Християнський погляд на владу

«Немає влади, як не від Бога» (РИМЛЯН 13:1).

1. Чому можна сказати, що Єгова є Всевишнім Володарем?

ВЛАДА є рисою Творця. Сувереном усього, Тим, хто спричиняє існування усякого створіння — живого і неживого, є Бог Єгова. Він, безумовно, є Всевишнім Володарем. Правдиві християни поділяють почуття небесних створінь, які проголошують: «Достойний Ти, Господи й Боже наш, прийняти славу, і честь, і силу, бо все Ти створив, із волі Твоєї існує та створене все!» (Об’явлення 4:11).

2. Як людські правителі ранніх часів у певному розумінні визнали, що вони не володіють природним правом мати владу над іншими людьми, і що сказав Понтієві Пилату Ісус?

² Сам факт, що багато людських правителів у ранні часи історії намагалися узаконити свою владу, претендуючи на те, що вони боги або божі представники, говорить про їхнє мимовільне визнання, що ніхто з людей не успадковує права мати владу над іншими людьмиa (Єремії 10:23). Єдиним законним джерелом влади є Бог Єгова. Христос сказав Понтієві Пилату, римському наміснику Юдеї: «Надо Мною ти жодної влади не мав би, коли б тобі зверху не дано було» (Івана 19:11).

«Немає влади, як не від Бога»

3. Що сказав апостол Павло стосовно «вищої влади» і які питання викликають слова Ісуса та Павла?

³ Апостол Павло писав до християн, що жили під пануванням Римської імперії: «Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога [«поставлені на своїх відносних становищах Богом», НС]» (Римлян 13:1). Що мав на увазі Ісус, коли говорив, що Пилатова влада дана йому «зверху»? І що розумів Павло під тим, що політичні влади його часу поставлені на своїх відносних становищах Богом? Чи вони мали на увазі, що Єгова особисто відповідальний за призначення кожного окремого політичного правителя цього світу?

4. Як Ісус та Павло назвали Сатану і яку заяву Сатани Ісус не заперечував?

⁴ Як же це можливо, якщо Ісус назвав Сатану «князем цього світу», а апостол Павло — «богом цього віку»? (Івана 12:31; 16:11; 2 Коринтян 4:4). Крім цього, спокушаючи Ісуса, Сатана запропонував йому «владу» над «всіма царствами на світі», заявляючи, що вся ця влада була передана йому. Ісус відкинув його пропозицію, але він не заперечував, що ця влада належала Сатані (Луки 4:5—8).

5. а) Як нам розуміти слова Ісуса і Павла про людську владу? б) В якому розумінні вища влада «поставлена на своїх відносних становищах Богом»?

⁵ Єгова передав правління над цим світом Сатані тим, що дозволив йому жити після бунту, коли той спокусив Адама та Єву і спонукав їх збунтуватися проти Божого суверенітету. (Буття 3:1—6; порівняйте Вихід 9:15, 16). Отже слова Ісуса та Павла мусять означати, що після того як перша людська пара в Едемі відкинула теократію, тобто правління Бога, Єгова дозволив відчуженим від нього людям створити такі структури влади, які дали б їм можливість жити у впорядкованому суспільстві. Часом, щоб сповнити свій намір, Єгова спричиняв падіння деяких правителів чи урядів (Даниїла 2:19—21). Іншим він дозволив залишатися при владі. Про правителів, існування яких Єгова терпить, можна сказати, що вони «поставлені на своїх відносних становищах Богом».

Ранні християни і римська влада

6. Як ранні християни дивилися на римську владу і чому?

⁶ Ранні християни не приєднувалися до єврейських сект, котрі вчиняли змови проти римської влади і воювали з римлянами, які окупували Ізраїль. Наскільки римська влада зі своєю правовою системою підтримувала порядок на землі і на морі, будувала багато водопроводів, доріг та мостів і в загальному сприяла благополуччю усіх, настільки християни вважали її ‘Божим слугою, їм на добро’ (Римлян 13:3, 4). Закон і порядок створювали середовище, в якому християни могли проповідувати добру новину скрізь, як і наказував Ісус (Матвія 28:19, 20). Вони могли з чистим сумлінням сплачувати податки, встановлені римлянами, навіть якщо частина грошей використовувалася на справи, яких Бог не схвалює (Римлян 13:5—7).

