У 16 столітті, французько-протестантський теолог, Жан Кальвін, так як Августин вірив, що декотрі люди є „приречені [Богом] стати дітьми й спадкоємцями небесного Царства”. Проте, Кальвін взяв справу до дальшого ступеня, і сперечався, що Бог прирік осіб „сприймати Його гнів” — засуджені на вічне прокляття!

Кальвін казав, що „людина грішить через дозвіл дуже спонукальної й схильної волі”.— Інстрокшен ін Фейт (Навчання в вірі), написав Жан Кальвін.

Проте, ідея про свободу волі доказалась бути безнадійно несумісною з приреченням долі. Кальвін старався замовчувати таку соромлячу суперечність кажучи, що „нашим незграбним розумом ми не можемо зрозуміти такої великої ясності, або через нашу малість зрозуміти такої великої мудрості”, як приречення долі.