Почуваюсь, як Єзекіїль

Я раділа приїзду братів і сестер, але стикнулася з трудністю: окрім мене, в Дербі не було більше Свідків. До найближчого збору в Брумі треба було добиратися 220 кілометрів. Тож я постановила робити все можливе, щоб ділитися з іншими доброю новиною. З допомогою Єгови я почала свідчити від дому до дому. Ця праця давалася мені нелегко, але я постійно нагадувала собі слова апостола Павла: «Все мені під силу завдяки тому, хто мене зміцнює» (Филип’ян 4:13).

Моє служіння, а особливо свідчення корінним мешканцям, дратувало місцевих священиків. Вони намагалися залякати мене і перешкодити мені проповідувати. Але їхня протидія лише додавала мені рішучості продовжувати працю, і я постійно молилася до Єгови про допомогу. Я часто пригадувала, як Бог підбадьорив Єзекіїля: «Ось Я зробив твоє обличчя твердим проти їхнього обличчя, і чоло твоє твердим проти лоба їхнього. Як той діямант, твердішим від скелі, зробив Я чоло твоє,— не бійся їх, і не лякайся перед ними» (Єзекіїля 3:8, 9).

Декілька разів, коли я робила покупки, до мене підходили двоє чоловіків, які відвідували місцеву церкву. Вони голосно насміхалися з мене, бо так хотіли привернути увагу інших покупців. Я ж не зважала на їхні насмішки. Якось, коли я відвідувала зацікавлену особу, прийшов служитель місцевої церкви і звинуватив мене в тому, що я не вірю в Ісуса. Цей чоловік вихопив у мене з руки Біблію, потряс нею перед моїм обличчям і потім всунув її назад у мою руку. Я подивилася прямо йому у вічі й лагідно, але рішуче процитувала вірш з Івана 3:16 і запевнила його, що вірю в Ісуса. Він був приголомшений моєю твердою відповіддю і пішов геть, не промовивши більше ні слова.

Мені подобалося проповідувати корінним жителям у районі Дербі. Один місцевий священик намагався створити мені перепони, щоб я не свідчила людям з певної громади. Але цього священика перевели до іншого місця. Тож я змогла ділитися з тими людьми біблійною звісткою. Мені завжди хотілося бути місіонеркою, подібно до моєї тітки. І ось моє бажання сповнилось — я виконувала місіонерську працю, допомагаючи людям отримувати знання з Божого Слова. Багато корінних мешканців відгукнулося на звістку, і я розпочала кілька вивчень Біблії.

Усвідомлюю свою потребу в духовному

Упродовж п’яти років я була єдиним Свідком Єгови в Дербі. Мені давалося нелегко залишатись духовно міцною, оскільки я не мала можливості підбадьорюватися спілкуванням зі співвіруючими, регулярно зустрічаючись з ними на зібраннях. Одного разу я почувалась особливо пригніченою і, сівши за кермо, поїхала з дому. Коли ж під вечір повернулася, то вдома мене чекала одна сестра зі своїми сімома дітьми. Вони привезли з собою чимало літератури для мене зі збору в Брумі, подолавши багатокілометрову відстань. Відтоді ця сестра, Бетті Баттерфілд, приїздила в Дербі раз на місяць і проводила разом зі мною вихідні. Ми ходили проповідувати, а потім вивчали у мене вдома «Вартову башту». Я у свою чергу раз на місяць приїздила до Брума.

Брати в Брумі дуже допомагали мені і час від часу вирушали в довгу подорож до Дербі, щоб там піти зі мною в проповідницьке служіння. Вони заохочували братів і сестер з інших містечок, щоб ті, проїжджаючи через Дербі, заходили до мене і разом зі мною брали участь у служінні. Ці брати і сестри привозили з собою аудіозаписи публічних промов. Дехто з них приєднувався до мене у вивченні «Вартової башти». Їхні короткі візити сильно підбадьорювали мене.

Своєчасна підтримка

Протягом років я також мала підтримку, коли приїздили Артур і Мері Вілліс — пара пенсійного віку з південної частини Західної Австралії. Вони допомагали мені в служінні упродовж трьох місяців прохолодної пори року. Брат Вілліс проводив більшість зібрань і брав провід у проповідуванні. Разом з цим подружжям я їздила у віддалені куточки плато Кімберлі; там ми заходили на ранчо. Коли брат і сестра Вілліс від’їжджали додому, мені їх страшенно не вистачало.

Урешті-решт наприкінці 1983 року я отримала радісну звістку, що в Дербі перебираються жити Денні та Деніз Стерджен з чотирма своїми синами. Після того як вони приїхали, ми могли кожного тижня проводити всі зібрання і разом ходити в проповідницьке служіння. У 2001 році в Дербі утворився збір. Сьогодні в містечку діє міцний збір, в якому налічується 24 вісники Царства. Про нас духовно піклуються двоє старійшин і один служитель збору. Часом на зібрання приходить майже 30 осіб.

[Ілюстрація на сторінці 15]

Збір у Дербі, 2005 рік.