З січня 1957 року Єгова допомагає мені по-особливому. Того місяця я одружився з Евелін, випускницею 14-го класу школи «Ґілеад». До нашого одруження вона служила у франкомовній території провінції Квебек. За тих часів у Квебеку великий вплив мала римо-католицька церква. Тож у Евелін було нелегке служіння, але вона віддано виконувала його і міцно трималась Єгови.

На нас з дружиною чекало багато змін. Наприкінці 1960 року, коли ми були в обласному служінні, я отримав запрошення навчатися в 36-му класі школи «Ґілеад», десятимісячному курсі, який мав розпочатись у лютому 1961 року в Брукліні (Нью-Йорк). Звичайно, я був приємно здивований, але мою радість затьмарював той факт, що Евелін не отримала запрошення. Натомість вона, як і інші дружини, котрі опинилися в подібній ситуації, мала написати листа, в якому давала згоду жити окремо щонайменше десять місяців. Евелін розплакалась, але ми вирішили, що я поїду на навчання. Вона тішилась, що я зможу отримати цінне навчання в «Ґілеаді».

Тим часом Евелін служила у філіалі в Канаді. Вона жила з помазаною сестрою, Маргарет Ловелл. Ми з Евелін дуже скучали одне за одним. Але з підтримкою Єгови ми взялися виконувати тимчасові доручення. Готовність дружини пожертвувати можливістю бути разом заради того, щоб робити більше для Єгови і його організації, зворушила мене до глибини душі.

Приблизно після трьох місяців навчання в «Ґілеаді» брат Натан Норр, який тоді брав провід у всесвітній діяльності, повідомив мене про незвичайне запрошення. Він запитав, чи я готовий припинити навчання в школі «Ґілеад» і повернутися в Канаду, щоб деякий час бути викладачем у Школі служіння Царству, яка проводилась у філіалі. Брат Норр сказав, що я не зобов’язаний приймати це запрошення. Якби я захотів, то міг би закінчити школу «Ґілеад» і, можливо, був би призначений служити місіонером. Також він зазначив: якщо я вирішу повернутися в Канаду, то, можливо, більше ніколи не отримаю запрошення в «Ґілеад» і, ймовірно, не залишусь у Бетелі. Я мав порадитися з дружиною і прийняти рішення.

Оскільки Евелін вже казала мені, як вона ставиться до теократичних завдань, я відразу повідомив братові Норру: «Ми готові з радістю виконувати будь-яке доручення в організації Єгови». Ми завжди вважали, що, хоч би якими були наші вподобання, нам треба йти туди, куди нас призначає Божа організація.

Тож у квітні 1961 року я повернувся в Канаду проводити навчання в Школі служіння Царству. Пізніше ми почали служити в Бетелі. Невдовзі, на моє здивування, я отримав запрошення на навчання в 40-му класі школи «Ґілеад», яке мало розпочатися 1965 року. І знову Евелін мусила написати листа про те, що погоджується на розлуку. Але через декілька тижнів нам було приємно довідатись, що вона теж отримала запрошення відвідати школу разом зі мною.

Після того як ми приїхали на навчання в «Ґілеаді», брат Норр сказав, що студентів, записаних у франкомовні класи, і нас зокрема, призначать в Африку. Однак під час випускної програми нам повідомили, що ми повертаємось у Канаду. Я був призначений новим наглядачем філіалу (тепер координатор комітету філіалу). Мені було тільки 34 роки, тому я сказав братові Норру: «Я досить молодий». Але він заспокоїв мене. З самого початку я часто радився зі старшими, більш досвідченими братами в Бетелі, перш ніж приймати важливі рішення.