7, 8. а) Що стає зрозуміло при уважному читанні Римлян 13:1—7 і що показує контекст? б) За яких обставин римська влада не виступала в ролі «Божого слуги» і якої позиції ранні християни дотримувалися у таких випадках?

⁷ Якщо уважно прочитати перші сім віршів 13-го розділу Римлян, то стає зрозуміло, що політична «вища влада» була «Божим слугою», призначеним хвалити тих, які чинять добро, і карати тих, які чинять зло. Контекст показує, що Бог, а не вища влада визначає, що є добре, а що зле. Однак якщо римський імператор чи будь-який інший представник політичної влади вимагав чогось забороненого Богом або, навпаки, забороняв щось, чого Бог вимагає, він вже не виступав у ролі Божого слуги. Ісус говорив так: «Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Матвія 22:21). Якщо римська держава вимагала чогось, що належало Богові, як, наприклад, поклоніння або життя, правдиві християни дотримувалися апостольської поради: «Бога повинно слухатися більш, як людей» (Дії 5:29).

⁸ Відмова ранніх християн брати участь у поклонінні імператорові та в ідолопоклонстві, залишити свої християнські зібрання та припинити проповідування доброї новини виклика́ла переслідування. Вважається, що апостол Павло був страчений за наказом імператора Нерона. Інші імператори, особливо Доміціан, Марк Аврелій, Септімій Север, Дацій та Діоклетіан, також переслідували ранніх християн. Коли ці імператори і підлеглі їм представники влади переслідували християн, вони, безумовно, не діяли як «Божі слуги».

9. а) Що можна сказати про політичну вищу владу і від кого політична звірина отримує силу і владу? б) Який логічний висновок можна зробити стосовно християнського підкорення вищій владі?

⁹ Все це показує, що, хоча політична вища влада служить у деяких відношеннях у ролі «Божої постанови», щоб підтримувати порядок у людському суспільстві, вона залишається частиною світової системи речей, у якій богом є Сатана (1 Івана 5:19). Вона належить до світової політичної організації, символізованої в Об’явлення 13:1, 2 «звіриною». Ця звірина отримує силу і владу від «змія великого» — Сатани Диявола (Об’явлення 12:9). Тому логічно, що християнське підкорення такій владі є відносним, а не абсолютним. (Порівняйте Даниїла 3:16—18).

Належна повага до влади

10, 11. а) Як Павло показав, що нам слід поважати людей при владі, заслуговують вони цього чи ні? б) Як і чому можна молитися «за царів та за всіх, хто при владі»?

¹⁰ Проте це не значить, що християнам слід мати зухвалий, визивний погляд на політичну вищу владу. Правда, багато представників влади не заслуговують особливої поваги своїм особистим, а навіть громадським життям. Однак своїм прикладом і порадою апостоли показали, що до представників влади слід ставитися з повагою. Коли Павло став перед винним у кровозмішанні царем Іродом Агріппою II, то говорив з ним, виявляючи належну пошану (Дії 26:2, 3, 25).

¹¹ Павло навіть сказав, що світських правителів добре згадувати у своїх молитвах, особливо коли вони повинні прийняти рішення, які вплинуть на наше життя та християнську діяльність. Він писав: «Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості. Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі [«усякі», НС] люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тимофія 2:1—4). Наша повага до таких правителів може посприяти тому, щоб праця спасіння «усяких людей» виконувалася вільніше.

12, 13. а) Яку врівноважену пораду стосовно влади дав Петро? б) Як можна протидіяти «неуцтву нерозумних людей», які створюють упередження проти Свідків Єгови?

