16, 17. а) Завдяки чому Павло відважився продовжити служіння? б) Які слід зробити кроки, якщо нас лякають деякі галузі християнського служіння?

¹⁶ У листі до християн із Солуня Павло писав: «Та хоч ми натерпілися перед тим, і дізнали зневаги в Филипах, як знаєте, проте ми відважилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Євангелію з великою боротьбою» (1 Солунян 2:2). У якому розумінні Павло та його супутники «дізнали зневаги» у Филипах? На думку певних біблеїстів, ужите Павлом грецьке слово означає образливе, ганебне або обурливе ставлення. Филипські чиновники висікли цих християн різками, кинули у в’язницю та закували в колоди (Дії 16:16—24). І як ця дуже неприємна ситуація вплинула на Павла? Чи жителі Солуня — наступного міста у його місіонерській подорожі — побачили у Павлі людину, котра зі страху відступила від своєї місії? Ні, він ‘відважився’— переборов страх і продовжив сміливо проповідувати.

¹⁷ Завдяки чому Павло зміг відважитись? Знайшов якісь внутрішні ресурси? Ні, за словами самого Павла, він відважився «в нашім Бозі». У певному довіднику для перекладачів Біблії говориться, що це твердження можна перекласти як «Бог забрав страх з наших сердець». Отже, якщо ви не вважаєте себе досить сміливим для служіння або якщо деякі галузі служіння вас особливо лякають, чому б не попросити Єгову зробити те саме для вас? Попросіть його забрати у вас із серця страх. Попросіть його допомогти вам відважитись, аби виконувати працю проповідування. Окрім того, зробіть певні практичні кроки. Наприклад, домовтеся попрацювати з тим, хто має досвід у тій галузі свідчення, котра дається вам нелегко. Це може бути служіння в ділових частинах міста, свідчення на вулиці, неформальне проповідування або свідчення по телефону. Можливо, на початку ваш напарник погодиться взяти провід. Якщо так, спостерігайте й учіться. А тоді відважтеся спробувати самі.

18. Яких благословень можна очікувати, коли ми відважуємось виконувати служіння?

¹⁸ Подумайте про результати, які може принести ваша відважність. Якщо ви старанно докладатимете зусиль і не дозволите собі знеохотитись, то цілком можливо, що, розповідаючи про правду, матимете в служінні цікаві випадки — випадки, котрих інакше у вас не було б. (Дивіться сторінку 25). Ви відчуватимете задоволення, викликане усвідомленням того, що догодили Єгові, виконуючи нелегке завдання. Ви відчуєте його благословення й поміч у подоланні своїх побоювань. Ваша віра стане ще міцнішою. По суті, ви не зможете будувати віру інших, якщо одночасно не будете будувати власну (Юди 20, 21).

Вони змогли відважитись

ВІДВАЖИТИСЬ проповідувати не завжди легко. Апостол Павло, наприклад, сказав, що одного разу зробив це з «великою боротьбою» (1 Солунян 2:2). Чи ж варто ‘боротися’ для того, аби почати проповідувати? Не слід завжди очікувати якихось захопливих випадків, але коли люди Єгови відважуються проповідувати, то часто отримують велике задоволення. Розгляньмо декілька прикладів.

Восьмирічна дівчинка на ім’я Тара уважно слухала, як учителька розповідала класові, що під час Другої світової війни євреї, ув’язнені в концтаборах, мали носити на одязі розпізнавальний знак — жовту зірку Давида. Тара подумала, чи не варто і їй дещо сказати. «Я помолилася з відкритими очима»,— пригадує вона. Тоді Тара підняла руку і сказала, що Свідки Єгови теж були в таборах і мусили носити на одязі фіолетовий трикутник. Це зацікавило вчительку, і вона подякувала за доповнення. Завдяки коментарю Тари з’явилася можливість ґрунтовніше порозмовляти з учителькою, і згодом вона навіть показала цілому класу відеофільм «Свідки Єгови непохитні під час нацистського режиму».

У Гвінеї (Західна Африка) молода неохрещена вісниця на ім’я Ірен хотіла робити поступ у служінні. Місіонерка, котра вивчала з нею Біблію, заохотила її спробувати роздавати однокласникам журнали «Вартова башта» й «Пробудись!». Ірен вагалася, оскільки однокласники не були сприйнятливі. А втім, спонукана заохоченням місіонерки, вона вирішила спочатку підійти до учениці, котра, здавалося, була найбільш неприхильна. На велике здивування Ірен, дівчинка нормально зреагувала і з радістю взяла журнали. Інші учні зробили так само. Того місяця Ірен розповсюдила більше журналів, ніж за попередні п’ять місяців разом узятих.

Старійшина з Тринідаду ніяк не міг наважитися підійти до директорки однієї школи, аби показати їй освітню цінність журналу «Пробудись!». Проте одного разу він таки відважився. Ось що він розповідає: «Увійшовши на територію, я помолився. Мені було важко повірити, коли директриса поставилася до мене винятково приязно». Вона взяла «Пробудись!» на тему «На що сьогодні сподіватись молодим?» і навіть погодилась використати його на уроках. З того часу вона прийняла 40 журналів на різні теми.

Молодому Вону проповідування завжди давалось досить важко. «Я починав нервуватись, у мене пітніли долоні, і я говорив дуже швидко — не міг говорити повільніше». Незважаючи на це, він став повночасним служителем. Але йому й далі не завжди було легко починати розмови. Якось після цілого дня марних пошуків праці знеохочений Вон вирішив дати свідчення комусь у метро, «аби зробити хоча б щось добре того дня». У вагоні був якийсь бізнесмен, чий поважний вигляд настрашив Вона. Однак урешті-решт він відважився поговорити з літнім чоловіком, котрий сидів поруч. Почалася довга розмова. «Як для молодої особи, ви порушуєте досить серйозні питання,— втрутився в розмову бізнесмен, а тоді запитав:— Ви що — теолог?» «Ні,— відповів Вон,— я Свідок Єгови». «А-а...— усміхнувся бізнесмен,— ну тоді все зрозуміло».

Усі ці Свідки, а разом з ними і багато-багато інших раді, що відважились проповідувати. Чи відважитесь на це ви?