Віддавайте кесареві йому «належне»

Ісус дав головний принцип, який мав би керувати поведінкою християнина у справах, пов’язаних з Римською державою або будь-яким іншим урядом, заявивши: «Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Матвія 22:21). Ця порада, дана Ісусом його послідовникам, повністю суперечила поглядам багатьох націоналістично настроєних євреїв, які обурювалися проти римського панування і заперечували законність плати податків іноземній державі.

Пізніше Павло сказав християнам у Римі: «Тому треба коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління. Через це ви й податки даєте, бо вони [урядова «вища влада»] служителі Божі, саме тим завжди зайняті. Тож віддайте належне усім: кому податок — податок, кому мито — мито» (Римлян 13:5—7). Хоча християни й не були частиною світу, вони мусили залишатися чесними громадянами, які платять податки державі за надані послуги (Івана 17:16).

Проте чи Ісусові слова стосуються лише податків? Оскільки Ісус не визначив точно, що є кесареве, а що є Боже, то спірні питання треба вирішувати, беручи до уваги дану ситуацію або згідно з нашим розумінням цілої Біблії. Інакше кажучи, вирішення того, що саме християнин може віддавати кесареві, інколи є питанням християнського сумління, навченого біблійним принципам.

Розумне балансування між двома суперечливими вимогами

Багато людей має схильність забувати, що Ісус, заохотивши віддавати кесареві йому належне, додав: «Віддайте... Богові — Боже». Апостол Петро виявив пріоритет християн. Безпосередньо після поради підкорятися «цареві», або імператорові, та його «правителям» Петро написав: «[Будьте] як вільні, не як ті, хто використовує свободу для прикриття зла, але як раби Божі. Шануйте всіх, любіть братство, бійтеся Бога, поважайте царя». (1 Петра 2:16, 17, Дерк.). Цей апостол показав, що християни є рабами Бога, а не людського правителя. Незважаючи на те що вони повинні виявляти належну честь та пошану представникам держави, їм слід робити це у страху Божому, чиї закони є вищими.

Ще багато років до того Петро не мав жодного сумніву стосовно вищості Божого закону порівняно з людським. Єврейський синедріон був адміністрацією, якій римляни надали як цивільну, так і релігійну владу. Коли Ісусовим послідовникам було наказано припинити навчати про Христове ім’я, Петро разом з іншим апостолами відповіли шанобливо, але рішуче: «Бога повинно слухатися більш, як людей!» (Дії 5:29). Ясно, що ранні християни мусили розумно балансувати між покірністю Богові й належним підкоренням людським органам влади. Тертулліан ще на початку третього століття н. е. сформулював це таким чином: «Якщо все належатиме кесареві, то що тоді залишатиметься Богові?»

Бог і кесар

«Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!» (ЛУКИ 20:25).

1. а) Яке піднесене становище займає Єгова? б) Що ми зобов’язані віддавати Єгові, але ніколи не повинні віддавати кесареві?

КОЛИ Ісус Христос дав цю вказівку, він не мав і тіні сумніву, що вимоги Бога до Його слуг мають перевагу над усіма вимогами кесаря, тобто держави. Ісус ліпше від усіх розумів правильність молитви псалмоспівця до Єгови: «Царство Твоє — царство всіх віків, а влада [суверенітет]a Твоя — по всі роди» (Псалом 145:13). Коли Диявол запропонував Ісусові владу над усіма царствами населеної землі, Ісус відповів: «Написано: Господеві Богові своєму вклоняйся, і служи Одному Йому» (Луки 4:5—8). Поклонятися «кесарю» — чи то римському імператору, чи то якомусь іншому людському правителю або навіть самій державі,— не можна.

2. а) Яке становище в цьому світі займає Сатана? б) З чийого дозволу він посідає це становище?

² Ісус не заперечував, що Сатана має право давати комусь царства світу. Пізніше він назвав Сатану «князем світу цього» (Івана 12:31; 16:11). Під кінець першого сторіччя н. е. апостол Іван написав: «Знаємо, що ми від Бога і що ввесь світ лежить у владі лукавого» (1 Івана 5:19, УКУ). Це не означає, що Єгова відмовився від свого суверенітету над землею. Пам’ятайте: пропонуючи Ісусові правління над політичними царствами, Сатана сказав: «Я дам Тобі всю оцю владу... бо мені це передане» (Луки 4:6). Сатана має владу над царствами світу лише з дозволу Бога.