¹² Апостол Петро писав: «Коріться кожному людському творінню ради Господа,— чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим для карання злочинців та для похвали доброчинців. Бо така Божа воля, щоб доброчинці гамували неуцтво нерозумних людей,— як вільні, а не як ті, що мають волю на прикриття лихого, але як раби Божі. Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1 Петра 2:13—17). Яка врівноважена порада! Ми абсолютно підкоряємося Богові як його раби і відносно та з повагою підкоряємося політичній владі, посланій карати злочинців.

¹³ Багато представників світської влади мають дуже дивні і спотворені уявлення про Свідків Єгови. Це стається тому, що їх вводять в оману злісні вороги Божих людей. Може бути також, що ті урядовці черпають відомості лише із засобів масової інформації, які не завжди залишаються безсторонніми у своїх повідомленнях. Деколи такі упередження можна спростувати, виявляючи шанобливе ставлення і, де можливо, забезпечуючи представників влади правильною інформацією про діяльність та вчення Свідків Єгови. Коротке пояснення зайнятим службовцям може дати брошура «Свідки Єгови у двадцятому столітті». Повнішу інформацію вони можуть отримати з книжки «Свідки Єгови — вісники Божого Царства» (англ.). Ця чудова книжка заслуговує місця на полицях місцевих та державних публічних бібліотек.

Влада у християнських домах

14, 15. а) Що є основою влади у християнській сім’ї? б) Як дружини, що є християнками, повинні ставитися до своїх чоловіків і чому?

¹⁴ Необов’язково навіть говорити, що коли Бог вимагає від християн належної поваги до світської влади, то вони повинні також поважати структури влади, встановлені Богом у християнських сім’ях. Апостол Павло чітко виклав принцип головування, який існує серед людей Єгови: «Хочу ж я, щоб ви знали, що всякому чоловікові голова — Христос, а жінці голова — чоловік, голова ж Христові — Бог» (1 Коринтян 11:3). Це і є принцип теократії, або правління Бога. Що він включає в себе?

¹⁵ Повага до теократії починається вдома. Дружина, яка є християнкою, але не виявляє належної поваги до влади свого чоловіка — поділяє він її віру чи ні, не є теократичною. Павло радив християнам: «[Коріться] один одному у Христовім страху. Дружини,— коріться своїм чоловікам, як Господеві,— бо чоловік — голова дружини, як і Христос — Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому» (Ефесян 5:21—24). Так само як чоловіки-християни повинні підкорятися християнському головуванню, жінки, які є християнками, повинні усвідомлювати мудрість підкорятися владі своїх чоловіків, отриманій від Бога. Це принесе їм внутрішнє задоволення і, що важливіше, благословення Єгови.

16, 17. а) Як діти, що виховуються у християнських домах, можуть показати, що вони відрізняються від багатьох сьогоднішніх молодих людей, і що спонукує їх до цього? б) Який добрий приклад дав сьогоднішнім юним особам Ісус і до чого їх заохочується?

¹⁶ Діти, які є теократичними, з радістю виявляють належну повагу до своїх батьків. Про представників молодого покоління останніх днів передречено, що вони будуть «батькам неслухняні» (2 Тимофія 3:1, 2). Але до християнських дітей натхнене Боже Слово каже так: «Діти,— будьте слухняні в усьому батькам, бо це Господеві приємне» (Колосян 3:20). Повага до батьківської влади задовольняє Єгову і приносить його благословення.

¹⁷ Це видно на прикладі Ісуса. Лука розповідає: «Він пішов з ними [зі своїми батьками] і прийшов в Назарет, і корився їм... Ісус же зростав у премудрості і віком, в любові у Бога і людей» (Луки 2:51, 52, Філарет). У той час Ісусові було 12 років, і форма вжитого тут грецького дієслова наголошує, що він далі «корився» своїм батькам. Отже, він не припинив підкорятися, коли увійшов у підлітковий вік. Якщо ви, молоді особи, хочете духовно прогресувати і рости в очах Єгови та побожних людей, ви будете виявляти повагу до влади і вдома, і за межами дому.

