Чи ви розумієте важливість нашого часу?

ТЕ, ЧИ ми усвідомлюємо небезпеку,— питання життя або смерті. Це можна унаочнити тим, що сталося на двох вулканічних островах.

Мон Пеле, найбільш горезвісний вулкан XX сторіччя, вивергнувся 8 травня 1902 року на Карибському острові Мартиніка. Він обірвав життя майже усім 30 000 жителів міста Сен-П’єра, яке лежало біля підніжжя вулкана.

У червні 1991 року вибухнула гора Пінатубо, і це виверження стало, мабуть, найбільшим у сторіччі. Це сталося в густонаселеній місцевості на Філіппінах та заподіяло смерть приблизно 900 особам. Проте цього разу було врятовано тисячі життів завдяки двом чинникам: 1) люди усвідомили небезпеку й 2) були готові діяти згідно з попередженнями.

Належні заходи врятували життя

Вулкан Пінатубо спав сотні років, аж ось у квітні 1991 року він почав виявляти ознаки того, що готується до рішучого наступу. З його конуса почала виходити пара та діоксид сірки. Місцеві жителі відчули серію струсів земної поверхні, і з-середини гори почала виринати зловісна куполоподібна маса затверділої лави. Вчені з Філіппінського інституту вулканології та сейсмології постійно проводили спостереження і з часом змогли переконати представників влади евакуювати з поблизьких містечок і сіл 35 000 жителів.

Зрозуміло, люди не схильні без жодної причини покидати свої доми, але небажання було переможене завдяки показу відеофільму, котрий яскраво зображує небезпеку, яку несе із собою виверження вулкана. Масова евакуація відбулася своєчасно. Через два дні могутній вибух викинув в атмосферу вісім кубічних кілометрів попелу. Пізніше селеві потоки, або лагари, забрали сотні життів. Проте тисячі людей врятувалися тому, що їх насторожили перед загрозою, і вони діяли згідно з попередженнями.

Втеча від катастрофи, спричиненої людиною

У першому сторіччі нашої ери християни, які жили в Єрусалимі, також повинні були вирішити, чи вони мають покинути свої доми. Утеча з цього міста 66-го року н. е. врятувала їх від знищення, яке спіткало інших мешканців і тисячі євреїв, котрі прибули в Єрусалим на Пасху 70 року н. е. Коли римська армія відрізала всі шляхи порятунку, в цьому оточеному мурами місті на відзначання Пасхи зібралося понад мільйон осіб. Голод, боротьба за владу й неослабні атаки римлян принесли смерть більш як мільйону осіб.

Про катастрофу, яка поклала край повстанню євреїв проти Рима, говорилося раніше. Декілька десятиріч перед цим Ісус Христос передрік облогу Єрусалима. Він сказав: «Коли ви побачите Єрусалим, військом оточений, тоді знайте, що до нього наблизилося спустошення. Тоді ті, хто в Юдеї, нехай у гори втікають; хто ж у середині міста, нехай вийдуть; хто ж в околицях,— хай не вертаються в нього!» (Луки 21:20, 21). Ці вказівки були ясними, і послідовники Ісуса поставились до них серйозно.

Історик четвертого сторіччя Євсевій Кесарійський повідомляє, що християни всієї Юдеї послухалися Ісусового попередження. Коли римляни зняли першу облогу Єрусалима 66 року н. е., багато єврейських християн переїхали в язичницьке місто Пеллу, що в римській провінції Переї. Оскільки вони розуміли важливість свого часу і послухалися Ісусового попередження, то уникнули облоги, яку називають «найжахливішою облогою за цілої історії».

Сьогодні потрібно такої самої пильності й конкретних дій. У наступній статті буде пояснено чому.

Слід негайно пробудитись!

«НЕ РОБІТЬ помилки щодо віку, в якому ми живемо; вже слід нам негайно пробудитись від сну» (Римлян 13:11, Нокс). Апостол Павло написав ці слова до християн у Римі приблизно за 14 років до катастрофічного кінця єврейської системи речей 70 року н. е. Оскільки єврейські християни були духовно пильними, вони не перебували в Єрусалимі за того критичного часу, що врятувало їх від смерті або рабства. Але звідки вони знали, що їм потрібно втекти з міста?

Ісус Христос попередив, що вороги оточать Єрусалим і поб’ють його мешканців (Луки 19:43, 44). Відтак Ісус дав своїм вірним послідовникам збірний знак, якого неважко було розпізнати (Луки 21:7—24). Для християн, які жили в Єрусалимі, покинути місто означало залишити доми й роботу. А втім, завдяки пильності й втечі вони врятували своє життя.

Коли Ісус передрік знищення Єрусалима, його учні запитали: «Скажи нам, коли станеться це і який буде знак твоєї присутності і закінчення системи речей?» (Матвія 24:3, НС). У відповідь Ісус прирівняв свою майбутню присутність до періоду, який передував всесвітньому Потопу за днів Ноя. Ісус сказав, що Потоп забрав усіх нечестивців (Матвія 24:21, 37—39). Цим він засвідчив, що Бог знову втрутиться у справи людства. Як? Він усуне цілий злий світ, або систему речей! (Порівняйте 2 Петра 3:5, 6). Чи це може статися в наш час?

Чи все залишається таким самим?