3. а) Яке становище перед Єговою займають уряди різних держав? б) Чому можна сказати, що підкорення урядам цього світу не означає підкорення Сатані, богові цього світу?

³ Так само й держава має владу лише тому, що Бог, як Суверенний Правитель, дає їй на це право (Івана 19:11). Таким чином, можна сказати, що «влади існуючі встановлені [«на своїх відносних становищах», НС] від Бога». У порівнянні з верховною суверенною владою Єгови їхня влада набагато слабіша. А втім, вони є «служителями Божими» у тому, що виконують необхідні послуги, підтримують закон і порядок, а також карають лиходіїв (Римлян 13:1, 4, 6). Тому християнам потрібно розуміти, що, хоча Сатана і є невидимим правителем цього світу, або системи, вони не підкоряються йому, визнаючи своє відносне підкорення державі. Вони коряться Богові. Донині політичні держави є частиною «Божої постанови», тимчасового устрою, що існує за дозволом Бога, і земні слуги Єгови повинні визнавати її як таку (Римлян 13:2).

Слуги Єгови в давнину й держава

4. Чому Єгова дозволив Йосипові зайняти високе становище в уряді Єгипту?

⁴ У дохристиянську добу Єгова допускав, щоб декотрі його слуги займали високі становища в державних урядах. Наприклад, у XVIII сторіччі до н. е. Йосип став першим міністром Єгипту, другим після фараона (Буття 41:39—43). Як показали подальші події, аби здійснити свій намір, Єгова повернув справу так, що через Йосипа було збережено ‘Авраамове насіння’, тобто його нащадків. Звичайно, слід теж пам’ятати, що Йосипа продали в єгипетське рабство й він жив за часу, коли Божі слуги не мали ні Мойсеєвого Закону, ні «закона Христового» (Буття 15:5—7; 50:19—21; Галатів 6:2).

5. Чому євреям-засланцям було наказано ‘шукати мир’ для Вавилона?

⁵ Через декілька сторіч Єгова надихнув вірного пророка Єремію повідомити євреям-засланцям, щоб, перебуваючи у вавилонській неволі, вони підкорялися правителям, а навіть молилися про мир для цього міста. У своєму листі до них він написав: «Так говорить Господь Саваот, Бог Ізраїлів, до всього вигнання в неволю... Дбайте про спокій міста, куди Я вас вигнав, і моліться за нього до Господа, бо в спокої його буде і ваш спокій» (Єремії 29:4, 7). Народ Єгови завжди має причину ‘шукати мир’ для себе й для країни, де вони живуть, щоб мати свободу поклоніння (1 Петра 3:11).

6. Хоча Даниїл та його три товариші займали високі урядові становища, як вони відмовилися піти на компроміс із Законом Єгови?

⁶ Будучи в полоні під час вавилонського засилля, Даниїл разом з трьома іншими вірними євреями підкорились наказу отримати освіту від цієї держави й стали високопоставленими урядовцями у Вавилонії (Даниїла 1:3—7; 2:48, 49). Проте навіть під час свого навчання вони зайняли непохитну позицію в питанні харчування, бо це могло б довести їх до порушення Закону, котрий їхній Бог Єгова дав через Мойсея. За це вони отримали благословення (Даниїла 1:8—17). Коли цар Навуходоносор поставив державну статую, очевидно, трьох Даниїлових товаришів було змушено з’явитися на церемонію відкриття разом з іншими колегами, державними управителями. А втім, вони відмовилися ‘впасти й поклонитися’ державному ідолу. І знову Єгова винагородив їх за їхню бездоганність (Даниїла 3:1—6, 13—28). Так само й сьогодні Свідки Єгови поважають прапор країни, в якій вони живуть, але не поклоняться йому (Вихід 20:4, 5; 1 Івана 5:21).

7. а) Незважаючи на своє високе становище у вавилонській урядовій структурі, яку правильну позицію зайняв Даниїл? б) Які зміни прийшли в християнські часи?

⁷ Після падіння неовавилонської династії Даниїла було призначено на високу урядову посаду в новому мідо-перському уряді, який заступив її у Вавилоні (Даниїла 5:30; 6:1—4). Але він не дозволив, щоб таке високе становище спонукало його піти на компроміс із своєю бездоганністю. Коли державним законом було поставлено вимогу поклонятися замість Єгові царю Дарію, Даниїл відмовився від цього. За це його кинули до левів, але Єгова врятував його (Даниїла 6:5—25). Звичайно, це було в дохристиянські часи. Як тільки був заснований християнський збір, Божі слуги стали «підзаконні Христу». З огляду на те, як Єгова почав обходитися зі своїм народом, до багатьох справ, що дозволялися під Юдейською системою, тепер треба було ставитись по-іншому (1 Коринтян 9:21, Дерк.; Матвія 5:31, 32; 19:3—9).

