Наскільки точна біблійна історія?

«ПРАВДУ кажу, не обманюю»,— писав своєму юному другу один письменник Біблії (1 Тимофія 2:7). Такі вислови, що зустрічаються у посланнях Павла, кидають виклик критикам Бібліїa. Від часу написання Павлових послань пройшло вже понад 1900 років. За весь цей час ніхто не зміг довести неточність хоча б однієї маленької деталі у його посланнях.

Письменник Біблії Лука також висловив турботу про точність. Він записав події Ісусового життя і служіння, а також написав книгу під назвою Дії апостолів. «Все від першої хвилі докладно [з точністю, НС] розвідавши»,— писав Лука (Луки 1:3).

Докази точності

На початку XIX століття критики Біблії ставили під сумнів точність розповіді Луки як історика. Крім того, вони твердили, що історію, описану в книзі Дії, було сфабриковано в середині другого століття н. е. Британський археолог сер Уїльям Мітчел Рамзай був одним із них. Однак після дослідження імен та місцевостей, згаданих Лукою, він признав: «До мене поступово дійшло, що у багатьох різних деталях розповідь виявилася надзвичайно правдивою».

Коли Рамзай писав ці рядки, спірне питання щодо точності Луки все ще залишалося невирішеним. Воно стосувалося близько споріднених між собою міст Іконії, Лістри і Дервії. Лука натякав, що Іконія була відмінною від Лістри і Дервії, говорячи про останні як про «міста лікаонські» (Дії 14:6). Однак, як показано на карті, Лістра лежала ближче до Іконії, ніж до Дервії. Оскільки деякі стародавні історики називали Іконію частиною Лікаонії, критики ставили під сумнів правдивість Луки.

Але у 1910 році серед руїн Іконії Рамзай відкрив пам’ятник, який показував, що у місті говорили фрігійською мовою, а не лікаонською. «Багато інших написів у Іконії та її околицях доводять, що з погляду національності мешканців місто можна було б назвати фрігійським»,— говорить д-р Мерілл Унґер у своїй книжці «Археологія Нового Завіту». Так, Іконія днів Павла була фрігійською за культурою і відмінною від «міст лікаонських», у яких люди говорили «по-лікаонськи» (Дії 14:6, 11).

Критики Біблії ставили також під сумнів правильність вживання Лукою слова «політархи», говорячи про начальників міста Солунь (Дії 17:6, примітка в НС). Цей вислів був незнаним у грецькій літературі. Але в одному стародавньому місті було знайдено арку з іменами начальників міста, названих «політархами» — таким самим титулом, який вживав Лука. «Точність Луки було оправдано використанням цього терміну»,— пояснює В. Е. Вайн у своєму «Тлумачному словнику слів Старого та Нового Завіту».

Морська подорож Луки

Спеціалісти з мореплавства дослідили деталі корабельної аварії, описаної у Дії, 27-му розділі. За словами Луки, великий корабель, у якому він з Павлом пливли, потрапив недалеко маленького острова Кауда у північно-східний шторм і моряки боялися, що їх понесе на небезпечну пісчану мілину коло північного берега Африки (Дії 27:14, 17, примітка в НС). Використовуючи усі свої мореплавські вміння, їм вдалось направити судно подалі від Африки у західному напрямку. Шторм не вщухав, і, кінець кінцем, пропливши близько 870 кілометрів, корабель сів на мілину біля острова Мальта. Спеціалісти підрахували, що великому кораблю потрібно було б затратити понад 13 днів, щоб так далеко запливти у шторм. Їхні підрахунки погоджуються з описом Луки, в якому говориться, що корабельна аварія сталась на 14-й день (Дії 27:27, 33, 39, 41). Дослідивши усі деталі морської подорожі Луки, яхтсмен Джеймс Сміт зробив такий висновок: «Це реальні події, записані людиною, що особисто брала в них участь... Ніхто, крім моряка, не міг би писати про морську подорож так послідовно і детально, якщо б не спостерігав за всім особисто».

Через такі відкриття деякі теологи охоче захищають Християнське грецьке Святе Письмо як точну історію. Але що сказати про ранню історію, описану в єврейському Святому Письмі? Багато представників духівництва приймають сучасну філософію і проголошують, що у Біблії містяться міфи. Однак правдивість багатьох деталей ранньої біблійної історії, на здивування критиків, також було підтверджено. Розгляньмо, наприклад, відкриття колись забутої Ассірійської імперії.