Влада у зборі

18. Хто є Головою християнського збору і кого він наділив владою?

¹⁸ Обговорюючи потребу порядку в християнському зборі, Павло писав: «Бог не є Богом безладу, але миру. ...Все нехай буде добропристойно і статечно [або «згідно з порядком», примітка в НС]» (1 Коринтян 14:33, 40). Щоб усе відбувалося в порядку, Голова християнського збору Христос наділив владою вірних чоловіків. Написано: «Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби... Щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він — Голова, Христос» (Ефесян 4:11, 12, 15).

19. а) Кого Христос поставив над усім своїм земним маєтком і кому він дав особливу владу? б) Кому у християнському зборі дається влада і чого це вимагає від нас?

¹⁹ У цей час кінця Христос призначив «вірного і мудрого раба» над «цілим маєтком своїм», тобто над справами Царства на землі (Матвія 24:45—47). Як і в першому столітті, представником цього раба є керівний орган помазаних християнських чоловіків, яким Христос дав владу приймати рішення і призначати інших наглядачів (Дії 6:2, 3; 15:2). У свою чергу Керівний орган наділяє владою Комітети філіалів, обласних та районних наглядачів і старійшин у більше як 73 000 зборів Свідків Єгови по цілій землі. Усі ці віддані християни заслуговують нашої підтримки і поваги (1 Тимофія 5:17).

20. Який приклад показує, що Єгова незадоволений тими, хто виявляє неповагу до співхристиян, наділених владою?

²⁰ Стосовно нашої поваги до тих братів у християнському зборі, які мають владу, можна зробити цікаве порівняння з підкоренням, яке ми повинні виявляти світській владі. Коли людина порушує людський закон, схвалений Богом, призначене покарання з боку «володарів» є в дійсності непрямим виразом Божого гніву на «того, хто робить зло» (Римлян 13:3, 4, Деркач). Якщо у Єгови викликає гнів порушення людських законів і відсутність належної поваги до світської влади, наскільки ж більшим є його незадоволення, коли християнин зневажає біблійний принцип і виявляє неповагу до співхристиян, наділених владою!

21. Якої біблійної поради ми з радістю будемо дотримуватися і що розглядатиметься у наступній статті?

²¹ Замість того щоб виклика́ти Боже незадоволення бунтарським на незалежним складом розуму, ми дотримуватимемося Павлової поради, яку він дав християнам у Филипах: «Отож, мої любі, як то ви завжди були слухняні, працюйте над спасінням вашим в острасі та трепеті, не тільки коли я присутній, але ще більше тепер, коли мене нема між вами, бо то Бог викликає у вас і хотіння і діяння за своїм уподобанням. Усе робіть без нарікання і мудрування, щоб ви були бездоганні й щирі, непорочні діти Божі серед лукавого й розбещеного роду, серед якого сяєте, немов світила у світі» (Филип’ян 2:12—15, Хоменко). На відміну від теперішнього лукавого й розбещеного роду, який накликав на себе кризу влади, люди Єгови з готовністю підкоряються владі. Тому вони пожинають багато добрих плодів, як ми побачимо у наступній статті.

[Примітка]

Радісне підкорення владі

«Ви... від серця стали слухняні» (РИМЛЯН 6:17, Деркач).

1, 2. а) Який дух чітко проявляється у сьогоднішньому світі; що є його джерелом і які наслідки його впливу? б) Як присвячені слуги Єгови виявляють, що вони інші?

ДУХ, «що працює тепер у неслухняних», є вражаюче очевидним сьогодні. Це дух розгнузданої незалежності, який походить від Сатани — «князя, що панує в повітрі». Цей дух, це «повітря», або переважаючий склад думок, що відзначається егоїзмом та неслухняністю, «панує», тобто має владу, над більшою частиною людства. Він є одною з причин, чому світ переживає так звану кризу влади (Ефесян 2:2).