Ісусове ставлення до держави

8. Який випадок показує, що Ісус взагалі не хотів вплутуватися в політичні справи?

⁸ Коли Ісус Христос був на землі, він встановив для своїх послідовників значно вищі норми і відмовився брати будь-яку участь у політичних чи військових справах. Після того як Ісус чудом нагодував кількома хлібами й двома рибками декілька тисяч осіб, євреї хотіли затримати його та зробити політичним володарем. Але Ісус покинув їх і подався в гори (Івана 6:5—15). Про цей випадок «Новий міжнародний словник теології Нового Завіту» (англ.) говорить: «Серед тогочасних євреїв панував дух лютого націоналізму, і, безсумнівно, багато з тих, хто бачив це чудо, вважали, що нарешті прийшов визначений Богом лідер, саме той, який поведе їх на римлян. Тому вони постановили зробити його царем». У цій праці додається, що Ісус «рішуче відкинув» пропозицію стати політичним керівником. Христос не підтримував жодного бунту євреїв проти римського панування. Він навіть передрік, що внаслідок повстання, яке мало розгорітися після його смерті, прийде невимовне горе для мешканців Єрусалима й знищення цього міста (Луки 21:20—24).

9. а) Що Ісус сказав про відношення свого Царства до світу? б) Які вказівки Ісус дав своїм послідовникам щодо їхніх стосунків з урядами світу?

⁹ Незадовго до своєї смерті Ісус сказав спеціальному представникові римського імператора в Юдеї: «Моє Царство не із світу цього. Якби із цього світу було Моє Царство, то служба Моя воювала б, щоб не виданий був Я юдеям. Та тепер Моє Царство не звідси» (Івана 18:36). Доти, доки Царство Христа не покладе край правлінню політичних урядів, його учні йтимуть за його прикладом. Учні підкоряються встановленим органам влади, проте не втручаються в їхні політичні справи (Даниїла 2:44; Матвія 4:8—10). Ісус дав вказівку своїм учням, кажучи: «Тож віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже» (Матвія 22:21). Перед цим у своїй Нагірній проповіді Ісус сказав: «Хто [«при владі», НС] силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну,— іди з ним навіть дві» (Матвія 5:41). У контексті цієї проповіді Ісус підкреслив принцип добровільного підкорення законним вимогам — чи то йдеться про стосунки з людьми, чи про вимоги уряду, які узгоджуються з Божим законом (Луки 6:27—31; Івана 17:14, 15).

Християни й кесар

10. За повідомленням одного історика, якої позиції через своє сумління трималися ранні християни відносно кесаря?

¹⁰ Ці стислі вказівки мали урегульовувати взаємини між християнами й державою. Історик Е. В. Барнц написав: «Як тільки в наступні сторіччя у християнина виникали сумніви щодо свого обов’язку перед державою, він звертався до авторитетного вчення Христа. Він платив податки, хоча оподаткування було дуже високим; перед розпадом Західної імперії вони стали незносними, але християнин сплачував їх. Він також погоджувався виконувати усі інші обов’язки, накладені державою, якщо при цьому не вимагалося віддавати кесарю того, що належало Богові» («На зорі християнства», англ.).

11. Як Павло радив християнам ставитись до світських правителів?

¹¹ Відповідно до цього трохи більше ніж 20 років після смерті Христа апостол Павло сказав християнам у Римі: «Нехай кожна людина кориться вищій владі» (Римлян 13:1). Десь через десять років, незадовго до свого другого ув’язнення й страти в Римі, Павло написав до Тита: «Нагадуй їм [критським християнам], щоб корилися та були послушні правителям і владі, щоб були готові до всякого доброго діла, щоб нікого не лихословили, були миролюбні і милостиві [«розсудливі», НС], виявляючи повну лагідність до всіх людей» (Тита 3:1, 2, Дерк.).

Прогресивне розуміння значення «вищої влади»

12. а) Яку позицію християнина відносно державних органів влади Чарлз Тейз Рассел вважав правильною? б) Яких різних поглядів щодо служби в збройних силах трималися помазані християни під час першої світової війни?

