Ангел каже, що ‘Вавилон великий лютим вином розпусти своєї напоїв усі народи’. Що це означає? Це має зв’язок з підкоренням. Наприклад, Єгова сказав Єремії: «Візьми з Моєї руки келіха вина цього гніву, і напоїш ним усі народи, до яких посилаю тебе. І будуть вони пити, і будуть хитатися, і стратять розум через меча, що Я посилаю між них» (Єремії 25:15, 16). У шостому й сьомому століттях до н. е. Єгова використав стародавній Вавилон, щоб вилити символічний келих нещастя, щоб багато народів, навіть відступницька Юдея, пили, і навіть Божий народ був забраний в неволю. Але пізніше впав і Вавилон, тому що його цар піднісся проти Єгови, «Небесного Господа» (Даниїла 5:23).

⁵ Вавилон Великий також підкоряв інших, але він переважно вдавався до підступніших методів. Він «напоїв усі народи», вдаючись до хитрощів проститутки і релігійної розпусти. Він зваблював політичних провідників вступати з ним в союз і дружні зв’язки. З допомогою релігійних принад та інтриг він виклика́в політичне, комерційне й економічне гноблення людей. З чисто політичних і комерційних спонук він підбурював до релігійного переслідування, релігійних війн, хрестових походів та національних війн. І він освячував ці війни, кажучи, що така Божа воля.

⁶ Втручання релігії у війни і політику XX століття є загальновідомим, як, наприклад, у синтоїстській Японії, індуїстській Індії, буддійському В’єтнамі, «християнській» Північній Ірландії та Латинській Америці й інших країнах. Не слід випускати з уваги військових капеланів, які по обох боках у двох світових війнах заохочували молодих чоловіків убивати одні одних. Класичним прикладом фліртування Вавилона Великого є його участь у громадянській війні в Іспанії (1936—1939), в якій загинуло щонайменше 600 000 чоловік. Те кровопролиття було спровоковане прихильниками католицького духівництва та його союзниками частково через те, що тодішній законний уряд Іспанії поставив під загрозу власність і становище церкви.

[Рамка на сторінці 208]

‘Вино розпусти його’

Визначною частиною Вавилона Великого є римсько-католицька церква. Церквою управляє папа римський, і вважають, що кожний папа є наступником апостола Петра. Наводимо деякі опубліковані факти про цих так званих наступників.

Формоз (891—896). «Через дев’ять місяців після смерті Формоза його тіло викопали із папської крипти і влаштували над ним суд перед «трупним собором», на якому головував Стефан [новий папа]. Покійний папа був звинувачений у надмірному прагненні папської посади, і всі його дії було оголошено недійсними. ...З трупа було знято папські шати, і йому ампутували пальці правої руки» («Нова католицька енциклопедія», англ.).

Стефан VI (896—897). «Через декілька місяців [після суду над трупом Формоза] обурений народ припинив понтифікат Стефана; його позбавили папських відзнак, ув’язнили і задушили» («Нова католицька енциклопедія»).

Сергій III (904—911). «Його двох найближчих попередників... було задушено у в’язниці. ...У Римі його підтримувала сім’я Теофілакта, і вважається, що одна з його дочок, Марозія, народила від нього сина (майбутнього папу Іоанна XI)» («Нова католицька енциклопедія»).

Стефан VII (928—931). «В останні роки свого понтифікату папа Іоанн X... стягнув на себе гнів Марозії, римської Donna Senatrix, був ув’язнений і страчений. Марозія тоді зробила папою Лева VI, який помер через 6 з половиною місяців. Його наступником, з допомогою впливу Марозії, став Стефан VII... Протягом свого дворічного понтифікату він був безвладним знаряддям в руках Марозії» («Нова католицька енциклопедія»).

Іоанн XI (931—935). «Після смерті Стефана VII... Марозія з сім’ї Теофілакта добула папське звання своєму синові Іоанну, юнакові, якому було трохи за 20... Як папа, Іоанн був під повним контролем своєї матері» («Нова католицька енциклопедія»).

Іоанн XII (955—964). «Йому ледве сповнилось вісімнадцять років, і джерела того часу одностайно говорять, що він був байдужим до духовних справ, жадібним до розваг і задоволень і вів нестримне, розбещене життя» («Оксфордський словник пап», англ.).

Бенедикт IX (1032—1044; 1045; 1047—1048). «Прославився тим, що продав папське звання своєму хрещеному батькові і двічі відбирав його назад» («Нова британська енциклопедія», англ.).

Отже, замість наслідувати приклад вірного Петра, ці та інші папи мали злий вплив на інших. Вони дозволили, щоб церкву, якою вони правили, псувала вина крові, тілесна розпуста, а також єзавельський вплив (Якова 4:4). У 1917 році у книжці «Довершена таємниця», виданій Товариством Вартової башти, дуже детально обговорювались ці факти. Це був один із способів, яким Дослідники Біблії тих днів ‘вдарили землю всілякою карою’ (Об’явлення 11:6; 14:8; 17:1, 2, 5).