² На щастя, присвячені слуги Єгови не наповнюють свої духовні легені забрудненим «повітрям», тобто духом бунту. Вони знають, що «гнів Божий приходить... на неслухняних». Апостол Павло додає: «Тож не будьте їм спільниками» (Ефесян 5:6, 7). Замість цього християни намагаються ‘наповнюватися Духом’ Єгови, і вони п’ють «мудрість, що зверху», яка є «чиста, а потім спокійна, лагідна, покірлива» (Ефесян 5:17, 18; Якова 3:17).

Охоче підкорення суверенітету Єгови

3. Що є ключем до охочого підкорення і який великий урок нам подала історія?

³ Ключем до охочого підкорення є усвідомлення законності влади. Історія людства показує, що відмова від суверенітету Єгови не приносить щастя. Така відмова не принесла щастя ні Адаму з Євою, ні підбурювачу їхнього бунту, Сатані Дияволу (Буття 3:16—19). У своєму теперішньому зіпсутому стані Сатана має «лютість велику», бо знає, що його час короткий (Об’явлення 12:12). Мир і щастя людства, навіть цілого всесвіту залежить від визнання праведного суверенітету Єгови усіма створіннями (Псалом 103:19—22).

4. а) Якого підкорення і якого послуху чекає від своїх слуг Єгова? б) У чому ми повинні бути впевнені і як це виразив псалмоспівець?

⁴ Однак через свої чудово зрівноважені якості Єгова не задовольняється байдужою слухняністю. Він могутній — надзвичайно! Але він не тиран. Він є Богом любові і бажає, щоб його розумні створіння, спонукані любов’ю, охоче слухалися його. Він хоче, щоб вони підкорялися його суверенітету через власний вибір підпорядковуватися його праведній та законній владі, через переконання, що для них немає нічого кращого, як слухатися його вічно. Особи, яких Єгова хоче бачити у своєму всесвіті, поділяють почуття псалмоспівця, який писав: «Господній Закон досконалий,— він зміцнює душу. Свідчення Господа певне,— воно недосвідченого умудряє. Справедливі Господні накази, бо серце вони звеселяють. Заповідь Господа чиста,— вона очі просвітлює. Страх Господа чистий,— він навіки стоїть. Присуди Господа — правда, вони справедливі всі разом» (Псалом 19:8—10). Якщо ми хочемо жити у новому світі Єгови, наш склад думок повинен відзначатися абсолютною впевненістю у правоті та праведності суверенітету Єгови.

Радісне підкорення нашому Царю

5. Як Ісус був винагороджений за свою слухняність і що ми охоче визнаємо?

⁵ Ісус Христос є найкращим прикладом підкорення небесному Отцеві. Ми читаємо, що «Він понизив Себе, бувши слухняним аж до смерті, і смерті хресної». Павло додає: «Тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище всякого імені, щоб перед іменем Ісуса схилилося кожне коліно на небі, на землі і під землею, і щоб кожен язик визнав, що Ісус Христос є Господь на славу Бога Отця» (Филип’ян 2:8—11, Дерк.). Так, ми з радістю схиляємо своє коліно перед нашим Провідником та правлячим Царем Ісусом Христом (Матвія 23:10).

6. Як Ісус став свідком і провідником для народів і якою буде його «влада» після великої скорботи?

⁶ Про Христа, нашого Провідника, Єгова пророкував: «Отож, Його дав Я за свідка народам, за проводиря та владику народам» (Ісаї 55:4). Своїм земним служінням і тим, як він з неба керував працею проповідування після своєї смерті і воскресіння, Ісус виявив, що він для свого Отця — «Свідок вірний і правдивий» перед людьми усіх народів (Об’явлення 3:14; Матвія 28:18—20). Ці народи тепер представлені щораз більшим числом «великого натовпу», який під проводом Христа переживе «велику скорботу» (Об’явлення 7:9; 7:14, Філарет). Але Ісусова роль провідника на цьому не кінчається. Його «влада» триватиме тисячу років. Для слухняної частини людства він виконає своє завдання як «Дивний Порадник, Бог сильний, Отець вічности, Князь миру» (Ісаї 9:5, 6; Об’явлення 20:6).

