Запитання читачів

У 1 Івана 4:18 говориться: «Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть». А Петро писав: «Братство любіть, Бога бійтеся» (1 Петра 2:17). Як узгодити ці два вірші?

Петро та Іван були апостолами і обоє вчилися від самого Ісуса Христа. Тому можна бути впевненим, що вони писали у гармонії один з одним. А ключем до розуміння вищецитованих віршів є факт, що апостоли говорили про різні види страху.

Розгляньмо спершу пораду Петра. Як виявляє контекст, Петро давав співхристиянам натхнену пораду щодо їхнього ставлення до представників влади. Іншими словами, він говорив про належний погляд на питання покірності. Тому він радив християнам коритися особам, які займають відповідальні становища у людських урядах, наприклад, царям чи володарям (1 Петра 2:13, 14). Петро продовжував: «Шануйте всіх, братство любіть, Бога бійтеся, царя поважайте» (1 Петра 2:17).

Розгляд контексту виявляє, що, говорячи християнам: «Бога бійтеся», Петро мав на увазі те, що нам потрібна глибока, благоговійна повага до Бога, страх не задовольнити найвищу владу. (Порівняйте Євреїв 11:7).

А що можна сказати про Іванові слова? Раніше, у 4-му розділі 1 Івана, апостол обговорював потребу перевіряти «натхнені вислови» (НС), як, наприклад, ті, що походили від фальшивих пророків. Ці вислови не є від Бога Єгови, вони походять від злого світу або виявляють його дух.

На противагу цьому помазані християни є «від Бога» (1 Івана 4:1—6). Тому Іван наполягав: «Улюблені,— любім один одного, бо від Бога любов». Бог першим виявив любов тим, що «послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1 Івана 4:7—10). Як ми повинні відгукуватися на це?

Ясно, нам слід залишатися в єдності з нашим люблячим Богом. Нам не потрібно жахатися його або тремтіти від страху, звертаючись до нього у молитві. Ще раніше Іван радив: «Коли не винуватить нас серце, то маємо відвагу до Бога, і чого тільки попросимо, одержимо від Нього, бо виконуємо Його заповіді» (1 Івана 3:21, 22). Так, добре сумління дає нам відвагу приступати до Бога без паралізуючого чи стримуючого страху. Любов спонукує нас вільно почуватися, коли ми звертаємося до Єгови в молитві. З цього погляду «страху немає в любові».

Тепер поєднаймо ці дві думки. Християнин повинен завжди мати благоговійний страх перед Єговою, породжений глибокою повагою до його становища, сили і справедливості. Але ми також любимо Бога як свого Отця, відчуваємо до нього близькість і маємо відвагу приступати. Нас не стримує страх, замість цього ми віримо, що можемо звертатися до нього так, як дитина до свого люблячого батька (Якова 4:8).