Приблизно через рік, коли мені було 17, мене призначили служити спеціальним піонеромa у малонаселений регіон Австралії. Моїм напарником став помазаний брат на ім’я Беннетт (Бен) Брікелл, який був більш ніж на 30 років старший за менеb. Було дуже приємно служити пліч-о-пліч з цим досвідченим ревним братом.

Ми проповідували в прибережних районах затоки Карпентарія, на північному заході Квінсленда. Тоді в цій малонаселеній місцевості ми з Беном були єдиними Свідками Єгови. Іноді від одної ферми до іншої ми їхали багато годин. Під час тих довгих подорожей по запилених дорогах Бен часто розповідав випадки зі свого служіння. Від нього я довідався, як брати і сестри проповідували за допомогою машин з гучномовцямиc під час Другої світової війни, коли наша діяльність в Австралії була заборонена.

Після цілого дня, проведеного в служінні, ми зупинялись десь недалеко від дороги, щоб переночуватиd. Ми збирали дрова і розкладали вогнище, на якому готували вечерю. Моє ліжко складалося з водонепроникного простирадла, ковдри і подушки. Досі пам’ятаю, як я захоплювався нашим Творцем, коли бачив нічне небо, всіяне безліччю зірок, бо поблизу не було штучного освітлення.

Коли на такому безлюдді ламалася машина, це могло закінчитись плачевно. Пригадую, як одного разу в нас зламався ведучий міст. Був дуже спекотний день, і в нас залишилось мало води. Бен вирішив попутками добратися до міста Клонкаррі, щоб придбати запчастину. А я залишився з машиною і чекав три дні. Щодня біля мене зупинялося кілька машин, і водії люб’язно ділилися водою. Один чоловік дав мені потріпану книжку. Він сказав: «Прочитай, друже. Тобі буде цікаво». На моє здивування, це була книжка про Свідків Єгови в нацистських концтаборах, хоча вона не була видана нашим товариством.

Ми з Беном прослужили разом майже рік. Коли ми востаннє бачились, він сказав мені: «Борись, брате, і не здавайся». Приклад Бена, його ревність і відданість зміцнили моє бажання ніколи не припиняти повночасного служіння.