7. Якщо ми бажаємо, щоб Ісус Христос вів нас до «джерел вод життя», що ми повинні негайно робити і за яких умов Ісус та Єгова будуть любити нас?

⁷ Якщо ми хочемо користати із «джерел вод життя», до яких Агнець, Ісус Христос, веде праведних людей, то мусимо негайно виявити, що ми підкоряємося його царській владі. (Об’явлення 7:17; 22:1, 2; порівняйте Псалом 2:12). Ісус говорив: «Якщо Ви Мене любите,— Мої заповіді зберігайте! Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його» (Івана 14:15, 21). Чи ти хочеш, щоб Ісус та його Отець любили тебе? Тоді підкоряйся їхній владі.

Наглядачі слухаються з радістю

8, 9. а) Що Христос дав для збудування збору і в чому ці чоловіки повинні служити прикладом для отари? б) Як підкорення християнських наглядачів символізовано у книзі Об’явлення і як їм слід шукати ‘слухняного серця’, займаючись судовими справами?

⁸ «Збір кориться Христові». І, як Наглядач, Христос дав «дари у вигляді людей» для «збудування» збору (Ефесян 4:8, НС; 4:11, 12; 5:24). Цим духовно старшим чоловікам сказано: «Пасіть стадо Боже, що у вас... не пануйте над спадком Божим, але будьте для стада за взір» (1 Петра 5:1—3). Отара належить Єгові, а Христос є її «Пастир Добрий» (Івана 10:14). Оскільки наглядачі мають право сподіватися охочої співпраці від овець, яких Єгова та Христос передали в їхню опіку, то вони самі мусять давати добрий приклад покори (Дії 20:28).

⁹ У першому столітті помазані наглядачі були символічно описані «у» та «на» правиці Христа, що показує їхнє підкорення йому як Голові збору (Об’явлення 1:16, 20; 2:1). Сьогодні наглядачі зборів Свідків Єгови також повинні підкорятися Христовому керівництву і ‘покоритися під міцну Божу руку’ (1 Петра 5:6). Коли вони займаються судовими справами, їм слід молитися до Єгови так, як молився Соломон, коли ще був вірний: «Дай же Своєму рабові серце розумне [«слухняне», НС], щоб судити народ Твій, щоб розрізняти добре від злого» (1 Царів 3:9). Слухняне серце спонукуватиме старійшину дивитися на справи так, як дивляться на них Єгова та Ісус Христос, щоб рішення, прийняте на землі, було якомога точнішим відображенням рішення, прийнятого на небі (Матвія 18:18—20).

10. Як усі наглядачі повинні старатися наслідувати Ісуса у ставленні до овець?

¹⁰ Роз’їзні наглядачі та старійшини збору також намагатимуться наслідувати Христа у ставленні до овець. На відміну від фарисеїв, Ісус не встановлював великої кількості правил, яких було важко дотримуватися (Матвія 23:2—11). Він сказав до вівцеподібних осіб: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені,— і Я вас заспокою! Візьміть на себе ярмо Моє, і навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий,— і «знайдете спокій душам своїм». Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій [«ноша», НС] легкий» (Матвія 11:28—30). Хоча кожен християнин «нестиме свій власний тягар [«ношу», НС]», наглядачі повинні пам’ятати Ісусів приклад і допомагати своїм братам відчути, що ноша християнської відповідальності «люба» і «легка», і що її радісно нести (Галатів 6:5).

Теократичне підкорення

11. а) Як можна поважати головування, але в дійсності не бути теократичним? Наведіть приклад. б) Що значить бути справді теократичним?

