ПІДПІЛЬНІ ДРУКАРНІ В СИБІРУ

Розмножувати біблійну літературу було дуже нелегко, але Єгова благословляв цю роботу. Тільки в період між 1949 і 1950 роками брати виготовили і передали у збори 47 165 примірників різних публікацій. Крім того, за даними комітету країни, протягом того ж періоду попри сильні переслідування в СРСР було проведено 31 488 зібрань.

Потреба в літературі постійно зростала, тому виникла необхідність у нових друкарнях. Ось що розповів Стах Савицький: «У 1955 році ми облаштували в нашому домі друкарню. Мій батько не був Свідком Єгови, і тому нам була потрібна його згода. Приблизно два місяці ми копали під верандою яму 2 метри завширшки і 4 метри завдовжки. За цей час ми вийняли не менше 30 кубічних метрів землі. Ми виносили її і непомітно ховали. Викопавши яму десь півтора метри завглибшки, ми наштовхнулися на вічну мерзлоту. Поки всі були на роботі, мама розморожувала ґрунт — розпалювала маленьке багаття, намагаючись не привертати уваги сусідів. Потім, щоб зробити підлогу і стелю, ми обклали яму дошками. Сюди одразу ж поселилася подружня пара. Вони тут і жили, і працювали. Мама готувала їм їсти, прала одяг і взагалі дбала про них. Цю друкарню використовували до 1959 року.

У 1957 році брат, який відповідав за розмноження літератури, запитав мене: „Ти не міг би працювати в друкарні? Нам потрібно не менше 200 журналів на місяць“. Спочатку я виготовляв 200, потім — 500. Однак літератури і далі не вистачало. Друкувати доводилося вночі, тому що вдень усі висланці працювали під наглядом на безперервному виробництві і мали тільки один вихідний.

Прийшовши з роботи, я спускався в друкарню. Я майже не спав, тому що, почавши друк, треба було довести його до кінця. Фарба висихала, тож роботу не можна було переривати. Іноді мені доводилось друкувати 500 сторінок і перевіряти їх, роблячи голкою невеличкі поправки, щоб текст легше читався. У друкарню потрапляло мало повітря, тому свіжонадруковані аркуші дуже довго сохли.

Готові журнали я відвозив уночі за 20 кілометрів від дому, в місто Тулун. Не знаю, куди саме вони потім потрапляли, але мені відомо, що їх читали Свідки у Красноярську, Братську, Усольє-Сибірському та інших містах і селах.

У 1959 році наші наглядачі попросили мене допомогти побудувати нову друкарню поблизу залізниці в Тулуні. Я взявся за знайому роботу — вибирав землю, проводив світло — все це я вже робив у першій друкарні. Єгова давав нам мудрість. Потім одна сім’я працювала там приблизно рік. Але кадебісти знайшли цю друкарню. У місцевій газеті написали, що освітлення було зроблено таким чином, що навіть досвідченим електрикам довелось немало потрудитись, аби зрозуміти його систему.

Про мою роботу в друкарні знала тільки моя сім’я і ще кілька братів. Брати і сестри ніколи не бачили мене по вечорах, тому побоювалися, що я духовно ослаб. Вони приходили до нас, щоб мене підбадьорити, але ніколи не заставали вдома. Такі були часи: за всіма стежили і про друкарню нічого не можна було розповідати».

ДРУКУВАННЯ ЛІТЕРАТУРИ В МОСКВІ

Для органів влади не було секретом те, що Свідки дуже потребували Біблій та біблійної літератури. Неодноразові прохання Керівного органу дозволити друкувати або ввозити біблійну літературу були відхилені чи проігноровані. Оскільки наших публікацій бракувало, брати постійно шукали можливостей розмножувати літературу в різних регіонах країни, у тому числі і в Москві.

Степана Левицького засудили 1957 року до десяти років ув’язнення тільки за те, що у нього вдома знайшли один номер «Вартової башти», захований під скатертиною на столі. Степан розповів: «Я відбув три з половиною роки ув’язнення, після чого Верховний суд скасував мій вирок. Перед звільненням брати порадили мені переїхати кудись поближче до Москви, щоб там проповідувати і допомагати вісникам. Я знайшов помешкання в двох годинах їзди від Москви і почав проповідувати в різних районах столиці. Єгова благословив мої зусилля, і через кілька років тут уже діяла група братів та сестер. У 1970 році мене призначили служити в районі, до якого входили Москва, Ленінград (тепер Санкт-Петербург), Горький (тепер Нижній Новгород), Орел і Тула. Мені доручили забезпечувати збори літературою.

Я був упевнений, що Єгова хоче, аби брати в Москві та в інших регіонах Росії мали достатньо біблійної літератури. У молитві до Єгови я розповів про свою готовність зробити для цього якнайбільше. Невдовзі я познайомився з фахівцем друкарської справи, який мав зв’язки у кількох московських друкарнях. Я між іншим запитав у нього, чи не можна було б десь у Москві надрукувати невеликим тиражем книжку.

— Що за книжка? — спитав цей чоловік.

— „Від раю втраченого до раю відновленого“,— відповів я, помітно хвилюючись.

Близький друг того чоловіка працював на одному поліграфічному підприємстві. Він був комуністом, секретарем парторганізації. Ми домовились, що за певну суму він надрукує невелику партію книжок. Я радів, що брати отримають цей посібник для вивчення Біблії.

І я, і чоловік з друкарні дуже ризикували. Друкували переважно вночі. Щойно чергова партія книжок виходила з друку, її треба було непомітно забрати. Завдяки благословенню Єгови з цієї друкарні вийшло багато біблійної літератури, наприклад, книжки „Правда визволить вас“, „Правда, яка веде до вічного життя“ і навіть пісенник. Це була справді своєчасна пожива (Матв. 24:45). Ми користувалися послугами друкарні дев’ять років.

Але якось в друкарський цех несподівано зайшла начальниця. У друку була одна з наших публікацій. Друкар швидко запустив верстат на виготовлення журналу про здоров’я. Проте, поспішаючи, він випадково додав до цього журналу шість сторінок з нашої публікації, а начальниця одразу взяла свіжий примірник до себе в кабінет. Вона надзвичайно здивувалася, побачивши в журналі сторонній матеріал. Викликавши до себе друкаря, начальниця вимагала пояснень. Після цього справа перейшла до рук КДБ. Чоловікові пригрозили довгорічним ув’язненням, і він розповів усе, що знав. Кадебісти дуже швидко вийшли на мене, оскільки, за їхніми відомостями, я був єдиним Свідком Єгови в Москві. Мене засудили до п’яти з половиною років ув’язнення». Друкар отримав три роки.

[Ілюстрації на сторінці 150]

Саморобне друкарське устаткування

ротаційна друкарська машина

прес

обрізний верстат

скобозшивач

[Ілюстрація на сторінці 151]

Степан Левицький, водій трамваю, який сміливо звернувся до працівника поліграфічного підприємства.