Головними богинями, про яких згадується в текстах із Рам-Шамри, є Анат, Ашера й Астарта. Але, схоже, ролі цих богинь багато в чому збігалися. В Сирії, де були знайдені ці тексти, Анат, можливо, вважалася дружиною Ваала, оскільки (хоча її часто названо незайманою дівчиною) вона мала статеві стосунки з Ваалом.

Опис Анат у текстах із Рас-Шамри показує, наскільки зіпсутими були боги сирійців, яким поклонялися також ханаанці. Анат вважалася найкрасивішою сестрою Ваала, але вона мала неймовірно жорстоку вдачу. Вона погрожувала розтрощити голову своєму батькові Елу і залити кров’ю його сиве волосся й бороду, якщо він не виконає її бажань. Одного разу Анат заради розваги вчинила криваву різанину. Вона повісила відрубані голови собі за спину, відрубані руки прив’язала до пояса і йшла спочатку по коліна, а потім по пояс у крові вбитих. Її насолода від цього кровопролиття відображена у таких словах: «Анат... бродила в морі крові, заливаючись радісним сміхом» (Религии мира. 1994. С. 66).

Однак найвідомішим ханаанським богом був Ваал, бог родючості, неба, дощу і бурі (Сд 2:12, 13). У текстах із Рас-Шамри Ваал часто називається сином Дагона, хоча його батьком також названо Ела. Анат, сестра Ваала, зверталася до Ела як до свого батька, а він у свою чергу називав її своєю дочкою. Тому Ваала, ймовірно, вважали сином Ела або його внуком. Згідно з міфами, Ваал напав на Ямму, бога вод, який, очевидно, був улюбленим сином Ела, і переміг його. Однак Ваала вбив Муту, бог смерті й посухи, який теж був сином Ела. Отже, в Ханаані, як і у Вавилоні, був свій бог, який вмирав насильницькою смертю, а потім повертався до життя. (Див. ВААЛ № 4.)