¹¹ Теократія — це правління Бога. Вона включає в себе принцип головування, виражений у 1 Коринтян 11:3. Але вона значить не тільки це. Можна створити враження поваги до головування і все-таки не бути теократичним у повному розумінні цього слова. Як це можливо? Наприклад, демократія — це народовладдя, і слово демократ визначається як «прихильник демократії». Люди можуть вважати себе демократичними, брати участь у виборах, навіть бути активними політиками. Але чи можна сказати, що вони справді демократичні, коли щоденною своєю поведінкою ці люди зневажають дух демократії та всі принципи, які вона в себе включає? Так само щоб бути справді теократичним, потрібно робити більше, ніж тільки формально підкорятися головуванню. Необхідно наслідувати шляхи та риси Єгови. Треба у кожній справі слухатися керівництва Єгови. А оскільки Єгова наділив свого Сина повнотою влади, бути теократичним також означає наслідувати Ісуса.

12, 13. а) Що конкретно включає в себе теократичність? б) Чи теократичне підкорення означає слухатися багатьох правил? Наведіть приклад.

¹² Пам’ятаймо, Єгова бажає охочого підкорення, спонуканого любов’ю. Це його спосіб керувати всесвітом. Він є уособленням любові (1 Івана 4:8). Ісус Христос є «сяєвом слави та образом істоти Його» (Євреїв 1:3). Він вимагає, щоб правдиві учні виявляли любов один до одного (Івана 15:17). Тому теократичність включає в себе не тільки покору, але також любов. Все це можна підсумувати так: теократія — це правління Бога, Бог є любов, тому теократія — це правління любові.

¹³ Старійшина може думати, що, будучи теократичними, брати повинні слухатися будь-яких правил. Деякі старійшини зробили правила з порад, які час від часу дає «вірний і мудрий раб» (Матвія 24:45). Наприклад, одного разу для того, щоб можна було краще познайомитися з братами збору, радилося не сидіти завжди на одному і тому ж місці у Залі Царства. Це була практична порада, а не залізне правило. Але деякі старійшини схильні обернути цю пораду на правило і вважати нетеократичним кожного, хто не дотримується його. Однак може бути безліч поважних причин, чому брат або сестра сидить у певній частині залу. Чи сам старійшина є справді теократичним, якщо він не бере до уваги такі обставини і цим самим не проявляє любові? Щоб бути теократичними, «хай з любов’ю все робиться в вас!» (1 Коринтян 16:14).

Служіння з радістю

14, 15. а) Як старійшина може позбавити деяких братів чи сестер радості у служінні Єгові і чому це не було б по-теократичному? б) Як Ісус показав, що він цінує у нашому служінні любов більше, ніж об’єм зробленого? в) Що старійшинам слід брати до уваги?

¹⁴ Бути теократичним означає також служити Єгові з радістю. Єгова — «щасливий Бог» (1 Тимофія 1:11, НС). Він хоче, щоб його поклонники служили йому з радістю. Завзятим прихильникам правил слід пам’ятати, що серед постанов, які ізраїльтяни мали «старатися виконувати», була і така: «Радітимеш перед Господом, Богом твоїм, усяким здобутком твоїх рук» (Повторення Закону 12:1, 18, Хоменко). За що б ми не бралися у служінні Єгові, все повинно бути для нас радістю, а не тягарем. Наглядачі можуть допомогти братам почуватися щасливими, роблячи все, що в їхніх силах, у служінні Єгові. І навпаки, якщо старійшини необережні, вони можуть позбавити деяких братів радості. Якщо, наприклад, вони роблять порівняння, хвалять тих, які досягнули і перевищили середнє число годин, проведених збором у проповідуванні, і натяками критикують тих, які не досягли цього рівня, то як будуть почуватися брати, що мали поважні причини подати у звіті набагато менший час? Чи ж це не викликало б у братів без необхідності почуття вини і не позбавило б їх радості?

