«Зловживання певними методами лікування — це одна з головних причин, чому сьогодні зросли витрати на охорону здоров’я... Особливу увагу слід звернути на переливання крові, оскільки це дорога і потенційно небезпечна процедура. Тому Американська об’єднана комісія в справі акредитування лікарень зарахувала переливання крові до процедур, які «часто застосовуються, супроводжуються великою кількістю помилок і є дуже небезпечними» («Transfusion» [«Переливання крові»], липень-серпень 1989 року).

Д-р Чарлз Хаґґінс, директор станції переливання крові у Массачусетській головній лікарні, відверто сказав: «Запаси крові ще ніколи не були такими безпечними. Незважаючи на це, з кров’ю завжди буде пов’язаний великий ризик. Бо це найнебезпечніша речовина, яку використовують у медицині» («Бостон ґлоб меґезін», 4 лютого 1990 року).

Тож цілком слушно, що медпрацівникам радилося: «Аналізуючи плюси й мінуси переливання крові, необхідно також ще раз переглянути небезпечність цієї процедури й шукати альтернативних методів» (курсив наш) («Perioperative Red Cell Transfusion» [«Періопераційне переливання еритроцитів»], конференція Національного інституту здоров’я, 27—29 червня 1988 року).