У давнину тривалість року визначалася за Сонцем, тобто відповідно до зміни пір року. А тривалість календарних місяців — за фазами Місяця. Дванадцять таких місяців, кожен з яких тривав 29 або 30 днів, становили місячний рік. Але він був коротший від сонячного, і, щоб узгодити цю розбіжність, в календар включали додаткові дні — або кілька днів кожного року, або цілий місяць раз на кілька років. Завдяки цьому місячний календар відповідав сезонам, коли садили і збирали врожай.

«Те, чи потрібен додатковий місяць, визначалось дуже просто,— зазначає історик Еміль Шурер.— Пасха, яку святкували в повномісяччя 14 нісана, завжди повинна була припадати на час після весняного рівнодення» («The History of the Jewish People in the Age of Jesus Christ», том 1). За словами Е. Шурера, якщо наприкінці року ставало очевидним, що Пасха припадає на час до весняного рівнодення, то перед нісаном додавали 13-й місяць.