¹⁵ Кілька годин, проведених у служінні деякими братами, можуть означати більше зусиль, ніж багато годин, які проводять у проповідуванні інші: молодші за віком, здоровіші тощо. У таких справах старійшини не повинні нікого судити. У дійсності Отець дав Ісусові «владу... суд чинити» (Івана 5:27, Хом.). Чи Ісус критикував бідну вдову через те, що її приношення було нижче середнього рівня? Ні, він розумів, що́ ті дві малі монети справді означали для неї. Вона дала «все, що мала,— свій прожиток увесь». Яку ж глибоку любов до Єгови це виявляло! (Марка 12:41—44). Чи старійшини не повинні бути такими ж чутливими до сердечних зусиль тих братів, у котрих «все» з кількісного погляду, можливо, нижче «середнього рівня»? Якщо оцінювати любов до Єгови, то цілком можливо, що ці зусилля перевищують середній рівень!

16. а) Чому наглядачам потрібно проникливості і врівноваженості, коли вони використовують у своїх промовах цифри? б) Як можна найкраще допомогти братам збільшити свою участь у служінні?

¹⁶ Чи це означає, що такі зауваження тепер треба перетворити у «правило», що цифри, навіть середні числа ніколи не слід згадувати? Зовсім ні! Головне, щоб наглядачі були врівноважені, заохочуючи братів збільшити свою участь у служінні і допомагаючи їм робити все, що в їхніх силах, з радістю (Галатів 6:4). В Ісусовій притчі про таланти пан передав своїм рабам добро, «кожному за спроможністю його» (Матвія 25:14, 15). Старійшини також повинні брати до уваги можливості кожного вісника Царства. Для цього потрібно проникливості. Цілком можливо, що декому потрібно підбадьорення робити більше. Вони, можливо, цінуватимуть допомогу краще організувати свою діяльність. У будь-якому випадку, якщо їм можна допомогти робити все, що в їхніх силах, з радістю, то ця радість, очевидно, зміцнить їх і допоможе вдосконалитися у християнській діяльності, де можливо (Неемії 8:10; Псалом 59:17; Єремії 20:9).

Мир, що походить від радісного підкорення

17, 18. а) Як радісне підкорення може принести нам мир і праведність? б) Що може стати нашим, якщо ми прислуха́ємося до Божих заповідей?

¹⁷ Радісне підкорення законному суверенітету Єгови приносить великий мир. Псалмоспівець сказав у молитві до Єгови: «Мир великий для тих, хто кохає Закона Твого,— і не мають вони спотикання» (Псалом 119:165). Слухаючись Божого закону, ми багато користаємо. Єгова сказав Ізраїлеві: «Так говорить Господь, твій Відкупитель, Святий Ізраїлів: Я — Господь, Бог твій, що навчає тебе про корисне, що провадить тебе по дорозі, якою ти маєш ходити. О, коли б ти прислухувався до Моїх заповідей, то був би твій спокій, як річка, а твоя справедливість, немов морські хвилі» (Ісаї 48:17, 18).

¹⁸ Христова викупна жертва примиряє нас з Богом (2 Коринтян 5:18, 19). Якщо ми маємо віру у викупну кров Христа і свідомо намагаємося боротися зі своїми слабкостями та виконувати Божу волю, нас вже так не турбує почуття вини (1 Івана 3:19—23). Така віра, підтримана ділами, робить нам добре ім’я у Бога і дає чудову надію пережити «велику скорботу» і отримати вічне життя у новому світі Єгови (Об’явлення 7:14—17, Філ.; Івана 3:36; Якова 2:22, 23). Все це може стати нашим, ‘коли ми прислуха́ємося до Божих заповідей’.

19. Від чого залежить наше теперішнє щастя й надія на вічне життя і як Давид виразив наше глибоке переконання?

¹⁹ Так, наше теперішнє щастя і наша надія на вічне життя в раю на землі залежать від радісного підкорення владі Єгови як владі Суверенного Господа всесвіту. Завжди поділяймо почуття Давида, який сказав: «Твоя, Господи, могутність і сила, і велич, і вічність, і слава, і все на небесах та на землі! Твої, Господи, царства, і Ти піднесений над усім за Голову! А тепер, Боже наш, ми дякуємо Тобі, і славимо Ім’я Твоєї величі» (1 Хронік 29:11, 13).