¹² Ще 1886 року Чарлз Тейз Рассел написав у книжці «Плян віків»: «Ані Ісус ані апостоли не ставили перешкод земським управителям в жаден спосіб... Вони научали, аби Церква була послушна правам, і поважала тих, що посідають власть... платити назначені їх податки, і, з винятком де сї стояли би в супротивності правам Бога, (Діян. Ап. 4:19; 5:29), неставляти опору протів жадного установленого права (Рим. 13:1—7; Мат. 22:21). Ісус Христос і апостоли та вчасна Церква повинувались правам, хоч були відділені і не брали участі у правительствах сього сьвіта». Ця книжка точно ототожнила згадану апостолом Павлом «вищу владу» з людськими державними органами влади (Римлян 13:1). У 1904 році книжка «Нове створіння» (англ.) повідомила, що правдиві християни «повинні бути серед найбільш законослухняних людей сьогодні; бо вони не є порушниками спокою, не сварливі й не дошукуються чиїхось помилок». Декотрі зрозуміли, що це означає повне підкорення урядовим органам влади, і навіть погодились служити в збройних силах під час першої світової війни. Проте інші були переконані, що такі погляди суперечать Ісусовим словам: «Всі хто візьме меча,— від меча і загинуть» (Матвія 26:52). Очевидно, існувала потреба в глибшому розумінні того, що таке християнське підкорення вищій владі.

13. Яку зміну в розумінні того, що таке вища влада, було представлено 1929 року і наскільки благотворним це виявилося?

¹³ У 1929 році, коли закони різних урядів почали забороняти те, що наказує Бог, або вимагати того, що забороняють Божі закони, вважалося, що вищою владою мусять бути Бог Єгова та Ісус Христосb. Саме таке розуміння мали слуги Єгови в критичний період перед другою світовою війною і під час неї, а також упродовж «холодної війни», коли велась політика рівноваги сил і збройні сили були приведені в повну бойову готовність. Подивившись у минуле, варто зазначити, що завдяки такому погляду, яким звеличувалася зверхність Єгови й Христа, Божий народ міг упродовж цього скрутного періоду залишатися безкомпромісно нейтральним.

Відносне підкорення

14. Як 1962 року пролилося яскравіше світло на слова в Римлян 13:1, 2 та на інші споріднені вірші?

¹⁴ У 1961 році було закінчено «Переклад нового світу Святого Письма» (англ.). Під час підготовки цього видання провелося ґрунтовне дослідження текстуальної мови Святого Письма. Точний переклад слів не тільки в 13-му розділі Римлян, але й у таких уривках, як Тита 3:1, 2 і 1 Петра 2:13, 17, унаочнив те, що термін «вища влада» стосується не Верховної влади Єгови та його Сина Ісуса, а людської урядової влади. Під кінець 1962 року (українські видання з’явилися влітку 1964 року) «Вартова башта» опублікувала статті, в яких докладно пояснювалося 13-й розділ Римлян, а також було подано чіткіший, ніж за часу Ч. Т. Рассела, погляд стосовно цього питання. Ці статті вказали на те, що християнське підкорення владі не може бути цілковитим. Воно повинно бути відносним, аби при цьому Божі слуги не порушували Божих законів. Наступні статті у «Вартовій башті» наголошували на цьому важливому моментіc.

15, 16. а) Якому більш урівноваженому погляду сприяло нове розуміння 13-го розділу Римлян? б) На які запитання все ще потрібно відповісти?

¹⁵ Цей ключ до правильного розуміння 13-го розділу Римлян допомагає людям Єгови віддавати належну повагу політичній владі, не йдучи при цьому на компроміс з важливими біблійними принципами (Псалом 97:11; Єремії 3:15). Це дозволяє їм правильно ставитись до своїх взаємин з Богом та своїх стосунків з державою. Таке розуміння стало для них запевненням, що, віддаючи кесареве кесареві, вони не забувають віддавати Боже Богові.

¹⁶ Але що ж таке кесареве? Які законні вимоги держава може ставити християнинові? Ці питання розглядатимуться в наступній статті.

Віддавайте кесареве — кесареві

«Віддайте належне усім» (РИМЛЯН 13:7).

1, 2. а) Як, за свідченням Ісуса, християни повинні врівноважувати свої обов’язки перед Богом і перед кесарем? б) Що є найголовнішим для Свідків Єгови?

