• «Перебувати по правиці твоїй — вічна насолода»
    Вартова башта — 2012 | 15 березня

    • ПІОНЕРСЬКЕ СЛУЖІННЯ

      Через рік, у 1959-му, ми розпочали піонерське служіння. Ми жили в невеликому трейлері, який стояв на вершині пагорба. Цей пагорб височів над прерією, і з нього було видно все навкруги, на кілька кілометрів удалечінь. Довкола простягалась наша територія для проповідування.

      Одного дня ми отримали з філіалу цікавого листа. Я побігла з листом до Джона, який працював тоді в полі на тракторі. Цим листом нас запрошували в місто Ред-Лейк (провінція Онтаріо) як спеціальних піонерів. Ми навіть не знали, де воно розташоване, тому одразу дістали карту і стали його шукати.

      Природа в місці нашого нового призначення дуже відрізнялася від прерій Саскачевану. Тепер ми проповідували в невеликих поселеннях, що лежали біля золотих копалень і були оточені густими, безкраїми лісами. Приїхавши туди, ми в перший же день стали шукати житло. Одна дівчинка почула нашу розмову з її сусідкою і розповіла про нас своїй матері, яка люб’язно запропонувала нам місце для нічлігу. Щоправда, ночувати довелося в льоху. Наступного дня ми орендували дерев’яний двокімнатний будиночок, в якому не було меблів і водопроводу; опалювався він дровами. У магазині вживаних речей ми купили те, чого потребували, і невдовзі вже були задоволені нашим новим помешканням.

      Найближчий збір був за 209 кілометрів. Чимало працівників золотих копалень приїхали з Європи, тож вони часто просили нас дістати їм Біблію рідною мовою. Невдовзі ми вже проводили 30 чудових біблійних вивчень. За півроку утворився невеличкий збір.

      Чоловік однієї жінки, з якою ми вивчали Біблію, зателефонував священику і попросив його прийти й довести дружині, що вона помиляється. Коли священик відвідав їх, ми були в їхньому домі. Священик сказав, що ми повинні навчати інших про Трійцю. Тоді жінка простягнула священику католицьку Біблію і попросила його підтвердити свої слова. Він жбурнув Біблію через стіл, вигукнувши, що не зобов’язаний нічого підтверджувати. На прощання священик звелів господарям по-українськи, щоб вони вигнали нас геть і більше ніколи не пускали на поріг. Він не знав, що Джон розуміє українську!

      Незабаром нам довелось поїхати з Ред-Лейка, оскільки Джон мав пройти навчання, щоб виконувати районне служіння. Приблизно через рік, коли на обласному конгресі Джон виголошував промову до хрещення, серед тих, хто планував охреститися, був чоловік тієї зацікавленої! Випадок зі священиком спонукав його глибше дослідити Біблію.