[Примітка]

[Карта на сторінці 3]

(Повністю форматований текст дивіться в публікації)

ФРІГІЯ

ЛІКАОНІЯ

Іконія

Лістра

Дервія

СЕРЕДЗЕМНЕ МОРЕ

КІПР

Загублена імперія, що бентежить критиків Біблії

«Раніше історія Ассірійської імперії була одним із найнезрозуміліших розділів літопису світу». «Все, що було відомо про історію стародавньої Ніневії, поміщалося в порозкиданих згадках і пророцтвах про неї у Біблії та випадкових і уривчастих повідомленнях про історію Ассірії у Діодора Сіцілійського... та інших». («Енциклопедія біблійної літератури», англ., 1 і 3-й томи, 1862 рік).

ГРЕЦЬКИЙ історик Діодор Сіцілійський жив 2000 років тому. Місто Ніневія, заявляв він, мало форму чотирикутника, довжина чотирьох сторін якого досягала 480 стадій. Це становить приблизно 60 миль (96 кілометрів)! Біблія змальовує подібну картину, говорячи про Ніневію як про місто велике, «на три дні ходи» (Йони 3:3).

У XIX столітті критики Біблії не могли повірити, що незнане місто стародавнього світу могло бути таким великим. Вони говорили також, що якщо Ніневія й існувала, то вона мусила належати до стародавньої цивілізації, яка існувала до Вавілона.

Цей погляд суперечив книзі Буття, 10-му розділу, де говориться, що правнук Ноя, Німрод, встановив першу політичну державу в районі Вавеля, або Вавілона. «З цього краю,— продовжує Біблія,— [він пішов у Ассірію, НС] і збудував Ніневію, Реховот-Ір, Калаг, та Ресен, що між Ніневією і Калагом; а було це велике місто» (Буття 10:8—12, Хоменко). Зверніть увагу, що вірш говорить про чотири нові ассірійські міста як про одне «велике місто».

У 1843 році французький археолог Поль-Еміль Ботта знайшов руїни палацу, що виявився частиною ассірійського міста. Коли новина про це відкриття набула розголосу, вона викликала велике захоплення. «Цікавість публіки зросла,— пояснює Алан Міллард у своїй книжці «Скарби біблійних часів» (англ.),— коли було доведено, що палац належав Саргонові, ассірійському цареві, згаданому в Ісаї 20:1, в існуванні якого сумнівалися, бо не було інших повідомлень про нього».

Тим часом інший археолог, Оустен Генрі Лейярд, почав розкопки руїн поселення Німру́д, що лежить приблизно 42 кілометри на південний захід від Хорсабада. Виявилося, що це руїни міста Калах, одного з чотирьох ассірійських міст, згаданих у Буття 10:11. У 1849 році Лейярд відкрив руїни великого палацу у місцевості під назвою Куюнджик, що між Калахом та Хорсабадом. Виявилося, що палац належав до Ніневії. Між Хорсабадом і Калахом лежать руїни іншого поселення, в тому числі городище під назвою Карамлес. «Якщо чотири великі городища Німру́д [Калах], Куюнджик [Ніневія], Хорсабад і Карамлес вважати кутами чотирикутника,— каже Лейярд,— виявиться, що його чотири сторони досить точно відповідають 480 стадіям, або 60 милям, географа, що і становить «три дні ходи» пророка [Йони]».

Очевидно, Йона включав усі ці поселення в одне «місто велике», називаючи їх ім’ям міста, згаданого в Буття 10:11 першим, тобто Ніневією. Подібне робиться і сьогодні. Наприклад, існує відмінність між первісним Лондоном і його передмістями, що утворюють так званий «Більший Лондон».

Зарозумілий цар Ассірії

Палац у Ніневії має понад 70 кімнат, а його стіни є майже три кілометри довжини. На цих стінах були обпалені залишки ліплення, виконаного на честь військових перемог та інших досягнень. Більшість із них була сильно пошкоджена. Однак під кінець свого перебування у тій місцевості Лейярд відкрив одну кімнату, що на диво добре збереглася. На стінах було зображено захоплення сильно укріпленого міста і полонених, що проходили перед царем-завойовником, який сидів на троні за межами міста. Над зображенням царя є напис, який знавці ассірійського письма перекладають так: «Санхерів, цар світу, цар Ассірії, сидів на троні німеду і переглядував здобич, (взяту) з Лахішу (Ла-кі-су)».

Сьогодні це зображення і напис можна побачити у Британському музеї. Вони у згоді з історичною подією, записаною в Біблії у 2 Царів 18:13, 14: «Чотирнадцятого року царя Єзекії прийшов Санхерів, цар асирійський, на всі укріплені Юдині міста, та й захопив їх. І послав Єзекія, цар Юдин, до царя асирійського, до Лахішу, говорячи: «Згрішив я! Відійди від мене, а що накладеш на мене, понесу.» І наклав асирійський цар на Єзекію, Юдиного царя, три сотні талантів срібла та тридцять талантів золота».