ЗА СВІДЧЕННЯМ Ісуса, є речі, які ми винні Богові, й речі, які винні кесареві, тобто державі. Ісус сказав: «Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже». Цими декількома словами він викликав замішання у своїх ворогів і чітко показав, якого врівноваженого погляду ми повинні триматися у своїх взаєминах з Богом і стосунках з державою. Не дивно, що його слухачі «дивувалися з Нього»! (Марка 12:17).

² Звичайно, найголовніше для слуг Єгови — віддавати Богові Боже (Псалом 116:12—14). При цьому, однак, їм не слід забувати Ісусові слова про те, що вони мусять віддавати дещо й кесареві. Їхнє навчене Біблією сумління наказує їм з молитвою обмірковувати, до якої міри вони можуть віддавати кесареві те, що він вимагає (Римлян 13:7). Нині багато юристів визнають, що урядова влада має обмеження і що люди й уряди по цілому світі зв’язані природним правом.

3, 4. Які цікаві думки були висловлені про природне право, виявлений закон і людський закон?

³ Апостол Павло згадав про це природне право, коли написав стосовно світських людей: «Те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання». Якщо невіруючі позитивно реагують на це природне право, воно навіть може торкнутися їхнього сумління. Відтак Павло сказав: «Коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон, що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління» (Римлян 1:19, 20; 2:14, 15).

⁴ У XVIII сторіччі відомий англійський юрист Уїльям Блекстон написав: «Цей закон природи [природне право] є «ровесником» людства і продиктований самим Богом та зобов’язує, звичайно, більше, ніж будь-який інший закон. Він зв’язує цілу землю, усі країни й чинний в усі часи; всі людські закони відпадають, якщо вони суперечать цьому закону». Блекстон далі згадав про «виявлений закон», який знаходимо в Біблії, і сказав: «На цих двох підвалинах: законі природи й виявленому законі — базуються всі людські закони, тобто можна сказати, що жодному людському закону не дозволяється суперечити цим законам». Це узгоджується з Ісусовими словами про Бога й кесаря, записаними в Марка 12:17. Зрозуміло, є сфери, в яких Бог обмежує вимоги кесаря, котрі той ставить християнинові. Саме в таку сферу зайшов синедріон, коли його члени наказали апостолам припинити проповідувати про Ісуса. Тому апостоли коректно відповіли: «Бога повинно слухатися більш, як людей» (Дії 5:28, 29).

«Боже»

5, 6. Про що християни повинні ще більше пам’ятати з огляду на народження Царства в 1914 році? б) Як християнин підтверджує те, що він є служителем?

⁵ Особливо з 1914 року, коли Всемогутній Бог Єгова розпочав правити як цар через Христове Месіанське Царство, християни мають бути впевнені в тому, що вони не віддають Боже кесареві (Об’явлення 11:15, 17). Божий закон як ніколи закликає сьогодні християн бути «не від світу» (Івана 17:16). Присвятившись Богові, своєму Дарівникові життя, вони повинні чітко показати, що вже не належать собі (Псалом 100:2, 3). Павло написав, що «ми Господні» (Римлян 14:8). Крім того, під час свого хрещення християнин посвячується на Божого служителя, і тому він може повторити Павлові слова: «Він [Бог] нас зробив бути здатними служителями» (2 Коринтян 3:5, 6).

⁶ Апостол Павло також написав: «Я хвалю свою службу» (Римлян 11:13). Те саме повинні робити й ми. Чи ми беремо участь у служінні повночасно, чи неповночасно, нам слід пам’ятати, що наше служіння призначив нам сам Єгова (2 Коринтян 2:17). Оскільки дехто може піддавати сумніву нашу позицію, кожний присвячений, охрещений християнин мусить бути готовий дати чіткий та переконливий доказ того, що він справді є служителем доброї новини (1 Петра 3:15). Його служіння також повинно засвідчуватися його поведінкою. Як Божий служитель, християнин повинен обстоювати чисту мораль і триматися її, підтримувати сімейну єдність, бути чесним і виявляти повагу до закону та порядку (Римлян 12:17, 18; 1 Солунян 5:15). Взаємини з Богом і призначене Богом служіння — це найважливіші справи в житті християнина. Він не може відмовитись від цього з наказу кесаря. Безсумнівно, ці справи слід віднести до «Божого».

«Кесареве»

7. Яку репутацію мають Свідки Єгови, коли йдеться про сплату податків?

