Ісус став Месією, коли прийшов до Івана охреститися і був помазаний Божим святим духом (Мт 3:13—17). Саме тоді він був призначений майбутнім Царем, за яким небесний Суд Єгови визнав законне право на трон Давида; це право нікому не належало впродовж шести останніх століть. (Див. ІСУС ХРИСТОС, Хрещення.)

В якому розумінні Боже Царство було «серед» тих, кому проповідував Ісус?

Цілковито покладаючись на силу і захист Єгови, Ісус розпочав своє служіння і став проголошувати народу, з яким Єгова уклав угоду, що «визначений час прийшов», а отже наблизилося Боже Царство (Мр 1:14, 15). Зрозуміти, в якому значенні Царство «наблизилося», допомагають слова, які Ісус сказав фарисеям: «Боже Царство є серед вас» (Лк 17:21). В одному біблійному словнику про цей вірш говориться: «Хоча ці слова часто наводяться як приклад “містицизму” Ісуса і його “заглиблення в духовне”, таке тлумачення ґрунтується головним чином на старому перекладі — “всередині вас” [KJ, Dy], в якому “вас” [англомовні читачі], на жаль, трактують в сучасному значенні як “тебе”, в однині; [проте в оригіналі] цей займенник вжито у множині (гімо́н) (Ісус звертається до фарисеїв, вірш 20)... Теорія, згідно з якою царство Бога — це внутрішній, розумовий стан людини або її спасенний стан, не узгоджується ні з контекстом цього вірша, ні з цілим Н[овим] З[авітом]» (The Interpreter’s Dictionary of the Bible / edited by G. A. Buttrick. 1962. Vol. 2. P. 883). Якщо взяти до уваги те, що слово басіле́йа, яке перекладається як «царство», також означає «царська велич», то можна краще зрозуміти сказане Ісусом: він був серед них як Божий представник і помазаний Богом цар. Більше того, він мав владу здійснювати чуда, які були виявом царської влади Бога, а також підготовляти тих, хто в майбутньому мав правити з ним у Царстві. Ось чому можна сказати, що Царство «наблизилося». Перед людьми, які жили в той час, відкривались унікальні можливості.

Уряд, що має силу і владу. Ісусові учні розуміли, що Царство — це реальний уряд Бога, хоча й не уявляли масштабів його правління. Натанаїл сказав Ісусу: «Учителю, ти Син Божий, Цар Ізраїля» (Ів 1:49). Учні знали, що́ було передречено про «святих» у пророцтві Даниїла (Дн 7:18, 27). Крім того, Ісус пообіцяв апостолам, що вони сядуть на «престолах» (Мт 19:28). Коли Яків та Іван просили для себе особливі місця в Месіанському уряді, Ісус визнав, що такі місця будуть, але давати їх має право тільки його Батько, Всевладний Правитель (Мт 20:20—23; Мр 10:35—40). Тож, хоча учні помилково вважали, що Месія правитиме на землі, зокрема над буквальним Ізраїлем (таке уявлення вони мали навіть в день вознесіння Ісуса на небо, Дії 1:6), вони правильно розуміли, що Царство — це орган управління. (Пор. Мт 21:5; Мр 11:7—10.)

Єгова неодноразово виявляв свою царську владу над земними створіннями через призначеного ним Царя. Завдяки Божому духу, або діючій силі, Ісус вгамовував вітер і море, мав владу над рослинами, рибами і навіть органічною матерією (з кількох риб і хлібів зробив достатньо їжі для тисяч людей). Ці могутні діла викликали в учнів глибоку повагу до його влади (Мт 14:23—33; Мр 4:36—41; 11:12—14, 20—23; Лк 5:4—11; Ів 6:5—15). Ще дивовижнішим було те, яку владу Бог дав Ісусу над людським тілом: він зціляв людей з різноманітними недугами — від сліпоти до прокази — і навіть воскрешав померлих (Мт 9:35; 20:30—34; Лк 5:12, 13; 7:11—17; Ів 11:39—47). Зцілених від прокази чоловіків він посилав до священиків «їм на свідчення» (слід зазначити, що, хоча священики отримали свої повноваження від Бога, більшість з них не вірили в Христа) (Лк 5:14; 17:14). Також Ісус показав, що отримав від Бога владу над могутніми духовними створіннями. Демони визнавали владу Ісуса і, не наважуючись протистояти тому, кого підтримував сам Бог, підкорялися його наказам й виходили з опанованих ними людей (Мт 8:28—32; 9:32, 33; пор. Як 2:19). Те, що Ісус виганяв демонів за допомогою Божого духу, свідчило, що Боже Царство справді «прийшло» для його слухачів (Мт 12:25—29; пор. Лк 9:42, 43).

Все це було переконливим доказом того, що Ісус мав царську владу і що вона походила не з земного джерела, не від людей, не від політичних сил. (Пор. Ів 18:36; Іс 9:6, 7.) Коли ув’язнений Іван Хреститель вислав своїх учнів до Ісуса, вони стали свідками його могутніх діл і отримали від нього наказ розповісти Івану про побачене і почуте як підтвердження, що Ісус — це «той, хто має прийти» (Мт 11:2—6; Лк 7:18—23; пор. Ів 5:36). Учні Ісуса бачили і чули те, що було доказом його царської влади, те, що хотіли побачити і почути пророки давнини (Мт 13:16, 17). Більше того, Ісус міг наділяти своїх учнів владою; завдяки цьому вони, як його представники, теж здійснювали могутні діла, що додавало ваги їхній звістці: «Наблизилося Царство небесне» (Мт 10:1, 7, 8; Лк 4:36; 10:8—12, 17).