Серед руїн Ніневії було знайдено також інші написи, які додають деякі деталі щодо вторгнення Санхеріва в Юдею і данини, яку платив Єзекія. «Повідомлення про вагу золота, взятого від Єзекії,— тридцять талантів — є, мабуть, одним з найдивовижніших збігів обставин в історичних письмових свідченнях — вага збігається у двох абсолютно незалежних описах»,— пише Лейярд. Сер Генрі Ролінсон, що допоміг розшифрувати ассірійські писання, оголосив, що ці написи «зробили неможливими суперечки про історичність [Санхеріва]». Крім цього, Лейярд запитує у своїй книжці «Ніневія та Вавілон» (англ.): «Хто б міг припустити перед цими відкриттями, що під купою землі та сміття, яка відзначала місце, де лежала Ніневія, буде знайдено історію війн між Єзекією та Санхерівом, написану самим Санхерівом у той самий час, коли вони відбувалися, і що вони підтвердять навіть незначні деталі біблійного опису?»

Звичайно, деякі деталі опису Санхеріва не узгоджуються з Біблією. Наприклад, археолог Алан Міллард каже: «Найдивовижніший факт знаходиться в кінці [опису Санхеріва]. Єзекія вислав свого вісника і всю данину Санхеріву «пізніше, в Ніневію». Ассірійська армія не принесла її додому з тріумфом, як це звичайно робилося». Біблія показує, що данину було сплачено перед тим, як ассірійський цар повернувся в Ніневію (2 Царів 18:15—17). Чому така відмінність? Чому Санхерів не міг похвалитися перемогою над столицею Юдеї, Єрусалимом, так само як він хвалився перемогою над юдейською фортецею Лахішем? Три письменники Біблії дають відповідь. Один з них, наочний свідок, писав: «І вийшов Ангол Господній, і забив в асирійському таборі сто й вісімдесят і п’ять тисяч. І повставали рано вранці, аж ось — усі тіла мертві... А Санхерів, асирійський цар, рушив та й пішов, і вернувся, й осівся в Ніневії» (Ісаї 37:36, 37; 2 Царів 19:35; 2 Хронік 32:21).

У своїй книжці «Скарби біблійних часів» (англ.) Міллард робить висновок: «Немає причин вагатися у правдивості цього опису... Зрозуміло, Санхерів не записав би такого лиха, про яке читали б його наступники, тому що це знеславило б його». Замість цього Санхерів хотів, щоби склалося враження, ніби вторгнення в Юдею було успішним і що Єзекія підкоряється, посилаючи в Ніневію данину.

Підтвердження походження Ассірії

У Ніневії було також відкрито бібліотеки з десятками тисяч глиняних табличок. Ці документи доводять, що корені Ассірійської імперії сягають півдня Вавілона, що і показується у Буття 10:11. Згідно з цим археологи почали зосереджувати свої зусилля на дослідженні територій далі на південь. «Біблійна енциклопедія» (англ.) пояснює: «У всьому, що залишилося після ассірійців, видно їхнє вавілонське походження. Мову, писемність, літературу, релігію та науку вони з невеликими видозмінами перейняли від своїх південних сусідів».

Такі відкриття, як описане вище, змусили критиків Біблії врівноважити свої погляди. Дійсно, щире дослідження Біблії відкриває, що вона була написана уважними, чесними письменниками. Колишній головний суддя Верховного Суду Сполучених Штатів Америки Салмон П. Чейс, дослідивши Біблію, сказав: «Це було довге, серйозне і глибоке дослідження; і, використовуючи у цій релігійній справі такі ж принципи доказу, які я завжди використовую у світських справах, я прийшов до висновку, що Біблія — це надприродна книга, а також що вона походить від Бога» («Книга книг. Вступ», англ.).

Дійсно, Біблія — це не тільки точна історія. Це Боже натхнене Слово, дар людству (2 Тимофія 3:16). Докази цього можна побачити, дослідивши географію Біблії. Про це йтиме мова у наступному номері.

[Ілюстрації на сторінках 6, 7]

Вгорі: три фрагменти рельєфа стіни.

Внизу: рельєф на стіні в Ассірії, що зображує облогу Лахіша.

[Відомості про джерела]

(З ласки British Museum).

З брошури The Bible in the British Museum, published by British Museum Press

[Відомості про ілюстрацію, сторінка 4]

З ласки Trustees of the British Museum.