⁷ Свідки Єгови знають, що вони повинні ‘коритися вищій владі’, тобто урядовим керівникам (Римлян 13:1). Отже, коли кесар, тобто держава, ставить законні вимоги, їхнє навчене Біблією сумління дозволятиме їм задовольняти ці вимоги. Наприклад, правдиві християни є одними з найзразковіших платників податків на землі. У німецькій газеті «Мюнхнер Меркур» про Свідків Єгови якось було сказано: «Вони найчесніші й найпунктуальніші платники податків у Федеративній Республіці». В італійській газеті «Стампа» зазначалось: «Вони [Свідки Єгови] найлояльніші громадяни, про яких тільки можна мріяти, бо вони не відкручуються від сплати податків і не намагаються обходити невигідних для себе законів». Слуги Єгови роблять це «ради [свого] сумління» (Римлян 13:5, 6).

8. Чи наша повинність кесарю стосується лише сплати грошових податків?

⁸ Чи «кесареве» стосується лише сплати податків? Ні. Павло навів також щось інше, як, скажімо, страх і честь. Німецький біблеїст Гайнріх Мейєр написав: «Під [словом кесареве]... ми повинні розуміти не лише державний податок, але й усе те, на що кесар має право завдяки своєму законному правлінню» («Критичний і тлумачний підручник до Євангелія від Матвія» [«Kritisch exegetisches Handbuch über das Evangelium des Matthäus»]). Історик Е. В. Барнц у своїй праці зазначив, що християнин сплачував податки, коли це було обов’язковим, а «також погоджувався з усіма іншими обов’язками, накладеними державою, якщо при цьому не вимагалося віддавати кесарю те, що належало Богові» («На зорі християнства», англ.).

9, 10. Стосовно чого християнин може вагатися віддавати кесарю належне, але про що слід пам’ятати?

⁹ Що́ держава має право вимагати, не посягаючись на речі, які законно належать Богові? Дехто вважає, що давати кесарю гроші у вигляді податків правильно, але не більше. Ці люди напевно не почувалися б зручно, віддаючи кесарю те, що поглинає час і що можна було б використати для теократичної діяльності. І хоча слушним є те, що ми повинні ‘любити Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з цілої сили своєї’, Єгова хоче, аби ми віддавали свій час не тільки на священне служіння (Марка 12:30; Филип’ян 3:3). Наприклад, одруженому християнину радиться відкладати час, щоб догоджати своєму подружньому партнеру. У цьому немає нічого поганого, але апостол Павло говорить, що це «справи цього світу», а не «Господні справи». (1 Коринтян 7:32—34, Хом.; порівняйте 1 Тимофія 5:8).

¹⁰ Крім того, Христос дозволив своїм послідовникам ‘віддавати’ податки, а це напевно стосується й присвяченого Єгові часу, адже йому присвячене усе наше життя. Якщо в середньому оподаткування в країні становить 33 відсотки від прибутку (в декотрих країнах воно вище), це означає, що кожного року пересічний робітник віддає в державну скарбницю третину своєї щорічної зарплати. Іншими словами, під кінець свого трудового життя пересічний робітник віддасть свій 15-річний заробіток на податки, які вимагає «кесар». Також візьміть до уваги здобуття освіти. У більшості країн закон зобов’язує батьків посилати своїх дітей до школи принаймні на декілька років. Кількість учбових років різниться від країни до країни. У більшості країв для здобуття освіти потрібно чимало часу. Безперечно, таке навчання зазвичай є корисним, але це кесар вирішує, в який період свого життя дитина повинна відвідувати школу, і християнські батьки підкоряються постанові кесаря.

Військова повинність

11, 12. Яку вимогу ставить у багатьох країнах кесар? б) Як ранні християни дивилися на військову службу?

¹¹ Іншою вимогою, яку ставить кесар у декотрих країнах, є військова повинність. У XX сторіччі більшість країн встановила цей розпорядок у час війни, а декотрі країни в мирний час. У Франції цю повинність багато років називали кров’яним податком, маючи на увазі, що кожний молодий чоловік, у разі потреби, мав бути готовий віддати своє життя за державу. Чи присвячені Єгові особи можуть з чистим сумлінням йти на таке? Як на це дивилися християни в першому сторіччі?