Мало хто з євреїв першого сторіччя міг подумати, що їхнє святе місто Єрусалим буде знищене. Таке саме невірство часто панує серед людей, які живуть поряд з вулканом і які ніколи не пережили виверження вулкана. «Не за мого життя»,— це банальна відповідь на перестороги. «Найчастіше виверження вулканів відбувається раз на кожних два-три сторіччя,— пояснює вулканолог Лайонел Уїлсон.— Ви замислюєтесь, якщо з причини виверження довелося переїхати вашим батькам. Але якщо таке сталося колись із дідусем та бабусею,— це сива давнина».

Проте точна інформація може допомогти нам розпізнати сигнали небезпеки й серйозно поставитись до них. З тих людей, які втекли з району Мон Пеле, одна добре знала поведінку вулканів і розпізнала сигнали небезпеки. Такі сигнали також були правильно розтлумачені перед самим виверженням вулкана Пінатубо. Вулканологи, які вели контроль за невидимими силами, що накопичувалися всередині гори, змогли переконати місцевих людей покинути місцевість.

Звичайно, декотрі будуть завжди ігнорувати сигнали небезпеки й твердити, що нічого не станеться. Вони можуть навіть висміювати тих, хто вживає рішучих заходів. Апостол Петро передрікав, що в наші дні буде поширений такий погляд. «Насамперед знайте оце,— говорить він,— що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: «Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння» (2 Петра 3:3, 4).

Чи ви вірите, що ми живемо в «останніх днях»? У книжці «Колумбійська історія світу» (англ.) Джон А. Ґарраті й Пітер Ґей запитують: «Чи бачимо розвал нашої цивілізації?» Відтак ці історики розглядають проблеми правління, усесвітній ріст злочинності й громадянської непокори, розвал сімейного життя, неспроможність науки й техніки розв’язати проблеми суспільства, кризу влади, а також моральний та релігійний занепад по цілому світі. Вони доходять висновку: «Якщо ці речі й не є знаками невідворотного кінця, вони дуже нагадують їх».

Ми маємо вагому підставу вважати, що «кінець» неминучий. Але нам не потрібно боятися знищення земної кулі, бо Біблія говорить, що Бог «вґрунтував [землю] на основах її, щоб на вічні віки вона не захиталась» (Псалом 104:5). Крім того, нам слід сподіватися скорого кінця цієї злої системи речей, яка завдає людству стільки страждання. Чому? Тому що ми можемо бачити багато явних ознак, які, за словами Ісуса Христа, характеризують останні дні цієї системи. (Дивіться інформацію в рамці «Деякі ознаки останніх днів»). Чому б не зіставити Ісусових слів з подіями у світі? Цим ви можете допомогти собі й членам своєї сім’ї зробити мудрі рішення. Але чому потрібно вживати заходів саме тепер?

Крайня потреба залишатися пильними

Хоча вчені можуть знати, що виверження вулкана є неминучим, вони точно не знають, коли це станеться. Також про кінець цієї системи речей Ісус сказав: «Про день той й годину не знає ніхто: ані Анголи небесні, ані Син,— лише Сам Отець» (Матвія 24:36). Оскільки ми точно не знаємо, коли закінчиться теперішня система речей, Ісус перестеріг нас: «Знайте ж це, що коли б знав господар, о котрій сторожі прийде злодій, то він пильнував би, і підкопати свого дому не дав би. Тому будьте готові й ви,— бо прийде Син Людський [Ісус] тієї години, коли ви не думаєте!» (Матвія 24:43, 44).

Ісусові слова виявляють, що катастрофічний кінець цієї системи застане світ зненацька. Навіть якщо ми Ісусові послідовники, нам потрібно ‘бути готовими’. Наша ситуація подібна до ситуації господаря, якого можна захопити зненацька, бо той не знає, коли злодій вломиться в його дім.

Так само й апостол Павло сказав християнам у Солуні: «Самі ви докладно те знаєте, що прийде день Господній так, як злодій вночі... А ви, браття, не в темряві, щоб той день захопив вас, як злодій». Павло також радив: «Тож не будемо спати, як інші, а пильнуймо та будьмо тверезі!» (1 Солунян 5:2, 4, 6). Що таке ‘пильнувати та бути тверезими’?

На відміну від втечі християн першого сторіччя з Єрусалима, наша втеча в місце безпеки не стосується виходу з якогось міста. Закли́кавши співвіруючих у Римі пробудитись від сну, Павло заохотив їх ‘відкинути вчинки темряви’ й ‘зодягнутися Господом Ісусом Христом’ (Римлян 13:12, 14). Уважно йдучи слідами Ісуса, ми виявимо, що розуміємо важливість нашого часу, і, коли ця зла система речей підійде до свого кінця, така духовна пильність допоможе нам отримати божественну охорону (1 Петра 2:21).

Ті, хто йде за Ісусом Христом, мають змістовне й повноцінне життя. Мільйони Свідків Єгови виявили, що ярмо християнського учнівства є любим та відсвіжним (Матвія 11:29, 30). Першим кроком до учнівства є ‘пізнавання Бога та Ісуса Христа, що послав Він Його’ (Івана 17:3). Щотижня Свідки приходять до мільйонів домів, аби допомагати людям здобувати «точне знання правди» (1 Тимофія 2:4, НС). Вони охоче проводитимуть з вами безплатне біблійне вивчення у вашому домі. Безсумнівно, зростаючи у знанні Божого Слова, ви також будете переконуватися, що наші дні є особливими. Авжеж, слід негайно пробудитись від сну!