Пройшовши трохи далі, Ісус падає долілиць і починає палко молитися: «Батьку мій, якщо можливо, нехай омине ця чаша мене. Але нехай буде не так, як хочу я, а як хочеш ти». Що він має на увазі? Чому він «сильно засмучений, аж до смерті»? Чи він відмовляється від свого рішення померти і принести викупну жертву?

Зовсім ні! Ісус не благає, щоб смерть оминула його. Йому неприємна навіть думка про те, щоб ухилитись від жертовної смерті. Адже колись Петро пропонував йому це, але Ісус рішуче відкинув таку пропозицію. Натомість його мучить страх, що те, як він помре,— а його стратять як нікчемного злочинця,— вкриє ганьбою ім’я його Батька. Ісус розуміє, що вже через кілька годин він буде прибитий до стовпа як найпідліша людина — як богохульник! Саме це так сильно його тривожить.

Ісус вдруге відходить від них і просить Єгову забрати від нього «цю чашу», тобто те, що має статися з ним відповідно до Божої волі.

Зрештою, залишивши їх втретє, він відходить приблизно на відстань кинутого каменя. Там він падає на коліна і починає молитися з сильним голосінням та слізьми: «Батьку, якщо бажаєш, забери від мене цю чашу». Ісусові завдає невимовного болю думка про те, що він помре як злочинець і цим стягне ганьбу на ім’я Бога. Звинувачення у богохульстві — в зневазі Бога — це нестерпно для Ісуса!

Все ж Ісус далі молиться: «Нехай буде не те, чого хочу я, а чого хочеш ти». Ісус покірно підкоряється волі Бога.