¹² Хоча ранні християни намагалися бути зразковими громадянами, їхня віра не дозволяла їм позбавляти когось життя або жертвувати своїм життям заради держави. «Релігійна енциклопедія» (англ.) говорить: «Ранні «Отці церкви», в тому числі Тертулліан та Оріген підтвердили те, що християни відмовлялися позбавляти людей життя і саме це було причиною того, чому вони не служили в римській армії». У своїй книжці «Рання церква й світ» (англ.) професор С. Дж. Каду пише: «Принаймні до правління Марка Аврелія [161—180 роки н. е.] ані один християнин не став воїном після свого хрещення».

13. Чому більшість осіб у загальновизнаному християнстві не ставиться до військової служби так, як ранні християни?

¹³ Чому члени церков загальновизнаного християнства не дотримуються подібного погляду на ці справи сьогодні? Тому що в четвертому сторіччі відбулися радикальні зміни. У католицькій праці «Історія християнських соборів» (англ.) пояснюється: «Багато християн... які жили під владою поганських імператорів, мали на релігійній основі докори сумління через військову службу й рішуче відмовлялися брати зброю або ж дезертирували. Синод [Арля, що проходив 314 року н. е.], розглядаючи впроваджені Константином зміни, постановив, що християни зобов’язані йти на війну... бо Церква є в мирі (in pace) з володарем, який дружньо ставиться до християн». Відкинувши Ісусові вчення, відтоді й аж дотепер священнослужителі загальновизнаного християнства заохочують членів своєї пастви служити в державних арміях, дарма що декотрі із цих осіб відмовляються від військової служби на підставі релігійних переконань.

14, 15. а) На основі чого християни в декотрих регіонах домагаються звільнення від військової служби? б) Які біблійні принципи допоможуть християнину зробити правильне рішення, коли не дається звільнення від військової служби?

¹⁴ Чи християни сьогодні зобов’язані йти в цьому питанні за більшістю? Ні. Якщо присвячений, охрещений християнин живе в країні, де релігійним служителям дається звільнення від військової служби, йому можна скористатися з такого права, бо він, по суті, і є служителем (2 Тимофія 4:5, Дерк.). Чимало країн, у тому числі й Сполучені Штати Америки та Австралія, надають таке звільнення навіть у воєнний час. У багатьох країнах, де військова служба є повинністю, Свідки Єгови, як релігійні служителі, отримують звільнення в мирний час. Таким чином, вони можуть далі допомагати людям своїм публічним служінням.

¹⁵ А що коли християнин живе в країні, де релігійним служителям не дається такого звільнення? Тоді він повинен зробити особисте рішення на підставі свого навченого Біблією сумління (Галатів 6:5). Беручи до уваги владу кесаря, він уважно зважить і те, що́ він винний Єгові (Псалом 36:10; 116:12—14; Дії 17:28). Християнину слід пам’ятати, що розпізнавальним знаком правдивого християнина є любов до всіх співвіруючих, навіть до тих, котрі живуть в інших країнах або належать до інших племен (Івана 13:34, 35; 1 Петра 2:17). Крім того, він не може забувати біблійних принципів, котрі знаходимо в таких віршах, як Ісаї 2:2—4; Матвія 26:52; Римлян 12:18; 14:19; 2 Коринтян 10:4 та Євреїв 12:14.

Цивільна служба

16. Якої невійськової служби кесар вимагає в декотрих країнах від тих, хто відмовляється від військової служби?

¹⁶ А втім, є країни, де держава, хоча й не дає звільнення для релігійних служителів, усе ж визнає, що декотрі особи таки можуть відмовитися від військової служби. Чимало цих країн здійснюють заходи, щоб таких осіб, чиє сумління не дозволяє їм нести військову службу, не змушували до цього. У декотрих місцевостях обов’язкова цивільна служба, як, скажімо, суспільно корисна праця, вважається невійськовою державною службою. Чи присвячений християнин може братися за таку службу? І знову ж таки присвячений, охрещений християнин повинен зробити особисте рішення на основі свого навченого Біблією сумління.

17. Чи є біблійний приклад невійськової цивільної служби?

¹⁷ Здається, що обов’язкова служба існувала і в біблійні часи. В одному підручнику з історії говориться: «Окрім податків і митних зборів, що стягували з населення Юдеї, також існувала тяжка, примусова праця [безплатна праця, якої вимагали державні органи]. Це був давній звичай на Сході, який пізніше підтримувала грецька й римська влада. (...) У Новому Завіті також наводяться приклади примусової праці в Юдеї, що показує наскільки поширився цей звичай. Як свідчить історія, солдати змусили Симона кірінеянина нести Ісусового хреста [стовпа мук] (Матвія 5:41; 27:32; Марка 15:21; Луки 23:26)».

