люди приходили на зібрання в Коринті, і як вони різнились духовним прогресом?

¹⁴ З того, що Павло сказав про зібрання в коринтянському зборі стає ясно, що християни терпимо поводилися з особами, які тільки навчались про Бога. Обговорюючи чудесні дари духа, доказ на те, що Бог благословив Християнство, Павло згадує «віруючих» і «невіруючих» (1 Коринтян 14:22). «Віруючі» це ті, що прийняли Христа й охрестились (Дії 8:13; 16:31-34). «Багато з коринтян, почувши, увірували й охристились» (Дії 18:8).

¹⁵ Так як читаємо в 1 Коринтян 14:24 (Переклад Хоменка), «невіруючі чи неосвічені» люди приходили на зібрання в Коринті й коринтяни щиро приймали їхc. Правдоподібно, вони різнились прогресом студіювання і застосування Божого Слова. Декотрі мабуть ще грішили. Інші можливо мали міру віри, трохи змінили спосіб їхнього життя, і, ще навіть перед хрещенням, розказували людям, те що вже навчились.

16. Як такі особи користали з того що приходили на зібрання разом з християнами?

¹⁶ Звичайно, жодні з тих неохрещених не були «в Господі» (1 Коринтян 7:39). Якщо в їхньому житті були серйозні моральні й духовні вади, то зрозуміло таким треба більше часу, щоб пристосуватись до Божих норм. Тимчасом, доти поки вони навмисно не руйнували віру й чистість збору, то могли приходити на зібрання. Те що вони бачать і чують на зібраннях може «докоряти їх» тоді як «таємниці їхнього серця стають явними» (1 Коринтян 14:23-25, НС; 2 Коринтян 6:14, Переклад Хоменка).

Залишаючись схвалені Богом на спасіння

17. Як Луки 2:14 сповнилось у першому столітті?

¹⁷ Через публічне проповідування охрещеними християнами в першому столітті, тисячі людей чули добру новину. Вони повірили почутому, покаялись за колишні гріхи, охрестились, і «устами визнавали на спасіння» (Римлян 10:10-15, Переклад Хоменка; Дії 2:41-44; 5:14; Колосян 1:23). Не було сумніву, що охрещені особи в той час були схвалені Єговою, тому що Він помазав їх Своїм святим духом, і прийняв за Своїх духовних синів. Апостол Павло написав: «[Бог] призначивши наперед, щоб нас усиновити для Себе Ісусом Христом, за вподобанням [ев·до·кі΄ан] волі Своєї» (Ефесян 1:5). Таким чином, у тому столітті сповнилось те, що передсказали ангели в час Ісусового народження, тобто: «Мир між людьми доброї волі [або, людьми, яких Бог схвалює]» (Луки 2:14, НС).

Що значили Його слова?

4. (а) Що значить грецьке слово на «схвалений» в Божій декларації? (б) Чому це слово в такому значенні спеціально цікавить нас?

⁴ Божі слова в Євангеліях «Я схвалив [Ісуса]» походять з грецького дієслова ев·до·кі΄йо (Матвія 3:17, НС; Марка 1:11; Луки 3:22). Те слово значить «бути дуже задоволеним, вважати сприятливим, дуже любити», а іменник того слова значить «добра воля, задоволення, ласка, побажання, бажання». Ев·до·кі΄йо не обмежується тільки до божественного схвалення. Наприклад, християни в Македонії «визнали за добре» подавати іншим деяку грошову допомогу (Римлян 10:1; 15:26; 2 Коринтян 5:8; 1 Солунян 2:8; 3:1). Однак, Ісуса схвалив Бог, а не людина. Цей вислів стосується Ісуса тільки після Його хрещення (Матвія 17:5; 2 Петра 1:17). Цікаво, в Луки 2:52 вживається інакше слово — ха·ріс, коли говорить про неохрещеного юнака, Ісуса, Який одержував «благодать» у Бога й людей.

5. (а) Як стає ясно, що недосконалі люди можуть бути схвалені Богом? (б) Хто це «люди доброї волі»?

⁵ Чи недосконалі люди, такі як ми, можуть здобути Божого схвалення? На щастя, можуть. Коли Ісус народився на землі, то ангели оголосили: «Слава Богу на висоті, на землі мир між людьми доброї волі [ев·до·кі΄ас]» (Луки 2:14, НС). Буквальною грецькою мовою, ангели співали про майбутнє благословення «людей доброї думки», або «людей, яких Бог схвалює»a. Професор Ганс Бітенгард пише про слова ен антро΄поїс ев·до·кі΄ас: «Цей вислів стосується людей, яких Бог любить... Тут не говорить про добру волю людства... Тут маємо справу з Божим суверенітетом і Його люб’язною волею, яка вибирає для себе людей на спасіння». Так як Свідки Єгови вже давно пояснюють, Луки 2:14 показує, що присвячені й охрещені, недосконалі люди можуть стати людьми доброї волі, людьми яких Бог схвалюєb!