Флюгер і помаранчевий сад

Проте золота доба Севільї розпочалась ще задовго до початку колонізації Америки, і деякі чудові споруди тої епохи стоять і понині. Річ у тім, що величезна частина Іспанії впродовж декількох віків перебувала під владою маврів, які здебільшого були вихідцями з Марокко. У XII сторіччі династія Альмохадів зробила Севілью своєю столицею, і саме в той час була побудована мечеть, мінарет якої ще й досі височить над містом.

Коли маврів із Севільї вигнали, мешканці розібрати мечеть і на її місці звели третій за величиною собор у Європі — Севільський кафедральний собор (фото 1). Проте елегантний мінарет пошкодували і перетворили його на дзвіницю для збудованого поряд собору. Вежа з її гармонійними пропорціями, вигадливою цегляною кладкою і чудернацької форми вікнами чудово контрастує з масивним собором.

Приблизно п’ять сотень років тому внаслідок землетрусу було пошкоджено верхню частину вежі. Тож її відремонтували, але замість бані встановили бронзовий флюгер, який і дав мінарету його іспанську назву Хіральда (фото 2). З тих часів вежа стала найвідомішою пам’яткою архітектури у Севільї. А той, хто не полінується вийти на вершечок Хіральди, зможе милуватись чудовим видом на місто. При вежі розкинувся мавританський дворик, Патіо-де-лос-Наранхос, який колись був частиною мечеті. Цей дворик, окрасою якого є ряди помаранчевих дерев, став зразком для багатьох подібних андалузьких двориківb.

Апельсинами обсаджено теж чимало вулиць і майданів Севільї, тому весною, коли дерева квітнуть, місто наповнюється їхнім ніжним ароматом. До Іспанії апельсини потрапили завдяки маврам. Отож зрозуміло, чому на околицях Севільї росте багацько помаранчевих гаїв і чому андалузці так полюбляють апельсинове повидло.

Річка Гвадалквівір, яка протікає через Севілью, завжди була найважливішим торговим шляхом для тутешніх купців. Завдяки річці місто стало головним іспанським портом, що зв’язував Старий Світ з Америкою. До Севільської гавані ще й досі запливають різні кораблі. Ближче до центру міста на березі річки, яка тут аж потопає у зелені садів, споїть інше нагадування про часи маврів — Ля-Торре-дель-Оро, тобто «Золота башта» (фото 3).

Ця назва — всього лиш відгомін минулої слави башти, бо колись її мури були прикрашені помальованими золотом кахлями. Але башту побудували не просто для краси: вона була частиною міських оборонних споруд. У давнину між «Золотою баштою» і подібною баштою на другому боці річки натягували важезний ланцюг. Це дозволяло захисникам міста тримати під контролем рух по річці. Тож саме в цьому місці розвантажували кораблі, котрі привозили з Америки дорогоцінний товар — золото й срібло. Нині при «Золотій башті» вже не галіони, а туристичні човни розвантажують свій «товар» — гомінливі юрби туристів.

Сади, дворики і кахлі

Маври були чудовими зодчими. Вони зводили величні мечеті та палаци, навколо яких садили розкішні сади. Тому Севілья пишається одним з найкрасивіших в Іспанії палаців — Реалес Алькасар, або Королівський палац (фото 4). Алькасар побудовано ще в XII сторіччі. Хоча через дві сотні років він зазнав доволі великої перебудови, його мавританський стиль зберігся до наших часів. Відвідувачі не перестають захоплюватись витонченим оздобленням кімнат і двориків палацу, його ажурними арками, барвистими кахлями й вигадливою ліпною штукатуркою.

Довкола палацу розкинувся пречудовий парк з численними фонтанами й пальмами. Щоб парк мав достатньо води, мавританські правителі навіть побудували 16-кілометровий акведук. Палац із прилеглими садами — це настільки чарівне місце, що іспанські монархи впродовж 700 років використовували його як одну зі своїх офіційних резиденцій.

Так само, як помаранчеві дерева дарують Севільї свою тінь і аромат, так і кольорові кахлі дарують її домам неповторну красу. І тут знову належить згадати маврів, бо саме вони завезли до Іспанії цей стиль декорування будинків. У маврів побутував звичай прикрашати свої помешкання кахлями з геометричними візерунками. Сьогодні безліч декоративних кахель оздоблює фасади кам’яниць, крамничок і навіть імпозантних споруд.