Бог завжди виявляв до нас незаслужену доброту

МІЙ батько Артур був богобоязливим молодим чоловіком, який надіявся стати методистським пастором. Однак його плани змінилися, коли він почав читати літературу Дослідників Біблії і спілкуватися з ними. Батько охрестився 1914 року, коли йому було 17. Тоді лютувала Перша світова війна, і його призвали до війська. За те, що він відмовився брати до рук зброю, його засудили до десяти місяців ув’язнення у тюрмі Кінгстон, що в Онтаріо (Канада). Після звільнення батько розпочав повночасне служіння, ставши колпортером (піонером).

У 1926 році Артур Гест одружився з Хейзл Вілкінсон. Її мама пізнала правду в 1908 році. Я народився 24 квітня 1931 року і був другим з чотирьох дітей. Життя нашої сім’ї зосереджувалося на поклонінні Єгові. Батько глибоко поважав Біблію і назавжди прищепив нам вдячність за Боже Слово. Ми цілою сім’єю регулярно ходили в служіння від дому до дому (Дії 20:20).

ЗБЕРІГАЮ НЕЙТРАЛІТЕТ І СЛУЖУ ПІОНЕРОМ, ЯК ТАТО

Друга світова війна вибухнула в 1939 році, а наступного року в Канаді наклали заборону на діяльність Свідків Єгови. У школах проводилися патріотичні церемонії. Наприклад, треба було віддавати честь прапору і співати державний гімн. Моїй найстаршій сестрі Дороті і мені дозволяли виходити з класу під час таких церемоній. На моє здивування, одного дня вчителька намагалася присоромити мене, назвавши боягузом. Після уроків кілька однокласників напали на мене і повалили на землю. Але цей напад тільки зміцнив мою рішучість «підкорятися передусім владі Бога, а не людей» (Дії 5:29).

У липні 1942 року, коли мені було 11, я охрестився на фермі в резервуарі для води. Протягом шкільних канікул мені подобалося служити піонером на період відпустки (тепер це допоміжний піонер). Одного року я разом з трьома іншими братами проповідував лісорубам, які жили на непризначеній території на півночі Онтаріо.

Першого травня 1949 року я почав служити сталим піонером. Тоді мене запросили допомагати у філіалі, де проходило будівництво, а 1 грудня я став членом родини Бетелю в Канаді. Мене призначили в друкарню, і я навчився працювати з машиною плоского друку. Кілька тижнів я працював у нічну зміну, друкуючи буклети про переслідування, яких зазнавали служителі Єгови в Канаді.

Згодом, працюючи у відділі служіння, я взяв інтерв’ю у піонерів, які їхали служити до Квебеку, де Свідків жорстоко переслідували. Серед цих піонерів, які відвідали філіал, була Мері Зазула з міста Едмонтон, що в провінції Альберта. Оскільки вона і її старший брат Джо відмовилися припинити вивчення Біблії, їхні батьки, котрі були ревними православними, вигнали їх з дому. У червні 1951 року вони з братом охрестилися, а через півроку стали піонерами. Під час інтерв’ю мене вразив духовний склад розуму Мері. Я сказав собі: «Думаю, я одружуся з цією дівчиною, якщо ніщо не стане на заваді». Ми одружилися через дев’ять місяців, 30 січня 1954 року. Минув тиждень, і нас запросили пройти навчання для районного служіння. Наступні два роки ми служили в районі на півночі Онтаріо.

Оскільки всесвітня праця проповідування набувала щораз більшого розмаху, виникла потреба в місіонерах. Ми думали так: якщо ми змогли пережити канадські люті морози взимку і надокучливих комарів влітку, то зможемо дати собі раду за несприятливих обставин, хоч би куди нас призначили. У липні 1956 року ми закінчили 27-й клас школи «Гілеад», а в листопаді вже служили в Бразилії.