18. На яку невійськову, нерелігійну суспільно корисну працю часто погоджуються Свідки Єгови?

¹⁸ Так само й у декотрих країнах сьогодні держава або місцеві органи влади вимагають від громадян виконувати різну суспільно корисну працю. Часами це стосується конкретних завдань, як, наприклад, земляних робіт або будівництва доріг; інколи це регулярна участь у такій праці, як, скажімо, щотижнева участь у ремонті доріг, прибиранні шкіл або лікарень. Коли така цивільна служба йде на благо суспільства й не пов’язана з фальшивою релігією та не суперечить якимось іншим чином сумлінню Свідків Єгови, вони часто погоджуються нести таку службу (1 Петра 2:13—15). Це зазвичай дає чудове свідчення та інколи примушує замовчати тих, хто фальшиво звинувачує Свідків у тому, що вони антидержавні. (Порівняйте Матвія 10:18).

19. Що християнин повинен робити, коли кесар вимагає від нього впродовж певного періоду нести невійськову державну службу?

¹⁹ А що сказати, коли держава вимагає від християнина впродовж певного часу нести цивільну службу, яка належить до державної служби під цивільним управлінням? І знову ж таки в цьому питанні християни повинні зробити особисте рішення, керуючись обізнаним з цією справою сумлінням. «Всі станемо перед судним престолом Божим» (Римлян 14:10). Християни, яким кесар поставив певну вимогу, повинні з молитвою дослідити всю справу й добре все обміркуватиa. Також було б мудро обговорити це питання із зрілими християнами в зборі. Опісля потрібно зробити особисте рішення (Приповістей 2:1—5; Филип’ян 4:5).

20. Які запитання й біблійні принципи допоможуть християнину обміркувати справу, пов’язану з невійськовою державною цивільною службою?

²⁰ Досліджуючи це питання, християни могли б розглянути деякі біблійні принципи. Павло сказав, щоб ми «були послушні правителям і владі... були готові до всякого доброго діла... милостиві [«розсудливі», НС], виявляючи повну лагідність до всіх людей» (Тита 3:1, 2, Дерк.). Водночас було б корисним, якби християни дослідили пропоновану цивільну працю. Якщо вони погодяться на неї, чи зможуть зберігати християнський нейтралітет? (Михея 4:3, 5; Івана 17:16). Чи вона пов’язана чимось із фальшивою релігією? (Об’явлення 18:4, 20, 21). Чи така служба перешкоджатиме їм виконувати свої християнські обов’язки, чи надмірно обмежуватиме їх у цьому? (Матвія 24:14; Євреїв 10:24, 25). З другого боку, чи вони зможуть далі духовно прогресувати, можливо навіть брати участь у повночасному служінні, не припиняючи нести обов’язкову службу? (Євреїв 6:11, 12).

21. Як збір повинен ставитись до брата, незважаючи на його особисте рішення стосовно невійськової державної цивільної служби?

²¹ А що, коли щирі відповіді християнина на такі запитання допомогли йому дійти висновку, що державна цивільна служба є «доброю працею», яку він може виконувати, виявляючи тим послух до органів влади? Це його рішення перед Єговою. Призначені старійшини та інші особи повинні повністю поважати сумління цього брата й далі вважати його християнином з доброю репутацією. Але якщо християнин вважає, що він не може нести таку цивільну службу, його позицію теж необхідно поважати. Його репутація також залишається незаплямованою, і його в цьому потрібно сердечно підтримувати (1 Коринтян 10:29; 2 Коринтян 1:24; 1 Петра 3:16).

22. Що й далі ми робитимемо, незважаючи на свою ситуацію?

²² Як християни, ми не перестанемо віддавати тому, хто вимагає ‘честі, честь’ (Римлян 13:7). Ми шануватимемо належний порядок і старатимемося бути мирними й законослухняними громадянами (Псалом 34:15). Ми можемо навіть молитися «за царів та за всіх, хто при владі», коли апелюємо до цих людей, щоб вони зробили рішення, які вплинуть на наше християнське життя й працю. Віддаючи кесареве кесареві, ми сподіваємось, що ‘зможемо провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості’ (1 Тимофія 2:1, 2). А над усе, ми далі проповідуватимемо добру новину про те, що Царство є єдиною надією для людства, сумлінно віддаючи Богові — Боже.